Як зби­ра­ти гри­би?

Bibliotechka Koloska - - Зміст -

Ішов над лі­сом те­плий Гри­бний до­щик, а Со­не­чко з-за хмар­ки під­гля­да­ло та по­смі­ха­ло­ся. І по­ба­чи­ло Со­не­чко, як скрізь під де­ре­ва­ми швид­ко ро­стуть рі­зно­ко­льо­ро­ві ка­пе­лю­шки – гри­би. На­сту­пно­го дня зран­ку по­тя­гну­ли­ся в ліс лю­ди із ко­ши­ка­ми гри­би зби­ра­ти. Со­не­чко їм про­мін­чи­ком по­ка­зу­ва­ло, де гри­бо­чки хо­ва­ю­ться. А лег­кий лі­со­вий Ві­те­рець ше­по­тів, які гри­би бра­ти, а які оми­на­ти.

– Не бе­ри ве­ли­ко­го та ста­ро­го, бе­ри ма­ло­го. Мо­ло­ді гри­би сма­чні­ші! Зби­рай ли­ше ті ви­ди гри­бів, які до­бре зна­єш!.. Кра­ще бе­ри труб­ча­сті гри­би, в яких під ша­пин­кою на­че м'яка губ­ка з ба­га­тьох тру­бо­чок. Се­ред пла­стин­ча­стих, в яких під ша­пин­кою тон­кі пла­сти­но­чки, біль­ше отруй­них – мо­жна сплу­та­ти!

Ось мо­ло­дий пу­зан­чик бі­лий гриб з ро­ди­ни Бо­ро­ви­ків. Най­цін­ні­ший, їстів­ний. На­віть су­ше­ний він бі­лий! А ось під­бе­ре­зник зі сві­тло­го бе­ре­зо­во­го гаю. А ці гри­бо­чки з чер­во­ни­ми ка­пе­лю­шка­ми, що під оси­кою ро­стуть, – то пі­до­си­чни­ки, або чер­во­но­го­лов­ці. З них ви­хо­дить сма­чна юшка.

А той гриб не бе­ри! Він ве­ли­кий, гар­ний, схо­жий на бі­лий та на під­бе­ре­зник, але це гір­чак! Він не ли­ше ду­же гір­кий, він отруй­ний! У ньо­го на ніж­ці тем­ний на­літ, а на роз­рі­зі гір­чак чер­во­ніє. Це йо­го ви­дає!

А ось гість з Поль­щі – поль­ський гриб, мо­хо­вик. Бла­ки­тної кро­ві шля­хтич: як на­ти­сну­ти, си­ні пля­ми з’яв­ля­ю­ться! Він до­брий на смак. А ось схо­жий на

ньо­го, але зов­сім ін­ший – си­няк. Лю­бить він ро­сти під ду­ба­ми, си­няк на­віть так і на­зи­ва­ють: дубовик. Схо­жий він на бі­лий гриб та на мо­хо­вик і си­ніє та­кож, але кра­ще йо­го не бра­ти: дов­го до­ве­де­ться ва­ри­ти, щоб мо­жна бу­ло їсти.

І це не бі­лий гриб, а йо­го стра­шний двій­ник! Лю­ди йо­го звуть чор­то­вим гри­бом за мо­то­ро­шні ко­льо­ри на зрі­зі. Ба­чиш, він зов­сім не бі­лий!

А ось си­ро­їж­ки – рі­зно­ко­льо­ро­ві ша­пин­ки та бі­лі ніжки! Май­же бі­лі, з ро­же­вим або зо­ло­та­вим від­тін­ком, зе­лен­ку­ва­ті та сі­рі. Про­ся­ться у ко­шик, і ва­ри­ти їх дов­го не тре­ба, хоч зов­сім си­ри­ми все ж їсти не мо­жна. Сма­чні се­стри­ці, але ду­же схо­жі ці кра­су­ні на отруй­ні гри­би. Не вмі­єш то­чно від­рі­зни­ти – да­лі йди!

Ось гар­нень­кі ма­слю­ки, їхні ка­пе­лю­шки ви­бли­ску­ють, на­че олі­єю вкри­ті. Їх ві­зьми, тіль­ки пе­ред при­го­ту­ва­н­ням ма­сну шкір­ку з ша­пин­ки зні­ми.

А он­де на гор­бо­чку кра­сень му­хо­мор чер­во­ний у кра­пча­сто­му ка­пе­лю­шку. На­че знак „стоп!” – та­кий яскра­вий! Облиш йо­го, не чі­пай. Не­хай мух мо­рить, а лю­дям не шко­дить.

В ті­ні по­та­єм­них ку­то­чків ба­га­то бі­лих пе­че­риць. Шко­да за­ли­ша­ти їх у лі­сі, але про­сті­ше пе­че­ри­ці ку­пи­ти, ніж від по­га­нок

їх від­рі­зни­ти. За де­лі­ка­тес ри­зи­ку­ва­ти жи­т­тям? Ні, не вар­то. Хо­ча є при­кме­та: бі­лий злам пе­че­ри­ці зго­дом тем­ніє, і що стар­ший цей гриб, то тем­ні­ші в ньо­го пла­стин­ки під ша­пин­кою.

