На­ша ні­ша — зе­ле­на енер­ге­ти­ка

Кри­за — час, вкрай не­спри­я­тли­вий для ре­а­лі­за­ції прин­ци­по­во но­вих за­ду­мів. Ке­рів­ник гру­пи ком­па­ній «Сіль­госп­про­дукт» Юрій Бондарчук вва­жає іна­кше, він осво­ює ні­шу ви­ро­бни­цтва еле­ктро­енер­гії з від­хо­дів ро­слин­ни­цтва і ба­чить у цьо­му ве­ли­че­зні пер­спе­кти­ви.

AgroMarket - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ро­змов­ляв Ан­дрій ФЕДОРЧУК

Юрію Ві­кто­ро­ви­чу, на що сьо­го­дні спря­мо­вує свої зу­си­л­ля гру­па ком­па­ній «Сіль­госп­про­дукт»?

— На по­сів­ну. Це зав­да­н­ня по­тре­бує зу­силь са­ме сьо­го­дні. Виробництво бо­ро­шна чи бу­дів­ни­цтво біо­га­зо­во­го за­во­ду мо­жуть по­че­ка­ти, а по­сів­на че­ка­ти не бу­де.

Ду­маю, ве­сня­но-по­льо­ві ро­бо­ти про­ве­де­мо вча­сно, ми до­бре під­го­ту­ва­ли­ся, ма­є­мо пев­ний кре­дит до­ві­ри від по­ста­чаль­ни­ків ма­те­рі­аль­но-те­хні­чних ре­сур­сів. Фі­нан­со­вий ре­сурс скон­цен­тру­є­мо на тих про­ду­ктах, по яких не­мо­жли­во отри­ма­ти від­тер­мі­ну­ва­н­ня пла­те­жу — диз­па­ли­во та добрива. Я ду­маю, біль­шість ком­па­ній про­ве­де по­сів­ну, але не­до­фі­нан­су­ва­н­ня на вро­жаї по­зна­чи­ться. Сьо­го­дні ми спо­сте­рі­га­є­мо зни­же­н­ня цін, де­ше­ва на­фта — де­ше­ве па­ли­во — де­ше­вий ета­нол — де­ше­ва ку­ку­ру­дза — де­ше­ві зер­но­ві. Для на­шої кра­ї­ни ви­жи­ти в та­ких умо­вах бу­де важ­ко, адже якщо у сві­ті, Єв­ро­пі чи Аме­ри­ці, фер­мер отри­мує ко­шти під 1% рі­чних, то ми й під 30% не мо­же­мо отри­ма­ти. Сту­пінь ри­зи­ків — на­две­ли­кий, до то­го ж облі­ко­ва став­ка Нац­бан­ку ста­но­вить 30%, то­му, зви­чай­но, ко­мер­цій­ні бан­ки від­да­ва­ти­муть пе­ре­ва­гу ро­бо­ті з НБУ, ніж ри­зи­ку­ва­ти­муть, кре­ди­ту­ю­чи агра­рі­їв.

Чи вда­ло­ся вам ви­ко­на­ти пла­ни 2014 ро­ку і які у вас очі­ку­ва­н­ня на рік по­то­чний?

— Ми на­віть під час вій­ни вкла­да­ли сер­йо­зні ко­шти в бу­дів­ни­цтво. Ре­а­лі­зу­ва­ли наш основ­ний про­ект — біо­га­зо­вий за­вод по­ту­жні­стю 2,38 МВт. Вій­на вій­ною, а ро­бо­ту тре­ба ро­би­ти. Що­прав­да, йо­го по­ки що не вда­ло­ся за­пу­сти­ти, до­о­пра­цьо­ву­є­ться зов­ні­шнє під­клю­че­н­ня. Нам тре­ба 500 кВт еле­ктро­енер­гії на го­ди­ну, щоб під­три­му­ва­ти по­трі­бну тем­пе­ра­ту­ру в тан­ке­рі для жит­тє­ді­яль­но­сті ба­кте­рій. То­му ви­рі­ши­ли пе­ре­не­сти йо­го за­пуск на кі­нець трав­ня. Однак ми ще не ви­рі­ши­ли пи­та­н­ня, яким чи­ном до­став­ля­ти еле­ктро­енер­гію в за­галь­ну еле­ктро­ме­ре­жу обл­енер­го. Ви­яви­ло­ся, щоб про­да­ва­ти еле­ктро­енер­гію дер­жа­ві, нам ще по­трі­бно збу­ду­ва­ти за свій кошт лі­нію еле­ктро­пе­ре­дач, бо обл­енер­го, ба­чте, не має ко­штів. Ту лі­нію, на­пев­не, по­тім да­ру­ва­ти­ме­мо обл­енер­го, адже ми не ма­є­мо пра­ва утри­му­ва­ти на ба­лан­сі еле­ктро­ме­ре­жу.

