У но­во­му пле­ме­ні

Bibliotechka Koloska - - Вступ -

Ко­ли Зер­ня­тка — Ро­зум­ник, Пу­стун­чик та Ла­пу­ня тіль­ки по­чи­на­ли хо­ди­ли до шко­ли, їм зов­сім не спо­до­бав­ся пер­ший клас. За­раз в це важ­ко по­ві­ри­ти, але це прав­да.

Ла­пу­ня вва­жа­ла, що дів­ча­ткам не ли­чить хо­ди­ти із порт­фе­лем. Він та­кий важ­кий... і та­кий хло­пча­чий! Не те що її улю­бле­на ма­ле­сень­ка су­мо­чка із ро­же­вим за­мо­чком!

Ро­зум­ник ду­мав, що він і так ба­га­то чи­тає і вже все знає. А чо­го не знає – ді­зна­є­ться тро­хи зго­дом. На­що йо­му вчи­ти­ся у шко­лі? Він сам со­бі вчи­тель!

Пу­стун­чик су­му­вав че­рез те, що ба­га­то ча­су тре­ба си­ді­ти за пар­тою, за­мість то­го, щоб гу­ля­ти, гра­ти­ся та шу­ка­ти ці­ка­ві при­го­ди. Чо­му уро­ки та­кі дов­гі, а пе­ре­р­ви та­кі ко­ро­ткі?! Та ще й до­до­му мо­жуть да­ти якесь зав­да­н­ня!

Ко­ли за­кін­чив­ся пер­ший ти­ждень на­вча­н­ня, всі троє зі­бра­ли­ся на Ра­ду Дру­зів. І ста­ли ра­ди­ти­ся, що ро­би­ти да­лі? Адже з по­не­діл­ка знов тре­ба йти до шко­ли! — Для чо­го ми пі­шли до шко­ли? — спи­тав Ро­зум­ник. — Щоб вчи­ти­ся, — тро­хи сум­но від­по­ві­ла Ла­пу­ня. — Ка­за­ли, там бу­де ці­ка­во...

— А ме­ні ну­дно! — встряв Пу­стун­чик. — Тоб­то, ко­ли нас вчать чо­мусь ці­ка­во­му, ме­ні ці­ка­во, але на­ві­що по­трі­бні та­кі дов­гі уро­ки, не ро­зу­мію!

— Але всі ж вчаться, — ще сум­ні­ше ска­за­ла Ла­пу­ня. — Мо­же, ми ще над­то ма­лі для шко­ли? Не ро­зу­мію...

— Ось! — зра­дів Ро­зум­ник. — Ми не ро­зу­мі­є­мо шкіль­но­го по­ряд­ку! А ко­ли щось не­зро­зумі­ло, йо­го тре­ба ре­тель­но до­слі­ди­ти та ви­вчи­ти!

— Ми весь час тіль­ки те й ро­би­мо, що вчи­мо­ся, вчи­мо­ся... аж в го­ло­ві па­мо­ро­чи­ться! — пхи­кнув Пу­стун­чик. — А я справ­жніх при­год хо­чу!

— Бу­дуть при­го­ди, — по­обі­цяв Ро­зум­ник. — Да­вай­те гра­ти­ся, на­че ми по­тра­пи­ли до не­зна­йо­мо­го ди­ко­го пле­ме­ні. Ми — по­ло­не­ні чу­жа­ки. І тре­ба ви­вчи­ти всі за­ко­ни, щоб нас прийня­ли за сво­їх!

— Бо іна­кше нас всіх з’їдять! — ра­ді­сно під­ско­чив Пу­стун­чик. Йо­му спо­до­ба­ла­ся гра у плем’я ди­ку­нів. — Ой! Я не хо­чу! — стри­во­жи­ла­ся Ла­пу­ня. — У шко­лі нас, зві­сно, не з’їдять, — за­спо­ко­їв по­друж­ку Ро­зум­ник. — Але за­для вла­сної без­пе­ки вар­то зна­ти всі вну­трі­шні пра­ви­ла. Нам тре­ба на­вчи­ти­ся до­бу­ва­ти зна­н­ня на уро­ках, увійти у шкіль­не жи­т­тя, по­зна­йо­ми­ти­ся із усі­ма в кла­сі, ді­зна­ти­ся, хто з до­ро­слих — го­лов­ний вождь, до ко­го звер­та­ти­ся по до­по­мо­гу, від ко­го мо­жна че­ка­ти не­без­пе­ки...

— То на нас справ­ді ча­тує не­без­пе­ка? Чи це для гри? — за­хви­лю­ва­ла­ся Ла­пу­ня.

— Ні­хто на­справ­ді не знає, що з ним мо­же ста­ти­ся у на­сту­пну мить. На­при­клад, якщо ти за­хво­рі­ла, а йде урок... що бу­деш ро­би­ти? — Не знаю… — А якщо ти ду­же го­ло­дна, де й ко­ли в шко­лі мо­жна по­їсти? — Не знаю… — Ось ба­чиш. — А це вже ці­ка­во! — зра­дів Пу­стун­чик. — За­ко­ни „пле­ме­ні”! Ось по­ба­чи­те, я ско­ро ста­ну ве­ли­ким во­ждем! — Я швид­ше ста­ну, — за­пе­ре­чив Ро­зум­ник. — Я біль­ше чи­таю! — А дів­ча­ток бе­руть у во­жді? — спи­та­ла Ла­пу­ня. — Не знаю. Але ско­ро ді­зна­є­мо­ся! Гай­да до шко­ли!.. Всі троє роз­ве­се­ли­ли­ся, і з то­го дня їм ста­ло зна­чно ці­ка­ві­ше хо­ди­ти до шко­ли та вчи­ти­ся.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ

Роз­ка­жи ба­тькам, що то­бі по­до­ба­є­ться у шко­лі. За­пи­тай їх, що ти мо­жеш зро­би­ти, щоб твоя шко­ла бу­ла ще кра­щою?

З’ясуй у ба­тьків, що озна­чає твоє ім’я? Чо­му те­бе так на­зва­ли? ГРА. Ді­ти по чер­зі імі­ту­ють ру­хи пред­став­ни­ків пев­них про­фе­сій, які пра­цю­ють у шко­лі (або ка­жуть, що по­трі­бно для ці­єї ро­бо­ти). Всі ін­ші від­га­ду­ють про ко­го йде­ться і роз­по­від­а­ють, яки­ми ри­са­ми має во­ло­ді­ти ця лю­ди­на. На­вча­ти­ся з „КОЛОСОЧКОМ” ве­се­ло і ці­ка­во!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.