Фер­мер. Син фер­ме­ра. Онук фер­ме­ра...

«Агро­Мар­кет» роз­пи­тав сіль­го­спви­ро­бни­ків про їхні під­хо­ди у ви­хо­ван­ні спад­ко­єм­ців

AgroMarket - - ДЕЛІКАТНА ТЕМА - Ан­же­ла ГАВРИЛЮК

Се­ред тен­ден­цій укра­їн­сько­го агро­се­кто­ру ана­лі­ти­ки за­ува­жу­ють ма­со­вий ви­хід із рин­ку дрі­бних грав­ців (із зе­мель­ним бан­ком 50–100 га), де го­спо­дар­ство зав’яза­не на осо­бі са­мо­го фер­ме­ра. Біль­шо­сті із цих сіль­го­спви­ро­бни­ків ни­ні вже за 60. Во­ни не ма­ють ко­му пе­ре­да­ти свій бі­знес, а то­му во­лі­ють про­сто йо­го про­да­ти й пі­ти на від­по­чи­нок. Чи є мо­жли­вість уни­кну­ти цьо­го по­ко­лін­ню 40-рі­чних?

Ство­ри­ти з ну­ля успі­шний бі­знес, на­пра­цю­ва­ти ре­пу­та­цію — зав­да­н­ня не одно­го ро­ку чи на­віть де­ся­ти­лі­т­тя. Та не менш скла­дне зав­да­н­ня — ви­хо­ва­ти спад­ко­єм­ця, який із не мен­шою від­да­чею про­дов­жить сі­мей­ну спра­ву. В аграр­ній спра­ві — і по­го­тів. Про­те в силу ба­га­тьох при­чин ді­ти й ону­ки успі­шних ни­ні го­спо­да­рів го­то­ві рад­ше від­да­ти пе­ре­ва­гу не­ві­до­мим пер­спе­кти­вам у мі­сті, ніж за­ли­ши­ти­ся в се­лі, на­віть якщо йде­ться про успад­ку­ва­н­ня успі­шно­го бі­зне­су ба­тьків. Про­бле­ма ця, зро­зумі­ло, ви­ни­кла не вчо­ра. Пе­ре­йма­ю­ться нею і в за­мо­жних кра­ї­нах, і в тих, що тіль­ки роз­ви­ва­ють свою еко­но­мі­ку. У McKinsey на­віть є від­по­від­не до­слі­дже­н­ня, у яко­му ви­ді­ля­ють кіль­ка го­лов­них чин­ни­ків, які ва­жли­во вра­хо­ву­ва­ти, ви­хо­ву­ю­чи на­щад­ків. По-пер­ше, спад­ко­є­мець сі­мей­но­го бі­зне­су має йо­го ро­зу­мі­ти. Ска­жі­мо, ді­ти ви­но­ро­бів у Фран­ції чи Іта­лії вхо­дять у ро­дин­ні під­при­єм­ства із са­мо­го ди­тин­ства. Та, не­зва­жа­ю­чи на це, пе­ред­усім до­ро­ге ча­до від­прав­ля­ють здо­бу­ва­ти осві­ту й до­свід ро­бо­ти в бі­зне­сах будь-якої ін­шої сфе­ри. За­зви­чай та­ка пра­кти­ка три­ває що­най­мен­ше кіль­ка ро­ків. Якщо по­тен­цій­ний спад­ко­є­мець ви­йде на рі­вень то­пме­не­дже­ра ін­шої ком­па­нії, до­вів­ши тим са­мим, що він зді­бний ке­рів­ник, йо­му мо­жуть до­ві­ри­ти й ба­тьків­ський бі­знес.

