Зло­дій все­ре­ди­ні те­бе

Bibliotechka Koloska - - ЕКОказки -

Во­се­ни Ла­пу­ня за­сту­ди­ла­ся. Ро­зум­ник та Пу­стун­чик при­йшли її на­ві­да­ти. – Що но­во­го в шко­лі? – Сьо­го­дні нам роз­по­від­а­ли про нар­ко­ти­ки, – зга­дав Пу­стун­чик. – Роз­по­від­а­ли, та де­хто ні­чо­го не зро­зу­мів, – Ро­зум­ник кив­нув на дру­га. – Ме­ні ре­аль­но нев­тям­ки, – обу­рив­ся Пу­стун­чик. – Нар­ко­тик – це отру­та для моз­ку! Але він мо­же да­ти слаб­ко­му су­пер­си­лу, а ті, ко­му не ви­ста­чає фан­та­зії, з ним ба­чать яскра­ві ви­ді­н­ня, лі­ни­во­го він ро­бить актив­ним, а сум­но­го – ща­сли­вим, не­хай не­на­дов­го. Якщо все до­бре, чо­му це так по­га­но?! Всі лі­ки ма­ють по­бі­чні ефе­кти. Тре­ба тіль­ки обе­ре­жно… Не злов­жи­ва­ти…

– Не ти один так ду­ма­єш, – за­ува­жив Ро­зум­ник. – Ще сто ро­ків то­му лі­ка­рі про­пи­су­ва­ли нар­ко­тик ко­ка­їн для по­кра­ще­н­ня на­строю та апе­ти­ту! А ко­ли сха­ме­ну­ли­ся і зро­зумі­ли на­слід­ки, світ вже так отру­їв­ся, що по­шесть до­сі не зу­пи­ня­є­ться! Най­біль­ша за­гро­за нар­ко­ти­ків в то­му, що лю­ди не ро­зу­мі­ють не­без­пе­ку. – То по­ясни! – на­по­ля­гав Пу­стун­чик. – Хло­пці, ви сер­йо­зно? – Ла­пу­ня ди­ву­ва­ла­ся, як цьо­го мо­жна не ро­зу­мі­ти. Пу­стун­чик на­по­ля­гав. Не­дар­ма ж спортс­ме­ни за­сто­со­ву­ють до­пінг! На зма­га­н­нях це справ­ді не­че­сно, але в скла­дних си­ту­а­ці­ях су­пер­си­ла – ко­ри­сна річ! – І що б ти зро­бив сво­єю су­пер­си­лою? – по­ці­ка­ви­ла­ся Ла­пу­ня. – Я… ба­га­то чо­го! – Отож, не зна­єш, – втру­тив­ся Ро­зум­ник. – Тут є ве­ли­кий се­крет. Та спер­шу ска­жи, як ти по­чу­ва­є­шся?

– За­раз? Зви­чай­но… Тро­хи стом­ле­ний, тро­хи ща­сли­вий, бо уро­ки скін­чи­ли­ся. Тро­хи го­ло­дний і трі­ше­чки ну­дно, бо ви ме­не вва­жа­є­те дур­ним!

– Ти ж сам про­сив по­ясни­ти, то слу­хай! Су­пер­си­ла по­трі­бна тіль­ки в су­пер­скла­дних ви­пад-

ках. У на­шо­му моз­ку є та­єм­не схо­ви­ще, де збе­рі­га­ю­ться су­пер­зді­бно­сті. Во­ни по­трі­бні, щоб ви­три­ма­ти ве­ли­че­зне на­ван­та­же­н­ня, стра­шен­ний стрес або на­две­ли­ку ра­дість. У ко­жній лю­ди­ні на край­ній ви­па­док при­хо­ва­ний за­пас си­ли, швид­ко­сті ре­а­кцій та мі­цно­сті при­бли­зно вде­ся­те­ро біль­ший, ніж за­зви­чай. Це Н.З. – Не­до­тор­ка­ний За­пас, як у бій­ців.

– Кру­то! – зра­дів Пу­стун­чик. – От­же, якщо я мо­жу стри­бну­ти на пів­ме­тра вго­ру, то в су­пер­мо­мент сти­бну аж на п’ять?

