ЩО В СІМЕЙНОМУ АГРОБІЗНЕСІ ПРИВАБЛЮЄ, А ЩО ВІДШТОВХУЄ МОЛОДИХ СПАДКОЄМЦІВ

«Агро­Мар­кет» з’ясо­ву­вав, що в сімейному агробізнесі приваблює, а що відштовхує молодих спадкоємців

AgroMarket - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ан­же­ла ГАВРИЛЮК

У ко­жно­го сі­мей­но­го бі­зне­су, як ка­жуть кон­суль­тан­ти, є два ру­шій­них чин­ни­ки — сім’я та бізнес. Во­ни та­кі скла­дні й де­лі­ка­тні, що ба­га­тьом із нас ле­две вда­є­ться кон­тро­лю­ва­ти бо­дай один із них. Ве­ли­че­зне ви­про­бу­ва­н­ня — ко­ли щось іде не так з оби­двох бо­ків. Це «не так» чо­мусь най­ча­сті­ше ви­яв­ля­є­ться у той мо­мент, ко­ли на­стає час пе­ре­да­ва­ти бізнес спад­ко­єм­це­ві…

Кла­си­ка жан­ру: пер­ше по­ко­лі­н­ня за­по­ча­тко­вує й роз­ви­ває якусь справу, дру­ге — її по­лі­пшує й удо­ско­на­лює, ча­сто кон­флі­кту­ю­чи з по­пе­ре­дни­ком, а тре­тє, спо­гля­да­ю­чи цей кон­флікт, — від­мов­ля­є­ться йти ба­тьків­ським шля­хом і ли­ше роз­тринь­кує за­ро­бле­ні гро­ші, ри­зи­ку­ю­чи за­ли­ши­ти­ся ні з чим. В укра­їн­сько­му агро­се­кто­рі про­бле­ма спад­ко­єм­но­сті вже теж стає де­да­лі від­чу­тні­шою — чи­ма­ло по­тен­цій­них про­дов­жу­ва­чів зем­ле­роб­ських ди­на­стій ро­блять ви­бір не на ко­ристь сі­мей­но­го бі­зне­су. Чо­му? На­ма­га­ю­чись це з’ясу­ва­ти, ми по­спіл­ку­ва­ли­ся з ба­га­тьма мо­ло­ди­ми спад­ко­єм­ця­ми. Ба­га­то з них ви­їха­ли із се­ла до мі­ста по за­кін­чен­ню шко­ли, а ни­ні пра­цю­ють в офі­сах най­рі­зно­ма­ні­тні­ших ком­па­ній і по­вер­та­ти­ся в се­ло не мають жо­дно­го ба­жа­н­ня. Успі­шні ме­не­дже­ри, кон­суль­тан­ти, ви­кла­да­чі й про­дав­ці роз­по­від­а­ють свої істо­рії на умо­вах ано­нім­но­сті, за­ува­жу­ю­чи, що в жо­дно­му ра­зі не хо­ті­ли б ви­но­си­ти по­дро­би­ці ро­дин­них кон­флі­ктів на суд ши­ро­ко­го за­га­лу. Утім, є й та­кі, що по­до­ла­ли вла­сні упе­ре­дже­н­ня й те­пер успі­шно за­во­йо­ву­ють аграрний ринок. Про них — наша сьо­го­дні­шня роз­по­відь.

«Спра­ва для ам­бі­тних»

