Сад роз­га­лу­же­них сте­жин

І Ро­сія, яку ми втра­ти­ли

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Ан­дрій КАРАВАШКІН, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор ка­фе­дри істо­рії і те­о­рії куль­ту­ри фа­куль­те­ту істо­рії ми­сте­цтва РДГУ, член Спіл­ки до­слі­дни­ків Дав­ньої Ру­сі, м. Мо­сква, Ро­сія

У цій істо­рії ва­жли­ві­ший не ку­тюр, а мі­фо­ло­гія. Мо­жна ска­за­ти, що до кві­тня на Кра­сній пло­щі від­бу­ва­ти­ме­ться обряд фа­ма­ді­ха­на, який раз на сім ро­ків про­во­ди­ться на Ма­да­га­ска­рі.

Те­ле­ка­нал «Дождь». 17 лю­то­го 2015 р.

ЗА­МІСТЬ ПЕ­РЕД­МО­ВИ

Як ві­до­мо, ті­ло во­ждя­сві­то­во­го про­ле­та­рі­а­ту пе­рі­о­ди­чно на­ря­джа­ють. Ось і цьо­го ро­ку пе­ре­одя­га­ти Ле­ні­на бу­дуть фа­хів­ці-біо­хі­мі­ки зі Все­ро­сій­сько­го ін­сти­ту­ту лі­кар­ських і аро­ма­ти­чних ро­слин.

Су­ча­сна Ро­сі­я­по­ста­ла пе­ред ли­цем кри­зи, на­ймас­шта­бні­шої з ча­су за­кін­че­н­ня­Дру­гої сві­то­вої вій­ни. На­віть роз­пад СРСР пред­став­ля­є­ться них ор­га­нів («Дєнь» і «Зав­тра») на­дрив­но зву­ча­ли усі дев’яно­сті ро­ки. Ша­ман не­да­рем­но мо­лив­ся. Ду­хи зло­би йо­го по­чу­ли.

Ко­лись на по­ча­тку дев’яно­стих, ого­ло­сив­ши вій­ну ста­ро­му комуністичному ла­ду, за­явив­ши про свою ан­ти­ра­дян­ську спря­мо­ва­ність, но­ва Ро­сі­я­за­над­то швид­ко впа­ла в еко­но­мі­чний ажі­о­таж, за­був­ши про іде­о­ло­гію і нор­маль­не дер­жав­не бу­дів­ни­цтво. СРСР роз­ва­лив­ся, але при­ма­ра йо­го гу­ля­ла про­сто­ра­ми Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. На­ші мла­до­ре­фор­ма­то­ри ви­пу­сти­ли на во­лю по­ра­не­но­го ве­дме­дя. І монстр по­вер­нув­ся, щоб пом­сти­ти­ся за по­раз­ку. Ре­ван­шизм — ось го­лов­ний зміст но­ві­тньої ро­сій­ської істо­рії.

