При­фрон­то­ві агро­бу­дні

Фер­ме­рів Дон­ба­су та Лу­ган­щи­ни не по­спі­ша­ють кре­ди­ту­ва­ти ні фі­нан­со­ві уста­но­ви, ні лі­зин­го­ві ком­па­нії, ні по­ста­чаль­ни­ки. Зер­но — най­де­шев­ше в Укра­ї­ні, а йо­го ло­гі­сти­ка не ви­три­мує жо­дної кри­ти­ки. Чи дов­го ще три­ма­ти­муть обо­ро­ну?

AgroMarket - - ДЕТАЛІ Й ГОЛОВНЕ -

Лу­ган­щи­на, До­неч­чи­на… Да­ле­кий схід ве­ли­кої Укра­ї­ни… Жи­т­тя у цьо­му краї ні­ко­ли не бу­ло про­стим, осо­бли­во остан­нім ча­сом. Умо­ви ж для агро­бі­зне­су — екс­тре­маль­ні. До по­го­дних ри­зи­ків до­да­ю­ться ще й ри­зи­ки вій­сько­вих дій. То­му й жи­т­тя ли­ше умов­но мир­не. Йо­го по­дро­би­ця­ми «Агро­Мар­кет» по­ці­ка­вив­ся у сіль­го­спви­ро­бни­ків.

Ке­рів­ник СТОВ «То­ре­цьке» Во­ло­ди­мир Го­ло­ва­ньов го­спо­да­рює за 30–40 км від лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня — в До­бро­піль­сько­му ра­йо­ні До­не­цької обла­сті. «Обро­бля­є­мо 5000 га, ви­ро­щу­є­мо 10 (!) куль­тур, зокре­ма ко­рі­андр, льон, лю­цер­ну, еспар­цет (на сі­но на продаж), го­рох, гре­чку, і най­го­лов­ні­ше — 10% пло­щі під па­ра­ми. Тва­рин­ни­цтва не ма­є­мо, але під­три­му­є­мо мі­сце­вих одно­о­сі­бни­ків: ви­ро­щу­є­мо сі­но для їхньої ху­до­би, — роз­по­від­ає агра­рій. — За­га­лом на­че й да­є­мо со­бі ра­ду, але ж за­лі­зни­ця за­бло­ко­ва­на, ав­то­шля­хи роз­би­ті. Ні­хто не хо­че до нас їха­ти по без­до­ріж­жю. То­му й зер­но на­шо­го ре­гіо­ну най­де­шев­ше в Укра­ї­ні! Втра­ча­є­мо на ко­жній тон­ні до 200–300 гри­вень, як по­рів­ня­ти з Дні­про­пе­тров­ською обла­стю».

Ана­то­лій По­ля­цко­вий, ке­рів­ник СТОВ «Зла­го­да», що в Іл­лі­нів­ці Ко­стян­ти­нів­сько­го ра­йо­ну, обро­бляє 1700 га за 25 км від те­ри­то­рії зі­ткне­н­ня. «Ху­до­би не три­ма­є­мо, на весь ра­йон жо­дно­го тва­рин­ни­цько­го го­спо­дар­ства, хі­ба що в одно­о­сі­бни­ків. Ми ж окрім зер­но­вої гру­пи ви­ро­щу­є­мо сор­го, еспар­цет, со­ня­шник. Для під­ви­ще­н­ня вро­жай­но­сті ре­гу­ляр­но ро­би­мо ана­ліз ґрун­тів і на­ма­га­є­мо­ся вно­си­ти опти­маль­ну кіль­кість до­брив. У мир­ний час на зро­шу­ва­них зем­лях ще й ви­ро­щу­ва­ли ово­чі. На­ше го­спо­дар­ство вва­жа­ло­ся чи не най­біль­шим ви­ро­бни­ком ово­чів у ра­йо­ні. Ми ма­ли хо­ро­ший збут у До­не­цьку. Про­те ни­ні не­ма як ви­ро­щу­ва­ти ті ово­чі й не­ма ку­ди їх вез­ти», — на­рі­кає фермер. Утім, за­ува­жує, що ста­ре до­щу­валь­не обла­дна­н­ня (хо­ча во­но ду­же до­ро­ге в екс­плу­а­та­ції) на брухт зда­ва­ти не по­спі­ша­ють. Мов­ляв, хто­зна, яким бу­де зав­тра­шній день… Ни­ні ж до­во­ди­ться узго­джу­ва­ти свої по­льо­ві ро­бо­ти з ко­ман­ди­ра­ми

