Прав­до­шу­кач у всі ча­си

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ

Епі­зо­ди жи­т­тя і шу­кань пер­шо­го ла­у­ре­а­та Все­укра­їн­ської пре­мії іме­ні Іва­на Огі­єн­ка се­ред ме­ди­ків — Яро­сла­ва ГАНІТКЕВИЧА

На Мі­жна­ро­дно­му кон­гре­сі істо­ри­ків ме­ди­ци­ни, який від­був­ся ці­єї осе­ні, Яро­слав Га­ні­тке­вич пер­шим отри­мав но­во­за­сно­ва­ну ме­даль «Зо­ло­те ру­но».

Епо­хи не ви­би­ра­ють... 1939-го, ко­ли За­хі­дна Укра­ї­на «при­єд­на­ла­ся» до УРСР, Яро­сла­ву, уро­джен­цю Ра­де­хо­ва, бу­ло де­сять. За від­но­сно ко­ро­ткий пе­рі­од на­ста­ло ли­хо­лі­т­тя ні­ме­цької оку­па­ції. Львів те­пер де­я­кі бор­зо­пи­сці іме­ну­ва­ли «Лем­бер­гом». По­тім — грі­зне во­гня­не про­ти­бор­ство між си­ла­ми на­ци­зму і ко­му­ні­зму на під­сту­пах до Га­ли­чи­ни і чер­го­ва її ра­дя­ні­за­ція. Якраз у пер­ші пі­сля­во­єн­ні ро­ки май­бу­тній уче­ний за­вер­шує на­вча­н­ня в шко­лі. Ви­зна­ний кра­щим учнем, ме­да­лі він, однак, не удо­сто­ю­є­ться: утри­мав­ся від всту­пу в ком­со­мол.

Про­те у ме­ди­чний ін­сти­тут у Льво­ві 1946 ро­ку пі­сля успі­шної зда­чі іспи­тів йо­го за­ра­хо­ву­ють. З дру­го­го кур­су ці­ле­спря­мо­ва­но за­йма­є­ться на­у­кою, виконує но­ва­тор­ську сту­дент­ську ро­бо­ту в гур­тку при ка­фе­дрі фі­зіо­ло­гії — про ре­фле­ктор­ні вза­є­мозв’яз­ки вну­трі­шніх ор­га­нів. Однак в аспі­ран­ту­ру сіль­ський лі­кар з Ра­де­хів­сько­го ра­йо­ну по­тра­пляє ви­пад­ко­во: від ви­ді­ле­но­го мі­сця не­спо­ді­ва­но від­мов­ля­є­ться один із акти­ві­стів, то­му, аби во­но не про­па­ло, зга­ду­ють про Ганіткевича. 1955-го, на по­ча­тку пі­сля­ста­лін­ської від­ли­ги, Га­ні­тке­вич за­хи­щає кан­ди­дат­ську ди­сер­та­цію на вель­ми ці­ка­ву те­му «Вплив за­трим­ки і втрат жов­чі на про­це­си збу­дже­н­ня і галь­му­ва­н­ня го­лов­но­го моз­ку». Звер­не­н­ня до неї не­на­че від­обра­жає, але вже в на­ші дні, ося­я­н­ня да­ле­ких про­зор­лив­ців ме­ди­ци­ни, що жовч, в пев­них про­пор­ці­ях і ви­дах, впли­ває на тем­пе­ра­мен­ти. Так край­ні по­лю­си ха­ра­кте­рів — хо­ле­рик і ме­лан­хо­лік — у чо­мусь від­обра­жа­ють при­су­тність у ті­лі рі­зних ва­рі­ан­тів жов­чі. Але не мо­жна не до­да­ти, що ди­сер­та­ція в сво­їй своє­рі­дно­сті свід­чи­ла і про гли­бин­ні ри­си пре­тен­ден­та. Це пер­ша об’єм­на пра­ця та­ко­го ро­ду укра­їн­ською мо­вою в ан­на­лах ка­фе­дри фі­зіо­ло­гії. І, на жаль, на ті ро­ки оста­н­ня...

До­ктор­ську ди­сер­та­цію, та­кож при­свя­че­ну жов­чо­ви­ді­лен­ню як тон­ко­му чин­ни­ку ре­гу­ля­ції нер­во­вої ді­яль­но­сті, Яро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич за­хи­щає, про­те ли­ше за три­над­цять ро­ків. Чо­му ж на­стіль­ки ве­ли­кий роз­рив? Та­ла­но­ви­то­му ви­кла­да­че­ві, улю­блен­це­ві мо­ло­ді до­во­ди­ться в сво­є­му на­у­ко­во­му роз­го­ні по­ки­ну­ти аль­ма-ма­тер: він від­мов­ля­є­ться «по- пов­ни­ти ря­ди пар­тії». Усу­про­від­ній за­пи­сці зна­чи­ться фра­за, рів­но­зна­чна «вов­чо­му кви­тку»: «Ви­рі­зня­є­ться скла­дним ха­ра­кте­ром, що ви­кли­кає тру­дно­щі у вза­є­ми­нах із ке­рів­ни­цтвом».