З’яви­ло­ся без­ліч мар­гі­наль­них груп, що за­ба­жа­ли дер­жав­ної ве-

Про­вал, що утво­рив­ся­на мі­сці зруй­но­ва­но­го ко­му­ні­сти­чно­го фе­ти­ша, лег­ко за­пов­ни­ла ре­лі­гія. У Ро­сії, зви­чай­но, бу­ли дав­ні тра­ди­ції спів­пра­ці церкви та­дер­жа­ви. Але від­но­сно не­дав­но цер­ква ста­ла на по­зи­цію актив­но­го суб’єкта су­спіль­но­по­лі­ти­чно­го жи­т­тя. Во­на про­го­ло­си­ла своє пра­во на про­по­відь. Сві­до­мість ба­га­тьох ро­сі­ян вже де­кіль­ка де­ся­ти­літь обро­бля­є­ться ко­мі­са­ра­ми в ря­сах, які за­йма­ють мі­сце зов­сім не бай­ду­жих свід­ків. Во­ни пре­тен­ду­ють на роль па­сти­рів, яким по­трі­бна тра­ди­цій­на, не­лі­бе­раль­на, ан­ти­за­хі­дни­цька Ро­сія. Іде­аль­ною мо­де­л­лю та­кої ба­жа­ної Ро­сії ста­ла пост­ра­дян­ська ім­пе­рія, ме­жі якої спів­па­да­ють з ме­жа­ми ка­но­ні­чних те­ри­то­рій Мо­сков­сько­го Па­трі­ар­ха­ту. Те, що до­зрі­ва­ло в на­драх церкви, по­сту- на про­дов­жи­ти. Але суть за­ли­ши­ться­ті­єю ж. Ні­ко­му і на дум­ку не спа­да­ло об­сми­кну­ти се­бе: « Зга­дай, якою ціною да­ва­ла­ся ця ве­лич. За­во­ди ро­би­ли ра­ке­ти, а на­се­ле­н­ня, оку­пу­вав ков­ба­сні по­тя­ги, ви­ру­ша­ло за їжею в Мо­скву, то­му що за со­рок ро­ків цен­траль­на і мі­сце­ва вла­ді на­віть не по­ду­ма­ли ви­ко­ну­ва­ти про­до­воль­чу про­гра­му, і ним бу­ло плю­ва­ти на те, як жи­ве на­род». Час то­вар­но­го де­фі­ци­ту був і ча­сом то­таль­но­го при­ни­же­н­ня­ба­га­то­міль­йон­но­го на­се­ле­н­ня. Ге­ро­їв вша­но­ву­ва­ли ли­ше на сло­вах. Жи­т­тя­їх бу­ло за­ну­ре­не в ко­шмар. Хва­ле­на осві­та і ме­ди­ци­на бу­ли па­лі­а­ти­ва­ми. Зна­н­няі­но­зем­них мов да­вав тіль­ки Ін’ яз. Але на­віть з не­по­га­ною мо­вою її ні­де бу­ло під­три­му­ва­ти і пра­кти­ку­ва­ти, оскіль­ки ви­їзд ку­ди менш дра­ма­ти­чною по­ді­єю, чим не­у­хиль­не спов­за­н­ня­Ро­сії в ар­ха­ї­за­цію. Лі­де­ри «Рус­ско­го ми­ра», мо­жли­во, спо­ді­ва­ю­ться­на те, що услід за Ро­сі­єю в це бо­ло­то за­ну­ря­ться і ін­ші, у то­му чи­слі і єв­ро­пей­ські, на­ро­ди.

І для­та­кої на­дії є де­я­кі під­ста­ви. Чи­сло при­бі­чни­ків Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на на за­хо­ді по­мі­тно зро­сло: до­сить зга­да­ти за­яви ке­рів­ни­ків Че­хії, Угор­щи­ни, Греції, соль­ні ви­сту­пи окре­мих де­пу­та­тів бун­де­ста­гу, актив­ність уль­тра­пра­вих у Фран­ції.

Що озна­чає в су­ча­сно­му по­лі­ти­чно­му кон­текс­ті при­єд­на­н­ня­до Ро­сії? З яки­ми си­ла­ми та в ім’я яких іде­а­лів со­лі­да­ри­зу­ю­ться­про­ро­сій­ські по­лі­ти­ки?

Ро­сій­ська вла­да на сьо­го­дні є най­ре­а­кцій­ні­шим ре­жи­мом Єв­ро­пи.

