За­хи­ща­ю­чи го­спо­да­ря

Укра­їн­ські зе­мель­ні пер­спе­кти­ви че­рез при­зму до­сві­ду Поль­щі, Ру­му­нії та Фран­ції

AgroMarket - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ма­рія КОЛЕСНИК, екс­перт аграр­но­го рин­ку

Ву­сі ча­си зем­ля бу­ла тим, чо­го лю­ди по­над усе пра­гну­ли, за що вби­ва­ли й за що са­мі бу­ли ла­дні вмер­ти. Тож у біль­шо­сті кра­їн ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту бу­ла вста­нов­ле­на аксі­о­ма, що зем­ля є то­ва­ром і пра­во вла­сно­сті на зем­лю є не­по­ру­шним. В Укра­ї­ні та­кі ци­ві­лі­за­цій­ні нор­ми не ді­ють. Ми ли­ше на­бли­зи­ли­ся до ре­аль­но­го за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі. Що ж да­лі?

Зві­сно ж, ні­де в сві­ті пе­ре­роз­по­діл зе­мель­них ре­сур­сів не від­бу­вав­ся глад­ко. Та й ни­ні у жо­дній кра­ї­ні фа­кти­чно не­має пов­ні­стю віль­но­го й не­ре­гла­мен­то­ва­но­го рин­ку зем­лі. А най­біль­ше за­ре­гу­льо­ва­ний він са­ме в кра- їнах ЄС (до то­го ж рі­вень ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку зем­лі сіль­госп­при­зна­че­н­ня в ба­га­тьох із них сут­тє­во рі­зни­ться). Зва­жа­ю­чи на це, Укра­ї­ні вар­то бу­ло б ре­тель­но ви­вчи­ти плю­си й мі­ну­си на­пра­цьо­ва­но­го су­сі­да­ми до­сві­ду, вра­хо­ву­ю­чи істо­рію й стар­то­ві від­мін­но­сті ко­жної з кра­їн.

Для ана­лі­зу мо­де­лей зе­мель­но­го рин­ку мо­жна про­ве­сти чи­ма­ло па­ра­ле­лей між Укра­ї­ною й ін­ши­ми єв­ро­пей­ськи­ми кра­ї­на­ми. Втім, є одна осо­бли­вість, що сут­тє­во ви­рі­зня­ти­ме на­шу кра­ї­ну: во­на впро­ва­джу­ва­ти­ме ри­нок зем­лі на тлі вже сфор­мо­ва­но­го ви­со­ко­ро­з­ви­ну­то­го аграр­но­го се­кто­ра і за від­су­тно­сті ре­аль­но­го пра­ва вла­сно­сті на зем­лю. Ці об­ста­ви­ни ро­блять Укра­ї­ну ду­же ура­зли­вою до мо­жли­вих по­ми­лок, які в се­ре­дньо­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві мо­жуть при­зве­сти до ско­ро­че­н­ня ви­ро­бни­цтва та втра­ти по­зи­цій на зов­ні­шніх аграр­них рин­ках. Єди­не, що, на мою дум­ку, мо­гло б за­по­біг­ти та­ким про­бле­мам, — це за­про­ва­дже­н­ня (па­ра­лель­но із за­пу­ском рин­ку зем­лі) так зва­но­го орен­дно­го ко­де­ксу, де бу­ло б чі­тко ви­пи­са­но пра­ва й обов’яз­ки обох сто­рін, орен­до­дав­ця й орен­да­ря. Бо са­ме жорс­ткий і прин­ци­по­вий за­хист остан­ньо­го й ста­не за­по­ру­кою збе­ре­же­н­ня на­шо­го аграр­но­го ви­ро­бни­цтва на на­ле­жно­му рів­ні. Однак про це тро­хи зго­дом. Пе­ре­д­усім про­по­ную де­таль­ні­ше про­ана­лі­зу­ва­ти ро­бо­ту зе­мель­но­го рин­ку в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах.