вій­сько­вих ча­стин, бо по­руч — по­лі­гон, де про­хо­дять вій­сько­ві на­вча­н­ня.. Зер­но до­прав­ля­ють в порт Ма­рі­у­по­ля. Утім, ни­ні тре­ба вез­ти йо­го по­над 300 кі­ло­ме­трів в об’їзд зо­ни бо­йо­вих дій по без­до­ріж­жю. Це май­же вдві­чі дов­ший шлях, ніж до вій­ни, ко­ли збіж­жя во­зи­ли нав­про­стець.

Мо­ло­дий фермер Ми­хай­ло ви­ро­щує зер­но­ві на 1500 га за 10 км від лі­нії фрон­ту. Ка­же, що цьо­го­річ уже роз­мі­ну­ва­ли май­же всю рі­л­лю. Ли­ши­ло­ся від­ре­мон­ту­ва­ти роз­бом­бле­ні при­мі­ще­н­ня. Скар­жи­ться, що ні­чні по­льо­ві ро­бо­ти й до­сі під за­бо­ро­ною, а в умо­вах сте­пу це ду­же сут­тє­ва про­бле­ма.

Оле­ксандр Ша­тов обро­бляє зем­лю у Вол­но­ва­сько­му ра­йо­ні на Дон­ба­сі — за 10 км від те­ри­то­рії АТО. «Цьо­го ро­ку хоч еле­ктро­енер­гія є по­стій­но, а то­рік 300 днів про­си­ді­ли без сві­тла, під об­стрі­ла­ми», — роз­по­від­ає він. І до­дає, що ве­сня­но-по­льо­ві ро­бо­ти три­ва­ли пра­кти­чно ці­ло­до­бо­во. Ро­би­ли пе­ре­р­ви хі­ба че­рез до­щі, які, до ре­чі, теж по­ра­ду­ва­ли…

За­га­лом, спіл­ку­ю­чись з агра­рі­я­ми там­те­шньо­го краю, вко­тре ди­ву­є­шся, що лю­ди до всьо­го при­зви­ча­ю­ю­ться, і не­хай там як тяж­ко, не­хай там яка від­чай­ду­шна си­ту­а­ція скла­ла­ся, але рук ні­хто не опу­скає. При­ро­дно-клі­ма­ти­чні умо­ви на схо­ді Укра­ї­ни є пра­кти­чно най­су­во­рі­ши­ми: низь­ка кіль­кість опа­дів — до 400 мм, спе­ко­тне лі­то, прохо­ло­дна зи­ма. Єди­не, що хоч тро­хи ком­пен­сує тру­дно­щі го­спо­да­рю­ва­н­ня, це чор­но­зем. Якщо, ска­жі­мо, по­рів­ню­ва­ти з Ка­зах­ста­ном чи Ізра­ї­лем, то все ж та­ки на­ша укра­їн­ська ро­дю­ча зем­ля ста­біль­но дає вро­жай. Що­прав­да, мі­сця­ми її тре­ба зро­шу­ва­ти, осо­бли­во для по­треб ово­чів­ни­цтва. Та без зна­чних ка­пі­та­ло­вкла­день на­вряд чи від­но­ви­ти зруй­но­ва­не ча­сом і вій­ною обла­дна­н­ня. Тож пе­ре­ва­жно об­хо­дя­ться «чим Бог по­слав». Ні те­хно­ло­гій, ні гро­шей на ці технології в ту­те­шніх фер­ме- рів не­має. Бо їх, як са­мі зі­зна­ю­ться, не по­спі­ша­ють кре­ди­ту­ва­ти ні фі­нан­со­ві уста­но­ви, ні лі­зин­го­ві ком­па­нії, ні по­ста­чаль­ни­ки.

Під­при­є­мець Оле­ксій Ма­лє­ва­нець із Сє­ве­ро­до­не­цька, ко­трий по­ста­чає агра­рі­ям мі­не­раль­ні до­бри­ва, по­тро­ху кре­ди­тує дав­ніх пар­тне­рів у ме­жах сво­го не­ве­ли­чко­го обо­ро­тно­го ка­пі­та­лу. Про­те, як зі­зна­є­ться, в умо­вах обме­же­но­го фі­нан­су­ва­н­ня ве­сти бі­знес до­сить важ­ко. Пе­ре­кре­ди­то­ву­ю­ться мі­сце­ві бі­зне­сме­ни один в одно­го, і не під­во­дять, за свої сло­ва від­по­від­а­ють.

