«ЛIРА»: дім укра­їн­сько­го кі­на

Та­ко­го гар­ми­де­ру сто­ли­чний Кі­но­те­атр іме­ні Ча­па­є­ва не ба­чив ду­же дав­но

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

При­чи­на від­ра­дна й дов­го­о­чі­ку­ва­на: від­кри­т­тя кі­но­те­а­тру укра­їн­сько­го філь­му.

На­справ­ді це — най­ста­рі­ший кі­но­те­атр Ки­є­ва. Зі сце­ни за­чи­ту­ва­ли ого­ло­ше­н­ня за 1913 рік про йо­го від­кри­т­тя зі згад­ка­ми про сим­фо­ні­чний ор­кестр і «ве­жли­вую и пре­ду­пре­ди­тель­ную при­слу­гу». Іме­ні Ча­па­є­ва він став за ко­му­ні­стів, ни­ні ж На­ціо­наль­на спіл­ка кі­не­ма­то­гра­фі­стів Укра­ї­ни та «Ки­їв­кі­но­фільм» про­сять ме­рію по­вер­ну­ти істо­ри­чну на­зву — «Лі­ра».

По су­ті, три­ва­лий час бу­дів­ля не фун­кціо­ну­ва­ла за при­зна­че­н­ням; тут ба­зу­вав­ся те­атр «Актор». Цьо­го ро­ку іні­ці­а­тив­на гру­па кі­не­ма­то­гра­фі­стів іні­ці­ю­ва­ла по­вер­не­н­ня — хай і час­тко­ве — фун­кцій кі­но­по­ка­зу.

Чо­му час­тко­ве? То­му що ані ре­кон­стру­кції, ані пов­но­цін­но­го про­ка­ту — та­ко­го, як, на­при­клад, в ін­ших ко­му­наль­них кі­но­те­а­трах на кшталт «Ки­є­ва» — по­ки не пе­ред­ба­ча­є­ться. Ор­га­ні­за­то­ри го­во­рять швид­ше про « про­ка­тний марафон» — тим не менш, на тлі став­ле­н­ня пе­ре­ва­жної біль­шо­сті про­ка­тни­ків до ві­тчи­зня­но­го кі­на, про­ект « Лі­ра » — без­умов­ний про­рив.

Ре­пер­ту­ар скла­да­ти­муть близь­ко 50 стрі­чок, ви­ро­бле­них в остан­ні ро­ки. Біль­шість з них ство­ре­ні за фі­нан­со­вої під­трим­ки дер­жа­ви. Жан­ро­вий ді­а­па­зон роз­ма­ї­т­тя за­до­віль­ний: ігро­ві, до­ку­мен­таль­ні, ані­ма­цій­ні тво­ри, збір­ки ко­ро­тко­ме­тра­жних де­бю­тів. Щоп’ятни­ці пе­ред се­ан­сом — ви­сту­пи ре­жи­се­рів або акто­рів, ко­жно­го че­твер­га — ре­тро­спе­кти­ва кла­си­ків, яку пред­став­ля­ти­муть кі­но­кри­ти­ки.