Во­на, хо­ча і про­во­дить са­мо­стій­ний зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний курс, не мо­же по­хва­ли­ти­ся­ве­ли­ки­ми успі­ха­ми в жо­дній га­лу­зі, будь то на­у­ка і те­хні­ка, виробництво, куль­ту­ра, со­ці­аль­на сфе­ра. Май­же скрізь — ги­до­та спу­сто­ше­н­ня. Де­зо­рі­єн­то­ва­ні гро­ма­дя­ни РФ не жи­вуть, а ви­жи­ва­ють, якщо не ра­ху­ва­ти, зви­чай­но, тих, хто має ве­ли­че­зні при­бу­тки або отри­мує не­чу­ва­ні зар­пла­ти. Але та­ких, які зайня­ті у бі­зне­сі для«сво­їх», — мен­шість. Са­ме цей мо­гу­тній клас (чи­нов­ни­ки­о­лі­гар­хи, си­ло­ви­ки, духовний ме­не­джмент, мо­но­по­лі­сти) пра­вить бал і за­мов­ляє му­зи­ку. Він не слу­жить дер­жа­ві. Він обда­ро­вує під­да­них.

Без роз­ви­тку і змі­ни вла­ди Ро­сі­я­при­ре­че­на на лі­кві­да­цію. І якщо ви ду­ма­є­те про якісь мі­фі­чні за­гро­зи, пов’яза­ні з ін­тер­вен­ці­єю і зов­ні­шньою екс­пан­сі­єю, то гли­бо­ко по­ми­ля­є­те­ся. Кра­ї­ну зни­щу­ють за­раз, на ва­ших очах. І слід ска­за­ти — ду­же ефе­ктив­но, ста­ха­нов­ськи­ми тем­па­ми.

У то­му-то й жах си­ту­а­ції, що став­ку зро­би­ли не на про­грес, а на де­гра­да­цію. Пра­ви­те­лі Ро­сії і весь істе­блі­шмент дер­жа­ви пе­ре­ста­ли ке­ру­ва­ти­ся ка­те­го­рі­я­ми зро­ста­н­ня (втім, ця стра­те­гі­я­бу­ла обра­на ще за ча­сів СРСР, ко­ли ми під­са­ди­ли се­бе на си­ро­вин­ну гол­ку). В ре­зуль­та­ті сві­до­мість так зва­ної елі­ти по­не­во­ли­ла мі­фо­ло­гі­я­де­гра­да­ції і су­ї­ци­ду: «На ми­ру і смерть кра­сна» (дже­ре­ло онов­ле­но­го ме­му ві­до­ме). І це най­гір­ша но­ви­на. Не ли­ше для­Ро­сії, але й для­її су­сі­дів. Якщо хтось один ви­рі­шив на­кла­сти на се­бе ру­ки, то це йо­го до­ляі йо­го тру­дно­щі. Але якщо він тя­гне за со­бою і сво­їх близь­ких, і своє ото­че­н­ня, і на­віть лю­дей сто­рон­ніх, що во­лею до­лі ви­яви­ли­ся по­руч, то про­бле­ма су­ї­ци­ду отри­мує аб­со­лю­тно ін­ше зву­ча­н­ня. Су­ча­сний «Рус­ский мир» зро­бив свій ре­сен­ти­мент і свою не­зда­тність вбу­до­ву­ва­ти­сяв ре­а­лії ХХІ сто­лі­т­тя­го­лов­ним бо­лем ін­ших на­ро­дів і кра­їн. Не­має слів, пла­не­тар­на ко­лі­зія.