По­чи­на­є­ться ера ви­му­ше­них по­до­ро­жей. Га­ні­тке­ви­чу да­ють при­ту­лок в ме­ди­чних ко­лах ІваноФранківська, де ти­хий но­ров­ли­вець при­па­дає до ду­ші, а йо­го на­у­ко­вий рі­вень не ви­кли­кає сум­ні­вів. Що ж, і в скла­дні ча­си зу­стрі­ча­ли­ся по­бор­ни­ки спра­ве­дли­во­сті... Вже 1952 ро­ку до­цент Га­ні­тке­вич ор­га­ні­зо­вує при ка­фе­дрі ці­ка­ві сту­дент­ські ци­кли рі­дною мо­во.. Ле­кції уче­но­го з син­те­зом но­ві­тніх да­них із біо­фі­зи­ки і біо­хі­мії ко­ри­сту­ю­ться сла­вою. За­хист ди­сер­та­ції від­бу­ва­є­ться в До­не­цьку. Зда­ва­ло­ся б, со­ро­ка­рі­чно­му до­кто­ро­ві на­ук, еру­ди­то­ві й ен­ту­зі­а­сто­ві по­вин­ні бу­ли за­про­по­ну­ва­ти ка­фе­дру перш за все в рі­дних мі­сцях. Але не так ста­ло­ся, як га­да­ло­ся. Ва­кан­сії для ньо­го є ли­ше в Ка­зах­ста­ні, Се­ре­дній Азії, да­ле­ких мі­стах на схо­ді Ро­сії. І по­чи­на­є­ться тре­тій український штурм — Чер­нів­ці...

На біо­ло­гі­чно­му фа­куль­те­ті Бу­ко­вин­сько­го уні­вер­си­те­ту Ганіткевича оби­ра­ють за­ві­ду­ва­чем ка­фе­дри фі­зіо­ло­гії лю­ди­ни і тва­рин, а по­тім і про­фе­со­ром. І ось у ме­жах фа­куль­те­ту Яро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич у спів­дру­жно­сті з фі­зи­ка­ми, хі­мі­ка­ми, ма­те­ма­ти­ка­ми фор­мує но­вий на­прям — до­слі­дже­н­ня по­верх­не­во-актив­них ре­чо­вин. Во­но на­стіль­ки при­ва­бли­ве, що Яро­сла­ва Ганіткевича вво­дять до скла­ду на­у­ко­вої ра­ди при Мі­ні­стер­стві ви­щої і се­ре­дньої спе­ці­аль­ної осві­ти Укра­ї­ни, на­у­ко­вої ра­ди з мем­бра­но­ло­гії АН УРСР, а та­кож еко­ло­гі­чної се­кції на­у­ко­во­го ко­мі­те­ту в Мо­скві з по­верх­не­во­актив­них ре­чо­вин. УЧер­нів­цях 1975 ро­ку про­хо­дить під егі­дою ка­фе­дри Все­со­ю­зний сим­по­зі­ум з про­блем фі­зіо­ло­гі­чної ролі та­ких ре­чо­вин но­во­го кла­су.

І зно­ву, як не па­ра­до­ксаль­но, Га­ні­тке­вич стає не ду­же ба­жа­ним « ке­рів­ни­цтву » , осо­бли­во у спро­бах хо­ча б час­тко­вої укра­ї­ні­за­ції на­вчаль­но­го про­це­су на фа­куль­те­ті. По­пе­ре­дже­н­ня мо­жно­влад­ців в уні­вер­си­тет­ських чер­то­гах зву­чать не­дво­зна­чно: «Якщо ви не від­мо­ви­те­ся від зай­вих но­ва­цій, то ми як да­ли зва­н­ня про­фе­со­ра, так і за­бе­ре­мо йо­го». Уцій атмо­сфе­рі Га­ні­тке­вич — ли­ше Дон Кі­хот. 1981 ро­ку він ви­му­ше­ний від­мо­ви­ти­ся від кон­ку­рен­ції на свою ж по­са­ду, і вакансію за­ймає фа­хі­вець із Ки­ши­не­ва, да­ле­кий від про­кла­де­но­го кур­су.

