Ди­ха­н­ня Дра­ко­на

Bibliotechka Koloska - - ЕКОказки -

– За­чи­ніть ві­кно! – гу­кну­ла Ла­пу­ня. – Хі­ба ви не від­чу­ва­є­те за­па­ху ди­му? – Це го­рять тор­фо­ви­ща за мі­стом. Еко­ло­гі­чне ли­хо, – сум­но по­яснив Ро­зум­ник. Пу­стун­чик по­хму­ро за­чи­няв ві­кна. У спе­ку так хо­че­ться сві­жо­го ві­тер­цю!

Зер­ня­та не мо­гли зу­пи­ни­ти за­мі­ську по­же­жу і си­ді­ли по­хню­пле­ні. А Пу­стун­чи­ку не си­ла ди­ви­ти­ся, як дру­зі стра­жда­ють: – Да­вай­те зі­гра­є­мо у гру, на­че це не справ­жній дим, а ли­хе ча­клун­ство! І по­до­ла­є­мо йо­го! – А й справ­ді! – стре­пе­нув­ся Ро­зум­ник. – Цей дим шко­дить нам! І з ним тре­ба бо­ро­ти­ся! Він за­ва­жає чі­тко ба­чи­ти, роз’їдає очі, ви­кли­кає ка­шель і ду­же при­гні­чує, бо лю­ди не ба­чать сон­ця! Ла­пу­ня схо­пи­ла­ся на но­ги: – Дим бо­ї­ться хо­ло­дної во­ди! Пу­стун­чи­ку, швид­ко мий під­ло­гу! Ро­зум­ни­ку, по­став під ві­кна­ми по­су­ди­ни з во­дою. Тим ча­сом я са­ма обе­ре­жно по­бриз­каю гар­ди­ни, цьо­го вам до­ру­чи­ти не мо­жна, бо до одно­го еко­ли­ха до­да­сться ще і по­вінь у квар­ти­рі!

Зер­ня­та дру­жно взя­ли­ся до ро­бо­ти. Ди­ха­ти й справ­ді ста­ло лег­ше. Гур­том все й при­бра­ли!

– Ко­ли за­дим­ле­н­ня ду­же силь­не, тре­ба одя­га­ти мо­крі мар­ле­ві ма­ски, – при­га­дав Ро­зум­ник, – або по­віль­но на­би­ра­ти хо­ло­дну во­ду у ван­ну і си­ді­ти по­руч, бо там най­лег­ше ди­ха­ти.

– Якщо хма­ра ди­му ви­сі­ти­ме над мі­стом ду­же дов­го, це справ­ді по­діє, на­че ли­хе ча­клун­ство, кхе-кхе, – за­ка­шля­ла Ла­пу­ня. – Поп’ємо ком­по­ти­ку з ві­та­мі­на­ми? У гор­лі пе­ре­со­хло!

Дру­зі си­ді­ли у ві­таль­ні і сма­ку­ва­ли ком­пот че­рез со­ло­мин­ки. Хо­ва­ти­ся у ван­ній по­тре­би не бу­ло, по­же­жа да­ле­ко. Не­бо бу­ло ясне, і дим у по­ві­трі не від­чу­вав­ся.

Та Ро­зум­ник вва­жав, що за­гро­за сер­йо­зні­ша, ніж зда­є­ться. Дим від по­жеж шкі­дли­вий, але швид­ко­плин­ний і вре­шті роз­ві­ю­є­ться. Але над ве­ли­ки­ми мі­ста­ми по­віль­но ро­сте шкі­дли­ва хма­ра:

дим­лять фа­бри­ки та за­во­ди, га­зу­ють ма­ши­ни, на­віть від що­ден­но­го при­го­ту­ва­н­ня їжі на га­зо­вих пли­тах у по­ві­тря по­тра­пляє ба­га­то ча­сто­чок са­жі, ча­дно­го га­зу та хі­мі­чних отрут.

– Ми жи­ве­мо, на­че по­ряд з вул­ка­ном! – скри­кнув Пу­стун­чик.

