Не­по­трі­бні «ноу-хау»

AgroMarket - - ФІЛОСОФІЯ БІЗНЕСУ -

— Ни­ні­шньо­го ро­ку ми на­ре­шті пла­ну­є­мо ви­йти на са­мо­оку­пність, — ка­же Іван Плачков, за­ува­жу­ю­чи, що в укра­їн­ських ре­а­лі­ях цей шлях роз­тя­гнув­ся на по­над де­ся­ти­лі­т­тя. — Да­ли­ся взна­ки оті при­ду­ма­ні на­шою дер­жа­вою ноу-хау, яких не­ма ні­де у сві­ті. Одне з них — пла­та за лі­цен­зію на опто­ву тор­гів­лю. Ми ви­ро­бля­є­мо 140 ти­сяч пля­шок на рік, то­ді ко­ли ве­ли­кі під­при­єм­ства — по 30–40 міль­йо­нів, але за лі­цен­зію на опто­ву тор­гів­лю пла­ти­мо одна­ко­во: 500 тис. грн на рік. І це при то­му, що ми оптом не тор­гу­є­мо, не пе­ре­про­да­є­мо ні­чо­го… Справ­жнє ви­но­роб­ство — це ру­чна ро­бо­та, ми­сте­цтво. Про­ми­сло­ве — як ре­про­ду­кції кар­тин. Зро­зумі­ло, що ці­но­ві па­ра­ме­три в ко­жної про­ду­кції свої. Хто хо­че ро­би­ти ре­про­ду­кції — то не­хай ро­бить і на цьо­му за­ро­бляє. А я спо­ді­ва­ю­ся, що ще за жи­т­тя по­ба­чу еко­но­мі­чний ре­зуль­тат сво­єї ді­яль­но­сті, а до сі­мей­ної спра­ви до­лу­ча­ться ону­ки й прав­ну­ки.

Зро­зумі­ло, що не­ве­ли­кий ви­ро­бник, ко­трий хо­че про­да­ти по кон­тра­кту 15–20 пля­шок ви­на, але му­сить за­пла­ти­ти ку­пу гро­шей за лі­цен­зію, не змо­же так успі­шно роз­ви­ва­ти­ся, як ви­ро­бник-гі­гант, що ку­пує ви­но­град у ма­лень­ких під­при­ємств, а ви­но­ма­те­рі­а­ли при­во­зить тан­ке­ра­ми з Мол­до­ви, Румунії, Іспа­нії, Чи­лі. Та чи є вза­га­лі рин­ко­ві пер­спе­кти­ви в ав­тор­сько­го ви­на?

— Зві­сно, що є. Однак по­трі­бна за­ко­но­дав­ча під­трим­ка. Ось, на­при­клад, у Фран­ції, де ні­ко­ли не існу­ва­ло та­ких див­них ви­мог, ли­ше в Бор­до — по­над три ти­ся­чі ви­но­ро­бів із пов­ним ци­клом ви­ро­бни­цтва (для по­рів­ня­н­ня: в Укра­ї­ні їх за­га­лом не біль­ше як 40). До ре­чі, всі ви­со­ко­по­са­дов­ці та по­лі­ти­ки, з ко­три­ми я спіл­ку­вав­ся із цьо­го пи­та­н­ня, ви­зна­ють, що на­яв­ність та­кої лі­цен­зії для ві­тчи­зня­но­го ви­но­ро­ба — це вза­га­лі еко­но­мі­чний нон­сенс. Усі по­го­джу­ю­ться, що «тре­ба щось мі­ня­ти», обі­ця­ють «спри­я­ти», але на­ра­зі все за­ли­ша­є­ться по­ста­ро­му. До ре­чі, від­по­від­ний за­ко­но­про­ект, ро­зро­бле­ний Укра-

А який зиск дер­жа­ві від та­ких за­ко­но­дав­чих змін? Що во­на ви­грає, від­мо­вив­шись від ре­аль­них гро­шей за лі­цен­зію?

— Отри­має сут­тє­во біль­ше. У ме­не не­має жо­дно­го сум­ні­ву, що в ре­зуль­та­ті цих по­сту­пок про­тя­гом пів­ро­ку ли­ше в Оде­ській обла­сті ви­ни­кне не мен­ше як 40 ви­но­ро­бень. Ще до 70 — у Ми­ко­ла­їв­ській, Хер­сон­ській і За­кар­пат­ській обла­стях. Ці під­при­єм­ства вже ви­ро­щу­ють ви­но­град, ро­блять ви­но­ма­те­рі­ал і за ду­же низь­ки­ми ці­на­ми про­да­ють йо­го мо­но­по­лі­стам. Щой­но на­ван­та­же­н­ня змен­ши­ться, чи­ма­ло укра­їн­ських ша­то на­ва­жа­ться роз­ли­ва­ти ви­но під вла­сною тор­го­вою мар­кою. То­ді на рин­ку з’яви­ться ба­га­то хо­ро­шо­го які­сно­го укра­їн­сько­го ви­на, і цей на­ціо­наль­ний бренд на­ре­шті ста­не ре­аль­ні­стю.

Нев­же це єди­на пе­ре­шко­да для роз­ви­тку ви­но­гра­дар­ства й ви­но­роб­ства?

— Зві­сно, ні. Про­те ду­же сут­тє­ва. Ще один ва­жли­вий мо­мент — вла­сність на зем­лю. Хто, ска­жіть, за­кла­да­ти­ме ви­но­гра­дник, ко­ли обро­бляє орен­до­ва­ну зем­лю? Це прийня­тно хі­ба що для швид­ких при­бу­тків. Однак 15–20 ро­ків, на які ни­ні на­да­є­ться орен­да, — не строк для ба­га­то­рі­чних на­са­джень. То, мо­же, да­вай­те зні­ме­мо мо­ра­то­рій на про­даж по­ки­ну­тої зем­лі під ни­ми — без змі­ни при­зна­че­н­ня цих зе­мель? Зві­сно, це по­лі­ти­ко­стра­те­гі­чне пи­та­н­ня, і три­ва­лий час в су­спіль­стві на­са­джу­вав­ся міф про те, що зем­лю про­да­ва­ти не мо­жна. Але ж їй по­трі­бен го­спо­дар! Якщо роз­ви­ва­ти­му­ться укра­їн­ські го­спо­дар­ства, що ма­ють ви­но­гра­дни­ки, ра­зом із ни­ми роз­ви­ва­ти­ме­ться й ре­гіон. А за­га­лом по­тен­ці­ал укра­їн­сько­го ви­но­гра­дар­ства та ви­но­роб­ства — ко­ло­саль­ний. Ко­ли в Укра­ї­ні бу­де три ти­ся­чі ви­роб-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.