Чо­му ви ви­рі­ши­ли ін­ве­сту­ва­ти в енер­ге­ти­ку?

— На­прям біо­га­зу над­зви­чай­но ці­ка­вий. Крім ви­ро­бни­цтва еле­ктро­енер­гії, є ще дві скла­до­ві біо­га­зо­во­го за­во­ду, які мо­жуть при­но­си­ти при­бу­тки: те­пло та де­фе­кат. Наш сьо­го­дні­шній про­ект роз­ра­хо­ва­ний ли­ше на отри­ма­н­ня при­бу­тків із ви­ро­бни­цтва еле­ктро­енер­гії, те­пло й де­фе­кат ідуть по­ки що як по­бі­чний про­дукт. На­при­клад, на­ші ко­ле­ги в До­не­цькій обла­сті, у Вол­но­ва­сі, роз­по­ча­ли бу­дів­ни­цтво біо­га­зо­вої стан­ції, але в них вся ма­те­ма­ти­ка при­бу­тку три­ма­є­ться на де­фе­ка­ті. Уявіть, якщо за­ван­та­жи­ти 100 тис. тонн си­ро­ви­ни, то отри­му­єш стіль­ки са­мо еко­ло­гі­чно чи­сто­го добрива, в яко­му є каль­цій, фо­сфор й азот у рід­кій і твер­дій фра­кці­ях. Зав­дя­ки то­му, що не по­трі­бно ку­пу­ва­ти мі­не­раль­ні добрива, скла­до­ва ви­трат на до­бри­во в сіль­сько­му го­спо­дар­стві ду­же силь­но па­дає.

Да­лі — те­пло. Те­пла ви­ді­ля­є­ться стіль­ки ж, скіль­ки еле­ктро­енер­гії. Ми го­то­ві опа­лю­ва­ти всі со­ці­аль­ні об’єкти Ро­ки­тно­го й да­ва­ти ці­ну на 5% ниж­чу. Ін­ше за­сто­су­ва­н­ня те­пла — те­пли­ця. У со­бі­вар­то­сті го­то­вої про­ду­кції, ви­ро­ще­ної в те­пли­цях, 55% ста­но­вить вар­тість те­пла. Ба біль­ше, те­пло бу­ває рі­зним. Мо­жна па­ли­ти газ, спа­лю­ю­чи ки­сень.

На­ше те­пло ки­сню не спа­лює, от­же, є кра­щим. На­ші зна­йо­мі ви­ко­ри­сто­ву­ють те­пло са­ме з біо­га­зо­вої стан­ції та ка­жуть, що ма­ють зов­сім ін­ші еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки. Пар­тнер­ство з ве­ли­ки­ми те­пли­чни­ми ком­бі­на­та­ми — пи­та­н­ня ча­су. Чо­му ні?

А як пе­ре­да­ва­ти те­пло на ве­ли­кі від­ста­ні?

— Не по­трі­бно на ве­ли­кі. Аби втра­ти те­пла бу­ли мі­ні­маль­ни­ми, тру­бу слід пу­ска­ти під зем­лею. Ко­лись ко­тель­ня цукро­во­го за­во­ду опа­лю­ва­ла ці­лий мі­кро­ра­йон, при­чо­му тру­ба йшла по вер­ху, втрат те­пла ні­хто не обра­хо­ву­вав.

По­вер­не­н­ня ін­ве­сти­цій, що їх бу­ло вкла­де­но в біо­га­зо­вий за­вод, роз­ра­хо­ва­не на дію зе­ле­но­го та­ри­фу?

