Між двох во­гнів

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ген­на­дій МО­СКАЛЬ: «Бо­йо­ви­ки від­ве­ли «Гра­ди», але про­дов­жу­ють стрі­ля­ти з мі­но­ме­тів і тан­ків, тоб­то з то­го, що не по­тра­пи­ло до Мін­ських до­мов­ле­но­стей. У цьо­му пла­ні я не ба­чу жо­дно­го по­зи­ти­ву»

Вій­на, бі­ди, руй­на­ція— ре­чі, які пе­ре­тво­рю­ють зви­чний устрій на без­лад, ха­ос. Ви­го­да, гра­біж, по­лі­ти­чні ди­ві­ден­ди — яви­ща, які в та­кій си­ту­а­ції про­цві­та­ють буй­ним цві­том бур’яну. Зна­хо­дя­ться і кри­кли­ві па­трі­о­ти, й екран­ні по­пу­лі­сти, й ви­на­хі­дли­ві аван­тю­ри­сти, а про­сті­ше ка­жу­чи — зло­дії. В та­ко­му роз­кла­ді хтось має тя­гну­ти най­тяж­чу « лям­ку » — ря­ту­ва­ти область, яка пе­ре­бу­ває в ста­ні вій­ни, не­ймо­вір­них втрат і чи­сто люд­ських тра­ге­дій. Ген­на­дію Мо­ска­лю зна­йо­ми­ти­сяз Лу­ган­щи­ною не тре­ба. Він тут не впер­ше. Стиль йо­го ро­бо­ти не на­звеш ди­пло­ма­ти­чним, хо­ча він і ви­знає, що до­во­ди­ться­ба­лан­су­ва­ти. Не­вір­ні кро­ки в ста­ні вій­ни вар­ту­ють до­рож­че, ніж у мир­ний час, а во­рог не роз­мі­ню­є­ться­на по­гро­зи ( Мо­скаль, до ре­чі, не має вла­сної охо­ро­ни). На звіль­не­ній те­ри­то­рії Лу­ган­щи­ни ще до­ста­тньо в то­му чи­слі при­хо­ва­них се­па­ра­тист­ських на­стро­їв. «День» по­спіл­ку­вав­сяз го­ло­вою Лу­ган­ської обл­держ­адмі­ні­стра­ції Ген­на­ді­єм МО­СКА­ЛЕМ, яко­му на­ра­зі до­ве­ло­сяв­зя ти на се­бе го­спо­дар­ський (і не тіль­ки) фронт да­ле­ко­го схо­ду Укра­ї­ни.

— Ген­на­дію Ген­на­ді­йо­ви­чу, ви вже бу­ли гу­бер­на­то­ром Лу­ган­щи­ни де­сять ро­ків то­му. Чи змі­ни­ли­ся лу­ган­ча­ни за цей­час?

— Змі­ни­ли­ся. Впли­ну­ли і се­па­ра­тист­ські на­строї, й вій­на. Яв­но змі­ни­ли­ся. Іна­кше і не мо­гло бу­ти. Та­кі по­лі­ти­чні стру­си не ми­на­ють без­слі­дно для­су­спіль­ства.

— Яка вина ле­жить на лу­ган­ча­нах і яка на зов­ні­шніх фа­кто­рах?

— Лу­ган­ча­ни тут ні до чо­го. Лу­ган­чан за­зом­бу­ва­ли по­лі­ти­ки. Ні­хто не вин­ний, окрім Пар­тії ре­гіо­нів. Во­ни під­ні­ма­ли лю­дей про­ти ки­їв­ської «хун­ти» та «бан­де­рів­ців». Але во­ни бу­ли сла­бі й не змо­гли утри­ма­ти лю­дей. Во­ни їх ро­зі­грі­ли на « кон­цер­тах » . Як у не­тра­ди­цій­них се­ктах, ко­ли лю­дей ро­зі­грі­ва­ють і во­ни ви­хо­дять з-під кон­тро­лю. Цю хви­лю під­хо­пи­ли рі­зні афе­ри­сти, бан­ди­ти, а по­тім і Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція.

