Зне­шко­джу­ва­чі бомб

Bibliotechka Koloska - - ЕКОказки -

Пі­сля шко­ли Зер­ня­та до­мо­ви­ли­ся гра­ти у шу­ка­чів скар­бів. Пу­стун­чик най­біль­ше ра­дів з ці­єї на­го­ди, але ра­пто­во зга­дав, що в йо­го лі­хта­ри­ку сі­ли ба­та­рей­ки! Як нев­ча­сно! Зви­чай­но, мо­жна сві­ти­ти мо­біл­кою, але для справ­жньої гри по­трі­бне справ­жнє спо­ря­дже­н­ня. Лі­хтар – на­ба­га­то кра­ще!

До­ро­гою до­до­му Зер­ня­та ку­пи­ли дві паль­чи­ко­ві ба­та­рей­ки. Лі­хта­рик зно­ву го­то­вий до при­год, а від­пра­цьо­ва­ні ба­та­рей­ки Пу­стун­чик хо­тів ки­ну­ти в сміт­тє­вий бак.

– Про­шу, ша­нов­ний па­не, не ро­біть цьго! – по­чув­ся схви­льо­ва­ний хри­плу­ва­тий го­лос.

– Це ви до ме­не? – Пу­стун­чик за­кляк з ба­та­рей­ка­ми в ру­ці. Не ко­жен день по­ба­чиш у вла­сно­му дво­рі по­ряд зі смі­тни­ком Їжа­чка, зда­тно­го так чем­но го­во­ри­ти!

– У чо­му спра­ва? – Ро­зум­ник теж зди­ву­вав­ся, але не роз­гу­бив­ся. – Він хо­че ви­ки­ну­ти ба­та­рей­ки у сміт­тє­вий бак…

– І це жа­хли­ва по­мил­ка! – зі­тхнув Їжа­чок. – Я все по­ясню, хо­ді­мо до тих де­рев.

– Їх тут ні­ко­ли не бу­ло! – Ла­пу­ня по­мі­ти­ла в гли­би­ні дво­ру два ви­со­ких не­зна­йо­мих де­ре­ва, хвой­не та ли­стя­не, які аж ні­як не мо­гли ви­ро­сти, по­ки Зер­ня­та хо­ди­ли до шко­ли.

– Нам ду­же по­трі­бна ва­ша до­по­мо­га. І ліс при­слав по­соль­ство, по­го­во­ри­ти з ва­ми…

Їжак при­вів дру­зів на ма­лень­ку га­ля­вин­ку. Ста­ра лав­ка не­спо­ді­ва­но опи­ни­ла­ся в ті­ні де­рев. Ро­зло­гий Дуб та струн­ка Сме­ре­ка ше­ле­стом гі­лок при­ві­та­ли Зер­нят. Пря­мі­сінь­ко пе­ред лав­кою з чор­ної не­ви­со­кої гір­ки зем­лі ви­зир­ну­ли одра­зу два кро­та, на­че

бли­зню­ки в ди­тя­чій ко­ля­сці. Їжа­чок ска­зав за всіх:

– Ві­та­є­мо від­ва­жних Зер­нят, на­щад­ків Зла­то­ко­ло­са, до­слі­дни­ків та ря­тів­ни­ків при­ро­ди! Ви щой­но зро­би­ли до­бру спра­ву – не ви­ки­ну­ли ба­та­рей­ки на зва­ли­ще!

По­соль­ство з лі­су вла­шту­ва­ло дру­зям Пу­стун­чи­ка бур­хли­ві ова­ції. Зер­ня­та за­жа­да­ли по­яснень. Бу­ти ге­ро­єм при­єм­но, та ко­ли не ро­зу­мі­єш вла­сно­го вчин­ку, якось ні­яко­во.

