Три­кут­ник до­віри: як Ук­ра ні бу­ду­ва­ти свою ре­пу­та­цію

Business (Ukraine) - - Взгляд -

Чер­га ін­ве­сторів до Украї­ни. Струн­кі ря­ди чо­ло­віків і жі­нок в еле­гант­них ко­стю­мах зі шкіря­ни­ми порт­фе­ля­ми в ру­ках на пас­порт­но­му кон­тролі “Бор­испо­ля”. При­ват­ні “Гольф­стрі­ми” ві­до­мих муль­ти­мі­льяр­дерів за­по­ло­ни­ли ае­ро­пор­ти. Пре­зи­дент і прем’єр-міністр не всти­га­ють пе­ре­рі­за­ти стріч­ки на но­вих ви­роб­ни­чих лініях і цен­трах ро­з­роб­ки. Пря­мі іно­зем­ні ін­ве­сти­ції рікою ллють­ся в Украї­ну, еко­но­міка ро­сте як на дріж­д­жах, ви­бор­ці щас­ли­во їдуть на но­вень­ких ав­то на діль­ни­ці… Ой, не один політик мріє про та­ку кар­ти­ну.

Та й не тіль­ки політик. Для вис­на­же­ної вій­ною та ко­руп­цією українсь­кої еко­но­міки ко­жен до­лар іно­зем­них ін­ве­сти­цій — як ко­вток сві­жої во­ди. Дня­ми “The Financial Times” пи­са­ла про те, що ін­ве­сто­ри по­тро­ху по­вер­та­ють­ся на те­ри­торію Украї­ни на за­хід від Киє­ва. Справ­ді, піс­ля трьох ро­ків у ко­мі на штуч­но­му ди­хан­ні па­цієнт по­чав від­кри­ва­ти очі. Що­прав­да, це зу­сил­ля лег­ко йо­му не даєть­ся.

По­при скром­ні по­каз­ни­ки ро­сту на макрое­ко­но­міч­но­му рів­ні, Украї­на до­сі в по­лоні нега­тив­но­го на­ра­ти­ву як у за­рубіж­них медіа та влад­них ка­бі­не­тах, так і все­ре­дині. Сло­во “ко­руп­ція” ніко­ли не тікає да­ле­ко від сло­ва “Украї­на” у медіа чи у тих роз­мо­вах, які ма­ють зна­чен­ня. Вій­ну Украї­на ве­де не тіль­ки на те­ри­торії ОРДЛО, а й на­сам­пе­ред у го­ло­вах тих лю­дей, чиї рі­шен­ня впли­ва­ють на до­лю краї­ни. В то­му числі у го­ло­вах по­тен­цій­них ін­ве­сторів. І цю вій­ну Украї­на рад­ше про­грає, ніж ви­грає.

Для то­го щоб зро­зу­міти, як са­ме, вар­то по­вер­ну­ти­ся в 2009 р., ко­ли Ро­берт Т. Гастінгс, то­діш­ній за­ступ­ник Сек­ре­та­ря обо­ро­ни США, сфор­му­лю­вав ос­нов­ний прин­цип стра­те­гіч­них ко­муніка­цій: “Син­хроні­за­ція дій, об­разів і слів зад­ля до­сяг­нен­ня ба­жа­но­го ефек­ту”. Звер­ніть ува­гу: не “ство­ри­ти ди­мо­ву за­ві­су, за якою не вид­но про­блем”, не “на­ве­сти глянс і по­бі­ли­ти бор­дю­ри”. А син­хроні­зу­ва­ти те, що го­во­ри­мо, і те, що ро­би­мо.

Яку ж са­ме бит­ву тре­ба ви­гра­ти Україні, по­слу­го­ву­ю­чись цим прин­ци­пом? На­сам­пе­ред, ми во­ює­мо за до­ві­ру. Шлях до неї ле­жить че­рез три точ­ки, три вер­ши­ни три­кут­ни­ка.

По-пер­ше, управ­лін­ня очіку­ван­ня­ми. Ре­пу­та­ція най­біль­ше страж­дає то­ді, ко­ли ре­аль­ність ниж­ча за очіку­ван­ня. Ін­ве­сто­ри чу­до­во це ро­зу­мі­ють. Ком­панії, чиї ак­ції ко­ти­ру­ють­ся на фон­до­во­му рин­ку, зна­ють ці­ну за­ви­ще­них обі­ця­нок, ко­ли ре­аль­ні по­каз­ни­ки ви­яв­ля­ють­ся ниж­чи­ми за обі­цяні, об­ва­лю­ю­чи вар­тість ком­панії. То­му, як би не хо­ті­ло­ся реч­ни­кам Украї­ни — офі­цій­ним і не ду­же — за­ро­би­ти імід­же­вих балів, зір­ва­ти ап­ло­дис­мен­ти тут і за­раз, до­ве­деть­ся при­кру­ти­ти газ під за­па­лом обі­ця­нок.