— Ко­ли ви очо­лю­ва­ли Лу­ган­щи­ну 10 ро­ків то­му, спо­сте­рі­га­ли якісь про­це­си, що вже то­ді бу­ли за­кла­де­ні ви­бу­хів­кою?

— Так. Я то­ді їм про це го­во­рив. І сьо­го­дні, ко­ли ме­не нор­маль­но тут спри­йма­ють лю­ди, справ­ди­ли­ся­мої то­ді­шні по­пе­ре­дже­н­ня. Я їм завжди на­во­див при­клад із Бі­блії: «Не со­тво­ри со­бі ку­ми­ра » . От во­ни со­тво­ри­ли со­бі ку­ми­ра в обра­зі Пар­тії ре­гіо­нів. До­хо­ди­ло до то­го, що лю­ди го­во­ри­ли, що за на­шу лю­би­му Пар­тію ре­гіо­нів го­то­ві по­мер­ти. І ко­ли вже сьо­го­дні ста­ла­ся­ця­бі­да, і ясю­ди при­був, во­ни ме­ні роз­по­від­а­ють про про­бле­ми, не­га­ра­зди. Мо­жна ска­за­ти, що область роз­ді­ли­ли по жи­во­му скаль­пе­лем, і це ті­ло кро­во­то­чить з одної й дру­гої сто­рін. Я ж їм від­по­від­аю, що у них є мо­жли­вість те­пер ре­а­лі­зу­ва­ти своє ба­жа­н­ня— по­мер­ти за свою улю­бле­ну і рі­дну Пар­тію ре­гіо­нів, але вже за неї ні­хто по­ми­ра­ти не хо­че. Ре­гіо­на­ли те­пер тут се­ред лю­дей — в ізго­ях. З’ яви­ли­ся ін­ші впо­до­ба­н­ня­та « цін­но­сті » , які ви­ті­сни­ли Пар­тію ре­гіо­нів із по­лі­ти­чно­го жи­т­тя­Лу­ган­щи­ни. — Які са­ме? — «Ра­сія» — тут так го­во­рять. І хліб там сма­чні­ше, і сві­тло сві­тлі­ше, і жи­т­тя­кра­ще.

— Ви ро­дом із За­хі­дної Укра­ї­ни, а пе­ре­бу­ва­є­те на по­са­ді го­ло­ви обла­сті на схо­ді. Як лю­ди це спри­йма­ють?

— Це аб­со­лю­тно ме­ні не за­ва­жає. Сво­го ча­су яїздив сю­ди із пе­ред­ви­бор­чою агі­та­ці­єю від « На­ро­дної са­мо­обо­ро­ни » і від « Фрон­ту змін » , пра­цю­вав і в Лу­ган­ську, і в Кри­му, і в Ми­ко­ла­є­ві, і в Кі­ро­во­гра­ді, і в Дні­про­пе­тров­ську. На За­хі­дній Укра­ї­ні ябув на­че у від­пус­тці, а пе­ред­ви­бор­чі кам­па­нії яв основ­но­му про­во­див тут. Ме­не тут зна­ли, спри­йма­ли. Я ні­ко­ли не го­во­рив дур­ни­ці й не роз­по­всю­джу­вав по­ро­жні по­лі­ти­чні га­сла. Завжди го­во­рив пра­гма­ти­чно і зро­зумі­ло. Не завжди зі мною по­год- жу­ва­ли­ся— спе­ре­ча­лись, але до­ві­ру за­слу­жив яви­клю­чно тим, що пря­мо го­во­рив лю­дям, що на них че­кає. Що во­ни мо­жуть ме­ні ска­за­ти про­ти, якщо я їх про це по­пе­ре­джу­вав? Але ж то­ді «слі­па лю­бов» взя­ла верх над здо­ро­вим глу­здом і ро­зу­мом.