– Цю мі­ську хма­ру на­зи­ва­ють смо­гом. У ду­же ве­ли­ких мі­стах смог на­справ­ді за­кри­ває сон­це і мо­же спри­чи­ни­ти за­хво­рю­ва­н­ня. Най­кра­щий фільтр для очи­ще­н­ня по­ві­тря – зе­ле­ні ро­сли­ни. Їх тре­ба на­са­джу­ва­ти у про­ми­сло­вих ра­йо­нах, во­ни до­по­ма­га­ють бо­ро­ти­ся з цим…

– Дра­ко­ном? – Пу­стун­чик ду­же за­хви­лю­вав­ся, бо щось зга­дав. – Смог? Мо­же Сма­уг? Так звуть дра­ко­на з „Го­бі­та”!

– А ти га­да­єш, чо­му про­фе­сор Тол­кін так на­звав Дра­ко­на? – по­смі­хнув­ся Ро­зум­ник. – Са­ме ди­мо­ва хма­ра про­ми­сло­во­го Лон­до­на впер­ше при­вер­ну­ла ува­гу на­у­ков­ців. І цю за­гро­зу скрізь у сві­ті те­пер на­зи­ва­ють ан­глій­ським сло­вом „smoky” – „дим”. Мо­же, са­ме цей дим сьо­го­дні на­ві­яв ме­ні сон: на­че Зла­то­ко­лос на­ді­слав ме­ні ли­ста, у яко­му го­рить одне єди­не сло­во: ДРАКОН! – То­бі теж?! – під­ско­чив Пу­стун­чик. – І ме­ні! – І ме­ні, – ти­хо про­ше­по­ті­ла Ла­пу­ня. – То він хо­че, щоб ми… би­ли­ся з Дра­ко­ном? Ой, ле­ле!..

– Не бій­ся! – за­спо­ко­їв по­дру­гу Ро­зум­ник. – Тре­ба спер­шу якнай­кра­ще зро­зу­мі­ти, з чим бо­ро­ти­ся. От­же, дим. Він за­бру­днює по­ві­тря і мо­же на­віть ви­кли­ка­ти хро­ні­чні за­хво­рю­ва­н­ня у лю­дей, змі­ни на­строю і на­віть змі­ни по­го­ди, адже це – ди­ха­н­ня Дра­ко­на!

– А як смог впли­ває на по­го­ду? – Це ж хма­ра! Во­на за­три­мує со­ня­чне сві­тло, на­че бру­дне ві­кон­не скло. На Зем­лю по­тра­пляє мен­ше сві­тла й те­пла, з не­ба ллю­ться отруй­ні ки­сло­тні до­щі... Га­да­єш, це ні­як не впли­ває на ро­сли­ни, тва­рин та по­го­ду?

– Ой, бі­дні пта­шки! – зой­кну­ла Ла­пу­ня. – У по­шу­ках їжі во­ни спу­ска­ю­ться крізь ди­мо­ву за­ві­су! Го­ро­бець чи го­луб на­ба­га­то мен­ші, ніж ми, от­же, бру­дне по­ві­тря для них ще більш не­без­пе­чне!

– Са­ме то­му не тіль­ки там, де спа­ла­хну­ла по­же­жа, дов­го па­нує пу­сте­ля, але й дов­ко­ла за­дим­ле­них місць по­ми­рає все жи­ве. А що ще, крім смо­гу, за­гро­жує при­ро­ді, але лю­ди цьо­го на­віть не по­мі­ча­ють? – за­пи­тав Ро­зум­ник.

– Смі­т­тя! – здо­га­дав­ся Пу­стун­чик. – На­че брид­ка лу­ска си­пле­ться з на­шо­го Дра­ко­на!