— Усе де­що скла­дні­ше. Спер­шу по­ста­ла про­бле­ма ути­лі­за­ції жо­му, який ви­ро­бляє наш цукро­вий за­вод. Кіль­кість жо­му ста­но­вить 80% за­галь­ної кіль­ко­сті пе­ре­ро­бле­них бу­ря­ків, а це 240–250 тис. тонн на рік, десь 50– 70 тис. ми про­да­є­мо за смі­шною ціною, ре­шту зму­ше­ні ку­дись ви­во­зи­ти, вкла­да­ю­чи в це ко­шти. Це еко­но­мі­чно не­до­ціль­но, осо­бли­во якщо во­зи­ти той жом КрАЗа­ми, які ви­тра­ча­ють ба­га­то па­ли­ва.

Біо­га­зо­вий за­вод став хо­ро­шим ви­хо­дом із ці­єї си­ту­а­ції. Про­те він має пра­цю­ва­ти ці­лий рік, а не ли­ше то­ді, ко­ли є жом. Ми про­ве­ли роз­ра­хун­ки та спла­ну­ва­ли дві чер­ги за­во­ду: пер­шу — на 2,38 МВт, дру­гу — на 19 МВт. На пер­шій чер­зі ми по­тре­ну­ва­ли­ся, зро­зумі­ли, що мо­жна зро­би­ти по-ін­шо­му, що крім жо­му мо­жна за­сто­со­ву­ва­ти й ін­шу си­ро­ви­ну. Якщо за­ко­но­дав­ство бу­де змі­не­не на­ле­жним чи­ном, то та­кою си­ро­ви­ною мо­же ста­ти, на­при­клад, си­ло­сна ку­ку­ру­дза. Це від­кри­ває ве­ли­че­зні мо­жли­во­сті бу­дів­ни­цтва біо­га­зо­вих заводів у будь-яко­му мі­сці кра­ї­ни. Якщо нам вда­сться ре­а­лі­зу­ва­ти про­ект на 19 МВт і за­пу­сти­ти йо­го у 2016 ро­ці, я при­йду до уря­ду й спи­таю: де у на­шій кра­ї­ні є про­бле­ма з еле­ктро­енер­гі­єю? Ми мо­же­мо ор­га­ні­зу­ва­ти виробництво еле­ктро­енер­гії без змін та­ри­фів для на­се­ле­н­ня. Так я змо­жу зро­би­ти ве­ли­ку ко­ристь для дер­жа­ви. Зви­чай­но, за умо­ви, що дер­жа­ва зро­бить для ме­не ре­жим ма­кси­маль­но­го спри­я­н­ня: ви­ді­лить зе­мель­ну ді­лян­ку, обго­во­рить усі пи­та­н­ня з мі­сце­вим обл­енер­го, ві­зьме на се­бе всю бю­ро­кра­ти­чну ча­сти­ну, мі­ні­мі­зує від­стань від то­чки ви­хо­ду еле­ктро­енер­гії до то­чки вхо­ду. Ни­ні, на по­то­чно­му про­е­кті, та­ка від­стань ста­но­вить 1 км: це не­ба­га­то, але й не­ма­ло. Як­би ме­ні хтось ра­ні­ше під­ка­зав цей ню­анс, мо­же, я б змі­стив об’єкт ме­трів на шіс­тсот, чим би змен­шив ви­тра­ти в пе­ре­да­чі еле­ктро­енер­гії в ме­ре­жу.

Зе­ле­ний та­риф сьо­го­дні ре­аль­но пра­цює?