Те­пер про го­лов­не. Про при­чи­ни си­ту­а­ції. Пост­ра­дян­ська Ро­сія ви­яви­ла­ся на роз­вил­ці ве­ли­кої сві­то­вої до­ро­ги. Але сло­во «до­ро­га» тут не зов­сім під­хо­дить. Якщо бра­ти за осно­ву са­мо­ви­зна­че­н­ня, то це був сад сте­жок, що роз­хо­дя­ться, як у Бор­хе­са. Кра­ї­ні тре­ба бу­ло ви­рі­ши­ти, яким шля­хом во­на пі­де. І тут все за­ле­жа­ло від мі­ри іні­ці­а­ти­ви і суб’єктно­сті (не хо­чу грі­ши­ти сло­вом «па­сіо­нар­ність»). Ці ді­ло­ві і во­льо­ві яко­сті, на ве­ли­ку за­галь­ну бі­ду, від­су­тні у су­ча­сних ро­сі­ян. Са­мо­сві­до­мість від­сту­пи­ла під на­ти­ском ма­зо­хіст­сько­го ін­стин­кту; мо­зок по­мер, і йо­го фун­кцію по­чав ви­ко­ну­ва­ти якийсь пу­чок нер­во­вих за­кін­чень. Ро­сі­я­не роз­лу­чи­ла­сяз фан­том­ни­ми бо­ля­ми ми­ну­ло­го. Ім­пе­рія роз­па­ла­ся, але у ве­ле­тня в бу­кваль­но­му ро­зу­мін­ні бо­лі­ли не­і­сну­ю­чі кін­ців­ки. І кра­ї­на при­ду­ма­ла се­бе. Ви­га­да­ла уяв­ні ці­лі ві­дро­дже­н­ня. Дев’яно­сті ро­ки бу­ли в Ро­сії не ли­ше ча­сом де­мо­кра­тії, але і зна­чною мі­рою слу­гу­ва­ли аку­му­ля­ції ре­сен­ти­мен­ту. Пер­со­ні­фі­ка­ці­єю цьо­го пост­ра­дян­сько­го бісну­ва­н­ня­став до­сить ві­до­мий пу­блі­цист Про­ха­нов, най­більш яскра­вий пред­став­ник скрив­дже­них ре­а­кціо­не­рів, фа­на­ти­чний солдат ім­пе­рії. Він по пра­ву за­слу­жив по­че­сне зва­н­ня все­ро­сій­сько­го ша­ма­на. І кам­ла­н­ня­йо­го на сто­рін­ках ле­ген­дар­них дру­ко­ва- ли­чі. На­ше су­спіль­ство, слаб­ке і хво­ре, під­да­ло­ся­ві­ру­су ім­пер­ської ро­ман­ти­ки. На­ціо­на­лі­сти, фа­ши­сти, па­трі­о­ти, се­ктан­ти, аль­тер­на­тив­щи­ки і ре­кон­стру­кто­ри усіх ма­стей — ось той со­ці­аль­ний буль­йон, в яко­му ви­зрі­ва­ли хво­ро­би на­шо­го ча­су. І про­ви­на за те, що про­цес став не­кон­тро­льо­ва­ним, ле­жить, в пер­шу чер­гу, на тих по­лі­ти­ках, які мо­гли змі­ни­ти си­ту­а­цію, але ні­чо­го не ро­би­ли. Кра­ї­на вже по­тре­бу­ва­ла ін­тен­сив­ної те­ра­пії, а за­мість цьо­го вну­трі­шні лі­де­ри зба­га­чу­ва­ли­ся, а зов­ні­шні до­бро­зи­члив­ці по­ки­ну­ли все на­при­зво­ля­ще. Ро­сі­я­до­сить швид­ко пе­ре­йшла в роз­ряд си­ро­вин­них кра­їн тре­тьо­го сві­ту. Ні Аме­ри­ці, ні За­хі­дній Єв­ро­пі не мо­гло спа­сти на дум­ку, що при­каж­чик одно­го ра­зу збун­ту­є­тьсяі за­явить про свої пра­ва.

Ті, хто ствер­джує, ні­би в су­ча­сній Ро­сії не­має іде­о­ло­гії, гли­бо­ко не­пра­ві. Іде­о­ло­гі­яє. Про­сто при­ду­ма­ти її за пи­сьмо­вим сто­лом не ви­йшло. Це при­клад іде­о­ло­гії без на­ціо­наль­ної ідеї. Це, якщо хо­че­те, сти­хій­но ви­ни­клий ком­плекс уяв­лень і цін­но­стей. Але са­ме на на­ших очах він роз­ви­нув­ся­до ціл­ком впев­не­них роз­мі­рів.