— До ре­чі, ви від­рі­зня­є­те­ся до­ста­тньо різ­ки­ми і від­вер­ти­ми ви­сло­ва­ми.

— На Дон­ба­сі іна­кше не мо­жна. Тут є сво­я­спе­ци­фі­ка, і це тре­ба ро­зу­мі­ти. В За­хі­дній Укра­ї­ні ін­те­лі­ген­ція спри­ймає ме­не як ху­лі­га­на і не­ви­хо­ва­ну лю­ди­ну, а тут як сво­го хло­пця. Рі­зні цін­но­сті. Ме­ні бай­ду­же, що про ме­не ду­має про­фе­сор Львів­сько­го уні­вер­си­те­ту. Ме­ні сьо­го­дні бо­лить, що про ме­не ду­ма­ють лю­ди на Дон­ба­сі. Чи під­три­му­ють во­ни ме­не, чи ні. Тут та­кий по­трі­бен стиль ро­бо­ти.

— Па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ні лю­ди на Лу­ган­щи­ні роз­ді­ли­ли­ся. Де­хто вас під­три­мує, де­хто кри­ти­кує.

— В чо­му полягає їхня кри­ти­ка?

— В то­му, що ви не допу­сти­ли всіх па­трі­о­тів до по­сад та не до­ста­тньо ро­би­те лю­стра­цію ста­рих ка­дрів.

— Ну от ті, ко­му не ді­ста­ли­ся­по­са­ди, й кри­ти­ку­ють. Я не тер­плю мо­ву уль­ти­ма­ту­мів чи по­рад ви­що­го ке­рів­ни­цтва. Я завжди ігно­ру­вав про­ха­н­ня що­до вла­шту­ва­н­ня­ко­гось за прин­ци­пом, що він із та­кої-то пар­тії. Жо­дної лю­ди­ни за та­ким прин­ци­пом яне вла­шту­вав і не вла­штую. Хто хо­че, хай кри­ти­кує.

— Чи від­чу­ва­є­те ви на схо­ді зло від сво­їх, від тих, хто мав би вас під­три­ма­ти?

— Ви чу­ли, щоб у Сє­ве­ро­до­не­цьку про­хо­ди­ли якісь де­мон­стра­ції чи пі­ке­ти? Я три­маю рів­но­ва­гу. В чо­мусь япро­граю, в чо­мусь — ви­граю. Ви ж зро­зу­мі­є­те ме­не, є лю­ди, які вва­жа­ють, що ра­ди­ка­лі­змом і кри­ка­ми «Сла­ва Укра­ї­ні!» мо­жна щось зро­би­ти. Я мо­жу теж кри­ча­ти з ран­ку до но­чі, але ямаю свої га­сла під­крі­пи­ти ще й кон­кре­тни­ми спра­ва­ми. Якщо лю­ди­на кри­чить, а за жи­т­тя­не збу­ду­ва­ла й со­ба­чої буд­ки, то ті кри­ки у сте­пах до­не­цьких не бу­дуть по­чу­ті. Я ба­лан­сую. Про­стих рі­шень у цій си­ту­а­ції не­має. Я не долар, щоб бу­ти лю­би­мим усі­ма. Я не пра­гну до все­на­ро­дної лю­бо­ві. Я про­сто до­бро­со­ві­сно ви­ко­ную свої фун­кції. Я за­ймаю дер­жав­ни­цьку по­зи­цію. Хто ме­не кри­ти­кує, хай прой­де зі мною ву­ли­цею. З де­ся­ти — дев’ять лю­дей зі мною ві­та­ю­ться. А я хо­джу пі­шки без охо­ро­ни, і ми єди­на обла­сна адмі­ні­стра­ція, яка не має охо­ро­ни.

— В Ін­тер­не­ті є ці­лі гру­пи, які при­свя­че­ні вам пер­со­наль­но.

