Сі­мей­ний лан­цю­жок

Bibliotechka Koloska - - Серед Людей -

Чо­му ми по­вин­ні си­ді­ти з мо­лод­ши­ми? — на­рі­кав Пу­стун­чик. — З ни­ми ані по­гра­ти­ся нор­маль­но, ані по­го­во­ри­ти не­має про що! — Ти ж стар­ший! — зди­ву­ва­ла­ся Ла­пу­ня. — Ти зна­єш ба­га­то та­ко­го, чо­го ма­лі зер­ня­тка ще не вмі­ють. То на­вчи їх! Ти ж сам хо­диш до шко­ли? Для вчи­те­лів ти – мо­лод­ший, а для ма­ле­чі — стар­ший. Те­бе слу­ха­ю­ться, те­бе по­ва­жа­ють, ти по­да­єш при­клад ма­лим, хі­ба це по­га­но? — Ко­ли — в мі­ру, то до­бре. А весь час бу­ти стар­шим так ну­дно! — Справ­ді, — ска­зав Ро­зум­ник. — Бу­ти стар­шим — сер­йо­зна від­по­від­аль­ність. То­му до­бре, ко­ли є ве­ли­ка ро­ди­на, де ба­га­то лю­дей рі­зно­го ві­ку.

— Так! Це кла­сно! — під­хо­пив Пу­стун­чик. — То­ді за ма­ли­ми мо­же на­гля­да­ти хтось ін­ший, а в те­бе є час по­гу­ля­ти!

— Ото смі­шний! — пхи­кну­ла Ла­пу­ня. — Та­ких про­стих ре­чей не ро­зу­міє! Ма­лий ще!

— Я ма­лий?! — Пу­стун­чик спо­ча­тку обу­рив­ся, а по­тім хи­тро при­мру­жив­ся: — То й до­бре! Я зов­сім ма­ле-е-есень­кий і не хо­чу бу­ти стар­шим. Са­мі будьте, якщо вам по­до­ба­є­ться!

— То­ді го­ді бай­ди­ку­ва­ти, йди ро­би уро­ки, — су­во­ро ска­за­ла Ла­пу­ня. — По­тім ви­мий ру­ки, по­їж, по­чи­сти зу­би та ля­гай спа­ти!

Сам знаю, що тре­ба ро­би­ти! Чо­го ти ме­ні на­ка­зу­єш?

— Бо я стар­ша. — Ні, я так не хо­чу… — за­сму­тив­ся Пу­стун­чик. — Зав­жди бу­ти мо­лод­шим теж ну­дно. Усі за то­бою сте­жать, усі на­ка­зу­ють… Тут щось не так. Чо­му я по­ви­нен слу­ха­ти­ся стар­ших?

— Не всіх, ли­ше тих, хто хо­че то­бі до­бра, — від­ка­за­ла Ла­пу­ня. — Ми слу­ха­є­мо ба­тьків, вчи­те­лів, ро­ди­чів та стар­ших дру­зів, пи­та­є­мо в них по­ра­ди, бо до­ві­ря­є­мо їхньо­му до­сві­ду! А зов­сім не то­му, що ми на­ро­ди­ли­ся тро­хи пі­зні­ше.

—А звід­ки я знаю, що ти на­ка­зу­єш за­для мо­го до­бра, а не про­сто то­му, що ти стар­ша? — не вга­мо­ву­вав­ся Пу­стун­чик.

— Сам по­ду­май, — ска­зав Ро­зум­ник. — На­ша ро­ди­на — це Колосок. На що схо­жий колосок? — На кі­ску, — ска­за­ла Ла­пу­ня, по­прав­ля­ю­чи бан­тик. — Дів­ча­ча дум­ка! — пхи­кнув Пу­стун­чик. — Колосок схо­жий на слід від тан­ку!

— Най­біль­ше колосок на­га­дує пле­те­ний лан­цю­жок, де всі зер­ня­тка мі­цно три­ма­ю­ться одне одно­го, — ска­зав Ро­зум­ник. — За­бе­ри кіль­ка зер­ня­ток, на­віть одне, і колосок мо­же роз­си­па­ти­ся.

Ро­ди­на зав­жди схо­жа на лан­цю­жок. Стар­ші пі­клу­ю­ться про мо­лод­ших скрізь у при­ро­ді. Якщо вов­чи­ця або ін­ша ма­ту­ся не на­вча­ти­ме сво­їх ді­то­чок, не бу­де го­ду­ва­ти їх, ря­ту­ва­ти від не­без­пе­ки, з них не ви­ро­стуть гар­ні здо­ро­ві зві­рі та ско­ро весь їхній рід зни­кне. — При­кро! — ска­зав Пу­стун­чик. — Так і в на­ших ро­ди­нах. Ко­ли мен­ші під­ро­ста­ють, то вже са­мі ста­ють для ко­гось вчи­те­ля­ми та за­хи­сни­ка­ми. Пу­стун­чик за­ми­слив­ся: — Але по­тім – все нав­па­ки! Ко­ли до­ро­слі зов­сім по­ста­рі­ють, мо­ло­ді, які ма­ють біль­ше сил та здо­ров’я, пі­клу­ю­ться про них! Лан­цю­жок пра­цює в оби­два боки! Оце пра­виль­но! І що біль­ша ро­ди­на, то мі­цні­ший по­ви­нен бу­ти зв’язок, щоб усі не роз­си­па­ли­ся, як зер­ня­тка з до­зрі­ло­го Колосочку! — Мо­ло­дець, Пу­стун­чи­ку. Ти все зро­зу­мів. — Бо я вже до­ро­слий! — по­хва­лив­ся Пу­стун­чик. Усі Зер­ня­тка, на­віть най­мен­ші, за­смі­я­ли­ся. І Пу­стун­чик смі­яв­ся ра­зом з усі­єю ко­ло­ско­вою ро­ди­ною.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ.

До­від­ай­ся, як звуть чле­нів тво­єї ро­ди­ни та ко­ли во­ни на­ро­ди­ли­ся. Не за­бу­вай ві­та­ти з днем на­ро­дже­н­ня та­та, ма­му, бра­та, сестру, ба­бусь, ді­ду­сів та ін­ших чле­нів ро­ди­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.