Бі­знес на Ко­зі-Де­ре­зі

AgroMarket - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Роз­мов­ля­ла Іри­на ГЛОТОВА

Зда­ва­ло­ся б, між ко­за­ми й аюр­ве­дою важ­ко зна­йти щось спіль­не. Про­те не го­спо­да­рям фер­ми «До­ма­шнє мо­ло­чко», що на Ки­їв­щи­ні. За­вів­ши кіз для се­бе, вла­сник пе­ре­тво­рив своє хо­бі на при­бу­тко­вий бі­знес. Про те, як зна­йти вла­сну ні­шу у ви­ро­бни­цтві про­ду­ктів із ко­зи­но­го мо­ло­ка та зро­би­ти про­мо про­ду­кції у ме­ре­жі Ін­тер­нет, жур­на­лі­стам га­зе­ти «Агро­Мар­кет» роз­по­вів ди­ре­ктор й ідей­ний на­тхнен­ник фер­ми Та­рас Пи­ли­пчук.

Що мо­ти­ву­ва­ло вас змі­ни­ти мі­сто на се­ло та від­кри­ти вла­сну фер­му?

— Я жив у Льво­ві, пра­цю­вав екс­кур­со­во­дом і ви­кла­да­чем транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції та йо­ги ас­сан. Про­те якось зро­зу­мів, що ме­ні цьо­го за­ма­ло, що пра­гну змін. То­му я ки­нув усе й пе­ре­їхав на да­чу. Са­ме со­бою при­йшло ро­зу­мі­н­ня, що я хо­чу ро­би­ти щось та­ке, що пов’яза­но з при­ро­дою та при­но­сить лю­дям справ­жню ко­ристь. Під­дав­ся вну­трі­шньо­му ім­пуль­су й ку­пив свою пер­шу ко­зу. Не бу­ду при­хо­ву­ва­ти, ме­ні, як мі­стя­ни­ну, спо­ча­тку бу­ло важ­ко, але вну­трі­шні ін­стин­кти са­мі під­ка­зу­ва­ли ме­ні, як пра­виль­но до­ї­ти й до­гля­да­ти за ко­за­ми. Тут спра­цьо­вує ге­не­ти­чна пам’ять, адже на­ші пра­щу­ри ро­би­ли це сто­лі­т­тя­ми. Мій ді­дусь і бабуся та­кож три­ма­ли тва­рин, і ме­ні завжди по­до­ба­ло­ся спо­сте­рі­га­ти за сіль­ським жи­т­тям. Ме­не ча­сто за­пи­ту­ють, чи не су­мую я за ди­на­мі­кою мі­ста, а я про­сто всмі­ха­юсь і то­чно знаю, що обрав для се­бе най­кра­щий шлях.

Яким чи­ном хо­бі по­ча­ло пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на бі­знес?

— На по­ча­тко­во­му ета­пі ме­не ду­же під­три­ма­ли дру­зі й зна­йо­мі — во­ни по­ста­ви­ли­ся до мо­єї ідеї до­сить сер­йо­зно: не ли­ше ку­пу­ва­ли про­ду­кцію са­мі, а й про­по­ну­ва­ли дру­зям, а ті, сво­єю чер­гою, сво­їм дру­зям… За де­який час я зро­зу­мів, що тре­ба збіль­шу­ва­ти мас­шта­би — я ре­аль­но не міг за­до­воль­ни­ти по­пит по­ку­пців. То­ді то­ва­риш за­про­по­ну­вав ме­ні пе­ре­їха­ти в Ки­їв­ську область, с. Лю­тіж, де в ньо­го бу­ла не­ве­ли­чка ді­лян­ка зем­лі. Ми ра­зом по­ча­ли шу­ка­ти но­вих кіз і збіль­шу­ва­ли по­го­лів’я. Ви­вча­ли ого­ло­ше­н­ня в ін­тер­не­ті та й про­сто зна­йо­ми­ли­ся з се­ля­на­ми, вмов­ля­ли їх про­да­ти нам кіз. А те­пер ми що­ро­ку на­ро­щу­є­мо по­го­лів’я в се­ре­дньо­му на 10–15 кіз і на сьо­го­дні ма­є­мо 65 го­лів дій­но­го ста­да, за­а­нен­ської, кар­пат­ської во­ло­ха­тої й ін­ших по­рід. Зви­чай­но, я розу- мію, що до про­ми­сло­вих мас­шта­бів ме­ні ще да­ле­ко, про­те щи­ро лю­блю те, що ро­блю. Пам’ятаю одну істо­рію. Якось до ме­не в го­сті за­йшов су­сід, вла­сник мі­сце­вої пи­ло­ра­ми, і ска­зав, що хо­ча й не п’є ко­зи­но­го мо­ло­ка, хо­че ку­пи­ти в ме­не пля­ше­чку. Я спи­тав йо­го: «На­ві­що?». А він від­по­вів: «Хо­чу за­охо­ти­ти твою гар­ну іні­ці­а­ти­ву, бо бі­знес має під­три­му­ва­ти бі­знес». Са­ме то­ді я й зро­зу­мів, що ро­блю все пра­виль­но.