— Хтось се­бе ба­чив гу­бер­на­то­ром, хтось за­сту­пни­ком. Як го­во­ри­ла у нас одна з по­лі­ти­ків, «у ме­не є мрія». І у ме­не є мрія, але ста­ло­ся так, що по­трі­бно бу­ло в тяж­ку го­ди­ну не по те­ле­ві­зо­ру роз­по­від­а­ти про те, що ро­би­ться­на Дон­ба­сі, а ре­аль­но до­по­мог­ти. Я міг взя­ти ав­то­мат і пі­ти на блок­пост. Я б і там був ефе­ктив­ний, але не стіль­ки, як на цій по­са­ді.

— Як спра­ви з дер­жав­ною ін­фор­ма­цій­ною по­лі­ти­кою на Лу­ган­щи­ні? На­чеб­то ЛДТРК ( Лу­ган­ська держ­те­ле­ра­діо­ком­па­нія) пе­ре­їха­ла до Сє­ве­ро­до­не­цька?

— І що з то­го, що во­на пе­ре­їха­ла? Їм пла­тить гро­ші Держ­те­ле­ра­діо, а во­ни як си­ді­ли в Лу­ган­ську, так і си­дять. Є два фа­кто­ри пе­ре­їзду. Офі­цій­на пе­ре­ре­є­стра­ці­я­на під­кон­троль­ній укра­їн­ській вла­ді те­ри­то­рії. І, по- дру­ге, має пе­ре­їха­ти пер­со­нал. А пер­со­нал не пе­ре­їхав. То­му все це для­то­го, щоб отри­ма­ти з дер­жав­но­го бю­дже­ту ко­шти. Якщо в Укра­ї­ні сьо­го­дні та­кий ве­ли­кий дер­жав­ний бю­джет, що мо­же пла­ти­ти гро­ші тим, хто си­дить в Лу­ган­ську, то «на здо­ров’я». Але це не пла­ти­тьсяз обла­сно­го бю­дже­ту чи мі­сце­во­го. Це пла­ти­тьсяз дер­жав­но­го бю­дже­ту, то­му не­хай цен­траль­ні ор­га­ни ви­ко­нав­чої вла­ди да­ють їм оцін­ку. Ні­хто з ЛДТРК сю­ди не пе­ре­їхав, ні­ко­го тут не ба­чи­ли, і ці кри­ки « ура- па­трі­о­тів » , що я ко­гось там при­зна­чав, не ма­ють під­став. По- пер­ше, яне мо­жу ні­ко­го при­зна­чи­ти, бо цим має за­йма­ти­ся­Держ­те­ле­ра­діо на кон­кур­сній осно­ві, а не я. До чо­го бу­ла ця пе­ре­ре­є­стра­ція, ко­ли не­має жо­дної ка­ме­ри, жо­дної сту­дії чи про­гра­ми? На­віть кім­на­ти не­має, де во­ни си­дять. Око­за­ми­лю­ва­н­ня.

— З ін­фор­ма­цій­ною по­лі­ти­кою ми про­гра­є­мо на схо­ді Укра­ї­ни...

— Не те сло­во — «про­гра­є­мо » . Ме­ні до­по­ві­ли, що так зва­не ЛНР має до 15 га­зет, агі­ток і то­му по­ді­бні за­со­би ін­фор­му­ва­н­ня, які роз­по­всю­джу­ю­ться­без­ко­штов­но. Ми ж не мо­же­мо ні­чо­го. На­віть офі­цій­ні роз­по­ря­дже­н­ня і все, що по­тре­бує не­об­хі­дно­го опри­лю­дне­н­ня, ми ви­му­ше­ні тіль­ки в ра­зі укла­да­н­ня до­го­во­ру з яко­юсь сє­ве­ро­до­не­цькою мі­ською га­зе­тою чи ін­ши­ми га­зе­та­ми. Жо­дно­го дру­ко­ва­но­го дер­жав­но­го ор­га­ну, який би пред­став­ляв вла­ду, на Лу­ган­щи­ні не­має. Так са­мо ми не ма­є­мо те­ле­ба­че­н­ня, ра­діо. Не ма­є­мо ні га­зе­ти, ні бо­йо­во­го лис­тка. На­віть стін­га­зе­ти не­має.

