«На­дій­ний, актив­ний, мудрий»

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Оле­ся ШУТКЕВИЧ

Оле­ксандр За­хар­чук про­йшов Май­дан, був акти­ві­стом «Са­мо­обо­ро­ни» і во­лон­те­ром. За­ги­нув на Лу­ган­щи­ні на по­ча­тку гру­дня...

Він про­йшов Май­дан, був акти­ві­стом обла­сно­го осе­ред­ку «На­ро­дної са­мо­обо­ро­ни», во­лон­те­ром, який не раз су­про­во­джу­вав на схід гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу. Си­ді­ти вдо­ма пе­ред те­ле­ві­зо­ром і спів­пе­ре­жи­ва­ти Оле­ксандр За­хар­чук не міг, не той ха­ра­ктер мав. Якось, по­вер­нув­шись з Дон­ба­су, він ска­зав дру­жи­ні, що біль­ше не мо­же спо­сте­рі­га­ти за тим, що від­бу­ва­є­ться, — йде в «Ай­дар» до­бро­воль­цем. Во­на про­си­ла йо­го не йти, по­ду­ма­ти про ді­тей і ста­рих ба­тьків. Але пі­шов, пі­шов і не по­вер­нув­ся... Ті­ло він­ни­ча­ни­на, бій­ця­до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Ай­дар» зна­йшли 2 гру­дня2014 ро­ку в обго­рі­лій ав­тів­ці по­бли­зу мі­сте­чка Сні­жно­го, що на Лу­ган­щи­ні. Ма­ши­на по­тра­пи­ла під по­ту­жний об­стріл «Гра­да­ми». Пі­сля екс­пер­ти­зи ДНК (ли­ше за два мі­ся­ці) ті­ло ге­ро­я­до­пра­ви­ли до Він­ни­ці. По­хо­ва­ли «ай­да­рів­ця» на Алеї сла­ви.

«Осо­би­сто з Оле­ксан­дром не бу­ла зна­йо­ма, але пра­цюю ра­зом з йо­го дру­жи­ною у про­фе­сій­но-те­хні­чно­му учи­ли­щі №4, — роз­по­від­ає Ла­ри­са. — Знаю, що во­на не пу­ска­ла йо­го на вій­ну, ні­би від­чу­ва­ла. Ко­ли Са­шко ска­зав, що біль­ше не мо­же си­ді­ти вдо­ма, що по­їде до хло­пців на пе­ре­до­ву, во­на усі­ма прав­да­ми і не­прав­да­ми вмо­ви­ла-та­ки йо­го зо­ста­ти­ся, але ли­ше на день. Ав­то­бус, на яко­му хло­пці ви­ру­ши­ли в до­ро­гу без ньо­го, по­ла­мав­ся­по­бли­зу Гай­си­на, на ме­жі на­шої і Чер­ка­ської обла­стей. Ді­знав­шись про це, За­хар­чук на­віть по­жар­ту­вав, мов­ляв, ма­ши­на без ньо­го не хо­че їха­ти. А то­му, хоч би що ка­за­ла йо­му дру­жи­на, він по­їде на вій­ну, бо до­ля­цьо­го хо­че».

Оле­ксандр За­хар­чук на­здо­гнав сво­їх то­ва­ри­шів за Гай­си­ном. Він був ща­сли­вий від то­го, що те­пер змо­же за­хи­ща­ти Укра­ї­ну не в ти­лу, а на пе­ре­до­вій.

«Са­шко був справ­жнім му­жи­ком, на яко­го мо­жна бу­ло по­кла­сти­сяв будь-яку хви­ли­ну дня­чи но­чі, — зга­дує друг за­ги­бло­го Ан­дрій Кни­жник. — До­ста­тньо бу­ло за­те­ле­фо­ну­ва­ти і ска­за­ти: «Са­шко, тре­ба!» І він завжди був на­по­го­то­ві: «Не­має про­блем, Ми­ха­лич». На­дій­ний, актив­ний, не­ви­ба­гли­вий. Пі­шов­ши до­бро­воль­цем, він на­віть не по­дбав, не по­ду­мав про те, що тре­ба ста­ти на облік у військ­ко­ма­ті, бо для­ньо­го це не бу­ло го­лов­ним. До­по­мог­ти сво­їй дер­жа­ві у ли­ху го­ди­ну — Са­шко вва­жав за ща­стя ».

Остан­ні сло­ва про за­ги­бло­го ска­зав і го­ло­ва Він­ни­цької обла­сної дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції Ана­то­лій Олій­ник. Це був чи не єди­ний раз, ко­ли очіль­ник ре­гіо­ну по­про­сив сло­ва на це­ре­мо­нії про­ща­н­ня. «Він­нич­чи­на про­ща­є­тьсяіз 64-м сво­їм ге­ро­єм. Ні­хто з нас ще рік то­му не міг уяви­ти, що на­ше по­ко­лі­н­ня му­сить прой­ти че­рез вій­ну. Вій­ну з тим во­ро­гом, яко­го до­не­дав­на вва­жа­ли бра­том, — за­ува­жив Ана­то­лій Олій­ник. — У пер­ші дні мо­єї ро­бо­ти в адмі­ні­стра­ції япо­зна­йо­мив­сяз Оле­ксан­дром За­хар­чу­ком — акти­ві­стом «На­ро­дної са­мо­обо­ро­ни». Він за­пам’ятав­ся, без пе­ре­біль­ше­н­ня, сво­єю му­дрі­стю, ви­ва­же­ні­стю та усмі­шкою. Пра­цю­ва­ти з та­ки­ми лю­дьми бу­ло в за­до­во­ле­н­ня».

У за­ги­бло­го він­ни­цько­го ге­роя за­ли­ши­ли­ся­дру­жи­на, дві донь­ки, улю­бле­на ону­чка і ба­тьки. Сві­тла і ві­чна пам’ять.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.