Чим ви­рі­зня­ю­ться під­хо­ди на ва­шій фер­мі від ре­шти го­спо­дарств?

— Пев­но, най­біль­ша від­мін­ність від ре­шти ферм — це те, що ми са­мі ні­ко­ли не вби­ва­є­мо кіз, а на­ма­га­є­мо­ся чи­ни­ти за за­ко­на­ми аюр­ве­ди. Це моя по­зи­ція й фі­ло­со­фія — я не хо­чу бу­ти вбив­цею, і не хо­чу, аби ре­шта на­ших кіз ба­чи­ла стра­ж­да­н­ня та кров сво­їх «ро­ди­чів». Ра­ні­ше ми про­сто ви­пу­ска­ли ста­рих кіз у ліс, а сьо­го­дні — про­да­є­мо на м’ясо се­ля­нам або в ре­сто­ра­ни. Хо­чу ска­за­ти, що всі пра­ців­ни­ки на на­шій фер­мі, так са­мо як ія, є ве­ге­та­рі­ан­ця­ми й ду­же лю­блять при­ро­ду. Я су­во­ро слід­кую за тим, щоб во­ни ста­ви­лись до кіз із по­ва­гою, не би­ли їх і не ла­я­ли­ся — я на­віть ввів за це штра­фи. Ме­ні зда­є­ться, що са­ме здо­ро­ва атмо­сфе­ра і є за­по­ру­кою успі­ху на­шої фер­ми.

Чи мо­же­те ви на­зва­ти свою фер­му са­мо­оку­пним бі­зне­сом?

— Пер­ші кіль­ка ро­ків я вза­га­лі не ду­мав про це — про­сто ро­бив те, що по­до­ба­є­ться. Із ча­сом при­бу­тки ро­сли, і це пе­ре­ро­сло у ціл­ком са­мо­до­ста­тню спра­ву — у нас є по­стій­ні клі­єн­ти, кіль­кість пра­ців­ни­ків на фер­мі зро­стає. Це пев­ною мі­рою і со­ці­аль­ний про­ект, адже я на­ма­га­ю­ся за­без­пе­чи­ти ста­біль­ною ро­бо­тою са­ме мі­сце­вих ме­шкан­ців, се­лян.

Як са­мі ме­шкан­ці Лю­те­жа по­ста­ви­лись до ва­шої фер­ми й до то­го, що ви не вби­ва­є­те кіз, а ви­пу­ска­є­те їх у ліс?

— На ди­во — лю­ди по­ста­ви­ли­ся спо­кій­но. Осо­бли­вих про­блем на­ші ко­зи не ство­рю­ють, в ін­ші обій­стя за­хо­дять ду­же рід­ко — ми на­ма­га­є­мо­ся ре­тель­но слід­ку­ва­ти за цим. У хо­ло­дну по­ру три­ма­є­мо по­го­лів’я в про­сто­ро­му при­мі­щен­ні, а влі­тку во­ни дві­чі на день по три ра­зи па­су­ться у су­сі­дньо­му лі­сі.

