Чому шей­хи не зма­га­ю­ться із се­ля­на­ми Рі­вень зрі­ло­сті су­спіль­ства в роз­ви­не­них кра­ї­нах ви­зна­ча­є­ться від­но­си­на­ми, су­ку­пні­стю сво­бод і вза­єм­них обов’яз­ків: гро­ма­дян, держави та ко­мер­цій­них стру­ктур. На­ше ви­крив­ле­не сві­то­с­прийня­т­тя со­ром’язли­во ста­вить гро­ма

За рів­них еко­но­мі­чних сво­бод чин­ник від­по­від­аль­но­сті в бі­зне­сі са­мо­зайня­тих гро­ма­дян може «пе­ре­кри­ва­ти» ефект мас­шта­бу ве­ли­ко­го бі­зне­су

AgroMarket - - ПИТАННЯ РУБА -

Від­по­від­но, «бізнес» у роз­ви­не­них еко­но­мі­ках — це пе­ре­д­усім ін­ди­ві­ду­аль­на тру­до­ва ді­яль­ність, а вже по­тім ін­ші форми го­спо­да­рю­ва­н­ня. І нав­па­ки, вла­сник агро­ком­па­нії не обов’яз­ко­во є фер­ме­ром, вла­сник пе­кар­ні — пе­ка­рем, вла­сник фа­бри­ки одя­гу — шев­цем. Якщо ж єв­ро­пей­ський чи­нов­ник хо­че ви­окре­ми­ти ді­яль­ність стру­ктур від ді­яль­но­сті гро­ма­дян, то за­сто­сує по­ня­т­тя «кор­по­ра­тив­ний бізнес».

Та в Україні все «до­го­ри дри­ґом». Ще у 1927-му кур­ку­ля й за­мо­жни­ка з пра­во­во­го по­ля ви­гна­ли в Си­бір. І від­то­ді пра­во­ві рам­ки для ін­ди­ві­ду­аль­ної тру­до­вої ді­яль­но­сті до­сі не про­пи­са­ли — наш Го­спо­дар­ський ко­декс при­рів­нює та­ку ді­яль­ність без ре­є­стра­ції до по­ру­ше­н­ня. За­те ін­ші форми, осо­бли­во з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю, одер­жа­ли всі пра­ва від ко­ли­шніх кол­го­спів і ра­дго­спів, мо­но­по­лі­зу­вав­ши пер­ше мі­сце по­ряд із Дер­жа­вою й від­ті­снив­ши Гро­ма­дя­ни­на-го­спо­дар­ни­ка на дру­го­ря­дні ро­лі. На­віть у ста­ти­сти­ці на­йма­со­ві­ший вид ді­яль­но­сті за­гна­ли в ря­док «ви­ро­бни­цтво на­се­ле­н­ням». У по­да­тко­вій пло­щи­ні

Ін­ди­ві­ду­аль­на тру­до­ва ді­яль­ність гро­ма­дян є най­дав­ні­шою фор­мою бі­зне­су, про­пи­са­ною в за­ко­нах роз­ви­не­них кра­їн. Во­на як мі­ні­мум ду­же зна­чу­ща, а в ба­га­тьох роз­ви­не­них кра­ї­нах є основ­ною фор­мою тру­до­вої зайня­то­сті. Тільки для ці­єї форми го­спо­да­рю­ва­н­ня на­да­ю­ться піль­го­ві чи ну­льо­ві ста­тки по­да­тків, спро­ще­н­ня за їх обра­ху­ва­н­ня та спла­ти. Ді­яль­ність усіх ін­ших опо­да­тко­ву­є­ться на за­галь­них під­ста­вах.