— Так. Він би, мо­же, і не пра­цю­вав, але еле­ктро­енер­гію ку­пує ДП «Енер­го­ри­нок». Уся еле­ктро- енер­гія зли­ва­є­ться в один ко­тел і по­тім ре­а­лі­зо­ву­є­ться. Про­те, вра­хо­ву­ю­чи, що кіль­кість зе­ле­ної енер­гії в Укра­ї­ні мен­ша за 1%, нам все одно на­ле­жить ду­же ма­ла час­тка, хо­ча в гро­шах — це при­стой­на ци­фра. Був не­ве­ли­кий пе­рі­од, про­тя­гом мі­ся­ця, ко­ли та­ри­фи на за­ку­пів­лю еле­ктро­енер­гії змен­ши­ли вдві­чі, ні­би­то в кон­текс­ті вве­де­н­ня над­зви­чай­но­го ста­ну. Однак по­тім та­ри­фи по­вер­ну­ли, як і бу­ло ра­ні­ше. Вза­га­лі пи­та­н­ня, скіль­ки має ко­шту­ва­ти «зе­ле­на» еле­ктро­енер­гія, дис­ку­сій­не. Одні про­по­ну­ють збіль­ши­ти пла­ту, зро­зумі­ло, щоб сти­му­лю­ва­ти виробництво. Ін­ші вва­жа­ють, що вся ця аль­тер­на­тив­на енер­ге­ти­ка — це ка­зно­крад­ство, мов­ляв, з одно­го мі­сця ме­ре­жі еле­ктри­ку бе­руть, в ін­ше під­во­дять і ви­да­ють це за аль­тер­на­тив­ну. Пе­ре­ко­на­ти лю­дей ду­же важ­ко. Я на­віть про­по­ну- вав, щоб смт Ро­ки­тне від­рі­за­ли від за­галь­ної еле­ктро­ме­ре­жі, то­ді б ми пов­ні­стю та ці­лий рік за­без­пе­чу­ва­ли на­се­ле­н­ня (а це близь­ко 13 тис. осіб) еле­ктро­енер­гі­єю. Це був би най­кра­щий до­каз то­го, що аль­тер­на­тив­на енер­ге­ти­ка пра­цює. Дер­жа­ва хо­че, з одно­го бо­ку, три­ма­ти мо­но­по­лію в ру­ках, а з дру­го­го — щоб у нас бу­ло яко­мо­га мен­ше енер­ге­ти­чної за­ле­жно­сті від ін­ших дер­жав.

Ми ба­чи­мо при­кла­ди бан­крутств ве­ли­ких аграр­них під­при­ємств, не в остан­ню чер­гу че­рез над­то швид­кий роз­ви­ток. Ви не бо­ї­те­ся по­вто­ре­н­ня та­ко­го сце­на­рію, адже ва­ше агро­під­при­єм­ство, вра­хо­ву­ю­чи порт­фель акти­вів, має на­мір роз­ви­ва­ти­ся рі­зно­ве­ктор­но та стрім­ко?

— Не бо­ю­ся тіль­ки то­му, що ми не ро­сте­мо стрім­ко. Із 2011 ро­ку пло­ща на­ших обро­блю­ва­них зе­мель не змі­ню­ва­ла­ся, так і є на рів­ні 25 тис. ге­кта­рів. По-дру­ге, на жаль, в Укра­ї­ні десь із 2007 ро­ку аграр­ний бі­знес пе­ре­тво­рив­ся на аграр­но-ін­ве­сти­цій­ний. Не так ва­жли­во, що ви ро­би­те, ва­жли­во, як це по­да­ти по­тен­цій­но­му ін­ве­сто­ру, ко­ли ін­фор­ма­цію оці­ню­ють не з по­ля, а з па­пе­рів… Я пе­вен, що сьо­го­дні­шні ве­ли­кі ком­па­нії бо­я­ться по­вто­ри­ти до­лю «Мрії», під­три­му­ва­ти­муть цю ком­па­нію, обро­бля­ти­муть її зем­лю, щоб не змен­шу­ва­ти ін­ве­сти­цій­ну при­ва­бли­вість Укра­ї­ни.

Які фа­кто­ри ни­ні най­біль­ше впли­ва­ють на ухва­ле­н­ня ва­ми рі­шень?