— Як ви ста­ви­те­ся до про­пу­скно­го ре­жи­му між оку­по- ва­ною те­ри­то­рі­єю йпід­кон­троль­ною укра­їн­ській­вла­ді?

— Це фун­кці­я­Ан­ти­те­ро­ри­сти­чно­го цен­тру. Во­ни все це ро­блять, і ме­ні це не за­ва­жає.

— Ви ко­лись пра­цю­ва­ли в УБОЗі, зокре­ма в Кри­му. За­раз у вас фун­кція го­спо­дар­ни­ка.

— У ме­не ба­га­то фун­кції. От Пре­зи­дент під­пи­сав за­кон про вій­сько­во-ци­віль­ні адмі­ні­стра­ції. Всім тим па­трі­о­там, які хо­чуть бо­ро­ни­ти Укра­ї­ну, мо­жу за­про­по­ну­ва­ти: у нас є ма­са сел, де пов­ті­ка­ли го­ло­ви сіль­ських рад, мі­ських рад, ра­зом із де­пу­тат­ським кор­пу­сом, ме­ди­ка­ми, вчи­те­ля­ми. Я за­про­шую їх очо­ли­ти вій­сько­во-ци­віль­ні адмі­ні­стра­ції. Але яна 90 від­со­тків знаю, що во­ни від цьо­го від­мов­ля­ться, то­му що всі хо­ті­ли б ке­ру­ва­ти тут, в обла­сній адмі­ні­стра­ції. Я під­би­раю за фа­хо­вим прин­ци­пом. «Без­хо­зних» на­се­ле­них пун­ктів у нас ма­са. Ту­ди тре­ба во­зи­ти їжу, бо під­при­єм­ці че­рез по­стій­ні об­стрі­ли звід­ти ви­їха­ли. Я го­то­вий вве­сти ту­ди вій­сько­во-ци­віль­ну адмі­ні­стра­цію. Чи го­то­ві очо­ли­ти їх ті, хто ме­не кри­ти­кує? У нас ба­га­то хто хо­че бу­ти на­чаль­ни­ком. Якщо в ме­не є за­сту­пник по жи­тло­во-ко­му­наль­но­му го­спо­дар­ству, то він має роз­би­ра­ти­ся, звід­ки во­да, звід­ки газ, звід­ки еле­ктри­ка, звід­ки те­пло. Як це від­ре­мон­ту­ва­ти, де во­но зна­хо­ди­ться. Бра­ти ж на цю по­са­ду че­рез те, що він має за­слу­ги ре­во­лю­цій­ні, то це ж ще не озна­чає, що він має за­слу­ги в жи­тло­во­ко­му­наль­но­му го­спо­дар­стві.

— Ви як лю­ди­на з пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, на­пев­но, спо­сте­рі­га­є­те за мі­лі­ці­єю, яка бу­ла ви­ве­зе­на з Лу­ган­ська. На­скіль­ки во­ни па­трі­о­ти­чні й чи не є там тло для фор­му­ва­н­ня во­ро­га у се­бе в ти­лу?

— Я всім дав­но го­во­рю: на Дон­ба­сі пов­ні­стю роз­ми­то по­чу­т­тя­лю­бо­ві до Ба­тьків­щи­ни. Про­ха­н­ня, не на­сту­пай­те ме­ні на бо­лю­чі мо­зо­лі.

— За­раз із на­шо­го бо­ку від­бу­ва­є­ться від­ве­де­н­ня тяж­ко­го озбро­є­н­ня. Як цей­про­цес три­ває з бо­ку бо­йо­ви­ків?

