«Він завжди був Людиною...»

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Ал­ла АКІМЕНКО, Су­ми

32-рі­чний Ан­дрій Ре­у­та за­ги­нув 31 сі­чня по­бли­зу Ву­гле­гор­ська До­не­цької обла­сті

На Сум­ській Алеї Сла­ви, роз­та­шо­ва­ній на Цен­траль­но­му мі­сько­му кла­до­ви­щі, де­да­лі мен­ше віль­них місць. Усе біль­ше кві­тів та си­ньо-жов­тих пра­по­рів. Усе біль­ше па­трі­о­тів, які від­да­ли жи­т­тя­за Укра­ї­ну, зна­хо­дять спо­кій са­ме тут.

Та­ким був і Ан­дрій Ре­у­та — мо­ло­дий сум­ський ко­зак за­ги­нув у зо­ні АТО 31 сі­чня2015 ро­ку. Йо­го жи­т­тя обір­ва­ло­ся­по­бли­зу Ву­гле­гор­ська До­не­цької обла­сті, ко­ли укра­їн­ські бій­ці, по­спі­ша­ю­чи з Де­баль­це­во­го на до­по­мо­гу по­бра­ти­мам, на­тра­пи­ли на во­ро­жу за­сід­ку. Він мав ні­жний по­зив­ний «Ме­док», про­те усі, хто йо­го знав осо­би­сто, го­во­рять про йо­го силь­ний ха­ра­ктер та сталь­ну во­лю.

Ан­дрій Ре­у­та на­ро­див­ся3 сі­чня 1983 ро­ку. До війська пі­шов із вла­сної во­лі. Слу­жив у до­бро­воль­чо­му ба­таль­йо­ні «Дон­бас», в охо­ро­ні ко­ман- ди­ра Се­ме­на Се­мен­чен­ка. Окрім Ан­дрія, за­хи­ща­ти Укра­ї­ну зго­ло­си­ли­ся­йо­го брат і ба­тько. Пер­ший по мо­бі­лі­за­ції спо­ді­вав­ся­по­тра­пи­ти в ар­ти­ле­рію, втім, йо­го за­ли­ши­ли при військ­ко­ма­ті. Дру­гий — за­пи­сав­ся­до за­го­ну те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни. Си­нів Оле­ксандр Ре­у­та, який є одним із за­снов­ни­ків Укра­їн­сько­го ко­за­цтва, ви­хо­ву­вав на ко­за­цьких тра­ди­ці­ях.

«Во­ни бу­ли та­кі ж, як Іса (Іса Му­на­єв, ко­ман­дир Між­на­ро­дно­го Ми­ро­твор­чо­го ба­таль­йо­ну ім. Джо­ха­ра Ду­да­є­ва. — Авт.), — пи­сав про сво­їх по­бра­ти­мів по­ра­не­ний під час тих по­дій Се­мен Се­мен­чен­ко. — Гор­ді, смі­ли­ві во­ї­ни. «Ме­док», який си­дів пра­во­руч від ме­не, за­ги­нув мит­тє­во. Ще ра­ні­ше вдень во­ни за­би­ра­ли на­шу ста­ру «Шко­ду» з-під об­стрі­лу в Ву­гле­гор­ську, ко­ли ви­бу­хо­вою хви­лею йо­му ма­ло не зне­сло го­ло­ву, і кров те­кла з вух та но­са. І сло­ва — «ні­чо­го, прор­ве­мо- ся»... Хло­пці з ВСУ, хло­пці Іси, по­ра­не­ні й за­ги­блі, во­ни най­кра­ще, що є у на­шої кра­ї­ни. Го­спо­ди, прийми вір­них си­нів сво­їх...»