— Сьо­го­дні низь­ка сві­то­ва ці­на на­кла­да­є­ться на ви­со­кі від­со­тко­ві став­ки. Ба­га­то ком­па­ній пра­цю­ють так: день віджи­ли — сла­ва Бо­гу. Го­ри­зонт ухва­ле­н­ня рі­шень — мі­сяць-два. Чи бу­де вій­на актив­ною з на­ста­н­ням те­пла? Як це впли­не на курс, си­ту­а­цію, очі­ку­ва­н­ня ін­ве­сто­рів? Ко­ли курс роз­гой­да­ли до 40, а по­тім зни­зи­ли до 22, нам якраз по­трі­бно бу­ло ку­пу­ва­ти па­ли­во, се­лі­тра ко­шту­ва­ла 12 тис. грн за тон­ну. Ко­ли курс зни­зив­ся, вар­тість до­брив за­ли­ши­ла­ся на то­му са­мо­му ви­со­ко­му рів­ні, про­дав­ці по­ясню­ва­ли цю об­ста­ви­ну не­ви­зна­че­ні­стю кур­су й ви­гра­ли від та­кої по­лі­ти­ки в будь-яко­му ра­зі. Ця ситуація впли­ває на агра­рі­їв ду­же силь­но. На­при­клад, ку­ку­ру­дза на еле­ва­то­рі ко­штує 4600–4800 грн/т, лю­ди, очі­ку­ю­чи, що її вар­тість зро­ста­ти­ме на 100–200 грн на день від­по­від­но до кур­су ва­лют, не про­да­ва­ли її. Ра­птом ці­на зни­зи­ла­ся до 3200 грн/т. І як сьо­го­дні зро­зу­мі­ти, на яку ці­ну очі­ку­ва­ти?

Цьо­го ро­ку всі опти­мі­зу­ють своє виробництво. Ви теж ско­ро­чу­є­те про­гра­ми?

— Сіль­ське го­спо­дар­ство від­рі­зня­є­ться від ме­та­лур­гій­но­го за­во­ду чи по­ту­жно­стей із ви­ро­бни­цтва це­гли, які мо­жна в будь-який час зу­пи­ни­ти й по­тім від­но­ви­ти виробництво. У сіль­сько­му го­спо­дар­стві, якщо ти вча­сно не зро­бив від­по­від­ний крок, то вже втра­тив 10% уро­жаю. Нев­ча­сно вніс се­лі­тру під ози­му пше­ни­цю — мі­нус 20% яко­сті. Щоб за­ро­би­ти дві грив­ні в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, тре­ба вкла­сти грив­ню. Да­лі йде не­про­пор­цій­на за­ле­жність. Якщо вклав, умов­но ка­жу­чи, 90 коп., за­ро­бля­єш 1,3 грн, якщо 80 коп. — 80 коп. і за­ро­биш. Не мо­жна від­кла­сти ви­пла­ти па­йо­ви­кам… Це жи­т­тя. Ми теж опти­мі­зу­є­мо всі про­це­си. Ме­ні шко­да ско­ро­чу­ва­ти лю­дей, але це пи­та­н­ня існу­ва­н­ня ком­па­нії. Кра­ще пла­ти­ти за­ро­бі­тну пла­ту 8 пра­ців­ни­кам із 10, ніж не пла­ти­ти зов­сім ні­ко­му.

Чи не ду­ма­є­те по­збу­ва­ти­ся цукро­во­го на­пря­му?

— Ме­ні по­ща­сти­ло, я маю змо­гу не за­пу­ска­ти цукро­вий за­вод. І не бу­ду цьо­го ро­би­ти ни­ні­шньо­го ро­ку, бо очі­ку­є­ться міль­йон тонн цукру пе­ре­хі­дно­го за­ли­шку. А от ві­до­мі ві­тчи­зня­ні ком­па­ні­ї­мон­стри — ви­ро­бни­ки цукру, та на­віть вла­сни­ки кіль­кох цукро­вих заводів — не мо­жуть зу­пи­ни­ти під­при­єм­ства. Сьо­го­дні тон­на цукру ко­штує мен­ше за 400 до­ла­рів, а я пам’ятаю час, ко­ли ці­на 700 до­ла­рів за тон­ну вва­жа­ла­ся ду­же де­ше­вою… Усі кро­ки, що ро­бить кра­ї­на, про­філь­на асо­ці­а­ція, ви­ро­бни­ки — їх не­до­ста­тньо. Є ба­га­то при­кла­дів збан­кру­ті­лих ком­па­ній, орі­єн­то­ва­них на виробництво цукро­во­го буряка. То­му на­ціо­наль­ні ви­ро­бни­ки цукру бу­дуть вкрай обе­ре­жні.