Укра­ї­ні з її ка­дро­вим го­ло­дом і в цьо­му пи­тан­ні сут­тє­во бра­кує си­стем­но­го під­хо­ду. Що­прав­да, ін­ту­ї­тив­но ми та­ки, зда­є­ться, на пра­виль­но­му шля­ху. «Агро­Мар­кет» роз­шу­кав сіль­го­спви­ро­бни­ків, ко­трі по­при тру­дно­щі й не­га­ра­зди крок за кро­ком ви­бу­до­ву­ють свої ро­дин­ні ди­на­стії, і роз­пи­тав про їхні під­хо­ди у ви­хо­ван­ні спад­ко­єм­ців. Пра­цю­ва­ти в за­до­во­ле­н­ня

Одно­зна­чна пе­ре­ва­га сі­мей­но­го бі­зне­су, як зі­зна­ю­ться агра­рії, з яки­ми ми по­го­во­ри­ли про їхні ди­на­стії, це до­ві­ра. Во­на мо­ти­вує й допомагає пра­цю­ва­ти зна­чно ефе­ктив­ні­ше. Як роз­по­від­ає Пав­ло Збін­ський, ди­ре­ктор ФГ «Збін­ський» із Жи­то­мир­ської обла­сті, ко­жен уча­сник сі­мей­ної спра­ви має чі­тку від­по­від­аль­ність (від­по­від­но, по­са­ду, фун­кціо­наль­ні обов’яз­ки та зар­пла­ту), а ва­жли­ві рі­ше­н­ня ухва­лю­ють на ро­дин­них на­ра­дах. Обох до­ньок го­спо­да­ря та­кож за­лу­че­но в сі­мей­ний бі­знес, хо­ча ба­тьки в жо­дно­му разі не обме­жу­ють їх у ви­бо­рі на­пря­мів для осо­би­сті­сно­го роз­ви­тку та май­бу­тньо­го фа­ху. За сло­ва­ми фер­ме­ра, у час не­о­бме­же­них мо­жли­во­стей мо­ло­ді лю­ди осо­бли­во по­тре­бу­ють мо­ти­ва­ції для ро­бо­ти в не над­то пре­сти­жній сфе­рі, якот аграр­на. Ба­га­тьох від се­ла від­ля­ку­ють сте­ре­о­ти­пи що­до не­по­силь­но важ­кої пра­ці, по­га­них умов жи­т­тя та без­пер­спе­ктив­но­сті. Сільгоспвиробництво, як і будь-яка ін­ша ро­бо­та, ви­ко­ну­ва­на на со­вість, по­тре­бує не­аби­яких зу­силь. За ло­гі­кою, ді­ти ма­ли б від­чу­ва­ти, за­ра­ди чо­го тяж­ко пра­цю­ють. Однак стар­шим чле­нам ро­ди­ни ча­сто не до пси­хо­ло­гії: за­ро­бле­ні гро­ші вкла­да­ють у роз­ви­ток бі­зне­су й ли­ше в окре­мих си­ту­а­ці­ях зга­ду­ють про ма­те­рі­а­лі­за­цію ви­хов­но­го про­це­су. На­вряд чи є сенс ко­гось пе­ре­ко­ну­ва­ти в то­му, що най­пер­ше зав­да­н­ня бі­зне­су — за­без­пе­чи­ти ма­те­рі­аль­ні по­тре­би. Ро­зу­мі­н­ня ін­шої цін­но­сті при­хо­дить із ча­сом, чи, мо­жли­во, в про­це­сі. Тож у всьо­му має бу­ти ба­ланс.

У ро­ди­ні Збін­ських ко­шти на­ма­га­ю­ться роз­по­ді­ля­ти та­ким чи­ном, щоб ва­ло­ві ви­тра­ти бу­ли не­до­тор­кан­ним за­па­сом, а до­хід ді­лив­ся на дві обов’яз­ко­ві ча­сти­ни: ви­тра­ти на роз­ви­ток го­спо­дар­ства й ви­тра­ти на осо­би­сті по­тре­би та роз­ва­ги.

«Я вва­жаю не­пра­виль­ним за­оща­джу­ва­ти на остан­ньо­му, аби стрім­ко на­ро­щу­ва­ти ка­пі­тал за прин­ци­пом „гро­ші за­ра­ди гро­шей”. Ли­ше ро­бо­та в за­до­во­ле­н­ня дає ба­жа­ний ре­зуль­тат, — на­го­ло­шує гла­ва ро­ди­ни. — Ко­ли ді­ти ба­чать, що ба­тьки пра­цю­ють, не­хай іно­ді й важ­ко, про­те в за­до­во­ле­н­ня, то й во­ни по­лю­блять цю спра­ву. Гро­ші мо­жуть бу­ти са­мо­ці­л­лю ли­ше спо­ча­тку, ко­ли бі­зне­су по­трі­бно да­ти по­штовх. Да­лі на пер­ший план ви­хо­дять роз­ви­ток і якість».