Поль­ща, Ру­му­нія та Фран­ція ма­ють до­сить ве­ли­ку пло­щу сіль­сько­го­спо­дар­ських угідь, і це ро­бить їх по­ді­бни­ми до Укра­ї­ни. Втім, Поль­ща тра­ди­цій­но вва­жа­є­ться най­ближ­чою за мен­та­лі­те­том до Укра­ї­ни, у Фран­ції най­жорс­ткі­ше у ЄС ре­гу­лю­є­ться зе­мель­ний ри­нок, а в Ру­му­нії, нав­па­ки, він най­мен­ше за­ре­гу­льо­ва­ний, як по­рів­ня­ти з ре­штою кра­їн Нової Єв­ро­пи.

Поль­ща: зем­ля – для поль­ських фер­ме­рів

Всту­па­ю­чи 2004 ро­ку в ЄС, по­ля­ки, як і укра­їн­ці, бо­я­ли­ся, що їхні зем­лі ску­плять іно­зем­ці, зокре­ма ба­га­ті нім­ці. А то­му до­мо­ви­ли­ся з ЄС про за­про­ва­дже­н­ня для не­ре­зи­ден­тів 12-рі­чно­го мо­ра­то­рію. От­же, до 2016 ро­ку ри­нок зем­лі в Поль­щі ді­яв та­ким чи­ном, що іно­зем­ні гро­ма­дя­ни та фір­ми, вклю­чно з єв­ро­пей­ськи­ми, на­пря­му не мо­гли ку­пи­ти зем­лю сіль­госп­при­зна­че­н­ня. Хо­ча існу­ва­ли ле­галь­ні шля­хи об­хо­ду та­кої за­бо­ро­ни. Ска­жі­мо, іно­зем­ці мо­гли при­дба­ти зем­лю, отри­мав­ши до­звіл Мі­ні­стер­ства вну­трі­шніх справ (хо­ча та­кий до­звіл отри­ма­ти бу­ло до­сить не­про­сто), або че­рез мі­сце­вих пар­тне­рів чи ство­рив­ши поль­ську ком­па­нію. Вре­шті, за 12 ро­ків у Поль­щі сфор­му­ва­ли­ся і хол­дин­ги, і до­во­лі успі­шні мі­сце­ві фер­ми.

Ко­ли ж у ли­сто­па­ді 2015-го на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах у Поль­щі пе­ре­мо­гла кон­се­рва­тив­на пар­тія «Пра­во і спра­ве­дли­вість» (ПіС), пи­та­н­ня за­хи­сту зем­лі сіль­госп­при­зна­че­н­ня різ­ко ста­ло на по­ряд­ку ден­но­му. За­мість то­го, щоб ви­ко­на­ти свої зо­бов’яза­н­ня, взя­ті під час всту­пу у ЄС, і ска­су­ва­ти мо­ра­то­рій на обме­же­н­ня при­дба­н­ня сіль­го­сп­зем­лі іно­зем­ця­ми, новий поль­ський уряд ухва­лює ще жорс­ткі­ші й дис­кри­мі­на­цій­ні­ші за­ко­ни (до сло­ва, пра­ви­ла ЄС пов­ні­стю за­бо­ро­ня­ють будь-яку дис­кри­мі­на­цію за на­ціо­наль­ною озна­кою). Най­ви­ра­зні­ше суть но­во­го за­ко­ну, що на­брав чинності 30 кві­тня 2016 ро­ку, пе­ре­да­ють ви­слов­лю­ва­н­ня мі­ні­стра сіль­сько­го го­спо­дар­ства Поль­щі Кши­што­фа Джур­джі­е­лі: «Зем­ля є на­ціо­наль­ним ба­гат­ством, і во­на має бу­ти у вла­сно­сті сі­мей­них го­спо­дарств, в обро­бі­тку у по­ля­ків і поль­ських ферм».