А ще в нас на фер­мі жи­ве ко­зел на ім’я Жо­рик — він один із най­по­пу­ляр­ні­ших в окру­зі: се­ля­ни бу­кваль­но ста­ють у чер­гу, аби «взя­ти йо­го в орен­ду» для сво­їх кі­зо­чок.

Най­біль­ший міф про кіз — це не­при­єм­ний за­пах. Не­при­єм­ний за­пах і від мо­ло­ка, і від тва­рин з’яв­ля­є­ться, ко­ли за тва­ри­на­ми не до­гля­да­ти. Ми ж що­дня змі­ню­є­мо під­стил­ку із со­сно­вої тир­си та струж­ки, що є при­ро­дним де­зін­фе­ктан­том, про­ві­трю­є­мо при­мі­ще­н­ня, три­ма­є­мо тва­рин у ма­кси­маль­ній чи­сто­ті. До то­го ж від­по­від­но до се­зо­ну ко­ре­гу­є­мо ра­ціон. Улі­тку ко­зи са­мі зна­хо­дять со­бі харч — лі­со­ві тра­ви, ко­рі­н­ня, кві­ти, ли­стя то­що, а взим­ку ми да­є­мо їм мор­кву, ка­пу­сту, кар­то­плю, сі­но та су­міш фу­ра­жно­го зер­на. На­ма­га­є­мось по­сту­по­во мі­ні­мі­зу­ва­ти ру­чну пра­цю — за­про­ва­ди­ли ав­то­ма­ти­чне до­ї­н­ня. Це тро­хи дов­ше, аніж ру­ка­ми, але га­ран­тує мі­ні­маль­ний кон­такт лю­ди­ни із мо­ло­чним про­ду­ктом. Це ду­же впли­ває на ба­кте­рі­аль­ну за­бру­дне­ність мо­ло­ка — сьо­го­дні во­на в ме­жах нор­ми. То­му на­ше мо­ло­ко аб­со­лю­тно не має за­па­ху кіз, а го­сті фер­ми мо­жуть не за­кри­ва­ти но­си — спе­ци­фі­чні аро­ма­ти в нас від­су­тні.

На­скіль­ки вза­га­лі в Укра­ї­ні ко­зів­ни­цтво — пер­спе­ктив­на ні­ша?

—І у сві­ті, і в Укра­ї­ні сьо­го­дні по­пу­ляр­ність ко­зи­них про­ду­ктів зро­стає. Адже ко­зи­не мо­ло­ко за сво­їм скла­дом най­біль­ше на­бли­же­не до гру­дно­го мо­ло­ка ма­те­рі та лі­кує від ба­га­тьох хро­ні­чних хво­роб. Тож не див­но, що в на­ро­ді йо­го за ко­ри­сні вла­сти­во­сті ча­сто на­зи­ва­ли «жи­вою во­дою». Це не той про­дукт, який лю­ди вжи­ва­ють що­ден­но, але се­гмент, на мій по­гляд, ду­же пер­спе­ктив­ний. Якщо ще кіль­ка ро­ків то­му лю­дей, які сер­йо­зно опі­ку­ва­ли­ся ко­за­ми в Укра­ї­ні мо­жна бу­ло по­ра­ху­ва­ти на паль­цях, то сьо­го­дні до ме­не по­стій­но при­їздять фер­ме­ри-по­ча­тків­ці й пи­та­ють по­рад, див­ля­ться на умо­ви утри­ма­н­ня тва­рин. Я не три­маю се­кре­тів — го­то­вий по­ді­ли­ти­ся всім, що знаю.

Де ви отри­му­ва­ли зна­н­ня з ко­зів­ни­цтва, яку лі­те­ра­ту­ру чи­та­ли?