Тоб­то бу­ря­ки ви сі­я­ти не бу­де­те?

— Не бу­ду. Вва­жаю, що це — ви­ки­ну­ті гро­ші. Кі­ло­грам цукру ко­штує 12 грн, а має ко­шту­ва­ти в 3,5 ра­за до­рож­че, щоб йо­го виробництво ма­ло хоч якийсь сенс. До ре­чі, низь­ка ці­на на па­ли­во по­тя­гну­ла за со­бою й зни­же­н­ня цін на цу­кор-си­рець, і сьо­го­дні 70% цукро­вих заводів Бра­зи­лії пе­ре­бу­ва­ють на ме­жі банкрутства. Це при то­му, що во­ни кре­ди­ту­ю­ться фа­кти­чно під 0%.

То­ді які куль­ту­ри ви вва­жа­є­те най­більш пер­спе­ктив­ни­ми?

— Ми­ну­ло­го ро­ку ми по­сі­я­ли по 5–10 га про­бних ді­ля­нок цукро­во­го сор­го й отри­ма­ли 12–14 т/га уро­жай­но­сті. Якщо я отри­маю на­віть 8 т/га — ре­зуль­тат бу­де кра­щим, ніж ко­ли б я ви­ро­щу­вав ку­ку­ру­дзу. Сор­го на 30% менш ви­тра­тне у ви­ро­щу­ван­ні, швид­ше від­дає во­ло­гу, вміст про­те­ї­ну в пів­то­ра ра­зи ви­щий. У Ки­таї ці­на на цю куль­ту­ру на тре­ти­ну ви­ща від ку­ку­ру­дзи — це ве­ли­че­зна ци­фра. Цьо­го ро­ку ми по­сі­є­мо 1000 ге­кта­рів сор­го, щоб зро­зу­мі­ти спе­ци­фі­ку йо­го ви­ро­щу­ва­н­ня на ве­ли­ких пло­щах. Якщо си­сте­ма по­ка­же ре­зуль­тат, то че­рез 3–5 ро­ків ми в Укра­ї­ні сі­я­ти­ме­мо 2–5 млн га сор­го. Де­сять ро­ків то­му стру­кту­ра збіж­жя на еле­ва­то­рі бу­ла та­ка: сої — 0%, ку­ку­ру­дзи — 15%, пше­ни­ці — 30–40%, ячме­ню — 30%, го­ро­ху, жи­та, вів­са — 15%. Сьо­го­дні: ку­ку­ру­дза — 70%, соя — 15%, пше­ни­ця — 15%. Ча­си змі­ню­ю­ться.

Які ін­ве­сти­ції бу­ли вкла­де­ні в роз­ви­ток під­при­єм­ства ми­ну­ло­го ро­ку та які бу­дуть зро­бле­ні по­то­чно­го?

— Біо­га­зо­вий про­ект ко­шту­вав нам 12 млн єв­ро. Ін­ших ін­ве­сти­цій фа­кти­чно не ро­би­ли, по те­хні­ці ро­би­ли вкла­де­н­ня в по­то­чний ре­монт. Ін­ве­сту­ва­ти ве­ли­кі ко­шти у виробництво — сьо­го­дні не­до­ціль­но. Ро­зу­мі­є­те, як­би я знав, що бу­де та­ка вій­на, я, ма­буть, не взяв би ко­шти в ЄБРР. Про­те про­цес уже був за­пу­ще­ний, то­му до­ве­ло­ся до­во­ди­ти все до кін­ця. Ме­ні ду­же хо­че­ться ві­ри­ти, що все бу­де га­разд.

