Прин­ци­пи по­бу­до­ви са­до­змі­ни

Agrobusiness Segodni - - Тренд сезону - Д. В. По­та­нін

Осно­ви са­до­змі­ни

Са­до­змі­на, як і сі­во­змі­на, є на­у­ко­во об­ґрун­то­ва­ним чер­гу­ва­н­ням по­рід на одній те­ри­то­рії у ча­сі чи у про­сто­рі. Осо­бли­во­сті са­мої са­до­змі­ни в то­му, що це більш від­по­від­аль­ний про­цес, аніж про­сте чер­гу­ва­н­ня одно­рі­чних по­льо­вих по­рід. Адже всі пло­до­ві є ба­га­то­рі­чни­ми, і то­му по­мил­ки в до­бо­рі по­рід да­ва­ти­му­ться взна­ки про­тя­гом усі­єї на­сту­пної екс­плу­а­та­ції на­са­джень зни­же­н­ням про­ду­ктив­но­сті від­но­сно прое­кт­них по­ка­зни­ків.

Сво­го ча­су на­у­ков­ці пи­са­ли, що са­до­змі­на не­об­хі­дна, адже на те­ри­то­рії на­ко­пи­чу­є­ться ве­ли­ка кіль­кість шкі­дни­ків та ін­фе­кцій­но­го по­ча­тку хво­роб. Це справ­ді так, але су­ча­сні ме­то­ди за­хи­сту на­са­джень пра­кти­чно зни­щу­ють усі за­па­си шкі­дни­ків та хво­роб, і тим са­мим да­ли б змо­гу від­мо­ви­ти­ся від са­до­змі­ни, чи про­сто три­ма­ти під жорс­тким кон­тро­лем роз­ви­ток шко­до­чин­них фа­кто­рів. Але на­віть у ра­зі за­сто­су­ва­н­ня ін­те­гро­ва­ної си­сте­ми за­хи­сту ро­слин акту­аль­ність са­до­змі­ни ані на йо­ту не змен­ши­ла­ся.

Су­ча­сні фер­ме­ри­са­дів­ни­ки, вва­жа­ю­чи, що змо­жуть по­до­ла­ти будь­які пе­ре­шко­ди, не­хту­ють прин­ци­па­ми на­у­ко­во об­ґрун­то­ва­но­го чер­гу­ва­н­ня куль­тур і, як на­слі­док, не мо­жуть отри­ма­ти ви­со­кі вро­жаї пло­дів кон­ку­рен­то­спро­мо­жної яко­сті.

Ві­до­мо, що пі­сля роз­кор­чо­ву­ва­н­ня ста­ро­го яблу­не­во­го са­ду не мо­жна са­джа­ти но­ву яблу­ню і гру­шу (табл. 1). Не­об­хі­дно пі­ді­бра­ти будь­яку ін­шу по­ро­ду. При­мі­ром, пер­сик, сли­ву чи абри­кос. А якщо фер­мер не за­ці­кав­ле­ний у різ­кий змі­ні на­пря­му ви­ро­бни­цтва сво­го го­спо­дар­ства? То­ді слід по­вер­ну­ти­ся на ту са­му ді­лян­ку не ра­ні­ше ніж за 5…6 ро­ків, і це стає ве­ли­кою про­бле­мою.

Су­ча­сне са­дів­ни­цтво роз­ви­ва­є­ться під на­гля­дом на­у­ки, і то­му з’яви­лись но­ві ме­то­ди по­до­ла­н­ня цьо­го ча­со­во­го роз­ри­ву. Про­тя­гом три­ва­лих і скла­дних до­слі­дів вче­ні вста­но­ви­ли, що основ­ною при­чи­ною по­га­но­го роз­ви­тку за­но­во ви­са­дже­них ро­слин є так зва­на ґрун­тов­то­ма. Це на­ко­пи­че­н­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті шкі­дли- вих для ко­ре­не­вої си­сте­ми де­рев про­стих гри­бів, які роз­мно­жу­ю­ться на ко­ре­не­вій си­сте­мі ста­рих де­рев, що від­ми­рає. Та­ке яви­ще ві­дбу­ва­є­ться на тлі зни­же­н­ня вмі­сту основ­них еле­мен­тів жив­ле­н­ня, не­об­хі­дних са­мій ро­сли­ні. Адже де­ре­ва про­тя­гом всьо­го жи­т­тя по­гли­на­ють ці по­жив­ні ре­чо­ви­ни, і їхня кіль­кість нев­пин­но змен­шу­є­ться. Де­ре­ва, як і біль­шість ро­слин, є сим­біо­н­том із так зва­ни­ми акти­но­мі­це­та­ми, які мо­жуть жи­ти ли­ше на окре­мо­му ви­ді ро­слин і від­ми­ра­ють ра­зом зі сво­їм ха­зя­ї­ном. Ці акти­но­мі­це­ти і да­ють основ­ні по­жив­ні ре­чо­ви­ни ро­сли­нам.