І це ви­во­дить нас на дру­гу вер­ши­ну три­кут­ни­ка. Це — по­слі­дов­ність. Ад­же до­ві­ра ви­ни­кає то­ді, ко­ли осо­ба — лю­ди­на, ор­гані­за­ція чи дер­жа­ва — ре­гу­ляр­но анон­сує свої на­міри і ре­алі­зує їх. Ін­ве­сто­ро­ві, щоб він до­вірив свої гро­ші цій країні, тре­ба по­ба­чи­ти цю по­слі­дов­ну історію за­яв та їх ви­ко­нан­ня.

Ре­пу­та­ція має дов­го­стро­ко­ву при­ро­ду. Її немож­ли­во сфор­му­ва­ти, га­ня­ю­чись за си­ту­а­тив­ни­ми пе­ре­мог­а­ми. Сьо­год­ні ми го­во­ри­мо, що ми жерт­ва агре­со­ра, і по­тре­бує­мо до­по­мо­ги, зав­тра — що ми си­ла, з якою тре­ба раху­ва­ти­ся. То ми анон­сує­мо мас­штаб­ну при­ва­ти­за­цію, то бло­кує­мо її. То ми кли­че­мо ін­ве­сторів у краї­ну, то аре­што­вує­мо їх­ні ра­хун­ки та вла­што­вує­мо “мас­ки­шоу” в їх­ніх офі­сах. Дії та сло­ва тре­ба син­хроні­зу­ва­ти — і не час від ча­су, а по­стій­но. Вза­єм­но су­переч­ливі сиг­на­ли не до­по­ма­га­ють за­во­ю­ва­ти до­ві­ру. Єди­на ре­пу­та­ція, яка фор­муєть­ся та­ким чи­ном, — це ре­пу­та­ція нена­дій­но­го парт­не­ра.

І, на­ре­шті, Украї­на по­вин­на нав­чи­ти­ся ми­сли­ти не тіль­ки в ре­жи­мі “тут і за­раз”, а й дов­го­стро­ко­во. Ін­ве­сто­ри, які сьо­год­ні прий­дуть в Украї­ну, щоб роз­ви­ва­ти еко­но­міку, не мис­лять спе­ку­ля­тив­но, у ро­зрізі од­но­го ро­ку чи од­но­го елек­то­раль­но­го цик­лу. Від­по­від­но, ко­муніка­ція Украї­ни по­вин­на ма­ти дов­го­стро­ко­ву, си­стем­ну при­ро­ду.

Для цьо­го Україні тре­ба визна­чи­ти­ся зі своїм стра­те­гіч­ним на­ра­ти­вом. Тоб­то з історією, яка від­по­ві­дає на за­сад­ни­чі пи­тан­ня. Хто ми, звід­ки і ку­ди йде­мо? Який ви­бір ми зро­би­ли і чо­му са­ме? Ку­ди ми ру­хає­мо­ся, що ми для цьо­го ро­би­мо і чо­го нам не ви­ста­чає, щоб до­сяг­ти своїх цілей?

Цей на­ра­тив по­ви­нен дик­ту­ва­ти не тіль­ки на­ші за­яви, а й на­ші дії. Йо­го зов­сім непро­сто сфор­му­ва­ти, ад­же він має ві­до­бра­жа­ти сус­піль­ний кон­сен­сус. Але за три з по­ло­ви­ною ро­ки піс­ля Май­да­ну ми на­віть не по­ча­ли йо­го фор­му­ва­ти. Ми ста­ви­мо при­ват­ні ін­те­ре­си у пріо­ри­тет пе­ред дер­жав­ни­ми. Ми не до­віряє­мо од­ні од­ним. Як нам по­вірять зов­ніш­ні ін­ве­сто­ри, як­що немає до­віри все­ре­дині краї­ни? По­слі­довне фор­му­ван­ня ре­алі­стич­них очіку­вань з дов­го­стро­ко­вої точ­ки зо­ру на ос­но­ві зро­зу­мі­ло­го всім стра­те­гіч­но­го на­ра­ти­ву — ось три­кут­ник кро­ків, які тре­ба зро­би­ти, щоб по­ча­ти ви­гра­ва­ти ре­пу­та­цій­ну вій­ну у світі та от­ри­му­ва­ти во­тум до­віри у вигляді, зо­кре­ма, пря­мих іно­зем­них ін­ве­сти­цій. Це не ма­гіч­ний ре­цепт, який при­ве­де мі­льяр­ди в Украї­ну за рік чи два. Це — дов­гий і склад­ний шлях. Про­те ро­зум­ної аль­тер­на­ти­ви йо­му немає. Вій­на за до­ві­ру не знає швид­ких і трив­ких пе­ре­мог. Та­ки­ми бу­ва­ють тіль­ки по­раз­ки.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.