Не бій­те­ся ідей у пло­щи­ні не­зви­чних рі­шень

AgroMarket - - МАРКЕТИНГ - Ан­дрій ГНІТЕЦЬКИЙ, за­снов­ник брен­ду ТАТО Pepper Jam

Їжа — шту­ка до­во­лі про­ста. Осо­би­сто я мрію про ве­ли­кий мі­шок із на­пи­сом «чо­ло­ві­ча їжа зба­лан­со­ва­на», з яко­го мо­жна бу­ло б на­си­па­ти до­зо­ва­ний об­сяг для підтримки рів­ня хар­чо­вих ре­чо­вин і мі­кро­еле­мен­тів, не на­би­ра­ю­чи зай­вої ва­ги. Мо­жли­во, са­ме то­му й ви­ни­кла ці­ка­вість до со­усів…

Щоб ство­ри­ти щось «своє», по­трі­бно зро­зу­мі­ти смак про­ду­ктів, а по­тім, від­мо­вив­шись від по­чу­т­тя «зна­н­ня пра­виль­ної від­по­віді», змі­ша­ти те, чо­го ра­ні­ше ні­хто не змі­шу­вав. По­ча­ти — з улю­бле­но­го. Зви­чай­но ж по­чу­т­тя вла­сної уні­каль­но­сті бу­де нам ве­ре­ща­ти, що так ні­хто не ро­бить і, мов­ляв, якщо це по­до­ба­є­ться то­бі, то не обов’яз­ко­во спо­до­ба­є­ться ще ко­мусь. Однак то­го слу­ха­ти не тре­ба. Нас мі­льяр­ди (7,3 млрд). На­віть якщо при­ду­ма­не ва­ми спо­до­ба­є­ться одно­му зі ста ти­сяч (100 000), то ви ма­ти­ме­те 73 000 по­тен­цій­них клі­єн­тів із та­ким са­мим сма­ком, як у вас. Мо­ва не ли­ше про їжу. І це — без мар­ке­тин­гу. То­му вар­то спро­бу­ва­ти — за будь-якої пе­ре­о­сми­сле­ної ідеї, адже це са­ме ху­до­жнє вті­ле­н­ня пе­ре­о­сми­сле­но­го і су­ча­сний світ хо­че та­ких рі­шень.

Скіль­ки бу­ло рі­зних екс­пе­ри­мен­тів? Що із цьо­го вті­ле­но? Що мо­же бу­ти вті­ле­ним? Час по­ка­же. А я ви­ро­бляю уні­каль­ні го­стро-со­лод­кі со­уси за вла­сни­ми ре­це­пта­ми й під вла­сним брен­дом Tato Pepper Jam. Tato — ла­гі­дні, як український та­тко. Pepper — із пря­но-ду­хмя­ним сма­ко­вим ви­кли­ком. Jam — як зро­зумі­ла у всьо­му сві­ті ку­лі­нар­на й му- зи­чна фор­ма. Та й вза­га­лі ідея бу­ла по­ка­за­ти сві­ту мо­жли­во­сті укра­їн­ської ку­хні.

Ко­ли 2013 ро­ку ми з то­ва­ри­шем по­до­ро­жу­ва­ли Ін­ді­єю, я по­ба­чив, що се­ред їхніх спе­цій не­має та­кої, яка б одно­ча­сно гір­чи­ла й «за­бо­ри­сто» ти­сну­ла на но­со­ві па­зу­хи, по­чу­ху­ю­чи мо­зок із се­ре­ди­ни. Від­ра­зу при­йшла дум­ка — хрі­ну не­ма в ін­дій­ській ку­хні! Втім, ін­ду­си ве­ли­кі тра­ди­ціо­на­лі­сти, а в їжі осо­бли­во — їдять і го­ту­ють із про­ду­ктів, ком­по­нен­ти й те­хно­ло­гії які ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ба­тьки, ді­ди та всі по­пе­ре­дні пра­ро­ди­чі. То­му ідея із хрі­ном не пі­шла. Зго­дом, по­до­ро­жу­ю­чи зі шта­ту Гоа у штат Кар­на­та­ка, до­ро­га за­ве­ла нас у по­ля з чер­во­ним пер­цем. Зі сма­ком ску­шту­вав­ши зір­ва­ний на по­лі пер­чик, я по­ду­мав, що український го­стрий пе­рець ми за­зви­чай ви­ко­ри­сто­ву­є­мо ли­ше до бор­щу чи в «аджи­ці». По­ду­мав і ви­рі­шив, що обов’яз­ко­во ство­рю якусь стра­ву з пер­цем для на­со­ло­ди. Так і на­ро­ди­ла­ся ідея #TatoPepperJam (на­зву, образ та лі­ній­ку роз­ро­бляв пі­зні­ше).

