«Жи­ти — ці­ка­во!»

Den (Ukrainian) - - День України - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Ка­же Ана­то­лій Сві­дзин­ський, яко­му 1 бе­ре­зня ми­ну­ло 86

Ана­то­лій Сві­дзин­ський — на­ща­док ро­ду укра­їн­ських па­трі­о­тів, один із най­ви­да­тні­ших ін­те­ле­кту­а­лів су­ча­сно­сті, ви­да­тний фі­зик-те­о­ре­тик, куль­ту­ро­лог, пер­ший ре­ктор Во­лин­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. Дзві­нок від ко­ре­спон­ден­та «Дня» за­став Ана­то­лі­я­Ва­ди­мо­ви­ча за... кіль­ка­го­дин­ним уже чи­та­н­ням га­зе­ти «День», бо у ній, за йо­го сло­ва­ми, ну ду­же ба­га­то ці­ка­вих ста­тей.

— Ана­то­лію Ва­ди­мо­ви­чу, на ва­шу дум­ку, які ри­си має роз­ви­ва­ти у со­бі лю­ди­на, щоб жи­ти у ми­рі з со­бою та сві­том?

— Я б на­звав тер­пи­мість і до­бро­зи­чли­вість, бо якщо бу­ти жорс­тким і жор­сто­ким — то тіль­ки до са­мо­го се­бе. Зви­чай­но, що ці ри­си і яму­сив у со­бі ви­ро­бля­ти, шлі­фу­ва­ти, ді­йти до ро­зу­мі­н­ня­то­го, на­скіль­ки во­ни ва­жли­ві у люд­сько­му спіл­ку­ван­ні. Але ба­га­то чо­го у ме­ні за­кла­де­но з ди­тин­ства, від ро­ди­ни. На­при­клад у ди­тин­стві до ме­не при­во­ди­ли на... пе­ре­ви­хо­ва­н­ня­так зва­них «важ­ких» ді­тей, і я знав, що во­ни не про­сто гра­ти­му­ться зі мною, а що при­ве­ли їх з пев­ною ме­тою. Ми про­сто гра­ли­ся, не один на­віть ти­ждень спіл­ку­ва­ли­ся. Зго­дом зро­зу­мів, що це ду­же ва­жли­во і важ­ко: не ви­го­ло­шу­ва­ти істи­ни, а бу­ти при­ро­дним, щи­рим.

— В одно­му з ін­терв’ю га­зе­ті «День» ви ка­за­ли про те, що, на ща­стя, на­пи­са­ли най­го­лов­ні­шу книж­ку сво­го жи­т­тя: мо­но­гра­фію «Мі­кро­ско­пі­чна те­о­рія над­про­від­но­сті». Вла­сне, ви ав­тор де­ся­ти мо­но­гра­фійі під­ру­чни­ків, по­над со­тні пу­блі­ка­ційу га­лу­зі те­о­ре­ти­чної фі­зи­ки. Ви про­фе­сор, до­ктор фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чних на­ук, за­слу­же­ний­ді­яч на­у­ки і те­хні­ки Укра­ї­ни. Але ви­да­ли, на­ре­шті, і книж­ку сво­їх не­по­втор­них но­вел «Ро­ки йо­блич­чя».

— Ці но­ве­ли — про моє жи­т­тя, рі­зні йо­го си­ту­а­ції. Чи­таю їх за­раз і сам із за­до­во­ле­н­ням та ін­те­ре­сом, бо ж ба­га­то чо­го за­бу­ло­ся... Опи­са­ти своє жи­т­тя­я­обі­ця в ко­ле­гам-фі­зи­кам у Хар­ко­ві, ко­ли пе­ре­їжджав звід­ти у Крим. По­чи­нав пи­са­ти но­ве­ли ро­сій­ською мо­вою, бо знав, зви­чай­но, укра­їн­ську, але сам то­ді був ро­сій­сько­мов­ним: та­ке бу­ло ото­че­н­ня. Пе­ре­чи­тав по­тім пер­ші за­пи­си — і ви­да­ли­ся­та­ки­ми не­щи­ри­ми, яки­мись мер­тво­тни­ми... То був час ве­ли­ко­го на­ціо­наль­но­го під­не­се­н­ня, я, до ре­чі, про­вів і пер­ший кон­грес укра­їн­ців у Кри­му. По­тім пе­ре­їхав на Во­линь, у ціл­ко­ви­то укра­ї­но­мов­не се­ре­до­ви­ще. На ста­рій крим­ській квар­ти­рі від­шу­кав якось свої за­пи­си, і по­чав пе­ре­пи­су­ва­ти їх укра­їн­ською. І ко­жне сло­во у текс­тах за­гра­ло. Це ме­не вра­зи­ло. Вра­зи­ло, що укра­їн­ська мо­ва ро­бить лю­ди­ну ба­га­тшою і ро­зум­ною, мі­ня­є­ться­ми­сле­н­няі дух.

— Чо­го, на ва­шу дум­ку, все ж бра­кує нам, укра­їн­цям, щоб бу­ти ща­сли­ви­ми, ма­ти свою дер­жа­ву?

— Ме­не ду­же три­во­жить вій­на, не­ого­ло­ше­на, але ре­аль­на, яка три­ває в Укра­ї­ні. Ми втра­ча­є­мо лю­дей актив­них, па­сіо­нар­них, від­да­них ідеї не­за­ле­жно­сті. Але от ві­рю, що і цю бі­ду ми по­до­ла­є­мо й Укра­ї­на пе­ре­мо­же. І її пе­ре­мо­га спри­я­ти­ме по­зи­тив­ним змі­нам і в Ро­сії. Див­лю­ся­на ці про­це­си з до­сить об­грун­то­ва­ним опти­мі­змом. А не ви­ста­чає нам, як це бу­ва­ло завжди в на­шій істо­рії, єд­но­сті, до­ві­ри до вла­ди, умі­н­ня­о­бра­ти тих, хто по­ве­де на­цію за со­бою. То­му яі сам чи­таю-пе­ре­чи­тую га­зе­ту «День», й ін­шим її ра­джу. Те, що га­зе­та ви­дає книж­ки, які сто­су­ю­ться­на­шої істо­рії, ду­же ва­жли­во. На­сам­пе­ред для­мо­ло­ді. Бо я-то істо­рію на­шу до­бре знаю, а ось мо­ло­дим чи ма­ло­осві­че­ним у пла­ні істо­рії лю­дям про­е­кти га­зе­ти «День» роз­кри­ва­ють очі! Ми ма­є­мо зна­ти, хто ми, звід­ки при­йшли, ку­ди му­си­мо йти і з чим. По­вин­ні ма­ти за со­бою осми­сле­не зна­н­ня­вла­сної істо­рії. Без то­го не змо­же­мо ру­ха­ти­сяв­пе­ред.

«День» сер­де­чно ві­тає Ана­то­лія Ва­ди­мо­ви­ча Сві­дзин­сько­го — одно­го зі сво­їх най­улю­бле­ні­ших і най­ав­то­ри­те­тні­ших чи­та­чів — з Днем на­ро­дже­н­ня. Ми на вас рів­ня­є­мо­ся!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.