– Так, сміт­тє­зва­ли­ща отру­ю­ють зем­лю й по­ві­тря, ко­ли гниє смі­т­тя або ко­ли йо­го спа­лю­ють, – скри­ви­ла­ся Ла­пу­ня. – До то­го ж, це так не­гар­но! А за­пах! – Хі­ба„не­гар­но” – теж еко­ло­гі­чне ли­хо? – Зві­сно! Це ж втра­та при­ро­дної кра­си сві­ту! По­твор­ні пей­за­жі, які ство­ри­ли лю­ди, – ве­ли­ке ли­хо! – за­пев­ни­ла Ла­пу­ня. І дру­зі ви­зна­ли, що існує „есте­ти­чне за­бру­дне­н­ня”. По­годь­те­ся, що втра­та при­ро­дних ланд­ша­фтів не тіль­ки псує на­стрій, але й шко­дить здо­ров’ю лю­дей та тва­рин. Я вже мов­чу про зни­ще­н­ня ро­слин та ґрун­ту!

– А я знаю ще одне за­бру­дне­н­ня – шу­мо­ве! – до­дав Пу­стун­чик. – Зга­дай­те, скіль­ки не­при­ро­дних зву­ків у ве­ли­ких мі­стах: рев мо­то­рів ма­шин, гул ав­то­мо-

бі­лів, шум на­тов­пу. Ні, при­єм­ні­ше на при­ро­ді: у лі­сі, по­бли­зу во­до­йми, в пар­ку, ур­очи­щі.

– На­віть ро­сли­ни у шу­мі ро­стуть гірше, – до­дав Ро­зум­ник. – Це до­ве­де­но на­у­кою! Во­ни лю­блять гар­мо­ній­ну му­зи­ку, а від га­ла­су та гу­чно­го одно­ма­ні­тно­го ри­тму хво­рі­ють. От­же, су­ча­сну ди­ско­те­ку се­ред лі­су мо­жна при­рів­ня­ти до ви­бу­ху бом­би! Що й ка­за­ти про справ­жні бом­бар­ду­ва­н­ня… Най­гір­ші у сві­ті зву­ки – це зву­ки вій­ни!

– Так! Це все – ри­ча­н­ня Дра­ко­на, – під­хо­пив Пу­стун­чик. – А сві­тло? Ко­ли вно­чі скрізь сві­тя­ться дра­ко­но­ві очі, це теж шкі­дли­во?

– Ав­жеж! Сві­тло вно­чі по­ру­шує при­ро­дні ри­тми лю­дей і тва­рин, – по­яснив Ро­зум­ник, – при­зво­дить до за­хво­рю­вань та змі­ни ро­сту ро­слин. – І за­ва­жає ба­чи­ти зо­рі, – зі­тхну­ла Ла­пу­ня. – А це так гар­но!.. – А яка не­ви­ди­ма за­гро­за най­біль­ша? – за­пи­та­ли дру­зі Ро­зум­ни­ка, ози­ра­ю­чись дов­ко­ла, на­че їх під­слу­хо­ву­ють.

– Ма­буть, ра­ді­а­ція. Її не ба­чиш, не від­чу­ва­єш шко­ди одра­зу. Та ні­ко­ли не зна­єш, яки­ми хво­ро­ба­ми та змі­на­ми у при­ро­ді, му­та­ці­я­ми жи­вих ор­га­ні­змів у май­бу­тньо­му від­гу­кне­ться ра­діо­актив­на лу­на злих дра­ко­но­вих чар. То­му тре­ба бо­ро­ти­ся та не до­зво­ли­ти чу­до­ви­ську за­хо­пи­ти весь світ! – Зла­то­ко­лос га­дає, що ми змо­же­мо? – за­сум­ні­ва­ла­ся Ла­пу­ня. – Ми на­ма­га­ти­ме­мо­ся! – га­ря­че за­пев­нив Пу­стун­чик. – Ду­же-ду­же!! Го­ді бо­я­ти­ся! Тре­ба зно­ву по­бриз­ка­ти што­ри, бо вже ви­со­хли. Гай­да!

– Якщо всі ро­би­ти­муть те, що від них за­ле­жить, Дракон не пе­ре­мо­же, – про­мов­ляв сам до се­бе Ро­зум­ник, на­ли­ва­ю­чи во­ду. – Ми не зда­мо­ся!..

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.