Ін­ши­ми сло­ва­ми, новий за­кон при­пи­няє стро­ком на 5 ро­ків про­даж дер­жав­ної зем­лі аграр­но­го при­зна­че­н­ня Уря­до­вим зе­мель­ним агент­ством (АРА), а та­кож обме­жує про­даж при­ва­тної зем­лі. Те­пер ку­пу­ва­ти зем­лю мо­жуть ли­ше ква­лі­фі­ко­ва­ні фер­ме­ри. Та­кож за­кон ви­ма­гає, аби во­ни ме­шка­ли у цій мі­сце­во­сті що­най­мен­ше п’ять ро­ків, а про­тя­гом на­сту­пних де­ся­ти зо­бов’яза­ли­ся осо­би­сто пра­цю­ва­ти на зем­лі, яку ку­пу­ють. До то­го ж за­про­ва­джу­є­ться жорс­тке обме­же­н­ня роз­мі­ру фер­ми — до 300 га. Та­кож уря­до­ве агент­ство може втру­ти­ти­ся під час про­да­жу зем­лі при­ва­тним вла­сни­ком і при­дба­ти цю зем­лю за сво­єю ці­ною. Ку­пле­на в АРА зем­ля пі­сля 5 ро­ків мо­ра­то­рію не може бу­ти про­да­ною про­тя­гом на­сту­пних 15-ти з мо­мен­ту при­дба­н­ня. З но­ви­ми обме­же­н­ня­ми, які бу­ли за­про­ва­дже­ні за­мість лі­бе­ра­лі­за­ції рин­ку, не бу­дуть пов’яза­ні ли­ше дер­жав­ні та ре­лі­гій­ні ін­сти­ту­ції.

Та­ким чи­ном, по­при утво­ре­н­ня пев­ної кіль­ко­сті успі­шних аграр­них ком­па­ній і за­мо­жних фер­мер­ських го­спо­дарств про­тя­гом 12 ро­ків пе­ре­ва­жна біль­шість поль­ських ферм за­ли­ши­ла­ся ма­ли­ми та бі­дни­ми (в се­ре­дньо­му — до 10,5 га). На­яв­ність по­ту­жної про­па­ган­дист­ської гру­пи дрі­бних фер­ме­рів ста­ла вре­шті основ­ною при­чи­ною но­вих обме­жень на поль­сько­му зе­мель­но­му рин­ку.

На мо­мент всту­пу Поль­щі у ЄС вар­тість 1 га сіль­го­сп­зем­лі ста­но­ви­ла близь­ко 6634 зло­тих, або 1464 єв­ро в пе­ре­ра­хун­ку за то­ді­шнім обмін­ним кур­сом. За під­сум­ка­ми 2015-го се­ре­дня вар­тість дер­жав­ної зем­лі, що бу­ла про­да­на, ся­га­ла 7000 єв­ро за ге­ктар, а най­до­рож­ча зем­ля на при­ва­тно­му рин­ку бу­ла про­да­на за ці­ною у 9300 єв­ро за ге­ктар. Ці­на на зем­лю в Поль­щі, як і в ре­шті кра­їн, сут­тє­во рі­зни­ться від ре­гіо­ну та які­сних по­ка­зни­ків ґрун­тів. Ни­жній ці­но­вий ді­а­па­зон, за да­ни­ми 2015-го, ко­ли ще ді­яв ри­нок без до­да­тко­вих обме­жень, ста­но­вив 3500 єв­ро за ге­ктар.

Ру­му­нія: від­кри­тий ри­нок із ви­со­кою фра­гмен­та­ці­єю зе­мель

На від­мі­ну від ін­ших су­сі­дів по ко­му­ні­сти­чно­му та­бо­ру Ру­му­нія пі­шла шля­хом за­лу­че­н­ня ін­ве­сти­цій в аграр­ний се­ктор еко­но­мі­ки. Зві­сно, на по­ча­тках та­кож бу­ли пев­ні пе­ре­сто­ро­ги. Ска­жі­мо, пов­ні­стю лі­бе­ра­лі­зу­ва­ли зе­мель­ний ри­нок для гро­ма­дян ЄС ли­ше у 2014 ро­ці — на той час біль­шість ске­пти­ків схи­ля­ла­ся до дум­ки, що зем­лю мит­тє­во при­бе­руть до рук ба­га­ті за­хі­дно­єв­ро­пей­ці, а ру­му­ни за­ли­ша­ться без ні­чо­го. Про­те, як по­ка­за­ла пра­кти­ка, ні­чо­го та­ко­го не ста­ло­ся, і ця лі­бе­ра­лі­за­ція не при­зве­ла до сут­тє­вої змі­ни спів­від­но­ше­н­ня між ру­мун­ськи­ми й іно­зем­ни­ми вла­сни­ка­ми. До сло­ва, пе­ре­ва­жне пра­во на ку­пів­лю зем­лі ма­ють спів­вла­сни­ки, орен­да­рі, су­сі­ди або осо­би, що ве­дуть сіль­сько­го­спо­дар­ську ді­яль­ність у тій мі­сце­во­сті, де зем­лю ви­став- ле­но на про­даж. За ста­ти­сти­кою, в Ру­му­нії близь­ко 90% по­тен­цій­них по­ку­пців пра­гнуть при­дба­ти зем­лю, щоб на­да­лі ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її для сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, оскіль­ки аграр­ний се­ктор еко­но­мі­ки остан­ні­ми ро­ка­ми йде вго­ру. Він екс­пор­то­о­рі­єн­то­ва­ний, оскіль­ки на ру­мун­ську сіль­госп­про­ду­кцію є на­ле­жний по­пит на сві­то­вих рин­ках.