«У сі­мей­ний бізнес я при­йшов не від­ра­зу, — роз­по­від­ає Дми­тро Колесник, юрист, за­сту­пник го­ло­ви ФГ «Зла­то­піль» (31 рік, Пол­тав­ська обл.). — За­мість про­по­но­ва­ної ба­тька­ми про­фе­сії агро­но­ма обрав юри­ди­чний фах, адже то­ді вва­жав аграрну га­лузь не­ди­на­мі­чною, ко­му­ні­ка­цій­но обме­же­ною, не­пер­спе­ктив­ною. І ли­ше пі­сля ро­бо­ти в по­да­тко­вій мі­лі­ції та на дер­жав­ній слу­жбі, ко­ли сі­мей­ні об­ста­ви­ни по­вер­ну­ли-та­ки ме­не в ро­дин­ний бізнес, я зро­зу­мів: ось те, що я на­справ­ді хо­чу ро­би­ти. На­ра­зі ми з ба­тьком пра­цю­є­мо ра­зом, при­йма­є­мо ко­ле­ктив­ні рі­ше­н­ня. Я за­йма­ю­ся пе­ре­ва­жно юри­ди­чни­ми пи­та­н­ня­ми го­спо­дар­ства, але па­ра­лель­но го­ту­ю­ся ра­но чи пі­зно ке­ру­ва­ти бі­зне­сом: на­ма­га­ю­ся що­дня бу­ти на по­лі, слід­кую за до­три­ма­н­ням те­хно­ло­гії всьо­го про­це­су ви­ро­щу­ва­н­ня куль­тур, від по­сі­ву до вне­се­н­ня до­брив, бо­роть­би зі шкі­дни­ка­ми й хво­ро­ба­ми та збо­ру уро­жаю. У про­це­сі ча­сто не ви­ста­чає те­о­ре­ти­чних знань, тож здо­бу­ваю-та­ки осві­ту агро­но­ма. Ли­ше те­пер я ро­зу­мію, що ба­тьки ма­ли ра­цію, ко­ли хо­ті­ли спря­му­ва­ти ме­не в аграрну сфе­ру. Однак і сам я, не­хай ви­тра­тив­ши тро­хи ча­су, по­ви­нен був ді­йти до та­ко­го рі­ше­н­ня, аби в ре­зуль­та­ті по­лю­би­ти цю справу».

За сім ро­ків го­спо­да­рю­ва­н­ня, як зі­зна­є­ться Дми­тро, йо­го дум­ка що­до ро­бо­ти в сіль­сько­му го­спо­дар­стві кар­ди­наль­но змі­ни­ла­ся. На­справ­ді, за пра­виль­но­го управ­лін­сько­го під­хо­ду аграрний бізнес — спра­ва для ам­бі­тних.

Усе за­ле­жить від ба­жа­н­ня роз­ви­ва­ти­ся. Ке­ру­ва­н­ня бі­зне­сом пе­ред­ба­чає ре­гу­ляр­не від­ві­ду­ва­н­ня кон­фе­рен­цій, се­мі­на­рів, ви­ста­вок (і не тіль­ки в Укра­ї­ні). «Ли­ше за остан­ні кіль­ка ро­ків за за­про­ше­н­ням пар­тне­рів я від­ві­дав го­спо­дар­ства Іта­лії, Фран­ції, Ні­меч­чи­ни й, крім до­да­тко­вих знань, отри­мав ма­су ідей, які те­пер пла­ную вті­лю­ва­ти вдо­ма. Тоб­то про­стір для роз­ви­тку — не­о­бме­же­ний, і ни­ні я по­чу­ваю се­бе ре­а­лі­зо­ва­ною лю­ди­ною. Впев­не­ний, що я на сво­є­му мі­сці й пра­цюю в за­до­во­ле­н­ня».

«Не­до­лі­ки ста­нуть пе­ре­ва­га­ми»