Зві­сно, це не пер­ший екс­пе­ри­мент із со­уса­ми, й від ідеї до вті­ле­н­ня ми­ну­ло чи­ма­ло часу й усі­ля­ких до­слі­джень, але са­ме так ви­ни­кло те, що на­зи­ва­ють «ба­че­н­ням-ві­зу­а­лі­за­ці­єю». На той час про­ект ще не мав ко­мер­цій­ної скла­до­вої. Це бу­ло вті­ле­ним у жи­т­тя за­ду­мом, який так би й ли­шив­ся ка­мер­ним про­ду­ктом (за­раз він тіль­ки тро­шки «ви­су­нув но­са з-під ков­дри стра­хів і не­до­ві­ри спо­жи­ва­чів»), як­би не по­дії, що під­штов­хну­ли зро­би­ти на­сту­пний крок. Та­ким по­штов­хом для ме­не ста­ла не­спо­ді­ва­на про­по­зи­ція з бо­ку одно­го по­тен­цій­но­го парт- не­ра, ко­трий ви­рі­шив про­да­ва­ти мої со­уси. Тож ми роз­ро­би­ли п’ять чи шість рі­зно­ви­дів про­ду­кту, а да­лі по­ча­ли осво­ю­ва­ти ви­ро­бни­чі тон­ко­щі — за­ку­пів­ля про­ду­ктів і спе­цій, та­ра, збе­рі­га­н­ня. Про­цес тре­ба бу­ло на­ла­го­ди­ти та­ким чи­ном, щоб мо­жна бу­ло по­вто­ри­ти за будь-яких те­хно­ло­гі­чних умов. І я це зав­да­н­ня ви­ко­нав (хо­ча на по­ча­тках у ме­не не бу­ло жо­дні­сінь­ких пла­нів на се­рій­не ви­ро­бни­цтво). Та за два мі­ся­ці в пар­тне­ра зга­сло ба­жа­н­ня про­да­ва­ти, а вся продукція за­стря­гла у ме­не вдо­ма. Що бу­ло ро­би­ти із со­тнею ба­нок со­усу? Як ре­а­лі­зу­ва­ти? Скон­цен­тру­вав­шись, я зга­дав усе, що сво­го часу, пра­цю­ю­чи в ре­кла­мі, ство­рю­вав для ін­ших. Так, крок за кро­ком на­ро­джу­вав­ся той ви­гляд, який упа­ков­ка со­усу має ни­ні. Во­на не іде­аль­на, але ство­ре­на за підтримки дру­зів, за що я їм ду­же вдя­чний. Дру­зі й при­хиль­ни­ки (чи то пак, ло­яль­ні спо­жи­ва­чі) — це осо­бли­ва ка­ста, що на­ди­хну­ла ме­не ру­ха­ти­ся да­лі цим шля­хом.

Не­має ні­чо­го при­єм­ні­шо­го, ніж осо­би­стий екс­пе­ри­мент, у яко­го зна­хо­дя­ться при­хиль­ни­ки. Не від­мов­ляй­те со­бі у цій мо­жли­во­сті, осо­бли­во якщо ва­ша ідея бу­де в пло­щи­ні не­зви­чних рі­шень.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.