Основ­на про­бле­ма, що най­біль­ше стри­мує роз­ви­ток ру­мун­сько­го зе­мель­но­го рин­ку, — це ви­со­ка фра­гмен­та­ція сіль­го­сп­зе­мель (Ру­му­нія — се­ред кра­їн ЄС, де цей по­ка­зник най­ви­щий), що сут­тє­во зни­жує ефе­ктив­ність їх ви­ко­ри­ста­н­ня. Із 2015 ро­ку Міністерство сіль­сько­го го­спо­дар­ства та роз­ви­тку сіль­ських ра­йо­нів Ру­му­нії на­ма­га­є­ться сти­му­лю­ва­ти зли­т­тя зе­мель­них ді­ля­нок, на­да­ю­чи суб­си­дії фер­ме­рам за­ле­жно від роз­мі­ру їхніх угідь, але по­ки що це не при­не­сло ба­жа­них ре­зуль­та­тів.

Що ж до вар­то­сті зем­лі сіль­госп­при­зна­че­н­ня, то з 2007-го по 2016-й во­на зро­сла в Ру­му­нії по­над утри­чі, а за остан­ній рік — при­бли­зно на 10%. Ни­ні за­ле­жно від ре­гіо­ну кон­со­лі­да­ції зе­мель, ка­да­стро­во­го ста­ту­су та яко­сті ґрун­тів за ге­ктар да­ють від 2 до 7 тис. єв­ро.

Фран­ція: під па­тро­на­том дер­жа­ви та фер­мер­ських ор­га­ні­за­цій

Не­хай як див­но, але не ли­ше бі­дні кра­ї­ни Схі­дної Єв­ро­пи пра­гну­ли за­хи­сти­ти вла­сний зе­мель­ний ри­нок. У 1960 ро­ці на по­ча­тку фор­му­ва­н­ня спіль­но­го Єв­ро­пей­сько­го еко­но­мі­чно­го про­сто­ру Фран­ція та­кож пе­ре­йня­ла­ся тим, як під­го­ту­ва­ти на­ціо­наль­ний сіль­сько- го­спо­дар­ський се­ктор для всту­пу в за­галь­ний ри­нок ше­сти кра­їн — за­снов­ниць Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу.

На той час фран­цузь­кі сі­мей­ні фер­ми бу­ли дрі­бни­ми та фра­гмен­то­ва­ни­ми. Щоб во­ни мо­гли кон­ку­ру­ва­ти на між­на­ро­дних рин­ках, бу­ло ухва­ле­но рі­ше­н­ня про їх збе­ре­же­н­ня та мо­дер­ні­за­цію (за­мість ство­ре­н­ня ве­ли­ких аграр­них підприємств із за­лу­че­н­ням на­йма­них пра­ців­ни­ків). Для цьо­го роз­ро­би- ли та чі­тко ви­пи­са­ли но­ві за­са­ди аграр­ної по­лі­ти­ки, зокре­ма щодо ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку зем­лі, пра­ви­ла орен­ди й орен­дної спад­щи­ни, вве­де­н­ня «пен­сій­но­го ану­ї­те­ту» для лі­тніх фер­ме­рів то­що. Вре­шті дер­жав­ні уста­но­ви та про­фе­сій­ні сіль­сько­го­спо­дар­ські ор­га­ні­за­ції вста­но­ви­ли для ко­жно­го ре­гіо­ну кра­ї­ни опти­маль­ні роз­мі­ри ферм і мі­ні­маль­ну пло­щу для пра­ва на отри­ма­н­ня дер­жав­ної до­по­мо­ги. Ни­ні фран­цузь­ка си­сте­ма ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку зем­лі спи­ра­є­ться на ті­сну спів­пра­цю дер­жа­ви та фер­мер­ських ор­га­ні­за­цій.

