До­бре ви­хо­ва­ний ро­бот

Bibliotechka Koloska - - Вступ -

Одно­го дня Ро­зум­ник при­вів до шко­ли ро­бо­та. Де взяв йо­го — не­ві­до­мо, мо­жли­во на­віть сам зро­бив. Зов­ні ро­бот був ду­же схо­жий на зви­чай­но­го учня. Але йо­го по­ве­дін­ка бу­ла зов­сім не­зви­чна.

На уро­ці ро­бот си­дів ду­же пря­мо, не кру­тив­ся, не роз­мов­ляв із су­сі­да­ми, ува­жно слу­хав.

— Йо­му лег­ко! — ка­зав Пу­стун­чик, отри­мав­ши чер­го­ве за­ува­же­н­ня від вчи­тель­ки. — Він за­лі­зний!

На пе­ре­р­ві ро­бот не по­спі­шав ви­бі­га­ти з кла­су, не штов­хав­ся у две­рях, про­пу­скав дів­ча­ток упе­ред, не ки­дав­ся зо­ши­та­ми та не сту­кав одно­кла­сни­ків порт­фе­лем.

— Йо­му лег­ко! — пхи­кав Пу­стун­чик. — На­що йо­му вза­га­лі пе­ре­р­ва, він же не втом­лю­є­ться!

— В ньо­го аку­му­ля­тор роз­ра­хо­ва­ний на со­рок хви­лин, — по­яснив Ро­зум­ник. — Щоб за­ря­ди­ти­ся до на­сту­пно­го уро­ку, йо­му теж тре­ба від­по­чи­ти або по­бі­га­ти на­дво­рі, як нам.

— АКТИВ­НИЙ ВІД­ПО­ЧИ­НОК КОРИСНИЙ ДЛЯ ЗДО­РОВ’Я! — чі­тко ви­дав ро­бот і по­чав га­са­ти на­дво­рі з ін­ши­ми ді­тьми.

Ко­ли ро­бот ба­чив, що хтось на­ма­га­є­ться біг­ти схо­да­ми та штов­хає ін­ших, він грі­зно ми­го­тів очи­ма, в які бу­ло вмон­то­ва­но чер­во­ні лі­хта­ри­ки, та вми­кав си­ре­ну:

— НЕ­БЕЗ­ПЕ­КА! — по­пе­ре­джав він. — УВА­ГА! ДУ­ЖЕ ВИ­СО­КИЙ ШАНС ВПА­СТИ ТА ЗАБИТИСЯ!

На фіз­куль­ту­рі ро­бот теж був пер­шим. Він ні­ко­му не до­зво­ляв ла­зи­ти по спор­тив­них зна­ря­д­дях без на­гля­ду вчи­те­ля, кри­чав: „НЕ­БЕЗ­ПЕ­КА!” — пиль­ну­вав, щоб всім бу­ло м’яко па­да­ти, але ко­ли з’яв­ляв­ся вчи­тель, ро­бот кру­тив­ся на тур­ні­ку та ви­ко­ну­вав ін­ші впра­ви кра­ще за всіх.

— Лег­ко йо­му! — не зда­вав­ся Пу­стун­чик, на­ма­га­ю­чись ви­ліз­ти на ка­нат. — У ньо­го скрізь ма­гні­ти!

— Де ж в ка­на­ті за­лі­зо? А він під­няв­ся під са­му сте­лю. До чо­го тут ма­гні­ти? Про­сто він силь­ний та зі­бра­ний. Ти так не змо­жеш! — ска­зав Ро­зум­ник. — Змо­жу! — За­кла­де­мо­ся? Ла­пу­ня чу­ла, як спе­ре­ча­ли­ся дру­зі, і за­про­по­ну­ва­ла: якщо Пу­стун­чик змо­же хо­ча б один день ве­сти се­бе так са­мо, як ро­бот — Пу­стун­чик ви­грав.

— Лег­ко! — по­обі­цяв Пу­стун­чик. І по­чав в усьо­му на­слі­ду­ва­ти ро­бо­та. Той си­дить ти­хо, слу­хає ува­жно, тя­гне ру­ку на ко­жно­му уро­ці. І Пу­стун­чик – так са­мо. Ро­бот чі­тко від­по­від­ає вчи­те­лю, не но­си­ться, зби­ва­ю­чи всіх з ніг — Пу­стун­чик так са­мо. Ро­бот до­по­ма­гає ін­шим, Пу­стун­чик — теж. Весь день хо­див за ро­бо­том, на­че тінь. І ви­грав! — Ти мо­ло­дець! — по­хва­лив дру­га Ро­зум­ник. — Не ві­рив, що ти змо­жеш. — Спо­ча­тку бу­ло ду­же важ­ко, а то­ді ста­ло на­віть ці­ка­во, адже це гра! На­сту­пно­го дня Пу­стун­чик зди­ву­вав­ся, не по­ба­чив­ши ро­бо­та у кла­сі. — Де наш Най­кра­щій Учень? — Ви­про­бу­ва­н­ня успі­шно за­кін­че­но, — про­го­ло­сив Ро­зум­ник. — Ро­бо­та біль­ше в шко­лі не бу­де.

— А ме­ні він спо­до­бав­ся, — ска­за­ла Ла­пу­ня. — Та­кий чем­ний, ви­хо­ва­ний, зав­жди про­пу­скав ме­не впе­ред, не штов­хав­ся, при­три­му­вав две­рі…

— То що, ти хо­чеш, щоб я став та­ким ро­бо­том? — обра­же­но спи­тав Пу­стун­чик.

— Зві­сно, ні, — всмі­хну­ла­ся Ла­пу­ня. — Але іно­ді то­бі вар­то бу­ло б в ньо­го по­гра­ти­ся…

ЗАВ­ДА­Н­НЯ

Хто до­по­ма­гає то­бі у шко­лі? Що­дня на­ма­гай­ся і ти до­по­мог­ти ко­мусь.

Ви­бе­ри, ко­ли ти це ро­биш – на уро­ці чи на пе­ре­р­ві: чи­та­єш, гра­є­шся м’ячем, роз­мов­ля­єш з дру­зя­ми, про­сиш у дру­га олі­вець, розв’язу­єш за­да­чі, пи­шеш у зо­ши­ті, го­ту­є­шся до уро­ку, їж яблу­ко…

„КОЛОСОЧОК” – га­зе­та для розумників і розумниць

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.