Вій­сько­ві ри­зи­ки та роз­би­ті до­ро­ги при­фрон­то­вої те­ри­то­рії від­ля­ку­ють пе­ре­ві­зни­ків, то­му й ці­ни на ло­гі­сти­ку зна­чно ви­щі, ніж у се- ре­дньо­му по кра­ї­ні. Із за­лі­зни­цею вза­га­лі ка­та­стро­фа — всі ву­зло­ві стан­ції опи­ни­ли­ся на оку­по­ва­ній зем­лі. Най­гір­ше схі­дній ча­сти­ні Лу­ган­ської обла­сті — за­лі­зни­ця йде з мі­ста Ща­стя й по­вер­тає до Ро­сії, і са­ме на цій гіл­ці роз­та­шо­ва­ні еле­ва­то­ри, які по фа­кту від­рі­за­ні від спо­лу­че­н­ня з пор­та­ми. Як розв’яза­ти цю про­бле­му? Пе­ре­д­усім по­дба­ти про по­лі­пше­н­ня ло­гі­сти­чно­го лан­цю­га для укра­їн­сько­го зер­на. Вже не один рік там­те­шні фер­ме­ри про­сять дер­жа­ву про допомогу в бу­дів­ни­цтві 40 км ко­лії між мі­ста­ми Сва­то­во та Бі­ло­ку­ра­кі­но. Утім, і до­сі про­бле­ма не зру­ши­ла з мер­твої то­чки…

Кон­ку­рен­ція за зем­лю тут та­кож є, але не та­ка го­стра, як у ку­ку­ру­дзя­но­му по­ясі. Орен­дна пла­та, як роз­по­від­а­ють фер­ме­ри, ста­но­вить від 1000 грн за ге­ктар плюс рі­зно­ма­ні­тна со­ці­аль­на до­по­мо­га. Про­бле­ми по­чи­на­ю­ться ближ­че до зо­ни бо­йо­вих дій і вздовж кор­до­ну з Ро­сі­єю. На сіль­сько­го­спо­дар­ських зем­лях збу­до­ва­ні за­хи­сні спо­ру­ди, ве­ду­ться тре­ну­ва­н­ня, а то й бо­йо­ві дії. Зо­на зі­ткне­н­ня вза­га­лі за­мі­но­ва­на. Вздовж кор­до­ну «від­рі­за­ли» смуж­ку в 50 м, але за­га­лом це 5000 га сіль­го­спу­гідь. Від­по­від­но до укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства за ви­лу­че­ні для су­спіль­них по­треб зем­лі має бу­ти ви­ді­ле­но гро­шо­ву ком­пен­са­цію або ж ін­шу рів­но­зна­чну ді­лян­ку. Однак ця про­бле­ма теж ни­ні жо­дним чи­ном не розв’язу­є­ться. На­то­мість орен­дну пла­ту фер­ме­ри спла­чу­ють ре­гу­ляр­но в пов­но­му об­ся­зі. Є й низ­ка ін­ших про­блем, про які там­те­шні агра­рії вже на­віть і не зга­ду­ють. Ка­жуть тіль­ки, що ни­ні­шньо­го ро­ку пра­цю­є­ться тро­шки лег­ше, ніж то­рік.

Сьо­го­дні у при­фрон­то­вій зо­ні га­ря­ча по­ра. Сіль­го­спви­ро­бни­ки на­віть у та­ких не­про­стих умо­вах до­по­ма­га­ють один одно­му, мі­сце­вій гро­ма­ді та ду­же спо­ді­ва­ю­ться зі­бра­ти до­брий уро­жай. А тим, хто на­рі­кає на своє тяж­ке жи­т­тя на Пол­тав­щи­ні, Чер­ка­щи­ні чи Оде­щи­ні, не за­ва­ди­ло б по­го­стю­ва­ти у там­те­шніх фер­ме­рів: ви одра­зу зро­зу­мі­є­те, як вам до­бре… Оле­ксандр ЖУРАВЕЛЬ, спе­ці­аль­но для га­зе­ти «Агро­Мар­кет»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.