При­го­да у су­пер­мар­ке­ті

Bibliotechka Koloska - - Безпечне Довкілля -

Якось Зер­ня­тка гу­ля­ли у су­пер­мар­ке­ті та по­мі­ти­ли ма­лень­ко­го пе­си­ка, який роз­гу­бле­но бі­гав ту­ди-сю­ди, на­че шу­кав ко­гось. — Він за­гу­бив­ся! — стри­во­жи­ла­ся Ла­пу­ня. Троє Зер­ня­ток кіль­ка хви­лин спо­сте­рі­га­ли, а ко­ли впев­ни­ли­ся, що пе­сик справ­ді без го­спо­да­ря, по­ча­ли ра­ди­ти­ся, що ро­би­ти. — Тре­ба зна­йти то­го, хто йо­го за­гу­бив, — ска­зав Пу­стун­чик. — Яким чи­ном? — Це по­ро­ди­ста та­кса. В ньо­го на на­ший­ни­ку на­пи­са­но „Рекс” і но­мер мо­біль­но­го те­ле­фо­ну. Не ду­маю, щоб у со­ба­ки був те­ле­фон! Тре­ба на­бра­ти но­мер та ска­за­ти, що ми зна­йшли Ре­кса.

— Не від­по­від­ає… — Ро­зум­ник кіль­ка ра­зів на­брав но­мер те­ле­фо­ну. — Ма­буть не чує, чи ба­та­рея сі­ла.

— Як­би за­гу­бив­ся ма­люк, а не ще­ня, він хо­ча б міг ска­за­ти, як звуть йо­го ба­тьків та де жи­ве, — ска­зав Пу­стун­чик.

— Не зав­жди, — за­пе­ре­чи­ла Ла­пу­ня. — Знаю та­ких ді­тей, які вва­жа­ють, що та­та зва­ти „Та­то”, а ма­му — „Ма­ма”. А їхня адре­са — ве­ли­кий дім з ві­кон­цем. Ду­же скла­дно зна­йти ба­тьків за та­ки­ми при­кме­та­ми! Ма­ла ди­ти­на по­вин­на обов’яз­ко­во ви­вчи­ти на­пам’ять свою адре­су та іме­на ба­тьків. Ось ти, Пу­стун­чи­ку, як­би за­гу­бив­ся, що б ти ро­бив?

— Якщо не в лі­сі — все про­сто, — ска­зав Пу­стун­чик. — Я зав­жди мо­жу за­те­ле­фо­ну­ва­ти та спи­та­ти, де ви? — А якщо те­ле­фон теж за­гу­бив­ся або з ним ще щось ста­ло­ся? — То­ді я мо­жу по­про­ха­ти те­ле­фон будь у ко­го… зві­сно для цьо­го тре­ба зна­ти но­ме­ри на­пам’ять. — Ти зна­єш? — спи­тав Ро­зум­ник. Пу­стун­чик че­сно ви­знав, що не знає, та те­пер не­о­дмін­но ви­вчить. Але він міг би по­про­ха­ти до­по­мо­ги у до­ро­слих, хто пра­цює у то­му мі­сці. У міліціонера, охо­рон­ця, про­дав­ця… хтось та бу­де! А кра­ще за все, ко­ли ідеш ку­дись, одра­зу ви­зна­чи­ти план дій та мі­сце зу­стрі­чі, якщо хтось ви­пад­ко­во від­ста­не та за­гу­би­ться.

— На вок­за­лі, вза­га­лі, лег­ко, — ска­зав Пу­стун­чик. — Там є ди­спе­тчер, який мо­же зро­би­ти ого­ло­ше­н­ня по ра­діо, що я че­каю на вас бі­ля… яко­гось мі­сця, яке лег­ко зна­йти. Бі­ля фон­та­ну, бі­ля ка­си чи ятки з мо­ро­зи­вом, на­при­клад. — У зоо­пар­ку, чи в су­пер­мар­ке­ті теж є ра­діо­ву­зол, — ска­зав Ро­зум­ник. — Чо­го ж ми сто­ї­мо? — скри­кну­ла Ла­пу­ня. — Тре­ба швид­ше біг­ти та по­ві­до­ми­ти, що Рекс че­кає на ха­зя­ї­на бі­ля фон­та­ну на пер­шо­му по­вер­сі! Зер­ня­тка по­про­ха­ли охо­рон­ця про­ве­сти їх до дис­пе­тчер­ської. Пі­сля кіль­кох гу­чних ого­ло­шень ща­сли­вий Рекс з ра­ді­сним гав­ко­том ки­нув­ся до сво­їх го­спо­да­рів. Хло­пчик та дів­чин­ка вже пів­го­ди­ни роз­шу­ку­ва­ли не­по­си­дю­що­го пе­си­ка. Во­ни дов­го дя­ку­ва­ли Зер­ня­ткам за до­по­мо­гу. А Ро­зум­ник, Пу­стун­чик та Ла­пу­ня зро­зумі­ли: ва­жли­во за­зда­ле­гідь про­ду­ма­ти, як ве­сти се­бе у не­зна­йо­мо­му мі­сці, щоб не роз­гу­би­ти­ся і швид­ко зна­йти ви­хід з будь-якої най­скла­дні­шої си­ту­а­ції.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ.

Вив­чи свою до­ма­шню адре­су, до­ма­шній те­ле­фон (або мо­біль­ний те­ле­фон ма­ми чи та­та).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.