Онов­ле­ний «За­по­ро­жець за Ду­на­єм» — ди­на­мі­чний і яскра­вий

Den (Ukrainian) - - Культура - Іри­на СІКОРСЬКА, му­зи­ко­зна­вець

Так ста­ло­ся, що прем’єра цьо­го тво­ру від­бу­лась в да­ле­ко­му Пе­тер­бур­зі в 1863 ро­ці на сце­ні Ма­рі­їн­ської опе­ри. Йо­го ав­тор — сла­ве­тний український бас, зем­ляк і по­бра­тим Та­ра­са Шевченка Се­мен Гу­лак-Ар­те­мов­ський на той час був її со­лі­стом. Че­рез рік «За­по­рож­ця» бу­ло по­став­ле­но в Мо­скві у Боль­шо­му те­а­трі. Від­то­ді «За­по­ро­жець за Ду­на­єм» не ли­ше від­крив істо­рію укра­їн­ської ко­мі­чної опе­ри і під­няв­ся до кла­си­чно­го рів­ня, а й став най­улю­бле­ні­шим, справ­ді на­ро­дним, ото­то­жне­н­ням і уосо­бле­н­ням па­трі­о­ти­зму, во­ле­люб­ства та ту­ги за Ба­тьків­щи­ною укра­їн­сько­го на­ро­ду для всьо­го сві­то­во­го укра­їн­ства.

Пі­сля прем’єри, «За­по­ро­жець» ви­став­ляв­ся ще 12 ра­зів у Пе­тер­бур­зі та кіль­ка ра­зів у Ма­ло­му те­а­трі в Мо­скві, а по­тім йо­го бу­ло зня­то з ре­пер­ту­а­ру (ви­йшов сумнозвісний «Ва­лу­єв­ський цир­ку­ляр») й від­нов­ле­но ли­ше че­рез 20 ро­ків у Ро­сто­ві ман­дрів­ною тру­пою Мар­ка Кро­пив­ни­цько­го з ним са­мим у го­лов­ній ролі

У ча­си Про­ле­ткуль­ту в 1920-х у Хар­ко­ві бу­ло здій­сне­но спро­бу «осу­ча­сни­ти» «За­по­рож­ця». По су­ті, но­ве лі­бре­то в жан­рі «ви­кри­валь­ної» са­ти­ри­чної ко­ме­дії на­пи­сав Остап Вишня: го­лов­ні ге­рої опе­ри, як емі­гран­ти в Ма­рок­ко, гра­ли кла­си­чно­го «За­по­рож­ця за Ду­на­єм» для ту­біль­ців, аби за­ро­би­ти «на хліб». Ком­по­зи­тор Ми­хай­ло Тіц до­пи­сав ряд во­каль­них та ін­стру­мен­таль­них но­ме­рів, ви­ко­ри­став­ши те­ми по­пу­ляр­них ро­ман­сів, на­ро­дних пі­сень, мо­дних тан­ців та джа­зо­ві мо­ти­ви

Упер­ше в «кла­си­чно­му» ви­гля­ді «За­по­рож­ця» бу­ло по­став­ле­но в Ки­їв­ській опері 1934-го, від­то­ді у ньо­му спів­а­ли пра­кти­чно всі про­від­ні спів­а­ки Укра­ї­ни. Хре­сто­ма­тій­ним став ду­ет Одар­ки й Ка­ра­ся у ви­ко­нан­ні сла­ве­тних Ма­рії Ли­тви­нен­ко-Воль­ге­мут і Іва­на Па­тор­жин­сько­го. Сьо­го­дні цей ду­ет, ма­буть, без пе­ре­біль­ше­н­ня, є най­біль­шим укра­їн­ським шля­ге­ром усіх ча­сів! На мою дум­ку — че­рез те, що в ньо­му до­те­пно вті­ле­но най­ти­по­ві­ші ри­си на­ціо­наль­но­го ха­ра­кте­ру укра­їн­ців.

Упро­дов­жми­ну­лих 80 ро­ків «За­по­ро­жець за Ду­на­єм», фа­кти­чно, був «ві­зи­тною кар­ткою» Ки­їв­ської опе­ри: її во­зи­ли до Мо­скви (1936 р. спе­ці­аль­но до ці­єї по­дії ре­да­кцію лі­те­ра­тур­но­го текс­ту зро­бив Ма­ксим Риль­ський, а Дми­тро Ре­ву­цький на­пи­сав ці­ка­вий бу­клет), при­во­ди­ли за­кор­дон­них го­стей то­що. Та час не сто­їть на мі­сці, й остан­ні­ми ро­ка­ми «За­по­ро­жець» якось «за­по­ро­шив­ся»: ор­ке­стров­ці бра­ку­ва­ло бли­ску, по­обно­си­ли­ся ко­стю­ми й де­ко­ра­ції... Но­ва по­ста­нов­ка бу­ла яв­но на ча­сі...