Ге­не­зис ці­єї іде­о­ло­гії пов’яза­ний з екле­кти­чним з’єд­на­н­ням всьо­го то­го, що на­ле­жа­ло ко­лись ве­ли­кій ім­пе­рії. Дво­гла­вий орел і чер­во­на зір­ка, кло­бук ар­хі­є­ре­яі бу­дьо­нів­ка, коль­чу­га ча­сів Дми­тра Дон­сько­го і ра­ке­ти «Са­та­на» — все пі­шло в хід, все зго­ди­ло­ся­ар­хі­те­кто­рам но­во­го «Рус­ско­го ми­ра». А на­ві­що від­мов­ля­ти­ся? Спадщина ж ба­га­та. При­йшов час зби­ра­ти ці ка­ме­ні. по­во пе­ре­тво­ри­ло­ся­на іде­о­ло­гію ру­сько­го ми­ру, а за­раз стає ча­сти­ною су­спіль­но-по­лі­ти­чної про­гра­ми усі­єї дер­жа­ви, тоб­то без­по­се­ре­дньо впли­ває на вну­трі­шню і зов­ні­шню по­лі­ти­ку Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Не­ма чо­го ди­ву­ва­ти­сяз то­го, що шпи­гун­ський скан­дал ( ре­аль­ний або уяв­ний), пов’яза­ний з ви­кри­т­тям во­ро­жо­го аген­та у від­ді­лі зов­ні­шніх від­но­син МП РПЦ, стає скан­да­лом дер­жав­но­го рів­ня.

Один ро­сій­ський се­ре­дньо­ві­чний кни­жник ска­зав ко­лись: «Ні­хто не мо­же за­по­ді­я­ти зла лю­ди­ні ( на­віть сам ди­я­вол), якщо лю­ди­на са­ма со­бі не за­шко­дить». Ні дер­жа­ва, ні цер­ква, ні олі­гар­хи не ма­ють на стан пу­тін­ської Ро­сії та­ко­го згу­бно­го впли­ву, як гро­ма­дя­ни ці­єї кра­ї­ни. Їхня­ма­со­ва пси­хо­ло­гія, їхня не­до­ро­з­ви­не­на сві­до­мість, їхні фо­бії і ба­жа­н­ня— ось той ґрунт, на яко­му зро­ста­ють ек­зо­ти­чні ро­сли­ни су­ча­сних джун­глів.

Ро­сій­ська лю­ди­на дав­но за­сво­ї­ла якісь про­сті, але над­зви­чай­но шкі­дли­ві ме­ми. Те­пер во­ни му­ту­ють з не­бу­ва­лою си­лою.

Ти­по­вим спосо­бом ви­зна­че­н­ня си­ту­а­ції став спо­сіб по­рів­ня­н­ня: по­ди­ві­ться, як бу­ло, а те­пер по­ди­ві­ться, що з на­ми від­бу­ва­є­ться за­раз. Ко­лись тут був за­вод. За­раз тут тор­го­вий центр, чов­ни­ки при­во­зять з Ту­реч­чи­ни ган­чір­ки і тор­гу­ють ни­ми. Не­о­дно­ра­зо­во ячув: « Ми бу­ли на­ці­єю ге­ро­їв, а те­пер ми — на­ція тор­га­шів». Ко­лись ми ро­би­ли ра­ке­ти, а за­раз мо­лодь мріє по­їха­ти на за­ро­бі­тки в Мо­скву. При­кла­ди ти­по­вих роз­мов на те­му за­не­па­ду мож- за кор­дон був обме­же­ний: кра­ї­на пе­ре­бу­ва­ла за за­лі­зною за­ві­сою. Ви­ро­сли по­ко­лі­н­ня, які втра­ти­ли вся­ку на­дію по­ди­ви­ти­ся­світ. Ін­ши­ми сло­ва­ми, по­рів­ню­ва­ти те ми­ну­ле ра­дян­ське бу­т­тя і те­пе­рі­шнє пост­ра­дян­ське за ба­га­тьма па­ра­ме­тра­ми є не­мо­жли­вим, не­ко­ре­ктним і по­ро­чним. Це бу­ла ін­ша кра­ї­на, це бу­ло ін­ше су­спіль­ство. І стру­кту­ра по­треб, і якість по­слуг, і ха­ра­ктер спо­жи­ва­н­ня— все бу­ло ін­шим. Ось вже во­і­сти­ну: но­сталь­гі­я­за ми­ну­лим стає частенько при­тул­ком не­гі­дни­ків або не­при­стой­них жа­дань.