— Я са­мо­ук, ба­га­то чи­тав й обмі­ню­вав­ся ін­фор­ма­ці­єю з ко­ле­га­ми, де­я­кі з них на­віть ста­ли мо­ї­ми дру­зя­ми. Я та­кож зна­йо­мий із па­ном Бер­на­ром Віллем, який один із пер­ших по­чав ро­би­ти в Укра­ї­ні, на За­кар­пат­ті, справ­жні фран­цузь­кі си­ри. Я знаю, що сьо­го­дні во­ни ма­ють ша­ле­ну по­пу­ляр­ність, і їх на­віть екс­пор­ту­ють за кор­дон. При­клад цьо­го бель­гій­ця до­во­дить, що ко­зів­ни­цтво в Укра­ї­ні має всі шан­си ста­ти при­бу­тко­вою га­луз­зю.

Ко­зи­не мо­ло­ко та сир — то­вар спе­ци­фі­чний і не­де­ше­вий. Яким чи­ном ви шу­ка­є­те клі­єн­тів і сти­му­лю­є­те про­да­жі?

— Хо­ро­ший смак сам се­бе про­дає, і я встиг у цьо­му пе­ре­ко­на­ти­ся. У се­лі лю­ди ви­ро­щу­ють ба­га­то хо­ро­шої еко­ло­гі­чно чи­стої про­ду­кції й мо­жуть її про­да­ва­ти не ли­ше на ба­за­рі, а й до­став­ля­ти лю­дям, по­ку­пцям. Однак во­ни цьо­го не ро­блять, мов­ляв, це ду­же скла­дно й до­ро­го. На­справ­ді зна­йти клі­єн­та — не про­бле­ма, а ось утри­ма­ти йо­го і зму­си­ти по­вер­ну­ти­ся до те­бе — май­стер­ність.

На по­ча­тку ду­же важ­ко бу­ло зла­ма­ти сте­ре­о­ти­пи лю­дей у то­му, що ко­зи­не мо­ло­ко не та­ке сма­чне, як ко­ров’яче. Як я ка­зав ра­ні­ше, пер­ши­ми мо­ї­ми клі­єн­та­ми бу­ли дру­зі та су­сі­ди. Я роз­да­вав ві­зи­тки та кле­їв ого­ло­ше­н­ня по се­лу, по­тім пе­ре­йшов на більш сер­йо­зний рі­вень — по­чав роз­мі­щу­ва­ти ін­фор­ма­цію про свою фер­му в ін­тер­не­ті, на вла­сно­му сай­ті. Ви пев­но зди­ву­є­тесь, але до­сить ді­є­вою є ре­кла­ма та про­да­жі че­рез со­ці­аль­ні ме­ре­жі — лю­ди про­во­дять там ба­га­то ча­су, і їм лег­ше за­мо­ви­ти про­дукт он­лайн, аніж те­ле­фо­ну­ва­ти. Кур’єри са­мо­стій­но до­став­ля­ють про­ду­кти в по­трі­бний лю­ди­ні час і мі­сце, що в наш ди­на­мі­чний час ду­же ва­жли­во. Ми по­стій­но про­во­ди­мо акції для но­вих і по­стій­них клі­єн­тів, да­є­мо їм про­бни­ки про­ду­кції. Тут спра­цьо­вує до­во­лі про­стий ме­ха­нізм: якщо не ску­шту­вав сам — не по­ві­риш. Ми та­кож ні­ко­ли не не­хту­є­мо спіл­ку­ва­н­ням — ура­хо­ву­є­мо від­гу­ки та по­ба­жа­н­ня по­ку­пців, про­по­ну­є­мо їм акцій­ні зниж­ки. Сво­єю ро­бо­тою я пра­гну до­ве­сти, що не ли­ше ве­ли­кі ком­па­нії мо­жуть на­да­ва­ти єв­ро­пей­ський рі­вень сер­ві­су — це під си­лу на­віть та­кій дрі­бній фер­мі, як моя.

Те­пер до­бре ім’я та імідж уже по­чи­на­ють пра­цю­ва­ти на ме­не. Сьо­го­дні ве­де­мо пе­ре­мо­ви­ни з тор­го­ви­ми ме­ре­жа­ми та ма­га­зи­на­ми еко­то­ва­рів на по­ста­ча­н­ня на­ших си­рів. Ме­ні не­ймо­вір­но при­єм­но, що тор­го­ва мар­ка «До­ма­шнє мо­ло­чко» по­сту­по­во на­би­рає по­пу­ляр­но­сті се­ред по­ку­пців.