Фі­ло­со­фію ба­лан­су по­ді­ляє й донь­ка Пав­ла Збін­сько­го — Ан­на. Зі­зна­є­ться, що пра­ця в сі­мей­но­му бі­зне­сі ні­ко­ли не бу­ла для неї тя­га­рем, оскіль­ки зма­ле­чку зна­ла, за­ра­ди чо­го пра­цює. Спро­бу­ва­ти чу­жо­го хлі­ба

Пра­виль­ний, тон­кий під­хід до ви­хо­ва­н­ня май­бу­тніх го­спо­да­рів по­чи­на­є­ться з вла­сно­го при­кла­ду, вва­жає Ва­ле­рій Ку­дин­ський, го­ло­ва ФГ «Ку­дин­ський» із Жи­то­мир­ської обла­сті. Че­тве­ро йо­го си­нів ма­ють аграр­ні спе­ці­аль­но­сті (два агро­но­ми, бух­гал­тер і ме­ха­нік), і всі пра­цю­ють у сі­мей­но­му бі­зне­сі.

«Я без жо­дних ілю­зій зав­жди да­вав си­нам зро­зу­мі­ти, що гро­ші ні­ко­ли не да­ю­ться лег­ко, осо­бли­во в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, — роз­по­від­ає фер­мер. — Змал­ку хло­пці до­по­ма­га­ють ме­ні ве­сти сі­мей­ну спра­ву, то­му до­бре зна­ють, на що йдуть, і це ціл­ком їхнє рі­ше­н­ня. Аб­со­лю­тна сво­бо­да ви­бо­ру — ось мій під­хід. Стар­ший син про­бу­вав бу­ло вла­шту­ва­ти­ся в мі­сті, однак ду­же швид­ко пе­ре­ду­мав. По­вер­нув­ся в сі­мей­ну спра­ву, де вже є чи­ма­лі на­пра­цю­ва­н­ня, які тре­ба ли­ше під­три­му­ва­ти й роз­ви­ва­ти, а не по­чи­на­ти все спо­ча­тку. Я не маю про­бле­ми, ко­му пе­ре­да­ти свій бі­знес, про­те пе­ре­йма­ю­ся тим, як спра­ве­дли­во роз­ді­ли­ти йо­го на всіх, щоб ко­жен по­чу­вав­ся го­спо­да­рем».

На дум­ку Ва­ле­рія Ку­дин­сько­го, в бі­зне­сі не має бу­ти по­ня­т­тя «син», «брат», «сват», є по­ня­т­тя єди­ної ко­ман­ди та спіль­ної ме­ти. Рі­зни­ця між на­йма­ним пра­ців­ни­ком і чле­ном ро­дин­но­го бі­зне­су в то­му, що пер­ший має пра­во ба­чи­ти ли­ше до лі­нії го­ри­зон­ту, а дру­гий зо­бов’яза­ний ди­ви­ти­ся ще й да­ле­ко за неї, про­ра­хо­ву­ва­ти на­пе­ред ко­жен крок. І та­ке вмі­н­ня на­пра­цьо­ву­є­ться не за один рік. Са­ме то­му по­чи­на­ти під­го­тов­ку май­бу­тніх спад­ко­єм­ців по­трі­бно яко­мо­га ра­ні­ше, на­вча­ти їх ми­сли­ти стра­те­гі­чно, ухва­лю­ва­ти скла­дні рі­ше­н­ня то­що. Ра­зом із тим во­ни по­вин­ні ма­ти пра­во ви­бо­ру й за ба­жа­н­ня спро­бу­ва­ти чу­жо­го хлі­ба, щоб зро­зу­мі­ти, що свій кра­щий на смак.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.