Так че­рез двад­цять п’ ять ро­ків Яро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич по­вер­та­є­ться до Льво­ва. На пе­да­го­гі­чний те­рен йо­го, однак, не до­пу­ска­ють. Ві­до­мо­му вче­но­му про­по­ну­ють ли­ше пост ке­рів­ни­ка гру- пи у від­ді­лен­ні Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­ки АН УРСР, а та­кож ста­тус про­від­но­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка не­стру­ктур­ної ла­бо­ра­то­рії у від­ді­лен­ні фі­зи­ко-хі­мії і те­хно­ло­гії го­рю­чих ко­па­лин. Но­ві га­лу­зі в уні­вер­су­мі йо­го знань і по­чи­нів — ре­кре­а­ція, еко­ло­гія, лі­ку­валь­ні вла­сти­во­сті при­кар­пат­ських мі­не­раль­них вод, при ви­вчен­ні яких ре­а­лі­зу­ю­ться на­пра­цю­ва­н­ня Яро­сла­ва Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча з по­верх­не­во- актив­них ре­чо­вин. На­ре­шті здій­сню­є­ться, за про­по­зи­ці­єю ректора ме­ди­чно­го уні­вер­си­те­ту ві­до­мо­го хі­рур­га Ми­хай­ла Па­влов­сько­го, і дов­го­ж­да­не по­вер­не­н­ня в ме­ди­ци­ну: при уні­вер­си­те­ті ор­га­ні­зо­ву­є­ться під ке­рів­ни­цтвом Яро­сла­ва Ганіткевича лабораторія жов­чно­кам’яної хво­ро­би. Про­тя­гом ко­ро­тко­го ча­су тут про­по­ну­ю­ться но­ві ме­то­ди ді­а­гно­сти­ки по­ру­шень у цій си­сте­мі, ви­су­ва­є­ться пер­спе­ктив­на для клі­ні­ки те­о­рія ви­ни­кне­н­ня жов­чних ка­ме­нів, їхньої мі­кро­стру­кту­ри і ди­на­мі­ки.

При­хо­дить 1989 рік, пен­сій­ний ру­біж для Я. Ганіткевича. І, по су­ті, ли­ше за­раз він мо­же ви­гу­кну­ти: «Віль­ний, віль­ний, віль­ний, на­ре­шті!» Аби за­ну­ри­ти­ся в улю­бле­ні про­сто­ри — істо­рію укра­їн­ської ме­ди­ци­ни, але без за­мов­чу­вань і пе­ре­кру­чень.

Се­ред 460 пу­блі­ка­цій уче­но­го у ві­тчи­зня­но­му і за­ру­бі­жно­му на­у­ко­во­му дру­ці і 22 мо­но­гра­фій — зна­чна ча­сти­на якраз і при­свя­че­на від­нов­лен­ню та­ких пер­во­з­дан­них істин. При­чо­му по­ка­зо­во — 220 та­ких од­кро­вень Я. Га­ні­тке­вич пред­ста­вив вже пе­ре­бу­ва­ю­чи на «за­слу­же­ній» пен­сії, на гро­мад­ських за­са­дах. Вла­сне, на­стає йо­го «дру­ге ди­ха­н­ня», до­слі­дник-по­дви­жник най­актив­ні­шим чи­ном бе­ре участь у від­ро­джен­ні НТШ — На­у­ко­во­го то­ва­ри­ства ім. Т.Г. Шевченка, стає пер­шим го­ло­вою йо­го Лі­кар­ської ко­мі­сії і від­нов­лює ви­да­н­ня «Лі­кар­ської збір­ки» НТШ. На її сто­рін­ках, не­мов сигнал до подаль­шої ре­а­ні­ма­ції прав­ди, з’яв­ля­ю­ться ма­те­рі­а­ли про лі­ка­рів УПА, про ме­ди­чні по­чи­ни в УНР. Ра­зом із Пав­лом Пун­ді­єм, уче­ним-по­бра­ти­мом із-за оке­а­ну, Яро­слав Га­ні­тке­вич фор­мує ен­ци­кло­пе­ди­чний до­від­ник «Укра­їн­ські лі­ка­рі». 2002 ро­ку ви­йшла кни­га Ганіткевича «Укра­їн­ські лі­ка­рі-вче­ні пер­шої по­ло­ви­ни ХХ сто­лі­т­тя та їхні на­у­ко­ві шко­ли», де впер­ше прав­ди­во освітлені до­ся­гне­н­ня ба­га­тьох фі­гур укра­їн­ської на­у­ки, які дов­гий час бу­ли за­бу­ті... Тут ма­те­рі­а­ли про ре­пре­со­ва­них у рі­зні ро­ки укра­їн­ських ме­ди­ків, зокре­ма про тра­гі­чні жер­тви на цій ни­ві Олександра Жу­рав­ля, Олександра Чер­ня­хів­сько­го, про ін­ших впер­ше по­вер­не­них у су­спіль­ну пам’ять стра­дни­ків. Вста­нов­ле­н­ня ме­мо­рі­аль­ної до­шки у Ки­є­ві на честь ви­да­тно­го ото­ла­рин­го­ло­га Олександра Ми­тро­фа­но­ви­ча Пу­чков­сько­го, чия ді­яль­ність бу­ла обір­ва­на ку­лею НКВД, вла­сне, ба­га­то в чо­му іні­ці­йо­ва­не ар­хів­ни­ми роз­роб­ка­ми Ганіткевича. До ре­чі, це пер­ший і до­ки, зда­є­ться, остан­ній по­ді­бний ети­чний знак.