Зви­чай­но, ча­сти­на ро­сій­сько­го со­ці­у­му до­сі не мріє про за­кор­дон­ні по­їзд­ки, не осво­ює іно­зем­ні мо­ви (це вза­га­лі хво­ре мі­сце ро­сі­ян : в цьо­му сен­сі во­ни одно­мов­ні, як ві­зан­тій­ці), за­до­воль­ня­є­ться тим рів­нем ком­фор­ту, який ма­ло змі­нив­сяз ча­сів ба­ра­чної си­сте­ми в СРСР. І про­те на­віть в та­кій Ро­сії жи­т­тя­ве­ли­ких міст да­ле­ко пі­шло впе­ред. За­ли­ша­є­ться­за­пи­та­ти їх жи­те­лів: чи го­то­ві во­ни пе­ре­се­ли­ти­сяв пі­зній Ра­дян­ський Со­юз?

По­то­чна си­ту­а­ці­я­о­дно­ча­сно роз­ві­я­ла без­ліч мі­фів, що від­но­ся­ться до Ро­сії ру­бе­жу ХХ і ХХІ ві­ків. Як бу­дья­кий мо­мент ви­яв­ле­н­ня істи­ни — це факт не ли­ше тра­гі­чний, але і ві­дра­дний: кра­ще ре­аль­ність, ніж ілюзії. Ре­аль­ність при­найм­ні мо­же під­ка­за­ти шля­хи ви­хо­ду з без­ви­хо­ді. Ілюзії згу­блять оста­то­чно.

Ті­єї Ро­сії, про яку ми го­во­ри­мо ча­сто, не­має в при­ро­ді. Ми зви­кли, уяв­ля­ю­чи Ро­сію, ба­чи­ти або Ро­сій­ську Ім­пе­рію з її ди­пло­ма­та­ми і мі­ні­стра­ми, пол­ко­вод­ця­ми і дво-