Один із ри­зи­ків ро­бо­ти в сімейному бі­зне­сі — кон­флікт по­ко­лінь, рі­зни­ця по­гля­дів і під­хо­дів до ве­де­н­ня спра­ви. В агро­се­кто­рі це ма­ло не на ко­жно­му кро­ці. Та мо­лод­ші за­зви­чай ви­му­ше­ні по­сту­па­ти­ся стар­шим, менш до­свід­че­ні — більш до­свід­че­ним. Ча­сом це спра­цьо­вує, ча­сом — ні. Та ду­же ча­сто го­спо­дар­ство з то­та­лі­тар­ним вла­сни­ком за­ли­ша­є­ться без спад­ко­єм­ця. А втім, як за­ува­жу­ють пси­хо­ло­ги, «ужи­ва­н­ня» кіль­кох по­ко­лінь в одній ком­па­нії (зві­сно, за ба­жа­н­ня усіх сто­рін) може ста­ти пе­ре­ва­гою, а не не­до­лі­ком. Зокре­ма, одне по­ко­лі­н­ня зда­тне за­пов­ни­ти про­бі­ли ін­шо­го. Ба­тьки — це до­свід, ді­ти — сві­жий погляд, но­ві трен­ди й під­хо­ди. Зокре­ма, по­ко­лін­ню міл­ле­ні­а­лів (на­ро­дже­ні в пе­рі­од із 1980-го по 2000-й) вла­сти­ве гли­бо­ке за­лу­че­н­ня ци­фро­вих те­хно­ло­гій у всі сфе­ри жи­т­тя, а от­же, й під­хо­ди до ве­де­н­ня бі­зне­су ін­ші — гло­ба­лі­зо­ва­ні. Ска­жі­мо, мо­ло­ді лю­ди ста­ють іні­ці­а­то­ра­ми роз­ши­ре­н­ня ці­льо­вої ау­ди­то­рії бі­зне­су (че­рез со­цме­ре­жі), що за пев­но­го ком­пле­ксу чин­ни­ків сут­тє­во під­ви­щує йо­го ефе­ктив­ність, за­про­ва­джу­ють ін­но­ва­ції у ви­ро­бни­чий про­цес (а стар­ше по­ко­лі­н­ня урів­но­ва­жує ім­пуль­сив­ність сво­їм кон­се­рва­тив­ним під­хо­дом).

«Ми з ба­тьком зна­йшли ба­ланс що­до під­хо­дів до го­спо­да­рю­ва­н­ня, — ка­же Яна Го­ло­ва­ньо­ва, сту­ден­тка, агро­ном СТОВ «То­ре­цьке» (22 ро­ки, До­не­цька обл.). — Що­дня спіл­ку­є­мо­ся, обмі­ню­ю­чись іде­я­ми й пра­кти­чним до­сві­дом, обго­во­рю­є­мо кожен ню­анс, осо­бли­во що­до ста­ну по­сі­вів, їх за­хи­сту й обро­бі­тку ґрун­ту. Та­то до­бро­зи­чли­во ра­дить ме­ні, а я роз­по­від­аю йо­му про те, чо­го нас на­вча­ють в ін­сти­ту­ті. Пі­сля кур­су ле­кцій про но­ві­тні те­хно­ло­гії в аграр­ній сфе­рі я бу­ла про­сто при­го­лом­ше­на, на­скіль­ки да­ле­ко за­йшла в цьо­му пла­ні на­у­ка. І, як на ме­не, най­більш про­гре­сив­на та ці­ка­ва те­ма на­ра­зі — це дро­ни. Те­пер це моя ідея-фікс, якою я вже «за­ра­зи­ла» й та­та. А ще ми ра­зом їзди­мо на аграр­ні кон­фе­рен­ції, се­мі­на­ри й ін­ші за­хо­ди, фа­кти­чно ра­зом на­вча­є­мо­ся. Ме­ні по­ща­сти­ло, що ба­тько від­кри­тий до всьо­го про­гре­сив­но­го, а то­му й спіл­ку­ва­ти­ся по ро­бо­ті нам лег­ко».

Спи­ра­ю­чись на вла­сний до­свід, дів­чи­на пе­ре­ко­на­на: якщо ба­тьки хо­чуть впли­ну­ти на будь-який ви­бір ди­ти­ни, то по­вин­ні да­ти їй у цьо­му яко­мо­га біль­ше сво­бо­ди. На­то­мість при­мус зав­жди спо­ну­кає ро­би­ти про­ти­ле­жне. І по­ро­зу­мі­н­ня між по­ко­лі­н­ня­ми ви­ни­кає там, де спіл­ку­ю­ться на рів­них, то­ді рі­зни­ця у ві­ці — ли­ше умов­ність.