По­бра­тим Ан­дрі­я­Єв­ген Шев­чен­ко по­ді­лив­ся­сво­їм бо­лем. Роз­по­відь Єв­ге­на на­во­дить гро­мад­сько-по­лі­ти­чне ви­да­н­ня«Па­трі­о­ти Укра­ї­ни»: «Учо­ра за­ги­нув один мій близь­кий друг — Ме­док-Ан­дрю­ха. Я йо­го ча­сто на­зи­вав по- ін­шо­му: « Ди­ско­те­ка » . Па­ца­ни пам’ята­ють. То­му що він лю­бив слу­ха­ти му­зи­ку і завжди при­тан­цьо­ву­вав. У ме­не не бу­ло в ба­таль­йо­ні лю­ди­ни ближ­чої, ніж він... Ми з мо­їх пер­ших днів на вій­ні бу­ли в одно­му взво­ді. Зна­є­те, на­ба­га­то лег­ше йти в бій, ко­ли по­руч із то­бою твої справ­жні бо­йо­ві дру­зі. Ко­ли ти то­чно зна­єш, що те­бе ні­ко­ли не ки­нуть по­ра­не­но­го на по­лі бою, завжди при­кри­ють во­гнем, до остан­ньо­го па­тро­на... Що та­кі, як Ан­дрю­ха, своє жи­т­тя­за те­бе по­кла­дуть, а ти своє — за ньо­го... Ми ра­зом мрі­я­ли про те, яку ми по­бу­ду­є­мо Укра­ї­ну пі­сля вій­ни... Він лю­бив жи­т­тя, лю­бив сво­їх дру­зів і рі­дних, лю­бив Укра­ї­ну. І ще він був пра­виль­ний, ро­зу­мі­є­те. Він був по­ря­дний — це ва­жли­ва якість. Хо­ча жи­т­тяу ньо­го бу­ло не та­ке вже й про­сте, він завжди був Людиною. З ве­ли­кої лі­те­ри. І ще він був та­кий, зна­є­те, скром­ний і по-справ­жньо­му до­брий — лю­ди­на з ве­ли­ким сер­цем... Це ду­же бо­ля­че. Ду­же... Про­сти ме­не, бра­тка, про­сти, якщо змо­жеш...»

Ан­дрій міг справ­ді при­не­сти ба­га­то ко­ри­сті сво­їй кра­ї­ні: юна­ка вва­жа­ли талановитим ін­же­не­ром. «У най­стра­шні­шо­му сно­ви­дін­ні не міг уяви­ти та­ке, — го­во­рить на­чаль­ник Цен­тру на­у­ко­во-те­хні­чної та еко­но­мі­чної ін­фор­ма­ції, до­цент Сум­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту Ар­тем Ар­тю­хов. — Пи­шу не­кро­лог про сво­го дру­га... Сві­тла лю­ди­на... Щи­рий хло­пець, ду­ша ком­па­нії, ко­зак, атлет і... Один ви­бух від жи­т­тя­до смер­ті... Я на­вчав­сяз ним у Ма­ши­но­бу­дів­но­му ко­ле­джі, чо­ти­ри ро­ки по­руч, від ньо­го — завжди під­став­ле­не то­ва­ри­ське пле­че, до­по­мо­га у всьо­му. За­кін­чив­ши ко­ледж, япов’я зав своє жи­т­тяз Сум­ським дер­жав­ним уні­вер­си­те­том — від сту­ден­та до ви­кла­да­ча. До­ля­зно­ву зве­ла ме­не та Ан­дрія— те­пер ябув йо­го ви­кла­да­чем. Ла­ко­ні­чність, кмі­тли­вість, швид­кий ро­зум — це від­рі­зня­ло йо­го від ін­ших. По­ва­га та чем­ність — не­від’єм­на ча­сти­на йо­го су­тно­сті. На ви­хі­дних зу­стріч ви­пу­скни­ків — без ньо­го... Всім ви­пу­скни­кам трі­ше­чки за трид­цять, а йо­го жи­т­тя обір­ва­ло­ся так не­спо­ді­ва­но, на зльо­ті, як під­би­тий лі­так, що хо­тів осяг­ти за­хмар­ні про­сто­ри... Сві­тла пам’ять».

ФОТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.