рян­ським офі­цер­ством, вче­ни­ми і кла­си­чни­ми гім­на­зі­я­ми, або Ро­сію в обра­зі Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, Ро­сію — пе­ре­мо­жни­цю фа­ши­зму, що здій­сни­ла ві­ко­ву мрію люд­ства про по­літ у ко­смос. Ні тій, ні ін­шої Ро­сії вже не­має в по­ми­ні. Це та­ка ж вір­ту­аль­на ре­аль­ність, як Ім­пе­рія Олександра Ма­ке­дон­сько­го. Не­має та­кої Ро­сії. Пер­ша для­су­ча­сних ро­сі­ян — чор­ний ящик, річ в со­бі. Пу­шкін і Тол­стой вже ви­ма­га­ють та­ких же ко­мен­та­рів, як Го­мер, Дан­те і Шекспір. СРСР — ще даль­ший від нас, ніж Ро­сі­я­XIX сто­лі­т­тя. Хо­ча б то­му, що су­ча­сній мо­ло­ді на­віть важ­ко уяви­ти, яких кри­ва­вих ге­ка­томб за­жа­да­ли пе­ре­мо­га 1945 ро­ку і по­літ Га­га­рі­на в ко­смос. Ось вже то­чно на­віть не пе­тров­ська Ро­сія, а ця чер­во­на ім­пе­рія— цар­ство на люд­ських кіс­тках. Але ні­які жер­тви не до­по­мо­гли збе­рег­ти ра­дян­ську ди­во- дер­жа­ву. Крах її був ку­ди стрім­кі­шим, ніж крах Ро­сії Миколи II. На ве­ли­ку ро­сій­ську ре­во­лю­цію пі­шло де­кіль­ка ро­ків на­пру­же­ної кла­со­вої бо­роть­би ( з 1905 по 1917 з пе­ре­р­вою на жа­хли­ву Пер­шу сві­то­ву вій­ну) і сто ро­ків по­пе­ре­дньої під­го­тов­ки. Со­юз роз­пав­ся­мит­тє­во. У 1991 р. бу­дів­лю ЦК КПРС про­сто опе­ча­та­ли. На Ста­ру пло­щу в Мо­скві не при­йшов жо­ден ро­бі­тник. На сло­вах усі хо­ті­ли жи­ти в СРСР, а на ді­лі бай­ду­же і хо­ло­дно ди­ви­ли­ся, як ру­ши­ться цей ко­лос на гли­ня­них но­гах. Єв­ге­ній Са­во­стья­нов зга­дує: « О 14 го­ди­ні 15 хви­лин 23 сер­пня1991 ро­ку. У цю хви­ли­ну яна­ти­снув кно­пку в руб­ці ра­діо­транс­ля­ції си­сте­ми ци­віль­ної обо­ро­ни у бу­дів­лі ЦК КПРС і ого­ло­сив про за­кри­т­тя­ЦК КПРС і про те, що даю 45 хви­лин на ева­ку­а­цію пер­со­на­лу, пі­сля­чо­го за­а­ре­штую усіх, що за­ли­ши­ли­ся у бу­дів­лі. І все ЦК роз­бі­гло­ся! За 45 хви­лин.»

Ко­ли ми го­во­ри­мо про по­стім­пер­ський син­дром, то яв­но зна­хо­ди­мо за­над­то слаб­кі сло­ва. Во­ни не мо­жуть опи­са­ти си­ту­а­цію прав­ди­во. Тут по­трі­бні обра­зи.

Су­ча­сна Ро­сія— про­дукт мі­не­ра­лі­за­ції і ре­зуль­тат роз­кла­да­н­ня. Це ба­га­то в чо­му не­кро­філь­ске су­спіль­ство, що жи­ве на за­ли­шках тру­па, який за остан­ні чверть сто­лі­т­тя­роз­пав­ся­о­ста­то­чно. За­раз ми вже на ста­дії так зва­них пі­зніх тру­пних явищ. В цьо­му тре­ба зі­зна­ти­ся­че­сно. На­у­ка до­ки не при­ду­ма­ла сп­осо­бів від­нов­ле­н­ня­клі­тин і тка­нин усьо­го ор­га­ні­зму. Хи­ба ли­ше на Стра­шно­му су­ді. Про­те крем­лів­ські мрій­ни­ки зга­да­ли про баль­за­му­валь­ни­ків. Але на­віть во­ни не до­по­ма­га­ють від­но­ви­ти ми­ну­лу кра­су. Обо­лон­ка по­шко­дже­на без­на­дій­но. Як­би тро­хи ра­ні­ше!

Те, що у нас ви­хо­дить, ані есте­ти­чно, ані ра­ціо­наль­но, ані ду­хов­но ви­прав­да­ти не мо­жна. Це зну­ща­н­ня­над пра­хом ста­рої Ро­сії на­га­дує по­хму­ру мі­сте­рію, на якій яви­ться сві­ту не спля­ча кра­су­ня, а зом­бі. Зля­ка­ти мо­жна до смер­ті, але не біль­ше то­го.