Як по­збу­ти­ся грун­тов­то­ми?

При роз­кор­чо­ву­ван­ні ста­рих де­рев, як ми вже зга­ду­ва­ли, збіль­шу­є­ться кіль­кість ко­ре­нів де­ре­ва, що від­ми­ра­ють, на яких роз­ви­ва­ю­ться гни­лі­сні гри­би, й одно­ча­сно ги­не мі­кро­фло­ра акти­но­мі­це­тів. Са­ме це під час за­кла­де­н­ня но­вих на- са­джень одні­єї по­ро­ди з по­пе­ре­дни­ком спри­яє при­гні­чен­ню ро­сту і за­пі­знен­ню зі всту­пом у пло­до­но­ше­н­ня на тлі ду­же низь­ких вро­жа­їв.

То­му зав­да­н­ня са­дів­ни­ка — пе­ред­усім не допу­сти­ти роз­ви­тку гни­лі­сних гри­бів і за­ги­бе­лі акти­но­мі­це­тів. Як цьо­му за­по­біг­ти? Мо­жна ско­ри­ста­ти­ся до­сві­дом за­кор­дон­них са­дів­ни­ків сім­де­ся­тих ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, які ви­са­джу­ва­ли са­ди від­ра­зу пі­сля роз­кор­чо­ву­ва­н­ня по­пе­ре­дни­ка. В та­ко­му ра­зі ко­ри­сна мі­кро­фло­ра швид­ко пе­ре­орі­єн­то­ву­ва­ла­ся на но­ві са­джан­ці. З гни­лі­сни­ми гри­ба­ми бо­ро­ли­ся ви­сі­вом у між­ря­д­дях спе­ці­аль­них тра­во­су­мі­шей. У цих су­мі­шах по­єд­ну­ва­ли тра­ви, які б фу­мі­гу­ва­ли грунт ви­ді­ле­н­ням сво­го ко­рі­н­ня, на­при­клад, гір­чи­цю чи жи­то ози­ме з ба­га­то­рі­чни­ми зла­ко­ви­ми (вів­сюг) і бо­бо­ви­ми (за­ле­жно від зо­ни ви­ро­щу­ва­н­ня ко­ню­ши­на, лю­цер­на чи еспар­цет). Ко­рі­н­ня гір­чи­ці під час роз­кла­де­н­ня ви­ді­ляє сір­ча­ну ки­сло­ту, а жи­та — ці­а­ни­сто­во­дне­ву, що ефе­ктив­но при­гні­чує роз­ви­ток гри­бів, а зав­дя­ки ду­же низь­кій кон­цен­тра­ції в ґрун­ті не мо­же жо­дним чи­ном ушко­ди­ти ко­рі­н­ня де­рев і їхню мі­кро­фло­ру. Ба­га­то­рі­чні зла­ко­бо­бо­ві су­мі­ші да­ють змо­гу на­да­лі роз­кла­да­ти ко­ре­не­ву си­сте­му по­пе­ре­дніх са­дів, що від­ми­рає, за яко­мо­га най­ко­ро­тший час і без при­гні­че­н­ня роз­ви­тку но­вих на­са­джень.

За­тя­гу­ва­ти із за­кла­да­н­ням са­ду не вар­то

Чи мо­же су­ча­сний укра­їн­ський са­дів­ник ви­ко­ри­ста­ти цей до­свід сво­їх за­кор­дон­них ко­лег? Від­по­відь одно­зна­чна: пра­кти­чно ні! Пе­рер­ва між роз­кор­чо­ву­ва­н­ням ста­ро­го са­ду і за­кла­де­н­ням но­во­го не має пе­ре­ви­щу­ва­ти де­кіль­кох діб, що­най­біль­ше — ти­ждень. У ці ду­же сти­слі стро­ки не­об­хі­дно ви­вез­ти ста­рі де­ре­ва, вне­сти ор­га­ні­чні й ба­зо­ві (ка­лій­ні та фо­сфор­ні) мі­не­раль­ні до­бри­ва, про­ве­сти

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.