По­дія де­ся­та

Barvinok - - News -

у, що ж, — ка­же Про­кля­тий Дід, — ру­шай­мо в до­ро­гу.

— В яку до­ро­гу? — пи­тає Гор­чик.

— У да­ле­ку. По­ї­де­мо Шрі­бно­го Ме­ча ви­ко­пу­ва­ти.

— Ну, то­ді, — ка­же Гор­чик, — сі­дай­те зі мною на мою Ко­бур­ку, бо пі­шки ви, ді­ду, не ді­йде­те.

Сів дід по­за­ду Гор­чи­ка, їдуть. Про­кля­тий Дід до­ро­гу по­ка­зує. Ли­ца­рів­на на Лі­тун­це­ві за ни­ми цо­ко­тить.

А Те­1Не­1Зна­ю­1Яке Гор­чи­ко­ві ше­по­че, щоб ін­ші не по­чу­ли:

— Чо­го це ти ві­риш то­му зра­дни­ко­ві? Він он ці­ле се­ло зра­див! А що вже про те­бе ка­за­ти. За­ве­де нас ку­дись у пас­тку та й ки­не!

А Гор­чик йо­му:

— Не спі­ши по­пе­ред ба­тька в пе­кло! Там ви­дно бу­де. А ме­ні з пас­тки не впер­ше ви­би­ра­ти­ся!

От за­їха­ли на ве­ли­че­зну го­ру, під'їха­ли до ур­ви­ща. Над ур­ви­щем — ске­ля ви­со­ка. Зліз дід і на пе­че­ру не­ве­ли­чку по­ка­зує: — Оце там я Ме­ча Шрі­бно­го за­ко­пав! За­йшли в пе­че­ру, дід зна­йшов мі­сце і мо­вив:

— Ко­пай отут! Га­ли­на МАЛИК

По­ві­стьAказ­ка

Тут Той1Що­1В1Ду­плі­1Си­дить з Гор­чи­ко­вої тор­би ви­ко­тив­ся та й ка­же:

— Не го­ди­ться ли­ца­рю в зем­лі пор­па­ти­ся. Ось за­раз мої по­мі­чни­ки до спра­ви ві­зьму­ться.

Кру­тнув­ся на мі­сці і зник.

Не всти­гли Гор­чик з Бу­сею і оком клі­пну­ти, як він зно­ву з'явив­ся. А по­руч ньо­го — двій­ко яки­хось не­ба­че­них істот сто­ять. Гно­ми — не гно­ми, кро­ти — не кро­ти, але ду­же сим­па­ти­чні. Облич­чя як у лю­дей, а за­мість рук — кро­тя­чі ла­пи.

— Це — кро­тя­ки, — ка­же Той1Що­1В1Ду­плі­1Си­дить. — Во­ни під зем­лею жи­вуть і все там зна­ють. Ну­мо, бра­тці, до ро­бо­ти!

Не га­ю­чи ча­су, взя­ли­ся кро­тя­ки ко­па­ти. Аж зем­ля в усі бо­ки по­ле­ті­ла! Яма на очах все глиб­ша, вже кро­тя­ків і ви­дно не ста­ло...

Гор­чик з Бу­сею над ямою на­хи­ли­ли­ся... А Те­1Не­1Зна­ю­1Яке своє то­ро­чить:

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.