Якщо адво­кат чи лі­кар, та­ксист чи швець ве­де ін­ди­ві­ду­аль­ну ді­яль­ність і йо­го офіс або ка­бі­нет, ав­то чи май­стер­ня бу­дуть кра­щи­ми, а роз­цін­ки ви­щи­ми, ніж у мі­жна­ро­дної адво­кат­ської кон­то­ри чи в ме­ре­жі лі­ка­рень, ніж у та­ксо­пар­ку чи на фа­бри­ці, все одно ли­ше він одер­жить ну­льо­ву став­ку по­да­тку в ме­жах не­о­по­да­тко­ву­ва­но­го мі­ні­му­му, який, хоч і зве­ться мі­ні­му­мом, є до­сить сут­тє­вим — 5–11 тис. єв­ро на рік за­ле­жно від кра­ї­ни. Всі ре­шта пра­цю­ва­ти­муть на за­галь­них по­да­тко­вих під­ста­вах і му­сять спла­ти­ти по­да­ток на при­бу­ток, со­ці­аль­ні вне­ски за на­йма­них пра­ців­ни­ків і по­да­ток на ви­пла­ту ди­ві­ден­дів. Тож за­снов­ник (як по­рів­ня­ти із са­мо­зайня­тим фа­хів­цем) одер­жить тро­хи біль­ше за по­ло­ви­ну. Во­но й зро­зумі­ло: по­да­тко­вих пільг за до­хід від ка­пі­та­лу в жо­дній кра­ї­ні не пе­ред­ба­че­но. Ін­ша спра­ва — са­мо­стій­на тру­до­ва участь (від­по­від­но — еко­но­мі­чна ін­ди­ві­ду­аль­на актив­ність), а го­лов­ним ін­ве­сто­ром у цій спра­ві вва­жа­є­ться той, хто вкла­дає в економіку пра­цю, а не гро­шо­вий ка­пі­тал. За це йо­му — ну­льо­ві став­ки, спро­ще­ні ре­жи­ми обра­ху­ва­н­ня та спла­ти по­да­тків, пер­шо­чер­го­ва пря­ма під­трим­ка. Вла­сне в роз­ви­не­них еко­но­мі­ках та­кий бізнес ство­рює сут­тє­ву час­тку, а то й біль­шу по­ло­ви­ну ва­ло­во­го про­ду­кту про­від­них її се­кто­рів або ж на­віть ВВП за­га­лом.

Така ди­фе­рен­ці­а­ція в під­хо­дах до ді­яль­но­сті гро­ма­дян і ді­яль­но­сті стру­ктур про­яв­ля­є­ться пе­ре­д­усім у по­да­тко­вій пло­щи­ні. Тут не слід плу­та­ти­ся, пе­ре­но­ся­чи її на ін­ші сфе­ри кон­тро­лю й ре­гу­лю­ва­н­ня — ска­жі­мо, на ви­мо­ги до фер­ми, до обла­дна­н­ня ав­то­мо­бі­ля під та­ксі, до кваліфікації адво­ка­та чи до на­ви­чок шев­ця. Хо­ча на­віть у цих пи­та­н­нях за­хі­дні держави здій­сню­ють пов­ний кон­троль за ді­яль­ні­стю кор­по­ра­тив­них стру­ктур, а до ді­яль­но­сті гро­ма­дян ча­сті­ше за­сто­со­ву­ють ли­ше на­гляд. Тоб­то по­сла­бля­ю­ться не ви­мо­ги, а ча­сто­та пе­ре­ві­рок. Якщо де­що спро­ще­но, то на­гляд — це за­сто­су­ва­н­ня кон­тро­лю в ра­зі об­ґрун­то­ва­но­го звер­не­н­ня спо­жи­ва­ча чи кон­тр­аген­та. На під­ста­ві одні­єї еле­мен­тар­но про­стої аксі­о­ми: ве­ду­чи бізнес, гро­ма­дя­нин не­ро­зрив­но ув’язує свою осо­би­сту ре­пу­та­цію й ре­пу­та­цію сво­єї спра­ви. Якщо десь по­ру­шив ви­мо­ги — ор­ган кон­тро­лю йо­го са­мо­го за­ра­хо­вує до не­бла­го­на­дій­ної гру­пи. Так фор­му­є­ться пер­со­наль­на кре­ди­тна, по­да­тко­ва чи будь-яка ін­ша істо­рія гро­ма­дя­ни­на. Є на­віть по­ня­т­тя для цьо­го фе­но­ме­на — бізнес із по­рів­ня­но ви­щою ре­пу­та­цій­ною від­по­від­аль­ні­стю. До ре­чі, це — ва­го­ма кон­ку­рен­тна пе­ре­ва­га са­мо­зайня­тих форм го­спо­да­рю­ва­н­ня. Тож чи­ма­ло рин­ко­вих еко­но­мі­стів вва­жа­ють, що за умо­ви рів­них еко­но­мі­чних сво­бод цей чин­ник може «пе­ре­кри­ти» ефект еко­но­мі­ки мас­шта­бу (ко­ли мен­ший роз­мір виробництва дає біль­шу со­бі­вар­тість продукції). «До­го­ри дри­ґом»