За ми­ну­лі два ро­ки ки­я­ни до­бря­че-та­ки ску­чи­ли за «За­по­рож­цем за Ду­на­єм». І ось, на­ре­шті — прем’єра. Пов­ні­сінь­кий те­атр. Ве­ли­кий сим­фо­ні­чний ор­кестр (за пуль­том — Ми­ко­ла Дя­дю­ра). Ми­ро­слав Ско­рик — ві­до­мий май­стер ор­ке­стров­ки (ху­до­жній ке­рів­ник те­а­тру) — пе­ре­ор­ке­стру­вав твір са­ме для та­ко­го скла­ду (на від­мі­ну від істо­ри­чно­го — скром­ні­шо­го, що біль­ше па­сує ве­ли­кій сце­ні), до­дав­ши ор­ке­стру мо­гу­тно­сті й бли­ску. Йо­го ін­но­ва­ція — пе­ре­ро­бле­на увер­тю­ра, де зі­бра­но най­ха­ра­ктер­ні­ші те­ми опе­ри.

Ди­на­мі­ка сце­ні­чної дії, ін­стру­мен­тов­ка, і сце­но­гра­фія ма­ють від­по­від­а­ти тим здо­бу­ткам су­ча­сно­го

У На­ціо­наль­ній опері Укра­ї­ни від­бу­ла­ся прем’єра зна­ме­ни­тої опе­ри Се­ме­на Гу­ла­ка-Ар­те­мов­сько­го

сце­ні­чно­го ми­сте­цтва, які існу­ють ни­ні, пе­ре­ко­на­ний го­лов­ний ре­жи­сер те­а­тру Ана­то­лій Со­лов’яненко. Цей прин­цип він за­сто­су­вав у ро­бо­ті над по­ста­нов­кою.

Від­кри­ва­є­ться за­ві­са. На за­дни­ку — ма­льов­ни­чий пов­но­во­дий Ду­най з йо­го та­єм­ни­чи­ми плавнями (го­лов­на ху­до­жни­ця те­а­тру Ма­рія Ле­вит­ська за­зна­чи­ла, що роз­мі­ри по­ло­тна ся­гну­ли 300 ква­дра­тних ме­трів!). На сце­ні — кла­си­чна ма­зан­ка під оче­ре­том, чи-то пе­ре­вер­ну­тий чо­вен, чи-то ко­ло­да, ко­за­цький віз — оце ма­буть і всі де­ко­ра­ції. Втім, цей мі­ні­ма­лізм ви­прав­да­ний — і еко­но­мі­єю ко­штів, і за­галь­ною кон­це­пці­єю. Справ­жнім бар­ви­стим роз­ма­ї­т­тям вра­жа­ють ко­стю­ми ді­йо­вих осіб та ма­сов­ки (по­ста­нов­ни­ки ка­жуть, що їх ру­чним спосо­бом ви­го­тов­ле­но аж250!) — мо­гу­тньо­го хо­ру (хор­мей­стер — Оле­ксандр Та­ра­сен­ко) та ви­шу­ка­но­го й за­паль- но­го ба­ле­ту (хо­ре­о­граф — Ані­ко Ре­хві­а­шві­лі). При­єм­не вра­же­н­ня спра­ви­ли со­лі­сти: чу­до­ві го­ло­си, гар­на актор­ська гра... До­те­пний Ка­рась (Сер­гій Ма­ге­ра), ні­жна кра­су­ня Окса­на (Те­тя­на Га­ні­на), зав­зя­та й со­ко­ви­та Одар­ка (Ма­рія Березовська), сві­тлий, спов­не­ний ко­ха­н­ня Ан­дрій (Дми­тро Ку­зьмін). Ан­самбль го­ло­сів пі­ді­бра­ний чу­до­во! Впев­не­на, що за па­ру ви­став усе «ви­спі­ва­є­ться». Зни­кне хви­лю­ва­н­ня, а з ним і пе­ні «ше­ро­хо­ва­то­сті» що­до «син­хро­ну» та зву­ко­во­го ба­лан­су з ор­ке­стром.

От­же, но­ва по­ста­нов­ка ви­йшла яскра­вою, ви­до­ви­щною і ди­на­мі­чною, ціл­ком кон­ку­рен­то­спро­мо­жною як «екс­порт­ний про­дукт». Та осо­би­сто ме­ні шко­да ге­ро­ї­ки, яка, — че­рез під­си­ле­н­ня лі­ри­чно­го на­ча­ла, — якось на­чеб­то ні­ве­лю­ва­ла­ся.... во­на бу­ла б осо­бли­во «на ча­сі».

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

ЗУ­СТРІВ­ШИСЬ ПІ­СЛЯ ДОВ­ГОЇ РОЗ­ЛУ­КИ, ОКСА­НА (ТЕ­ТЯ­НА ГА­НІ­НА) І АН­ДРІЙ (ДМИ­ТРО КУ­ЗЬМІН) СПІВ­А­ЮТЬ ЗНА­МЕ­НИ­ТИЙ ДУ­ЕТ «ХМА­РОЙ ЧОР­НОЮ ДІ­БРО­ВА...»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.