– Ба­та­рей­ки та по­бу­то­ві аку­му­ля­то­ри мі­стять важ­кі ме­та­ли, – по­яснив Їжа­чок. – Лі­со­ві вче­ні ви­вча­ли їхню дію і ді­зна­ли­ся, що одна ба­та­рей­ка, по­віль­но роз­кла­да­ю­чись на від­кри­то­му зва­ли­щі, отру­ює 20 ква­дра­тних ме­трів зем­лі дов­ко­ла се­бе. Це до­сить ве­ли­ка пло­ща! В лі­сі ця те­ри­то­рія при­да­тна для існу­ва­н­ня двох де­рев, або двох кро­тів, чи одно­го їжа­ка, а ще кіль­ка ти­сяч до­що­вих хро­ба­ків, яки­ми ми з кро­та­ми охо­че жи­ви­мо­ся! – Їжа­чок вкло­нив­ся в бік сво­їх лі­со­вих дру­зів. – То­му са­ме нас при­сла­ли по­ві­до­ми­ти вам про не­без­пе­ку: будь ла­ска, не ви­ки­дай­те ба­та­рей­ки у смі­тник.

– Так! Так! Будь ла­ска! – нав­пе­ре­бій під­хо­пи­ли кро­ти і за­ш­умі­ли де-

ре­ва. – Де ж ми бу­де­мо жи­ти, ро­сти і по­лю­ва­ти, якщо зем­ля отру­ї­ться?

– До­бре-до­бре, – за­спо­ко­ї­ла всіх Ла­пу­ня. – Ми щось при­ду­ма­є­мо. Прав­да, хло­пці? – Ро­збе­ре­мо­ся, – по­обі­ця­ли дру­зі. Вті­ше­ні по­сли по­вер­ну­ли­ся до лі­су, а Зер­ня­та зі­бра­ли на­ра­ду вдо­ма у Ро­зум­ни­ка. На сто­лі ле­жа­ли дві ви­ко­ри­ста­ні ба­та­рей­ки. Пу­стун­чик з по­ди­вом ди­вив­ся на них і на­ма­гав­ся при­га­да­ти, скіль­ки ж та­ких він, не за­ми­слю­ю­чись, ви­ки­нув.

– За да­ни­ми до­слі­джень, одна сім’я що­ро­ку ви­ко­ри­сто­вує при­бли­зно 18 по­бу­то­вих ба­та­ре­йок та аку­му­ля­то­рів, – на­че про­чи­тав йо­го дум­ки Ро­зум­ник, який шу­кав ін­фор­ма­цію в ме­ре­жі. – Уяв­ля­єш, якщо по­мно­жи­ти на 20 ква­дра­тних ме­трів зем­лі? Вче­ні ма­ють ра­цію, ба­та­рей­ки стра­шен­но отруй­ні!

– От­же, вче­ні теж це зна­ють? – зди­ву­ва­ла­ся Ла­пу­ня. – То­ді чо­му не б’ють на спо­лох? Не при­га­дую, щоб нам роз­по­від­а­ли про це в шко­лі! Ро­зум­ник ді­лив­ся тим, що зна­йшов: – Про сор­ту­ва­н­ня смі­т­тя за­для пе­ре­роб­ки скла, па­пе­ру та хар­чо­вих від­хо­дів пи­шуть ба­га­то. Але про хі­мі­чні по­бу­то­ві від­хо­ди до­ро­слі та ді­ти зна­ють ду­же ма­ло! Ду­ма­є­те, во­ни не­без­пе­чні тіль­ки для їжа­чків? Та одна ба­та­рей­ка, ви­ки­ну­та на смі­тник, це справ­жня бом­ба спо­віль­не­ної дії!

Якщо на зва­ли­щі ба­та­рей­ка по­тра­пить на сон­це або у во­гни­ще, її обо­лон­ка ви­ді­ляє в по­ві­тря отруй­ний дим з ве­ли­ким вмі­стом діо­кси­нів. Якщо ж зов­ні­шню обо­лон­ку з ча­сом роз’їсть ко­ро­зія, діо­кси­ни по­тра­плять в ґрунт з до­що­вою во­дою, а від­так – у під­зем­ні во­ди та в ро­сли­ни. З во­ди цю отру­ту не­мо­жли­во ви­да­ли­ти як зви­чай­ні мі­кро­би, діо­кси­ни не руй­ну­ю­ться під час ки­пі­н­ня во­ди. Ця ги­до­та мо­же про­во­ку­ва­ти он­ко­ло­гі­чні за­хво­рю-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.