Спро­щен­ці у Єв­ро­пі — це ви­клю­чно гро­ма­дя­ни. Ска­жі­мо, в Ні­меч­чи­ні, якщо го­спо­дар­ство гро­ма­дя­ни­на мен­ше за 20 га (чи 40 га, якщо їх двоє) і він утри­мує до 50 ко­рів (до 100 на двох) — мо­жна не ве­сти бух­гал­тер­ський облік, а обра­хо­ву­ва­ти свій до­хід ме­то­дом «се­ре­дньо­го». У цій кра-

їні — 350 єв­ро з ге­кта­ра. Тоб­то з 20 га — 7 тис. єв­ро. А не­о­по­да­тко­ву­ва­ний мі­ні­мум до­хо­дів від пра­ці — 8300 єв­ро… І тут ще одне під­твер­дже­н­ня си­ту­а­ції «до­го­ри дри­ґом» в Україні (як по­рів­ня­ти з роз­ви­не­ни­ми еко­но­мі­ка­ми). Там пра­во бу­ти «спро­щен­ця­ми» та/або «єдин­щи­ка­ми», ко­ри­сту­ва­ти­ся в обра­хо­ву­ван­ні по­да­тко­вої ба­зи «по нор­ма­ти­ву» на оди­ни­цю площі, в прив’яз­ці до її грошової оцінки чи без, ма­ють гро­ма­дя­ни, а юр­осо­би — ні. У нас — усе нав­па­ки.

Основ­ний об­сяг пря­мої під­трим­ки у єв­ро­пей­ських кра­ї­нах та­кож отри­му­ють гро­ма­дя­ни, що пра­цю­ють на зем­лі (а не ге­кта­ри у вла­сно­сті за­снов­ни­ків стру­ктур). У Ні­меч­чи­ні ко­жен із них має 2800 єв­ро на рік як час­тко­ву компенсацію за пен­сій­ний вне­сок, 1900 єв­ро на рік — як час­тко­ву компенсацію за ме­ди­чне стра­ху­ва­н­ня. Су­мар­но — по­над 5200 єв­ро ко­жно­му на рік. Дер­жа­ва у 2014 ро­ці спря­му­ва­ла на під­трим­ку гро­ма­дян, що пра­цю­ють, на чверть біль­ше ко­штів, ніж на по­ге­ктар­ну під­трим­ку. «По­ге­ктар­ки» там мен­ше як 180 єв­ро на ге­ктар. Та й цей кошт пе­ре­ва­жно отри­ма­ли ті са­мі гро­ма­дя­ни, бо во­ни утри­му­ють біль­шість із цих ферм.

Зав­дя­ки ну­льо­во­му чи піль­го­во­му опо­да­тку­ван­ню са­мо­стій­ної тру­до­вої ді­яль­но­сті гро­ма­дян (за пов­но­го опо­да­тку­ва­н­ня юри­ди­чних осіб) мо­ло­ді гро­ма­дя­ни-фер­ме­ри в роз­ви­не­них кра­ї­нах ма­ють ви­щу фі­нан­со­ву спро­мо­жність при­дба­ти у ста­рень­ко­го су­сі­да кіль­ка ге­кта­рів зем­лі й до­кла­сти рук, аби ця зем­ля швид­ше оку­пи­ла­ся. Не за­про­ва­див­ши цей ме­ха­нізм у се­бе, ми вза­га­лі не мо­же­мо при­сту­па­ти до обго­во­ре­н­ня рин­ку зем­лі. Всі на­ші екс­пер­ти за­мов­чу­ють, чому по­всю­дно у Єв­ро­пі зем­лю не за­бо­ро­не­но ку­пу­ва­ти іно­зем­цям (ки­тай­цям чи араб­ським шей­хам). Однак ті, не пра­цю­ю­чи на зем­лі вла­сно­руч, на­віть не бе­ру­ться зма­га­ти­ся з там- те­шні­ми го­спо­да­ря­ми-се­ля­на­ми. То­му, га­даю, і в Україні, до­по­ки пів­то­ра-два міль­йо­ни сіль­ських дво­рів не ска­за­ли, що во­ни вре­шті ді­ста­ли прі­о­ри­те­тні чи бо­дай рів­ні пра­ва, по­да­тко­ві піль­ги та дотації і хо­чуть цьо­го рин­ку, аби до­ку­пи­ти ще один-два паї в су­сід­ки по ву­ли­ці, ні­чо­го не зру­ши­ться.