— Так, во­ни від­ве­ли «Гра­ди», але про­дов­жу­ють стрі­ля­ти з мі­но­ме­тів, із тан­ків. В Мін­ських умо­вах не пе­ред­ба­че­ні гр­ана­то­ме­ти, на­при­клад. Ме­ні все одно, з чо­го во­ни вби­ли лю­ди­ну, роз­бом­би­ли шко­лу чи ха­ту. Яка рі­зни­ця— з мі­но­ме­та чи з «Гра­ду»? Що з то­го? Во­ни стрі­ля­ють з то­го, що не по­тра­пи­ло до Мін­ських до­мов­ле­но­стей. В цьо­му мо­мен­ті яне ба­чу ні­яко­го по­зи­ти­ву.

— В цьо­му аспе­кті, яке ва­ше став­ле­н­ня до Мін­ських до­мов­ле­но­стей?

— Ви­рі­ше­н­ня­кри­зи мо­же здій­сни­ти­ся­ли­ше мир­ним шля­хом, а от як — на це пи­та­н­ня­я­ще від­по­ві­сти не мо­жу.

— За­раз під­ні­ма­є­ться пи­та­н­ня про за­пит до Ра­ди без­пе­ки ООН із ме­тою вве­де­н­ня на схід Укра­ї­ни ми­ро­твор­чо­го кон­тин­ген­ту.

— Я ко­лись очо­лю­вав дер­жав­ний ко­мі­тет у спра­вах на­ціо­наль­но­стей. За­раз йо­го лі­кві­до­ва­но. Я був у При­шти­ні, у Ко­со­во. І був у серб­ських ан­кла­вах. Я ба­чив зруй­но­ва­ні церкви, бу­дин­ки. І ба­чив пред­став­ни­ків ми­ро­твор­чих сил ООН. Ко­ли на­па­ли ал­бан­ці, во­ни паль­цем не по­во­ру­хну­ли. Так ска­жіть ме­ні, чи мо­жу я до­ві­ря­ти цим лю­дям пі­сля то­го, що ста­ло­сяв Ко­со­во з серб­ською мен­ши­ною? Сер­би, до ре­чі, під­три­му­ють це «ЛНР», і там ча­сти­на сер­бів во­ює на їхньо­му бо­ці. Чи не бу­де так, що ті ж сер­би на Лу­ган­щи­ні бу­дуть ми­ро­твор­ця­ми? — А мо­же, і ро­сі­я­ни. — Мо­же, і ро­сі­я­ни. Я ж не знаю, ко­го ООН при­зна­чить. Лу­ган­щи­на є пра­во­слав­ною на 99%. Чи бу­де сприйня­тий гро­мад­ські­стю той, хто сю­ди при­йде?

— Від­бу­ва­є­ться ко­ор­ди­на­ція з ти­ми, хто біль­шменш аде­ква­тнийіз бо­ку бо­йо­ви­ків? І чи вза­га­лі мо­жли­ві якісь не­о­фі­цій­ні та­кти­чні пе­ре­мо­ви­ни із су­про­тив­ни­ком?

— Хто аде­ква­тний, той уже ки­нув зброю. Біль­ше то­го, хто аде­ква­тний, той цю зброю до рук і не брав. Я не ба­чу там аде­ква­тних лю­дей, і з ким мо­жна бу­ло б про щось до­мов­ля­ти­ся.

ФОТО З САЙТА MOSKAL.IN.UA

26 ЛЮ­ТО­ГО 2015. ГЕН­НА­ДІЙ МО­СКАЛЬ СЕ­РЕД РУ­ЇН СЕ­ЛА НО­ВО­ТО­ШКІВ­КА БІ­ЛЯ 29-го БЛОК­ПО­СТУ НА БА­ХМУ­ТЦІ. ТЕ­РИ­ТО­РІЯ, ВИ­ПА­ЛЕ­НА «ГРА­ДА­МИ» ТАК ЗВА­НИХ КО­ЗА­КІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.