Від при­му­су до мо­ти­ва­ції

За­лу­ча­ю­чи ді­тей до сі­мей­но­го бі­зне­су з ран­ньо­го ві­ку, ба­тьки по­вин­ні бу­ти го­то­ві до то­го, що мо­жуть… оста­то­чно від­би­ти в них ба­жа­н­ня при­свя­ти­ти цій спра­ві жи­т­тя. Ме­жа ду­же тон­ка. То­му ва­жли­во зва­жа­ти на осо­би­сті­сні яко­сті на­щад­ка й до­три­му­ва­ти­ся двох го­лов­них пра­вил: ро­бо­та в сі­мей­ній спра­ві не має бу­ти при­му­со­вою, а ма­те­рі­аль­на мо­ти­ва­ція має ста­ти не­від­діль­ним еле­мен­том ви­хов­но­го про­це­су.

Як роз­по­від­ає Ан­дрій Го­ро­бець, опе­ра­цій­ний ди­ре­ктор ФГ «Астра» (31 рік, Пол­тав­ська обл.), йо­го пер­ший до­свід в аграр­ній сфе­рі від­був­ся до­сить ра­но: у шкіль­ні ро­ки мав вла­сний сер­йо­зний, як для під­лі­тка, про­ект — утри­ма­н­ня 200 ку­рей і про­даж яєць у мі­сце­ві ма­га­зи­ни. За свою пра­цю він ді­ста­вав 30 грн що­ден­но­го при­бу­тку, то­ді як се­ре­дня мі­ся­чна зар­пла­та в кра­ї­ні бу­ла в ме­жах 300 грн. «Ще змал­ку я зав­жди хотів ма­ти вла­сні гро­ші, бу­ти ма­те­рі­аль­но не­за­ле­жним, і ба­тьки да­ли ме­ні мо­жли­вість за­ро­бля­ти. Ку­ри — це був ви­клю­чно мій про­ект, тож уся від­по­від­аль­ність за ньо­го бу­ла на ме­ні. По су­ті, ця спра­ва бу­ла про­е­кці­єю ма­ло­го бі­зне­су, де я був ке­рів­ни­ком, вчив­ся від­по­від­а­ти за свої рі­ше­н­ня і роз­по­ря­джа­ти­ся ко­шта­ми. Ме­не це за­хо­плю­ва­ло, то­му що да­ва­ло не­аби­яку сво­бо­ду, і це був ко­ло­саль­ний до­свід, який ни­ні зна­чно по­лег­шує мою управ­лін­ську ді­яль­ність у ро­дин­ній спра­ві».

Ран­ній до­свід у ро­бо­ті, вва­жає Ан­дрій Го­ро­бець, дає змо­гу від­чу­ти смак вла­сно­руч за­ро­бле­них гро­шей і всі пе­ре­ва­ги ро­бо­ти на се­бе, пі­сля чо­го на­вряд чи ви­ни­кне ба­жа­н­ня ста­ва­ти на­йма­ним пра­ців­ни­ком. Ра­зом із тим пер­спе­кти­ва успад­ку­ва­ти бізнес — не при­від від­мо­ви­ти­ся від осві­ти, осо­би­сті­сно­го й ін­те­ле­кту­аль­но­го роз­ви­тку, нав­па­ки, це має ста­ти по­ту­жним сти­му­лом, адже ке­ру­ва­н­ня вла­сним бі­зне­сом не про­ба­чає ха­ла­тно­сті й від­бу­ва­н­ня чер­ги, осо­бли­во ко­ли від­по­від­а­єш не ви­клю­чно за свою, а за ро­дин­ну справу. А у ФГ «Астра» всі ке­рів­ні по­са­ди обі­йма­ють чле­ни ро­ди­ни, то­му пе­ре­ва­ги сі­мей­но­го бі­зне­су тут як на до­ло­ні. Головне, зі­зна­є­ться агра­рій, — не до­во­ди­ться пе­ре­йма­ти­ся про­бле­мою «від­ка­тів», усі пра­цю­ють на ре­зуль­тат, адже чим біль­шим бу­де до­хід го­спо­дар­ства, тим біль­ше фі­нан­со­вих за­охо­чень отри­має кожен, хто до цьо­го при­че­тний.

