Ла­пу­ня та усмі­шка

Bibliotechka Koloska - - Здоровий Дух -

Одно­го дня Ро­зум­ник та Пу­стун­чик по­мі­ти­ли, що Ла­пу­ня ча­сто за­гля­дає у дзер­каль­це та по­смі­ха­є­ться со­бі. Але весь ін­ший час по­друж­ка бу­ла якась ти­ха, ду­ма­ла про щось та ви­гля­да­ла не­ве­се­ло, на­че за­хво­рі­ла. Зда­ва­ло­ся, в Ла­пу­ні з’яви­ла­ся та­єм­ни­ця від дру­зів.

— По­до­ба­є­шся со­бі? – якось спи­тав Пу­стун­чик, зно­ву по­ба­чив­ши Ла­пу­ню із дзер­ка­лом. — Ти нам теж по­до­ба­є­шся. Але за­раз ти якась див­на. Чо­му ти по­смі­ха­є­шся ли­ше дзер­ка­лу, чо­му сум­на? — Хі­ба по­мі­тно? — зні­ти­ла­ся Ла­пу­ня. — Я ду­ма­ла, що це до­по­ма­гає... — До­по­ма­гає що? Ти щось при­хо­ву­єш! — Ме­ні так сум­но, — зі­зна­ла­ся Ла­пу­ня. — Я ду­ма­ла, якщо ве­сти се­бе так, на­че то­бі ве­се­ло, то ста­не ве­се­ло. Я на­ма­га­ю­ся по­смі­ха­ти­ся ча­сті­ше, але весь час за­бу­ваю, ко­ли не ба­чу се­бе. Тро­шки до­по­ма­гає, але сму­ток не ми­нає… — А що те­бе три­во­жить? — спи­тав Ро­зум­ник. — Ма­буть те, що весна ми­нає так швид­ко. Де­ре­ва від­цві­та­ють… Ско­ро наш клас роз’їде­ться на лі­то. Ме­ні так скла­дно уяви­ти, що ми біль­ше не бу­де­мо ба­чи­ти­ся що­дня! — Але ми знов зу­стрі­не­мо­ся во­се­ни, — ска­зав Ро­зум­ник. — І влі­тку – ка­ні­ку­ли! Це так до­бре! — на­га­дав Пу­стун­чик.

— Я знаю, — Ла­пу­ня сум­но зі­тхну­ла. — Не ро­зу­мію. Я мо­жу сі­сти, ко­ли хо­чу, під­ня­ти ру­ки, по­стри­ба­ти на одній ніж­ці, за­кри­ти чи від­кри­ти очі, але не мо­жу так са­мо зве­лі­ти со­бі по­смі­ха­ти­ся, ра­ді­ти і не су­му­ва­ти. Чо­му так?

— То­му, що по­чу­т­тя схо­жі на го­дин­ник. Або на тер­мо­метр, — ска­зав Ро­зум­ник. — Ці при­ла­ди ли­ше по­ка­зу­ють, що ді­є­ться, але не змі­ню­ють цьо­го. Ти мо­жеш вста­но­ви­ти стріл­ки го­дин­ни­ка за­раз на во­сьму ве­чо­ра, але від цьо­го сон­це не ся­де і ве­чір не на­ста­не мит­тє­во. Ти мо­жеш вда­ва­ти усмі­шку, але то­бі не ста­не ве­се­ло одра­зу. — То що ж ме­ні ро­би­ти? — спи­та­ла Ла­пу­ня. — Ме­ні на­бри­дло су­му­ва­ти! — Час мо­жна при­ско­ри­ти, якщо зайня­ти­ся чи­мось ці­ка­вим та ко­ри­сним, — ска­зав Пу­стун­чик. — То­ді нез­чу­є­шся, як вже на­ста­не ве­чір. Мо­жли­во, є се­крет, щоб так са­мо по­кра­щи­ти на­стрій?

— Зви­чай­но, мо­жна ві­дво­лі­кти­ся від сво­го су­му, — ска­зав Ро­зум­ник. — Зга­дай, що те­бе ра­дує?

— Я лю­блю гу­ля­ти на при­ро­ді, ви­вча­ти рі­зні кві­ти, спо­сте­рі­га­ти за тва­ри­на­ми та пта­ха­ми, — ска­за­ла Ла­пу­ня.

— То­ді гу­ляй по­біль­ше! У будь-яко­му ра­зі, ко­ли хо­чеш по­кра­щи­ти на­стрій тре­ба пі­клу­ва­ти­ся про здо­ров’я. Ди­ха­ти сві­жим по­ві­трям, їсти ба­га­то ві­та­мі­нів, вча­сно ля­га­ти спа­ти. Сум то­чить лю­ди­ну, як хво­ро­ба! Най­кра­ще до­по­ма­гає зайня­ти­ся улю­бле­ною спра­вою. То­ді ні­ко­ли ну­дьгу­ва­ти.

— Я спро­бую! — ра­ді­сно ска­за­ла Ла­пу­ня. — Зда­є­ться, ме­ні вже кра­ще! Я ра­дію, що ме­ні є з ким по­ді­ли­ти­ся сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми!

— Ми зав­жди ра­ді до­по­мог­ти, — ска­за­ли Зер­ня­тка по­дру­зі. — І біль­ше не су­муй! — Як до­бре, хло­пці, що в ме­не є ви! Дя­кую, що не смі­я­ли­ся з ме­не! — Ти бу­ла та­ка не­ща­сна, — ска­зав Пу­стун­чик. — Ду­же хо­ті­ло­ся те­бе якось під­ба­дьо­ри­ти. Ве­се­лою ти нам зна­чно біль­ше по­до­ба­є­шся!

— Зго­дна! Со­бі я теж так біль­ше по­до­ба­ю­ся! — від­по­ві­ла Ла­пу­ня, гля­нув­ши у дзер­каль­це. Дів­чин­ка пам’ята­ла, що її за­сму­ти­ло, але за­раз ці дум­ки від­су­ну­ли­ся у да­ле­кий ку­ток і зда­ва­ли­ся не­ва­жли­ви­ми. На­че чор­на хма­ра про­йшла, і знов за­ся­я­ло сон­це. Ла­пу­ні ра­ді­ла, що її дру­зі зав­жди бу­дуть по­ряд і не ки­нуть її у най­скру­тні­ший час.

ЗАВ­ДА­Н­НЯ.

Про­ки­нув­шись зран­ку – по­смі­хни­ся, те­бе че­кає гар­ний день. По­смі­шка має бу­ти у то­бі впро­довж дня!

Яко­мо­га ча­сті­ше при­ві­тно і щи­ро по­смі­хай­ся лю­дям. Гар­на по­смі­шка має ча­рів­ну дію. Лю­ди, які по­смі­ха­ю­ться здо­ро­ві­ші, при­ва­бли­ві­ші для ото­чу­ю­чих і до­ся­га­ють у жит­ті зна­чно біль­шо­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.