Шик, блиск та во­ро­на

Bibliotechka Koloska - - Здорове Тіло -

Пу­стун­чик грав­ся на­дво­рі, а по­тім не вмив­ся, не при­че­пу­рив­ся тай при­йшов у го­сті до Ро­зум­ни­ка. Ла­пу­ня вже бу­ла там, ми­лу­ва­ла­ся со­бою у дзер­ка­лі та за­плі­та­ла кі­ски. — Усе спо­кій­но? — спи­тав Ро­зум­ник. — Ти ді­став­ся сю­ди без при­год? — А що мо­гло тра­пи­ти­ся? — зди­ву­вав­ся Пу­стун­чик. — На Ла­пу­ню сьо­го­дні на­ле­ті­ла ве­ли­че­зна во­ро­на, не­по­да­лік від до­му. Пу­стун­чик гля­нув на по­друж­ку з лю­стер­ком та за­мість то­го, щоб не­по­ко­ї­ти­ся, го­ло­сно за­смі­яв­ся.

— Зро­зумі­ло! Ла­пу­ня так сяє, так ви­бли­скує, на­че во­на не Зер­ня­тко, а зо­ло­тий зли­вок! Во­ро­на хо­ті­ла ви­кра­сти її! Усі во­ро­ни тя­гнуть гар­не та бли­ску­че до се­бе в гні­здо!

— То­бі та­ка не­без­пе­ка не за­гро­жує! — гля­нув­ши на Пу­стун­чи­ка, ска­за­ла Ла­пу­ня. — На ко­го ти схо­жий? На­че щой­но ви­ліз з пе­че­ри, де рив під­зем­ний хід! Не ду­ма­єш, що тре­ба хо­ча б вми­ти­ся та ви­ми­ти ру­ки, перш ніж сі­да­ти до сто­лу?

— А на­що? — спи­тав Пу­стун­чик. — Щоб ме­не во­ро­на вкра­ла? Ча­сто вми­ва­ти­ся — тіль­ки во­ду дар­ма ви­тра­ча­ти!

— І ми­ло, — до­дав Ро­зум­ник. — Ті чор­ні пля­ми, що в те­бе на до­ло­нях та ко­лі­нах без ми­ла ні­як не ви­ве­сти.

— От, ще й ми­ло! — за­вів­ся Пу­стун­чик. — Га­ря­ча во­да, шам­пунь, праль­ний по­ро­шок, стіль­ки всьо­го… Ось ви­мию ру­ки, а ось знов за­бру­днив­ся — зно­ву ми­ти? А уя­ви, скіль­ки мо­жна зеко­но­ми­ти гро­шей, якщо не ми­ти ру­ки стіль­ки ра­зів на день! Са­мі не­ща­стя з ці­єю чи­сто­тою: стіль­ки зу­силь, ча­су та ми­ю­чих за­со­бів. А все для чо­го? Щоб не мо­жна бу­ло спо­кій­но ву­ли­цею прой­ти? Щоб ко­жна во­ро­на та со­ро­ка на те­бе ки­да­ли­ся?

— Пу­стун­чик, що з то­бою? — зди­ву­ва­ла­ся Ла­пу­ня. — Нев­же ти за­хо­чеш хо­ди­ти бру­дним, як по­ро­ся, тіль­ки то­му, що зля­кав­ся во­ро­ни?

— Ні­ко­го я не боюся! Але не­спра­ве­дли­во це! Не­хай Ро­зум­ник ска­же, скіль­ки в нас ви­трат на чи­сто­ту. Ну, скіль­ки?

— Одра­зу і не ска­жеш, — ви­знав Ро­зум­ник. — Ба­га­то! Еко­но­мія во­ди та гро­шей — спра­ва ро­зум­на та ко­ри­сна. Але ж ми­ло очи­щає шкі­ру, бо во­но роз­чи­няє і ви­да­ляє жи­ри, бруд, мі­кро­би і лег­ко зми­ва­є­ться во­дою. Я чи­тав у га­зе­ті “КОЛОСОЧОК”, що на до­ло­нях ми но­си­мо кіль­ка міль­йо­нів мі­кро­бів. Во­да зми­ває їх, мі­кро­би зго­дом зно­ву з’яв­ля­ю­ться, а ми їх — ми­лом! Якщо до­зво­ли­ти мі­кро­бам віль­но роз­мно­жу­ва­ти­ся, ні­чо­го не ми­ти та не при­би­ра­ти... важ­ко уяви­ти скіль­ки їх бу­де нав­ко­ло! Ти зго­ден го­ду­ва­ти цю міль­йон­ну ар­мію, Пу­стун­чи­ку? Як на ме­не, одна во­ро­на, та на­віть сто во­рон — мен­ша не­без­пе­ка для здо­ров’я, ніж не­злі­чен­на ар­мія мі­кро­бів!

Пу­стун­чик ще тро­хи по­спе­ре­чав­ся, для го­ди­ться. Але вве­че­рі він дов­го ди­вив­ся на се­бе у дзер­ка­ло та ду­мав: “Зві­сно, мо­жна еко­но­ми­ти во­ду та ми­ло, але уяви­ти, що вся шкі­ра вкри­є­ться тов­стим ша­ром бру­ду і в ньо­му бу­дуть жи­ти міль­йо­ни брид­ких мі­кро­бів? Усі мі­кро­би бу­дуть ра­ді­ти та сла­ви­ти сво­го до­бро­го го­спо­да­ря — ко­ро­ля бру­ду Пу­стун­чи­ка Пер­шо­го, який на­ві­ки за­бо­ро­нив во­ді та ми­лу тор­ка­ти­ся їхніх угідь!

Брр! Ні за які гро­ші, на­віть на­ба­га­то біль­ші, ніж ті, що ко­жен мі­сяць ви­тра­ча­ю­ться на во­ду та ми­ло, Пу­стун­чик не хо­че бу­ти за­по­від­ни­ком для мі­кро­бів! Бу­ти чи­стим на­ба­га­то при­єм­ні­ше!”.

Пе­ред сном Пу­стун­чик без на­га­ду­вань вмив­ся та по­чи­стив зу­би. А зран­ку так при­че­пу­рив­ся, що Ла­пу­ня на­віть ру­ка­ми спле­сну­ла від по­ди­ву, ко­ли йо­го по­ба­чи­ла. — Що це з то­бою? Та­кий шик та блиск! Не бо­ї­шся? — Так те­пер бу­де зав­жди. Я не боюся ні­якої во­ро­ни! — за­пев­нив Пу­стун­чик. — Оце — ро­зум­но, — до­дав Ро­зум­ник. І всі за­смі­я­ли­ся.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ.

Ви­ко­най ЗАВ­ДА­Н­НЯ ВІД ПУ­СТУН­ЧИ­КА на ст. 63.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.