Со­лод­кий сон Пу­стун­чи­ка

Bibliotechka Koloska - - Здорове Тіло -

Чо­му ти ствер­джу­єш, що не мо­жна їсти ба­га­то со­лод­ко­го? — за­пи­тав Пу­стун­чик у Ла­пу­ні, яка не да­ва­ла йо­му п’яту цу­кер­ку. — Хто знає, скіль­ки „за­ба­га­то”? Хто пе­ре­ві­ряв? Ось я їм, їм і ме­ні до­бре! Дай ще одну! — Пу­стун­чи­ку, до­сить! Бо­лі­ти­муть зу­би та жи­віт! — А, мо­же, не бо­лі­ти­муть? Пе­ре­ві­ри­мо! — Не ве­ре­дуй! Ро­зум­ни­ку, ска­жи йо­му! — Так-так, ска­жи! — на­по­ля­гав Пу­стун­чик. — Чо­му не мо­жна їсти стіль­ки со­лод­ко­го, скіль­ки хо­чеш? Це ж сма­чно!

— Чо­му ж тіль­ки со­лод­ко­го? — спи­тав Ро­зум­ник. — Їсти ду­же ба­га­то со­ло­но­го, гір­ко­го, жир­но­го чи го­стро­го теж шкі­дли­во. По­га­но для зу­бів їсти ли­ше м’яку або ли­ше ду­же твер­ду їжу. Ко­ри­сне те, що на­ту­раль­не. Ось фру­кти — і со­лод­кі, і ко­ри­сні. Їж на здо­ров’я! — А цу­кер­ки гір­ші? А чі­пси? А со­ло­ні су­ха­ри­ки? — Це не справ­жня їжа, — по­я­сни­ла Ла­пу­ня. — Справ­жня їжа не шко­дить здо­ров’ю. А сма­ко­ли­ки — ли­ше до­да­ток, який не за­мі­нить усе ін­ше.

— Не ро­зу­мію, — за­сму­тив­ся Пу­стун­чик. — Мо­ро­зи­во і шо­ко­ла­дні ба­тон­чи­ки – та­кож не справ­жні? Але ж та­кі сма­чні…

Ті­єї но­чі Пу­стун­чи­ку на­сни­ло­ся ди­во­ви­жне мі­сто. Скрізь на ву­ли­цях бу­ли від­кри­ті ятки та ма­га­зи­ни з ла­со­ща­ми. Все роз­да­ва­ли без­ко­штов­но. Мо­ро­зи­во, пе­чи­во, шо­ко­лад, со­лод­кі на­пої, со­ло­ні су­ха­ри­ки, ті­сте­чка та пи­ріж­ки на будь-який смак. Бе­ри, що за­ба­жа­єш, скіль­ки хо­чеш!

Пу­стун­чик про­бу­вав усе, що ба­чив. Ні­хто йо­го не зу­пи­няв, нав­па­ки, за­охо­чу­ва­ли бра­ти ще та ще. Але зго­дом він зро­зу­мів, що біль­ше не мо­же. Чер­го­ва пор­ція мо­ро­зи­ва ви­да­ла­ся не та­кою сма­чною, як пер­ші дві. Від ви­гля­ду жир­но­го кре­му на тор­ті тро­хи ну­ди­ло. Від со­ло­них го­рі­шків стра­шен­но хо­ті­ло­ся пи­ти, а со­лод­кі га­зо­ва­ні на­пої не та­му­ва­ли спра­гу.

— То­бі не­до­бре, ма­лий? Чо­го ти хо­чеш? — пи­та­ли про­дав­ці. — У нас є все най-най­сма­чні­ше! Пу­стун­чик гли­бо­ко за­ми­слив­ся та до­слу­хав­ся до се­бе. — Ме­ні б яко­гось... су­пчи­ку, — по­про­хав він. — Чи яблу­чко. — Бе­ри мо­ро­зи­во, кор­жи­ки, ті­сте­чка, пи­ріж­ки! Але су­пу не­має, ви­бач. І фру­ктів тут не­має! Це ж ко­ри­сна їжа, ми нею не тор­гу­є­мо, бо ні­хто її не хо­че! — А я хо­чу! — То­ді час то­бі ви­ру­ша­ти з Со­лод­ко­го сві­ту до кра­ї­ни Справ­жньо­го сма­ку! Пу­стун­чик про­ки­нув­ся, а по­тім роз­ка­зав сон дру­зям. — До­ро­слі ка­жуть, що в со­ло­до­щах тре­ба зна­ти мі­ру, бо са­мі ко­лись з’їли їх за­ба­га­то, — ска­за­ла Ла­пу­ня. — Та­ка „не­справ­жня їжа” сма­чна, ли­ше ко­ли її вживати по­тро­шку. Ба­тьки хо­чуть вбе­рег­ти ді­тей від не­при­єм­но­стей, а ми не слу­ха­є­мо­ся. І ді­ста­є­мо вла­сний, не ду­же „со­лод­кий” до­свід.

— Так, — зі­тхнув Пу­стун­чик. — Але я знаю до­ро­слих лю­дей, які що­дня їдять та п’ють щось зов­сім не­ко­ри­сне! Де ж їхній до­свід?

— Де­я­кі лю­ди до­бре вчаться на вла­сних по­мил­ках, де­я­кі — ні, — по­яснив Ро­зум­ник. — Ти швид­ко ви­брав­ся з Со­лод­ко­го сві­ту, ти мо­ло­дець! А де­я­кі по­стій­но там жи­вуть, бо ні­як не навчаться від­рі­зня­ти ко­ри­сну їжу­від шкі­дли­вої.

— Е ні, те­пер я маю ДО­СВІД! — ска­зав Пу­стун­чик. — Сма­ко­ли­ки — пі­сля їжі. Да­вай­те по­їмо щось ко­ри­сне!

І Зер­ня­тка за­хо­ди­ли­ся го­ту­ва­ти КОРИСНИЙ та сма­чний сні­да­нок.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ.

Якщо хтось з тво­їх дру­зів злов­жи­ває чі­пса­ми, шо­ко­ла­дни­ми цу­кер­ка­ми та ко­ка-ко­лою, по­я­сни йо­му, як тре­ба пра­виль­но хар­чу­ва­ти­ся.

Про­чи­тай ПО­РА­ДИ ВІД ЛА­ПУ­НІ та ви­ко­най ЗАВ­ДА­Н­НЯ ВІД РО­ЗУМ­НИ­КА на ст. 60.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.