На рубежі

Жур­на­лі­сти «Дня» по­бу­ва­ли на укра­їн­сько­му блок­по­сту в око­ли­цях Дзер­жин­ська — у двох кі­ло­ме­трах від оку­по­ва­ної бо­йо­ви­ка­ми Гор­лів­ки

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День» Київ — Дзер­жинськ — Київ

Сон­це, ві­тер зді­ймає пи­лю­ку, ру­да ми­ну­ло­рі­чна тра­ва ви­зи­рає там, де зі­йшов сніг. Ро­бо­чий ла­го­дить ір­жа­ву тру­бу, цві­рінь­ка­ють пта­шки. Кі­нець лю­то­го, але ве­сна вже при­йшла в дон­ба­ські сте­пи. Одра­зу і не ска­жеш, що це — пе­ре­до­ва. У двох кі­ло­ме­трах — Гор­лів­ка, оку­по­ва­на «ДНР». Укра­їн­ські вій­сько­ві пиль­ну­ють на блок­по­сті під мі­стом Дзер­жин­ськом де­кіль­ка мі­ся­ців. За­раз тут чер­гу­ють бій­ці 17-го ба­таль­йо­ну те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни Кі­ро­во­град­ської обла­сті. Хло­пцям до­по­ма­га­ють чле­ни ба­таль­йо­ну «Ми­ро­тво­рець», який сто­їть у Дзер­жин­ську. За­да­ча вій­сько­вих — не допу­сти­ти про­ри­ву бо­йо­ви­ків.

«Сьо­го­дні впер­ше пі­сля пе­ре­мир’я — ти­ша. До цьо­го май­же ти­ждень що­дня бу­ли бої. Вчо­ра по нас щіль­но пра­цю­ва­ли стрі­ле­цькою збро­єю і мі­но­ме­та­ми, — роз­по­від­ає бо­єць кі­ро­во­град­сько­го ба­таль­йо­ну із по­зив­ним «Кіт». — Який мир? Пе­ре­мир’я не бу­ло і по­ра­не­них не бу­ло. А ми­ну­ло­го ти­жня у ме­не бу­ло двоє по­ра­не­них. Ра­ні­ше три­ма­ли про­тив­ни­ка на від­ста­ні трьох кі­ло­ме­трів від се­бе. Пі­сля пе­ре­мир’я «шпи­лять» по нас з кі­ло­ме­тра».

«Кіт» під Дзер­жин­ськом пе­ре­бу­ває два мі­ся­ці. До цьо­го стіль­ки ж сто­яв у Лу­ган­ській обла­сті. «Як у Ле­ні­на: кра­щий від­по­чи­нок — змі­на ро­ду ді­яль­но­сті», — жар­тує бо­єць про свою «ро­та­цію». «Кіт» показує ку­ле­мет, на­ве­де­ний на по­зи­ції снай­пе­рів і мі­но­ме­тни­ків про­тив­ни­ка. Ку­ле­мет ви­го­тов­ле­но у 1940-ті ро­ки, спадщина ра­дян­ської ар­мії. «Пра­цює нор­маль­но. Але ж є кра­щі», — за­ува­жує бо­єць.

Вій­сько­ві жи­вуть у зем­лян­ках по де­кіль­ка осіб. У по­ме­шка­н­нях охай­но і те­пло — взим­ку їх на­грі­ва­ли до 27 гра­ду­сів. Ін­ко­ли до­шку­ля­ють ми­ші. З ни­ми во­ює кі­шка Се­па, яка на­ро­ди­лась тут влі­тку і аб­со­лю­тно не бо­ї­ться об­стрі­лів. У по­льо­вих умо­вах не ви­ста­чає ду­шу. Ми­ю­ться бій­ці раз на два-три ти­жні. Бруд в’їда­є­ться у шкі­ру, і вдо­ма йо­го від­ми­ва­ють го­ди­на­ми.

Бі­ля зем­ля­нок ле­жать мі­шки з ру­дою — ни­ми укрі­плю­ють блок­пост. Сто­їть опу­да­ло у вій­сько­во­му бу­шла­ті та ка­сці — від­во­лі­кає ува­гу про­тив­ни­ка. На ящи­ку для сна­ря­дів ле­жать гра­на­ти. «Кіт» по­яснює: «Це не без­лад. Тре­ба, щоб бу­ли під ру­кою на ви­па­док бою».