Ко­жен, хто має спра­ву з Ро­сі­єю, має ро­зу­мі­ти, що тут дав­но па­нує кри­за ра­ціо­наль­но­сті. Тут не ді­ють за­ко­ни, ло­гі­ка, здо­ро­вий глузд. Осо­бли­во це сто­су­є­ться­на­ро­дної тов­щі, гли­бин­них ша­рів на­ро­до­на­се­ле­н­ня. За­ли­ша­є­ться­по­вто­ри­ти хре­сто­ма­тій­ну ци­та­ту: «ар­ши­ном за­галь­ним не ви­мі­ря­ти».

Стан на­ро­ду є ізо­мор­фним мо­раль­но­му облич­чю вла­ди. Во­на за остан­ні ро­ків 15 по­мі­тно де­гра­ду­ва­ла і на­бу­ла яки­хось но­вих рис, яких не ма­ла ра­ні­ше. Ця­вла­да по­стмо­дер­ніст­ська за сти­лем по­ве­дін­ки, аб­со­лю­тно его­їсти­чна за мо­ти­ва­ми сво­єї ді­яль­но­сті, гра­ни­чно ци­ні­чна за ме­то­да­ми. Го­лов­ною її ме­тою є па­ну­ва­н­ня. Во­на хо­че будь- яки­ми спосо­ба­ми пі­ти від від­по­від­аль­но­сті і при цьо­му яко­мо­га дов­ше кай­фу­ва­ти за на­ро­дний ра­ху­нок: «Пі­сля­нас хоч по­топ». На слаб­кість на­ро­дну у ці­єї вла­ди ви­ро­би­ло­сяя кесь зві­ри­не чу­т­тя. «Без ло­ха і жи­т­тя по­га­не» — ста­ру­ва­та при­каз­ка, чи не так?

Ця­вла­да, па­ро­дій­на і блю­знір­ська, одна­ко­во успі­шно до­во­дить до аб­сур­ду най­дрі­му­чі­ші на­ро­дні спо­ді­ва­н­няі тро­лить бу­дья­кі іні­ці­а­ти­ви не­вдо­во­ле­них, пе­ре­тво­рю­ю­чи га­сла і по­чи­ни опо­зи­ції на па­ску­дний ба­ла­ган. Вуль­гар­ні­шої і ниж­чої вла­ди Ро­сі­я­не зна­ла за всю свою істо­рію. Мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся: Пу­тін увій­де до під­ру­чни­ків як без­пе­ре­чний лі­дер ко­ле­ктив­но­го роз­тлі­н­ня.

У са­ду з роз­га­лу­же­ни­ми сте­жи­на­ми, бу­ла, зви­чай­но, і ін­ша до­ро­га. Мо­жна бу­ло при­пи­ни­ти во­зи­ти­сяз тру­пом і по­ду­ма­ти про за­ча­т­тя­здо­ро­вої ди­ти­ни.

Ко­ли­шню Ро­сію ми втра­ти­ли, а но­ву, де­мо­кра­ти­чну, пе­ре­до­ву так і не отри­ма­ли. Во­на за­ли­ша­є­ться­ли­ше іде­аль­ною мо­де­л­лю, не­вті­ле­ною мрі­єю.

І в цьо­му су­тність на­шої кри­зи.

ФОТО РЕЙТЕР

1 БЕ­РЕ­ЗНЯ 2015 РО­КУ. БА­ГА­ТО МО­СКВИ­ЧІВ ПРИ­ЄД­НА­ЛИ­СЯ ДО МАР­ШУ НА ПІД­ТРИМ­КУ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ЛЬО­ТЧИ­ЦІ НА­ДІЇ САВ­ЧЕН­КО, ЯКИЙ ВІД­БУВ­СЯ В РАМ­КАХ АКЦІЇ ПАМ’ЯТІ БО­РИ­СА НЄМ­ЦО­ВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.