«До ре­чі, ко­ли до­во­ди­ться шу­ка­ти спе­ці­а­лі­ста на ту чи ін­шу по­са­ду, ви­ни­кає про­сто ко­ло­саль­на про­бле­ма, — роз­по­від­ає Ан­дрій. — Аграрний ринок пра­ці та­кий слаб­кий, що оби­ра­ти не те що не­має з ко­го — від­гу­ку на ва­кан­сію до­во­ди­ться че­ка­ти ду­же дов­го. Ко­ли нам по­трі­бен був агро­ном, ми роз­мі­сти­ли ін­фор­ма­цію про ва­кан­сію в ін­тер­не­ті, і за три мі­ся­ці нам по­дзво­ни­ли всьо­го три кан­ди­да­ти. В ре­зуль­та­ті спе­ці­а­лі­ста ми зна­йшли за ре­ко­мен­да­ці­єю зна­йо­мих. То­му в аспе­кті під­бо­ру ка­дрів са­ме сі­мей­ний бізнес, як на ме­не, є най­більш ефе­ктив­ним та пер­спе­ктив­ним ви­дом го­спо­да­рю­ва­н­ня».

Вмі­ти ска­за­ти «Ні!»

Ще один бік про­бле­ми спад­ко­єм­ни­цтва, про яке ма­ло го­во­рять, про­те во­но до­сить по­ши­ре­не, — не­зда­тність на­щад­ка (на­віть за ве­ли­ко­го ба­жа­н­ня) успі­шно ке­ру­ва­ти го­спо­дар­ством. При­чин може бу­ти чи­ма­ло: брак знань, та­лан­ту, вмі­н­ня роз­по­ря­джа­ти­ся ко­шта­ми, без­від­по­від­аль­ність. Роз­пі­зна­ти та­кі озна­ки — пе­ред­усім ви­клик для ба­тька-вла­сни­ка, ко­трий по­ви­нен че­сно со­бі зі­зна­ти­ся в то­му, що ди­ти­ні бра­кує від­по­від­них ком­пе­тен­цій. З одно­го бо­ку, та­ка си­ту­а­ція може бу­ти спри­чи­не­на осо­бли­во­стя­ми ха­ра­кте­ру ча­да, йо­го не­зда­тні­стю са­мо­ор­га­ні­зу­ва­ти­ся, від­су­тні­стю лі­дер­ських яко­стей. З ін­шо­го — свід­чить про те, що на яко­мусь з ета­пів ви­хов­но­го про­це­су ба­тьки при­пу­сти­ли­ся по­ми­лок.

Справ­ді, ве­де­н­ня бі­зне­су май­же не за­ли­шає віль­но­го ча­су йо­го вла­сни­кам, зокре­ма, й на ви­хо­ва­н­ня ді­тей. За та­ких об­ста­вин одні змал­ку за­лу­ча­ють їх до сі­мей­ної спра­ви, тим са­мим за­без­пе­чу­ю­чи, не­хай і в про­це­сі ро­бо­ти, спіль­не про­ве­де­н­ня ча­су, спіл­ку­ва­н­ня та пе­ре­да­чу до­сві­ду, ін­ші оби­ра­ють про­сті­ший ви­хід — від­ку­по­ву­ю­ться. І са­ме лег­кі гро­ші у ве­ли­кій кіль­ко­сті як ком­пен­са­ція за від­су­тність до­ста­тньо­го спіл­ку­ва­н­ня з ба­тька­ми — вір­ний шлях не отри­ма­ти гі­дно­го спад­ко­єм­ця. Пси­хо­ло­ги вва­жа­ють: на­віть якщо ди­ти­на на­ро­ди­ла­ся в за­мо­жній сім’ї, во­на по­вин­на зна­ти, що ма­те­рі­аль­ні бла­га не да­ю­ться за­дар­ма. Іна­кше бу­де не го­то­ва ада­пту­ва­ти­ся до жит­тє­вих ре­а­лій, бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність і тим па­че — ке­ру­ва­ти ро­дин­ною спра­вою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.