Ця си­сте­ма ма­ло ві­до­ма за ме­жа­ми кра­ї­ни. Во­на пред­став­ле­на Асо­ці­а­ці­єю із зем­ле­впо­ряд­ку­ва­н­ня та сіль­ських по­се­лень (SAFER) і є одним із основ­них ком­по­нен­тів фран­цузь­кої аграр­ної по­лі­ти­ки. SAFER ке­рує ра­да ди­ре­кто­рів, до якої вхо­дять пред­став­ни­ки проф­спі­лок, ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, пред­став­ник сіль­сько­го­спо­дар­сько­го бан­ку (Кре­ді Агрі­коль), пред­став­ни­ки цен­траль­ної вла­ди. Асо­ці­а­ція має пра­во на при­дба­н­ня, про­даж й обмін зем­лі. Ко­жна опе­ра­ція із зем­лею має бу­ти за­твер­дже­на в двох дер­жав­них ін­сти­ту­ці­ях: Мі­ні­стер­стві сіль­сько­го го­спо­дар­ства та Мі­ні­стер­стві фі­нан­сів. Оби­дві уста­но­ви ма­ють пра­во ве­то на всі рі­ше­н­ня SAFER. Та якщо SAFER вва­жає за­де­кла­ро­ва­ну ці­ну про­дав­ця ви­щою за рин­ко­ву, то може ви­ко­ри­ста­ти своє пе­ре­ва­жне пра­во ку­пів­лі зем­лі, за­про­по­ну­вав­ши ці­ну, що вва­жає спра­ве­дли­вою. Ін­ши­ми сло­ва­ми, SAFER про­по­нує про­дав­це­ві свою ці­ну, яка є ниж­чою від по­ча­тко­вої, і про­да­вець або має при­ста­ти на цю про­по­зи­цію, або від­мо­ви­ти­ся від про­да­жу вза­га­лі. Будь-яка зем­ля, при­дба­на SAFER, стає до­сту­пною для за­ці­кав­ле­них по­ку­пців, які ма­ють по­да­ти за­яв­ку на неї. За­яв­ки роз­гля­дає ко­мі­тет й оста­то­чно за­твер­джує ра­да ди­ре­кто­рів — за умо­ви схва­ле­н­ня пред­став­ни­ка­ми уря­ду. Во­дно­час є ви­мо­га, що SAFER му­сить про­тя­гом 5 ро­ків про­да­ти при­дба­ні акти­ви.

По­при всі за­сте­ре­же­н­ня з по­ча­тку ство­ре­н­ня ЄС се­ре­дній роз­мір ферм у Фран­ції ви­ріс утри­чі, во­дно­час чин­ний ме­ха­нізм ре­гу­лю­ва­н­ня аграр­но­го рин­ку до­зво­лив уникнути ве­ли­кої кон­цен­тра­ції зе­мель.

Ко­декс орен­да­ря є в біль­шо­сті кра­їн Єв­ро­пи

Успі­хи фран­цузь­кої аграр­ної по­лі­ти­ки пов’яза­ні з одно­ча­сним за­про­ва­дже­н­ням без­пе­чно­го пра­ва зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ськи­ми ви­ро­бни­ка­ми. Вла­сне, га­ран­ту­ва­н­ня прав фер­ме­рів, що не є зем­ле­вла­сни­ка­ми, — це фун­да­мен­таль­не пи­та­н­ня для міль­йо­нів сіль­го­спви­ро­бни­ків. Тож сьо­го­дні від­по­від­не за­ко­но­дав­ство діє в біль­шо­сті єв­ро­пей­ських кра­їн (пер­шою в кон­ти­нен­таль­ній Єв­ро­пі та­кий ста­тут сіль­сько­го­спо­дар­сько­го орен­да­ря 1786 ро­ку прийня­ла Да­нія). Є, до ре­чі, на­віть ви­пад­ки, ко­ли чле­ни одні­єї ро­ди­ни орен­ду­ють зем­лю один в одно­го й пра­гнуть ви­бу­до­ву­ва­ти від­но­си­ни ци­ві­лі­зо­ва­но.