Ви­хо­дить у світ і уні­каль­на мо­но­гра­фія Я. Ганіткевича «Укра­їн­ська ме­ди­ци­на у фа­ктах та іме­нах». Тут упер­ше в па­ра­лель­ній хро­ні­ці від­тво­рю­ю­ться по­дії в ста­нов­лен­ні га­лу­зі і жит­тє­пи­си її фун­да­то­рів, при цьо­му в аб­со­лю­тно об’єктив­ній оцін­ці. Так що­до фі­гу­ри О.Ф. Ма­кар­чен­ко, при­зна­че­но­го 1939 ро­ку ди­ре­кто­ром Львів­сько­го ме­ди­чно­го ін­сти­ту­ту, ки­їв­сько­го по­слан­ця, ав­тор за­зна­чає, що він одра­зу ж під­три­мав по­чин із укра­ї­ні­за­ції ка­федр.

Не­що­дав­но Яро­слав Во­ло­ди­ми­ро­вич на­ді­слав на мою адре­су пе­ре­лік сво­їх остан­ніх ро­біт 2009 — 2014 рр. Ось ли­ше кіль­ка по­зи­цій. Під­го­тов­ле­но 69 пер­со­на­лій для « Ен­ци­кло­пе­дії су­ча­сної Укра­ї­ни» (ЕСУ), де пред­став­ле­ні і ві­до­мі й аб­со­лю­тно скром­ні іме­на. Або та­кі окре­мі на­ри­си — «Яро­слав Оку­нев­ський — вій­сько­вий лі­кар, пу­блі­цист, до­ктор ме­ди­ци­ни, кон­тра­дмі­рал вій­сько­во-мор­сько­го фло­ту Ав­стро-Угор­щи­ни», «Український Швей­цер — лі­кар і ман­дрів­ник Сте­пан Зо­щук», ори­гі­наль­ні стат­ті про Ки­їв­ський ме­ди­чний ін­сти­тут в оку­по­ва­но­му гі­тле­рів­ця­ми мі­сті, про ге­ро­ї­чні зу­си­л­ля Укра­їн­сько­го Чер­во­но­го Хре­ста в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Ужур­на­лі Vesalius у Лон­до­ні но­вий на­у­ко­вий лі­то­пи­сець впер­ше опу­блі­ку­вав низ­ку ста­тей про вне­сок укра­їн­ських лі­ка­рів і вче­них у все­сві­тню ме­ди­ци­ну, об’єктив­но пред­ста­вив ета­пи ле­ген­дар­ної істо­рії Львів­сько­го ме­ди­чно­го уні­вер­си­те­ту. Під­го­тов­ле­ні аб­со­лю­тно ав­тор­ські са­мо­бу­тні ви­пу­ски « Укра­їн­сько­го ме­ди­чно­го ка­лен­да­ря » за 2013, 2014 ро­ки, за­вер­шу­є­ться у фор­му­ван­ні та­кий ба­га­то­пла­но­вий ори­гі­наль­ний по­каж­чик на 2015 рік.

Ще 2003 ро­ку Яро­слав Га­ні­тке­вич і йо­го ко­ле­га з Тер­но­по­ля Оле­ксандр Го­ля­чен­ко пі­дго­ту­ва­ли но­ву на­вчаль­ну про­гра­му з ди­сци­плі­ни з на­ле­жни­ми істо­ри­ко-су­спіль­ни­ми акцен­та­ми, а 2004 ро­ку ви­да­ли про­бним на­кла­дом під­ру­чник. Йо­го тре­ба бу­ло б пе­ре­ви­да­ти, кни­га ста­ла ра­ри­те­том. Се­ред по­ба­жань ве­те­ра­на на­у­ки — зро­би­ти ви­пуск укра­їн­сько­го ме­ди­ко-істо­ри­чно­го жур­на­лу. Го­ра­цію на­ле­жить ви­слів «В се­ре­ди­ну явищ». Так вже ба­га­то де­ся­ти­літь са­мо­від­да­но пра­цює Яро­слав Га­ні­тке­вич.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.