– Ав­жеж. Але не­мо­жли­во уві­мкну­ти та­кі зді­бно­сті за ба­жа­н­ням. Та ко­ли за то­бою же­не­ться ди­кий ка­бан, то­бі ста­не в при­го­ді цей за­пас су­пер­сил! При­ро­да пі­клу­є­ться про те, щоб ми ви­жи­ли в не­без­пе­чних си­ту­а­ці­ях. – До чо­го тут нар­ко­ти­ки? – Нар­ко­тик – це на­че хі­мі­чна від­ми­чка, як у зло­дія. Во­на зла­мує за­мок по­та­єм­ної скри­ні та кра­де звід­ти наш Н.З. Нар­ко­тик не дає ні­чо­го, що лю­ди­на не мо­гла зро­би­ти чи від­чу­ти без ньо­го. – Ну от! Що ж в цьо­му по­га­но­го? – Як ти не ро­зу­мі­єш?! – хви­лю­ва­ла­ся Ла­пу­ня. Ро­зум­ник за­спо­ко­їв. – Уя­ви, то­бі стра­шен­но ну­дно або сум­но, хо­че­ться ра­до­сті. Мо­жна зна­йти її в при­ро­ді, в улю­бле­них спра­вах, іграх з дру­зя­ми. А мо­жна прийня­ти „та­бле­тку ра­до­сті”.

Та по­мір­куй, як во­на діє. Нар­ко­тик обма­нює мо­зок, кра­де тро­шки ра­до­сті з Н.З., все стає яскра­вим та ко­льо­ро­вим… Не­на­дов­го. А ко­ли дія „та­бле­тки ра­до­сті” скін­чи­ться, все ста­не В ДЕСЯТЬ РАЗІВ ГІРШЕ І НУДНІШЕ, ніж бу­ло! Як з цим жи­ти? Прийня­ти ще та­бле­тку?

Але якщо не всти­га­ти від­нов­лю­ва­ти зви­чай­ний стан ор­га­ні­зму, ско­ро все бу­де зда­ва­ти­ся та­ким без­ра­ді­сним, що без „ча­рів­них та­бле­то-

чок” і на ву­ли­цю не ви­йдеш. А ра­до­сті від них вже ні­де взя­ти, скринь­ка спо­ро­жні­ла. Так са­мо той, хто за до­по­мо­гою до­пін­гу стри­бнув ви­ще за всіх чи під­няв ве­ли­ку ва­гу, по­тім ле­жить і дов­го-дов­го від­нов­лює вкра­де­ні си­ли. Н.З. – не для зви­чай­них умов. Якщо йо­го роз­кра­да­ти, на­віть по­ти­хень­ку, це ско­ро да­сться взна­ки.

– А ко­лись та­єм­на скри­ня ви­чер­па­є­ться. – до­да­ла Ла­пу­ня. – І уяви­ти стра­шно!

– Ну, до­бре, обі­йде­мось без до­пін­гу. А звід­ки ко­льо­ро­ві ви­ді­н­ня? – спи­тав Пу­стун­чик.

– То­бі ж сни­ли­ся над­зви­чай­но яскра­ві сни? При­найм­ні ко­жен ін­ко­ли їх ба­чить чи фан­та­зує щось над­зви­чай­не. Мо­жна роз­ви­ну­ти цю зда­тність моз­ку твор­чі­стю. Але нар­ко­тик мо­же по­ка­за­ти яскра­вий „муль­тик”, на­че ма­ре­н­ня під час хво­ро­би з ви­со­кою тем­пе­ра­ту­рою, без сну. Це – га­лю­ци­на­ції. Спо­ді­ва­ю­ся, сам ро­зу­мі­єш, що в цьо­му не­без­пе­чно­го, окрім спу­сто­ше­н­ня Н.З. фан­та­зії? Не зна­ю­чи, що справ­жнє, лю­ди­на мо­же пі­ти під ма­ши­ну, а ду­ма­ти, що йде на зе­ле­не сві­тло.