СПРАВ­ЖНІЙ ША­ХТАР

Вій­сько­ві ве­дуть до ша­хтної спо­ру­ди із над­пи­сом «Ми­ру мир». Пря­мо під цим га­слом — ве­ли­че­зна ді­ра від тан­ко­во­го сна­ря­ду. «Про­тив­ник об­стрі­лю­вав ша­хту три дні. На­ві­що — не зро­зумі­ло», — зни­зує пле­чи­ма «Кіт». Вій­сько­ві кон­та­кту­ють з ке­рів­ни­цтвом ша­хти. Гір­ни­ки про­хо­дять на ро­бо­ту за спи­ска­ми, пред’яв­ля­ють до­ку­мен­ти. З ша­хта­ря­ми бій­ці май­же не спіл­ку­ю­ться.

По­руч ку­рить бо­єць Яша. У мир­но­му жит­ті він гір­ник очи­сно­го за­бою, пра­цює у Кри­во­му Ро­зі. Яша на схо­ді з кві­тня. «Бо­йо­ви­ки пи­шуть, що у них ша­хта­рі во­ю­ють. Це у нас ша­хта­рі во­ю­ють. Чу­до­вий ша­хтар, має ро­ди­ну, ді­тей», — роз­по­від­ає про то­ва­ри­ша «Кіт». За спи­ною Яші, десь за 300 ме­трів, ма­йо­рить ве­ли­кий український пра­пор. Че­рез ньо­го не раз роз­гор­та­ла­ся бо­роть­ба. У ту­ма­ні бо­йо­ви­ки на­ма­га­ли­ся зня­ти зна­ме­но, але мар­но.

«ПЛА­ЦКАРТ» ІЗ ЗОО­ПАР­КОМ

Гру­па бій­ців ме­шкає у це­гля­ній спо­ру­ді, яка на­ле­жить ша­хті. Ра­ні­ше там був блок­пост «ДНР», влі­тку по­зи­цію від­би­ли. Усе­ре­ди­ні жар­ко, при­мі­ще­н­ня опа­лю­ють ву­гі­л­лям. Бій­ці зро­би­ли дво­по­вер­хо­ві де­рев’яні ліж­ка, за­га­лом із де­ся­ток спаль­них місць — та­кий со­бі «пла­цкарт». Над одним із лі­жок на­ви­сає енер­го­збе­рі­га­ю­ча лам­по­чка — змен­шує на­ван­та­же­н­ня на еле­ктри­чний ге­не­ра­тор. По ку­тках від­по­чи­ва­ють дві со­ба­ки і чо­ти­ри кі­шки.

Оле­ксій із 17-го ба­таль­йо­ну те - ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни на схо­ді май­же рік. Рі­дних ба­чив два мі­ся­ці то­му, че кає де мо бі лі за ції. « За раз мен­ше об­стрі­лю­ють. Тро­шки снай­пер по­стрі­ляє під ве­чір, і все, — ді­лить ся Олек сій. — У мир но му жит ті чим тіль ки не зай мав ся: Ін­тер нет про во див, на за во ді пра - цю­вав. Але борг є борг. Тре­ба слу - жи­ти. Бо­йо­ви­ки мо­жуть про­су­ну­тись да­лі. Кра­ще зу­пи­ни­ти їх тут». Міс це ві став лять ся до війсь ко вих по- різ но му. Олек сій якось по тра - пив до лі кар ні, де весь пер со нал був за Укра ї ну. А йо го по бра тим, на впа ки, у лі кар ні на тра пив на агре­сію мі­сце­вих.

Бій­ці по­стій­но на по­сту. Сплять по п’ять-шість го­дин на до­бу, «Кіт», у яко­го біль­ше пов­но­ва­жень, — по дві-три го­ди­ни. Зрід­ка їздять до мі­ста — по­о­дин­ці або у па­рі. Раз на два мі­ся­ці ко­жен отри­мує ти­ждень від­пус­тки. Ін­ко­ли на­ві­ду­ють во­лон­те­ри: пе­ре­ва­жно з Кі­ро­во­град­ської обла­сті, та­кож мі­сце­ві з Ки­є­ва. При­во­зи­ли те­пло­ві­зор, за­хист на лі­кті та ко­лі­на. За­раз вій­сько­вим бра­кує со­шок (дво­но­га — під­став­ка для во­гне­паль­ної зброї. — Ред.), во­гне­га­сни­ків і глу­шни­ків для снай­пер­ських гвин­ті­вок. Не за­ва­дить ще один те­пло­ві­зор.