Як на ме­не, са­ме фран­цузь­кий ва­рі­ант за­хи­сту орен­да­ря є най­прийня­тні­шим для українських ре­а­лій, ви­хо­дя­чи з на­ма­гань вла­ди ма­кси­маль­но обме­жи­ти без­по­се­ре­дньо сам ри­нок зем­лі. Зокре­ма, мі­ні­маль­ний строк орен­ди зем­лі у Фран­ції ста­но­вить 9 ро­ків, а фер­мер за­зви­чай орен­дує зем­лю на 18 або 25 ро­ків. Ва­жли­вим є і те, що до­го­вір орен­ди зем­лі пе­ре­да­є­ться в спа­док і вла­сник зем­лі не має пра­ва ро­зі­рва­ти укла­де­ну ра­ні­ше уго­ду. Ви­ня­тком може бу­ти хі­ба той ви­па­док, ко­ли сам спад­ко­є­мець ви­сту­пає про­ти. Якщо орен­дар по­лі­пшив актив сво­єю пра­цею або вна­слі­док ін­ве­сти­цій, то орен­до­да­вець по­ви­нен на­да­ти йо­му від­по­від­ну ком­пен­са­цію. У ра­зі про­да­жу зем­лі її вла­сни­ком, орен­дар має пе­ре­ва­жне пра­во на при­дба­н­ня.

Рі­вень до­хо­дів від орен­ди зем­лі кон­тро­лює дер­жа­ва, вста­нов­лю­ю­чи їх ма­кси­маль­ну та мі­ні­маль­ну ме­жі. Та­кож — і це, як на ме­не, вкрай ва­жли­во — орен­дна пла­та здій­сню­є­ться в на­ту­раль­но­му ви­ра­жен­ні, як кіль­кість про­ду­кції на ге­ктар. Тоб­то фа­кти­чно орен­дна пла­та ін­де­ксу­є­ться від­по­від­но до цін на сіль­сько­го­спо­дар­ську про­ду­кцію.

На пре­ве­ли­кий жаль, пра­ва орен­да­ря в Укра­ї­ні ни­ні пра­кти­чно не за­хи­ще­ні, так са­мо, як і орен­до­дав­ця. То­му за­пуск рин­ку зем­лі із за­пла­но­ва­ни­ми жорс­тки­ми обме­же­н­ня­ми може сут­тє­во по­гір­ши­ти по­то­чну си­ту­а­цію й при­зве­сти до ви­крив­ле­н­ня від­но­син між май­бу­тні­ми вла­сни­ка­ми зем­лі та ти­ми, хто пра­гне на ній пра­цю­ва­ти.

У єв­ро­пей­ських кра­ї­нах не­за­ле­жно від ти­пу ре­гу­лю­ва­н­ня зе­мель­но­го рин­ку скла­ла­ся та­ка тен­ден­ція: якщо зем­лі в обро­бі­тку у фер­ме­ра/під­при­єм­ства ба­га­то, то во­на є орен­до­ва­ною, якщо ж ма­ло, то це пе­ре­ва­жно сі­мей­ні фер­ми. То чому б і на­шим за­ко­но­дав­цям і за­ко­но­твор­цям не ско­ри­ста­ти­ся ефе­ктив­ним єв­ро­пей­ським до­сві­дом? Са­ме від­су­тність пра­во­во­го за­хи­сту тих, хто є основ­ним ви­ро­бни­ком аграр­ної про­ду­кції, може най­ближ­чим ча­сом ста­ти най­біль­шою про­бле­мою для кра­ї­ни. Тож, як на ме­не, не вар­то бо­я­ти­ся рин­ку зем­лі — вар­то бо­я­ти­ся пра­во­во­го ні­гі­лі­зму в зе­мель­них пра­во­від­но­си­нах.

Ма­рія КОЛЕСНИК, екс­перт аграр­но­го рин­ку

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.