Ви­сту­па­ю­чи на від­крит­ті «Лі­ри», ре­жи­сер Ми­ро­слав Сла- бо­шпи­цький оха­ра­кте­ри­зу­вав пре­зен­та­цій­ний ро­лик з на­різ­кою з анон­со­ва­них кар­тин як до­каз існу­ва­н­ня в кра­ї­ні ціл­ком роз­ви­не­ної єв­ро­пей­ської кі­не­ма­то­гра­фії, однак за­сте­ріг від зай­вих ілю­зій: хи­бна по­лі­ти­ка від­по­від­них ві­домств мо­же при­зве­сти до то­го, що не­за­ба­ром ре­пер­ту­ар «Лі­ри» не бу­де чим по­пов­ню­ва­ти. Ві­та­лій Кня­жи­цький, го­ло­ва пар­ла­мент­сько­го ко­мі­те­ту з ма­ло­зро­зумі­лою на­звою «з пи­тань куль­ту­ри та ду­хов­но­сті», не зміг на­ве­сти пе­ре­кон­ли­вих контр­ар­гу­мен­тів, спро­бу­вав­ши про­ти­ста­ви­ти по­пе­ре­днє ке­рів­ни­цтво Дер­жав­но­го агент­ства з пи­тань кі­на (во­но якраз змо­гло пра­виль­но спря­му­ва­ти фі­нан­со­вий по­тік, чим і за­без­пе­чи­ло нинішній роз­квіт) ни­ні­шнім пі­сля­ре­во­лю­цій­ним куль­тур­тре­ге­рам, ко­трі, зда­є­ться, по­ки що ні­чо­го на під­трим­ку кі­но­ін­ду­стрії, окрім не­ясно об­ґрун­то­ва­но­го збо­ру з ко­мер­цій­но­го про­ка­ту, за­про­по­ну­ва­ти не мо­жуть.

От­же, кі­но­те­атр від­крив­ся, але про­бле­ми ли­ши­ли­ся. Чи бу­де що по­ка­зу­ва­ти пі­сля то­го, як за­вер­ша­ться по­ка­зи обі­ця­них стрі­чок? Чи ста­не в дер­жа­ви му­дро­сті ви­да­ва­ти гро­ші по всіх ці­ка­вих за­яв­ках, а не тіль­ки мо­раль­но « пра­виль­ним » , однак кі­не­ма­то­гра­фі­чно без­та­лан­ним ді­я­чам або лю­дям, на­бли­же­ним до ке­рів­ни­цтва? Чи зро­бле­ні ви­снов­ки з «оска­рів­сько­го » скан­да­лу? Чи до­по­мо- жуть са­мій «Лі­рі» не тіль­ки з пе­ре­йме­ну­ва­н­ням, але й з по­лі­пше­н­ням по­бу­то­вих умов (яв­но по­тре­бу­ють ре­мон­ту сан­ву­зли, з яких пра­цює тіль­ки один, і вен­ти­ля­ція в за­лі)? Пи­тань ба­га­то, рі­зних, ва­жли­вих. Бу­де­мо спо­ді­ва­тись на вча­сні від­по­віді.

Ну а по­ки що всіх, хто хо­че по­ди­ви­ти­ся укра­їн­ське кі­но, рі­зне й хо­ро­ше, ла­ска­во про­си­мо при­хо­ди­ти за адре­сою: Ве­ли­ка Жи­то­мир­ська, 40, по­руч із Львів­ською пло­щею. Вже сьо­го­дні в про­гра­мі «Му­зей кі­на»:

кла­си­чний фільм Іва­на Ми­ко­лай­чу­ка « Ва­ві­лон ХХ » (1979 р.);

всту­пне сло­во — одно­го з на­ших най­ав­то­ри­те­тні­ших кі­но­кри­ти­ків — Во­ло­ди­ми­ра Вой­тен­ка, з акту­аль­них ро­біт по­ка­жуть аль­ма­нах «Чор­ний зо­шит Май­да­ну»;

три­лер Во­ло­ди­ми­ра Ти­хо­го «Зе­ле­на ко­фта»;

му­зи­чну ко­ме­дію Ана­то­лія Ма­те­шка «Тру­бач»;

В остан­ні дні ста­ло ві­до­мо, що ініціатива ки­ян по­ши­рю­є­ться за ме­жі сто­ли­ці: в Рів­но­му і в Ума­ні теж пла­ну­ють від­кри­ти кі­но­те­а­три ві­тчи­зня­но­го філь­му.

І зно­ву вар­то по­вто­ри­ти. В на­шо­го кі­на на­ре­шті з’явив­ся свій дім. Го­лов­не, щоб бу­ло са­ме кі­но.

ФОТО УНІАН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.