Який асор­ти­мент про­ду­кції ви про­по­ну­є­те по­ку­пцям?

— Спо­ча­тку я про­да­вав ли­ше мо­ло­ко та си­ро­ва­тку, але по­тім, ко­ли йо­го ста­ло над­то ба­га­то, по­чав ви­ро­бля­ти йо­гурт, до­ма­шній сир, брин­зу та па­нір — тра­ди­цій­ний ін­дій­ський вид си­ру. На­ші си­ри ро­блять за про­сти­ми ре­це­пта­ми без до­ба­вок, во­ни ма­ють ма­кси­маль­но на­ту­раль­ний смак.

Уже влі­тку цьо­го ро­ку пла­ную за­ку­пи­ти спе­ці­аль­не обла­дна­н­ня — па­сте­ри­за­то­ри та ка­ме­ри для до­зрі­ва­н­ня й ви­ро­бля­ти твер­ді си­ри — пар­ме­зан, чед­дер, ка­мам­бер і ще сім ін­ших ви­дів. Ми не сто­ї­мо на мі­сці — по­стій­но на­ма­га­є­мось удо­ско­на­лю­ва­ти те­хно­ло­гії, пра­цю­ва­ти над які­стю кін­це­во­го про­ду­кту, бо я хо­чу, щоб лю­ди не роз­ча­ро­ву­ва­лись і зга­ду­ва­ли нас ли­ше із вдя­чні­стю.

Чи про­бу­ва­ли ви крім кіз роз­во­ди­ти й ін­ших тва­рин і та­ким чи­ном збіль­шу­ва­ти при­бу­тки?

— Так, я ду­мав над цим і на­віть спро­бу­вав роз­во­ди­ти пе­ре­пе­лів. Однак май­же від­ра­зу зро­зу­мів, що це не для ме­не — два рі­зних се­гмен­ти по­тре­бу­ють удві­чі біль­ше ува­ги. На сьо­го­дні на фер­мі пра­цю­ють сім осіб і, по­вір­те, справ ви­ста­чає всім — до­ї­н­ня, при­би­ра­н­ня, ви­пас, виробництво си­рів, ло­гі­сти­ка, доставка — усе це по­тре­бує ба­га­то ча­су.

А що в ко­зів­ни­цтві для вас ста­ло від­кри­т­тям?

— Пам’ятаю, ко­ли я впер­ше спро­бу­вав мо­ло­ко від вла­сної ко­зи, то на­ре­шті зро­зу­мів, що ме­не ні­хто не обма­нює і що це 100% на­ту­раль­ний про­дукт, та­кий, яким йо­го фа­кти­чно зро­би­ла при­ро­да. А ще ме­не зди­ву­ва­ло, що ко­зи­ні про­ду­кти ду­же по­жив­ні — до­ста­тньо на­віть ма­лень­ко­го шма­то­чка брин­зи або па­ні­ру, щоб на­си­ти­тись. Їжа в ма­га­зи­нах і су­пер­мар­ке­тах є так чи іна­кше ко­мер­цій­ною, з рі­зни­ми під­со­ло­джу­ва­ча­ми, барв­ни­ка­ми, кон­сер­ван­та­ми, під­си­лю­ва­ча­ми сма­ку — ти під­са­джу­є­шся на неї, як на гол­ку, — ку­пу­єш іще і іще. Ме­та та­ко­го бі­зне­су за­ро­би­ти гро­ші, а не да­ти лю­ди­ні здо­ров’я. А в нас зов­сім ін­ший під­хід — ма­кси­маль­на на­ту­раль­ність і ко­ристь.

Та­рас Пи­ли­пчук обла­шту­вав свою ко­зи­ну фер­му на Ки­їв­щи­ні за за­ко­на­ми аюр­ве­ди

Крім мо­ло­ка, си­ру, йо­гур­ту та па­ні­ру на фер­мі влі­тку по­чнуть ви­ро­бля­ти твер­ді си­ри

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.