БО­ЙО­ВИ­КАМ «ДА­ЮТЬ ПРИКУРИТИ»

Хло­пці ви­тра­ча­ють чи­ма­ло вла­сних ко­штів на аму­ні­цію. Ба­га­то бій­ців ку­пу­ва­ли фор­му са­мо­стій­но, бо дер­жа­ва ви­да­ла не­які­сну і не за роз­мі­ром. Вза­га­лі, одяг швид­ко псу­є­ться, бо на блок­по­сті не­має мо­жли­во­сті пра­ти. При цьо­му «Кіт» бе­ре­же «па­ра­дний» ком­плект фор­ми, щоб вер­та­ти­ся до рі­дних не за­ма­зу­рою.

Чле­ни 17-го ба­таль­йо­ну те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни при­їха­ли з не­ве­ли­ких міст Кі­ро­во­град­щи­ни, де всі усіх зна­ють. «Ко­ли всі з одно­го ре­гіо­ну, про­сті­ше во­ю­ва­ти, — пе­ре­ко­на­ний «Кіт». — Усі три­ма­ю­ться одне одно­го, бо да­лі по жи­т­тю йти­муть ра­зом. Жи­ти­муть в одно­му мі­сці, зу­стрі­ча­ти­му­ться. У збір­них під­роз­ді­лах не­має та­кої дру­жби. Шко­да, що від­мі­ни­ли фор­му­ва­н­ня під­роз­ді­лів за те­ри­то­рі­аль­ною озна­кою. Так ще у ко­за­чих со­тнях бу­ло. Лю­ди жи­ли і во­ю­ва­ли ра­зом».

Про­хо­ди­мо бі­ля зем­лян­ки з ду­же низь­ким вхо­дом. По­ряд — ку­ле­мет. «Мі­сце ро­бо­ти і мі­сце від­по­чин­ку — по­руч. Не спі­зни­шся, — усмі­ха­є­ться «Кіт». — Бо­йо­ви­ки ки­да­ли ди­мо­ві ша­шки, по­чи­на­ли арт­об­стріл і ви­хо­ди­ли на пла­то по­бли­зу. На­ма­га­ли­ся зайня­ти на­ші по­зи­ції, але хло­пці «да­ва­ли прикурити» про­тив­ни­ку». Ра­зом ми вдив­ля­є­мось у ру­ду га­ля­вин­ку — ру­біж між «на­ши­ми» і «ни­ми».

По­ки­да­є­мо блок­пост. По­руч двоє чо­ло­ві­ків ла­та­ють тру­би, з яких ви­ті­кає газ. Пра­цю­ють пер­шу до­бу, їх ви­кли­ка­ло ке­рів­ни­цтво ша­хти. На ві­трах со­хне стро­ка­та бі­ли­зна. Ти­хо. Те­пло. Ве­сна.

Жур­на­лі­сти «Дня» по­бу­ва­ли на укра­їн­сько­му блок­по­сті в око­ли­цях Дзер­жин­ська — у двох кі­ло­ме­трах від оку­по­ва­ної бо­йо­ви­ка­ми Гор­лів­ки

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ТЕ­ПЛИЙ ЧАЙ І СТА­РИЙ КУ­ЛЕ­МЕТ — НА ПЕ­РЕ­ДО­ВІЙ РО­БО­ТА І ВІД­ПО­ЧИ­НОК ПО­РУЧ

ПО­ПЕ­РЕ­ДУ — ША­ХТА. ПО­ПЕ­РЕ­ДУ — МИР­НЕ ЖИ­Т­ТЯ

КІ­ШКА СЕ­ПА — «ШВИД­КА ПУ­ХНА­СТА ДО­ПО­МО­ГА» НА ПЕ­РЕ­ДО­ВІЙ. ВО­НА ЛО­ВИТЬ МИ­ШЕЙ І ЗА­СПО­КО­ЮЄ БІЙ­ЦІВ

КО­ЛИСЬ У ЦЬО­МУ ПРИ­МІ­ЩЕН­НІ НО­ЧУ­ВА­ЛИ БО­ЙО­ВИ­КИ «ДНР». ТЕ­ПЕР ТУТ ВИ­СИТЬ СИ­НЬО-ЖОВ­ТИЙ ПРА­ПОР І МЕ­ШКА­ЮТЬ УКРА­ЇН­СЬКІ ВІЙ­СЬКО­ВІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.