Му­зи­ка ви­пад­ку

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Ско­ро 7 бе­ре­зня. Ко­лись для ба­га­тьох ця да­та зда­ва­ла­ся май­же са­краль­ною, чимсь на кшталт дня на­ро­дже­н­ня ро­кн- ро­лу в не­ри­тмі­чній ім­пе­рії: 7.03.81 від­крив­ся Ленінградський рок- клуб. Хай під на­гля­дом ком­со­мо­лу й КДБ (хто то­ді не мав на­гля­ду, хай пер­ший ки­не в ме­не ві­ні­ло­вою пла­тів­кою фір­ми « Ме­ло­дія»), але рок там гра­ли справ­жні­сінь­кий. « Аква­рі­ум » , « Алі­са » , « Кі­но » , « ДДТ » , отру­та на бу­дья­кий смак.

У не по се­зо­ну те­плий зи­мо­вий ве­чір у ком­па­нії тих, хто народився на­ба­га­то пі­зні­ше зни­кне­н­ня Ле­нін­гра­да в Пе­тер­бур­зі, я слу­хаю, як дів­чи­на на ім’я Лі­за спів­ає, си­дя­чи на схо­дах бі­ля вхо­ду в Бу­ди­нок ху­до­жни­ка, пі­сню « Ау­кціо­ну» — пре­кра­сних пе­тер­бурзь­ких бла­знів. При­га­дую, що ро­ків 25 то- му са­ме в цьо­му бу­дин­ку ви­сту­пав той та­ки «Ау­кціон» із ти­ми жпі­сня­ми, про не­пма­на і про пта­ху, так, про не­пма­на то­чно, і на­ро­ду на­бі­гло стіль­ки, що на ган­ку трьо­ма схо­дин­ка­ми ви­ще роз­би­ли ні в чо­му не по­вин­ну ста­тую, ста­туя сто­я­ла там дав­но, але шан­сів у неї не бу­ло, бо ау­кціо­нів­ський шо­у­мен Ве­сел­кін ска­кав у за­лі по спин­ках стіль­ців, і всі по­чу­ва­ли­ся ве­се­ло й на­по­ри­сто, при­су­тні цьо­го, зві­сно, не зна­ють. У на­сту­пно­му ка­дрі ми в тро­лей­бу­сі хо­ром ре­а­ні­му­є­мо « Во­сьми­кла­сни­цю » Цоя, нав­ко­ло все ще 2015-й, до ме­не до­хо­дить анек­до­ти­чність си­ту­а­ції, мій ре­гіт зна­хо­дить у то­ва­ри­ства пов­не ро­зу­мі­н­ня, ось же, но­вих пі­сень за 25 ро­ки не на­скла­да­ли, але яка рі­зни­ця, ду­маю я, ко­ли вже шу­ми­мо на Май­да­ні і хтось із нас ти­хцем п’є го­ріл­ку, я не ві­рю в Про­ви­ді­н­ня, я ві­рю в без­пе­рерв­ність си­гна­лу, в те, що ко­ли спа­дуть хви­лі в оке­а­нах і фон­та­ни всіх ки­тів, ко­ли за­ти­хнуть усі ор­ке­стри і шелест ли­стя в осін­ніх пар­ках, ко­ли зга­снуть со­фі­ти й на­ші очі, десь і ко­лись, ко­лись і десь цей ве­чір по­вто­ри­ться, хо­ча, мо­жли­во, дів­чи­ну зва­ти­муть не Лі­за, а Со­фія або Олександра, й на­ші ру­хи й го­ло­си, й на­віть сло­ва пі­сень, бу­дуть іна­кші, але це зре­штою не про сло­ва, бо му­зи­ка — завжди пи­та­н­ня на­строю, зву­ко­ва фо­то­гра­фія то­го, що все­ре­ди­ні те­бе, спра­ва ми­ті, яку спи­ня­єш без Ме­фі­сто­фе­ля. Нам до­бре спів­а­ло­ся в цей ве­чір. Зна­чить, бу­де до­бре зно­ву.

То­му й не­ма сен­су жа­лі­ти за ми­ну­лим. Бо ні­яко­го ми­ну­ло­го не­має. І ні­яко­го ві­чно­го по­вер­не­н­ня теж.

Є ли­ше му­зи­ка ви­пад­ку. Най­кра­ща му­зи­ка у сві­ті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.