–Я б, пе­ред тим, як спро­бу­ва­ти, за­крив­ся вдо­ма, у пов­ній без­пе­ці, – не вга­мо­ву­вав­ся Пу­стун­чик. – Ли­ше раз! Справ­жній до­слі­дник по­ви­нен все пе­ре­ві­ри­ти!

– Не ви­йде, – сум­но ска­зав Ро­зум­ник. – У ви­крив­ле­ній ре­аль­но­сті ти ні­ко­ли не зна­ти­меш, чи за­мкне­ні две­рі, чи ти ще вдо­ма. У най­кра­що­му ви­пад­ку мо­жеш при­йти до тя­ми в не­зна­йо­мо­му мі­сці, жи­вий-здо­ро­вий, але й гад­ки не ма­ти­меш, як і на­ві­що ту­ди по­тра­пив.

– То­ді за­си­на­ти ко­жен день теж не­без­пе­чно! – пхи­кнув Пу­стун­чик. –

Де­я­кі лю­ди уві сні хо­дять. І зву­ться сом-нам-бу-ли! Мо­жуть ви­йти на дах і отя­ми­ти­ся на са­мо­му кра­є­чку…

– Отож! Сом­нам­бу­ли, якщо їх не зля­ка­ти ра­пто­во, за­зви­чай ви­хо­дять зі сво­їх при­год не­у­шко­дже­ни­ми. А чо­му? Бо ко­ли ми спи­мо, у моз­ку все одно пев­на ді­лян­ка сві­до­мо­сті пиль­нує, на­че сто­рож, що і як, щоб вча­сно роз­бу­ди­ти сво­го го­спо­да­ря. А ко­ли мо­зок вве­де­ний в ома­ну нар­ко­ти­ком, він не змо­же те­бе вря­ту­ва­ти. Не­хай там по­вінь, чи по­же­жа – сто­рож спить!

– То­ді... ха, я вас по­кли­чу на до­по­мо­гу! Бу­ду ма­ри­ти, а ви ме­не пиль­нуй­те, щоб по­га­но­го не на­ро­бив, – при­ду­мав Пу­стун­чик.

– Я б не по­го­ди­ла­ся, – від­по­ві­ла Ла­пу­ня. – Хто­зна, мо­же в тво­їх ма­ре­н­нях ми б ви­да­ли­ся то­бі фі­о­ле­то­ви­ми мон­стра­ми, ти по­чав би від нас ті­ка­ти? Кхе-кхе, кра­ще дай ме­ні чаю з ли­мо­ном. Щоб вмо­ви­ти те­бе не кле­ї­ти дур­ня, по­трі­бно стіль­ки сил, що в ме­не зно­ву гор­ло за­бо­лі­ло!

– Ви­бач, – Пу­стун­чик швид­ко при­ніс по­дру­зі те­пло­го чаю. – Я ж по­жар­ту­вав. Про­сто ці­ка­во… Я все зро­зу­мів! – Справ­ді? – Че­сно-че­сно. Оду­жуй швид­ше, пі­де­мо гу­ля­ти! Ла­пу­ня не­до­вір­ли­во по­гля­ну­ла на дру­га, але Пу­стун­чик зно­ву за­пев­нив, що те­пер ясно ба­чить: ні­чо­го гар­но­го в нар­ко­ти­ках не­має. Все ці­ка­ве мо­жна отри­ма­ти і без них, а якщо ви­чер­па­ти Н.З. за­ра­ди дур­ниць, і жи­ти не за­хо­че­ться. А ра­птом при­йде су­пер­ви­про­бу­ва­н­ня, а ти без­си­лий? Ко­му це тре­ба?

Ро­зум­ник ска­зав, що на­справ­ді мо­жна бу­ти впев­не­ним: той, хто про­по­нує нар­ко­тик, то­чно не ба­жає то­бі до­бра!

Зер­ня­та пи­ли чай з ли­мо­ном. Пу­стун­чик ска­зав, що до­ма­шні кор­жи­ки з ме­дом – най­ча­рів­ні­ша та­бле­тка для гар­но­го на­строю. Ін­ших йо­му не тре­ба. Дру­зі смі­я­ли­ся та ба­жа­ли Лапуні швид­ко­го оду­жа­н­ня. Без неї справ­ді сум­но!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.