От­же, ва­ша гру­па під­при­ємств роз­ви­ває пе­ре­ва­жно два на­пря­ми: ро­слин­ни­цтво та виробництво еле­ктро­енер­гії…

— Так. Утім, тре­тій на­прям — еле­ва­тор­на про­ми­сло­вість — до­сі до­зво­ляє ди­вер­си­фі­ку­ва­ти свій бі­знес. Однак, я б ска­зав, що наш основ­ний на­прям — це зе­ле­на енер­ге­ти­ка. Якщо про­ект роз­ви­ва­ти­ме­ться так, як ми за­пла­ну­ва­ли, ми збу­ду­є­мо ще п’ять та­ких біо­га­зо­вих заводів у 2017 ро­ці, де­сять — у 2018-му та п’ят­де­сят — 2019-го. На це да­ва­ти­муть ін­ве­сти­ції, ко­жен та­кий за­вод ви­да­ва­ти­ме 200 тис. єв­ро на мі­сяць при­бу­тку тіль­ки на еле­ктро­енер­гії. За та­ких по­ка­зни­ків оку­пність за­во­ду ста­но­вить 4,5 ро­ки, що до­сить прийня­тно. Ба біль­ше, виробництво еле­ктро­енер­гії — це більш ста­ле виробництво про­ти сіль­сько­го го­спо­дар­ства. Ми та­кож ма­є­мо на­мір ре­а­лі­зу­ва­ти про­ект із ви­ро­бни­цтва біо­е­та­но­лу, але у від­да­ле­ній пер­спе­кти­ві. Я впев­не­ний, що сьо­го­дні обро­бля­ти 20–25 тис. ге­кта­рів еко­но­мі­чно до­ціль­но в кон­текс­ті ви­ро­бни­цтва еле­ктро­енер­гії де­ся­тьма та­ки­ми за­во­да­ми, або ж одним ве­ли­ким. Два міль­йо­ни єв­ро на мі­сяць — і на­ві­що ро­би­ти іще щось?

Тоб­то всі по­ля го­спо­дар­ства те­о­ре­ти­чно мо­жуть пра­цю­ва­ти ли­ше на за­вод?

— Зе­ле­на енер­ге­ти­ка — це основ­ний наш на­прям. Усе ін­ше — до­да­тко­ве. Про­те тут ва­жли­ве пи­та­н­ня ло­гі­сти­ки. Зем­лі, які об­слу­го­ву­ють за­вод, ма­ють бу­ти скон­цен­тро­ва­ні яко­мо­га ближ­че до ньо­го. Ска­жі­мо, вро­жай­ність ку­ку­ру­дзи на зе­ле­ну ма­су ста­но­вить 140 т/га. Пе­ре­ве­зе­н­ня тон­ни ма­си ко­штує 280 грн/км, на 5 км — вже 1400 грн.

За­ро­бля­ти на зе­ле­но­му та­ри­фі над­зви­чай­но пер­спе­ктив­но. Це та ні­ша, де ще ні­ко­го не­має. Я спіл­ку­вав­ся з ба­га­тьма лю­дьми. Во­ни ка­жуть: ми не ро­зу­мі­є­мо, як бу­ду­ва­ти, ку­ди по­ді­ти еле­ктро­енер­гію, до то­го ж, що бу­де зав­тра? Кра­ще не­хай це хтось зро­бить. Про­те, ко­ли я збу­ду­вав, до ме­не при­хо­ди­ли вже кіль­ка вла­сни­ків цукро­вих заводів. Тож не ви­клю­че­но, що на­прям ви­ро­бни­цтва еле­ктро­енер­гії з аль­тер­на­тив­них дже­рел про­сто-та­ки ви­бу­хне кіль­кі­стю но­вих про­е­ктів.

Я про­по­ну­вав, щоб смт Ро­ки­тне від­рі­за­ли від за­галь­ної еле­ктро­ме­ре­жі, то­ді б ми пов­ні­стю та ці­лий рік за­без­пе­чу­ва­ли на­се­ле­н­ня (а це близь­ко 13 тис. осіб) еле­ктро­енер­гі­єю. Це був би най­кра­щий до­каз то­го, що аль­тер­на­тив­на енер­ге­ти­ка пра­цює.

Юрій Бондарчук, ди­ре­ктор ГК «Сіль­госп­про­дукт» на­при­кін­ці трав­ня за­пу­скає на Ки­їв­щи­ні пер­шу чер­гу біо­га­зо­во­го за­во­ду на 2,38 МВт

Основ­ним на­прям­ком сво­го під­при­єм­ства Ю. Бондарчук вва­жає виробництво еле­ктро­енер­гії з від­хо­дів ро­слин­ни­цтва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.