«Дві ве­ли­кі рі­зни­ці»

Чому ж у нас не уза­ко­ню­ють «бізнес» по­ло­ви­ни укра­їн­ців пра­це­зда­тно­го ві­ку, яким во­ни де-фа­кто за­йма­ю­ться? В агро­се­кто­рі, на­га­даю, так пра­цює май­же 85% се­лян. А ра­птом, одер­жав­ши пра­во­ві рам­ки й під­трим­ку, во­ни за­хо­чуть біль­ше ви­пі­ка­ти со­ло­до­щів і скла­дуть кон­ку­рен­цію кон­ди­тер­ським фа­бри­кам? Чи, ска­жі­мо, за­хо­чуть са­мо­стій­но ви­ро­щу­ва­ти ху­до­бу чи пти­цю, ви­го­тов­ля­ти вла­сно­руч кор­ми й не зда­ва­ти­муть паї для ви­ро­щу­ва­н­ня при­бу­тко­вих куль­тур на про­даж афри­кан­цям…

Не­що­дав­но один із топ-уря­дов­ців бід­кав­ся: як так, мов­ляв, ми по­ру­шу­є­мо єв­ро­пей­ські нор­ми, до­зво­ля­ю­чи цій по­ло­ви­ні на­ро­ду не спла­чу­ва­ти по­да­тки. Ось тільки він якось за­був про ін­ші нор­ми. Одна з них твер­дить, що будь-яка лю­ди­на ухи­ля­ти­ме­ться від по­да­тків, якщо во­на за свій до­хід не може за­без­пе­чи­ти еле­мен­тар­ни­ми їжею й одя­гом се­бе та сво­їх ді­тей. Для чо­го ці мі­ні­му­ми там і вве­де­ні. Ін­ша нор­ма ствер­джує, що не­о­по­да­тко­ву­ва­ний мі­ні­мум на­да­є­ться за до­хід від тру­до­вої уча­сті, а на до­хід від ка­пі­та­лу ви­ня­тків не­має. Ще ін­ша до­во­дить еко­но­мі­чну й со­ці­аль­ну до­ціль­ність про­гре­сив­ної шка­ли опо­да­тку­ва­н­ня до­хо­дів гро­ма­дян — у біль­шо­сті роз­ви­не­них кра­їн ма­ло­до­хі­дні ма­ють ну­льо­ві став­ки, а ви­со­ко­до­хі­дні — 50% і біль­ше.

«Бізнес» у роз­ви­не­них еко­но­мі­ках — це пе­ре­д­усім ін­ди­ві­ду­аль­на тру­до­ва ді­яль­ність, а вже по­тім ін­ші форми го­спо­да­рю­ва­н­ня. І нав­па­ки, вла­сник агро­ком­па­нії не обов’яз­ко­во є фер­ме­ром, вла­сник пе­кар­ні — пе­ка­рем, вла­сник фа­бри­ки одя­гу — шев­цем Основ­ний об­сяг пря­мої під­трим­ки у єв­ро­пей­ських кра­ї­нах отри­му­ють гро­ма­дя­ни, що пра­цю­ють на зем­лі

А ще ін­ша нор­ма, на за­вер­ше­н­ня: будь-яка ді­яль­ність, будь-яка ви­ро­бни­ча оди­ни­ця, зокре­ма со­тки чи де­ся­тки ге­кта­рів, якщо во­на ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для бі­зне­су гро­ма­дя­ни­ном чи стру­кту­рою, ма­ють бу­ти від­обра­же­ні в по­да­тко­вій ба­зі, й що опо­да­тку­ва­н­ня ну­льо­вою став­кою та не опо­да­тку­ва­н­ня че­рез від­су­тність пра­во­вих зо­бов’язань за­зна­ча­ти свою ді­яль­ність у по­да­тко­вій де­кла­ра­ції — це, як ка­жуть в Оде­сі, «дві ве­ли­кі рі­зни­ці». То­му си­ту­а­ція, ко­ли по­ло­ви­на на­се­ле­н­ня не може ско­ри­ста­ти­ся за­кон­ни­ми еко­но­мі­чни­ми сво­бо­да­ми в пра­во­во­му полі, а дві жмень­ки олі­гар­хів і «сі­рих під­при­єм­ців» ма­ску­ють свої до­хо­ди під цей не уза­ко­не­ний бізнес на­се­ле­н­ня — нон­сенс для роз­ви­не­них еко­но­мік.

Ві­та­лій САБЛУК, за­сту­пник ди­ре­кто­ра ННЦ «Ін­сти­тут аграр­ної еко­но­мі­ки»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.