Ось ли­си­чки, ру­ді се­стри­чки! Ро­стуть ці­лою ро­ди­ною, роз­си­па­ли­ся по­під де­ре­ва­ми, на­че ве­снян­ки на облич­чі! Як се­ред тва­рин, окрім ру­дих ли­сиць, зрід­ка тра­пля­ю­ться чор­но­бур­ки, так і се­ред гри­бів є сі­рі та чор­ні ли­си­чки. Але сма­чні тіль­ки со­ня­чні, жов­ті!

А на ста­ро­му пні – опень­ки, ве­ли­ка дру­жна сі­мей­ка! З одно­го ве­ли­ко­го пня мо­жна пов­ний ко­шик на­бра­ти та ін­ших вже не шу­ка­ти!

Стій, стій, не зби­вай цей гриб! Ве­ли­кий, тон­ко­но­гий, з ши­ро­ким кра­пча­стим ка­пе­лю­шком. Спо­ча­тку ка­пе­лю­шок скла­де­ний до­ни­зу, а з ві­ком роз­кри­ва­є­ться, на­че па­ра­соль­ка. Це ж не по­ган­ка, це па­ра­соль­ка стро­ка­та! В неї кра­по­чки на ка­пе­лю­шку, але це не му­хо­мор,

а до­брий їстів­ний гриб, у де­яких кра­ї­нах йо­го на сто­лі як де­лі­ка­тес ша­ну­ють! Па­ра­соль­ку скла­дно впі­зна­ти, але кра­ще ні­які гри­би не то­пта­ти, на­віть якщо пі­до­зрю­єш, що во­ни отруй­ні. На­ві­що отру­ту чі­па­ти?

А на стов­бу­рах де­рев, на­че сі­рі „ко­пи­та”, твер­ді на­ро­сти, ба­чиш? Теж гри­би, та не та­кі. Це па­ра­зи­ти тру­то­ви­ки. На­ші пра­щу­ри їх су­ши­ли та трут для роз­па­лю­ва­н­ня во­гни­ща з них ро­би­ли. А ось, на­че ве­ли­кі сі­рі ву­ха на де­ре­ві з одно­го бо­ку ви­ро­сли. Це устри­чні гри­би, або гли­ви. Ду­же сма­чні та по­жив­ні. Є гри­би, схо­жі на ка­пу­сту і на мор­ські рі­зно­ко­льо­ро­ві ко­ра­ли. А є гри­би до­що­ви­ки, які ви­бу­ха­ють, як ма­лень­кі бом­бо­чки, і роз­но­сять дов­ко­ла свої тем­ні спо­ри.

А ось під ли­сто­чком, ку­ди Со­не­чко ще не за­зи­ра­ло, при­ча­ї­ло­ся якесь ди­во. На­че бі­ле яє­чко, та не пта­ши­не, бо м'яке. Мо­же, змі­ї­не? Ви­ро­стає з ньо­го бі­лий гла­день­кий ка­пе­лю­шок, а під ним бі­ла ший­ка у ме­ре­жив­ній пе­ле­рин­ці. Хто ця кра­су­ня Бі­ло­сніж­ка? Чо­му во­на Сон­ця бо­ї­ться? Мо­же, це пе­че­ри­ця? Чи гар­на си­ро­їж­ка? Мер­щій бі­жи звід­ти, де по­ба­чив її! І на­віть до­брі гри­би по­ряд з нею на га­ля­ви­нах не бе­ри! Це най­стра­шні­ша лі­со­ва обман­ка – блі­да по­ган­ка!

Тіль­ки те ча­рів­не „яй­це” і ви­ка­зує по­ган­ку. На­віть у до­ро­слої по­ган­ки за­ли­ша­є­ться на ніж­ці кіль­це з плів­ки, на­че че­ре­ви­чок. То­му кра­ще ні­ко­ли не зрі­за­ти гри­би, а ви­вер­та­ти з зем­лі, щоб до­бре роз­гле­ді­ти низ ніжки. На­віть шма­то­чок по­ган­ки отру­їть усі гри­би в ко­ши­ку! І най­гір­ше, що отру­є­н­ня по­мі­тне не одра­зу, а ли­ше за кіль­ка го­дин, ко­ли вже пі­зно. Тож будьте пиль­ни­ми, гри­ба­рі! Сте­ре­жі­ться блі­дої по­ган­ки!

Гри­би – важ­ка їжа, їсти їх ба­га­то не вар­то. Чи не кра­ще про­сто по­гу­ля­ти в лі­сі? Спо­сте­рі­га­ти за йо­го та­єм­ни­ця­ми, ми­лу­ва­ти­ся яскра­ви­ми му­хо­мо­ра­ми та ра­ді­ти жи­т­тю. Це ж кра­ще, ніж ри­зи­ку­ва­ти сво­їм здо­ров’ям та на­ра­жа­ти на не­без­пе­ку рі­дних лю­дей?

Так ше­по­че Ві­те­рець, а Со­не­чко по­ка­зує лю­дям про­ме­ня­ми до­брі гри­би. Але тіль­ки зна­н­ня та здо­ро­вий глузд да­дуть вам най­кра­щі під­каз­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.