«Ли­цар сво­бо­ди» або «по­ка­ра­ний роз­пу­сник»?

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­ри­на ЧЕРКАШИНА

На «По­ба­че­н­ня з Дон Жу­а­ном» за­про­сив ме­ло­ма­нів ди­ри­гент Ми­ко­ла Дя­дю­ра

Образ не­по­кір­ли­во­го іспан­сько­го гран­да і зу­хва­ло­го за­во­йов­ни­ка жі­но­чих сер­дець Дон Жу­а­на ось вже де­кіль­ка сто­літь хви­лює люд­ство, на­бу­ва­ю­чи рі­зно­го ви­гля­ду на сто­рін­ках п’єс і по­ем, в жи­во­пи­сних по­ло­тнах, на те­а­траль­но­му ко­ну і в му­зи­чних тво­рах. У пер­ший пе­рі­од за­хо­пле­н­ня ці­єю ле­ген­дою пе­ре­лам­ним мо­мен­том її ро­зу­мі­н­ня ста­ла зна­ме­ни­та опе­ра Мо­цар­та. Від неї від­штов­ху­ва­ли­ся ро­ман­ти­ки на­сту­пно­го по­ко­лі­н­ня, ви­во­дя­чи на пер­ший план вті­ле­ний у мо­цар­тів­сько­му До­ну Жу­а­ні іде­ал віль­ної осо­би­сто­сті. Ві­до­мий дан­ський фі­ло­соф С. К’єр­ке­гор зро­бив ви­сно­вок, що мо­цар­тів­ський Дон Жу­ан при­ро­дний у всіх сво­їх про­я­вах, во­ло­діє все­пе­ре­мо­жною жит­тє­вою си­лою й упо­ді­бню­є­ться до са­мо­го бо­га ко­ха­н­ня і чут­тє­во­сті Еро­са. Це по­яснює, чо­му пе­ред ним не мо­же всто­я­ти жо­дна жін­ка. Про­те Мо­царт зу­мів по­ка­за­ти сво­го ге­роя на­стіль­ки рі­зним, бли­ску­чим і від­ра­зли­вим, та­ким, що ви­кли­кає до­ві­ру й ци­ні­чно зне­ва­жає всі мо­раль­ні нор­ми, що і сьо­го­дні по­ста­нов­ни­ки про­по­ну­ють ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жні про­чи­та­н­ня йо­го ви­зна­но­го ше­дев­ра.

Свій вне­сок до роз­роб­ки по­пу­ляр­ної ле­ген­ди зро­би­ли укра­їн­ські твор­ці. Так, у п’єсі «Ка­мін­ний го­спо­дар» Ле­ся Укра­їн­ка ви­ді­ли­ла де­кіль­ка сми­сло­вих лі­ній. Спо­ча­тку, згі­дно з її тра­кту­ва­н­ням, До­на Жу­а­на по­ка­за­но як ли­ца­ря сво­бо­ди й про­тив­ни­ка від­ста­ло­го цар­ства ко­ман­до­рів, що при­гні­чує осо­би­стість. У дру­жи­ні Ко­ман­до­ра Донні Ан­ні він зна­хо­дить ту єди­ну, силь­ну ду­хом жін­ку, яка змо­гла по-справ­жньо­му йо­го під­ко­ри­ти. Але від­пла­тою за йо­го не­по­кір­ність і гру зі смер­тю ста­ла зра­да вла­сним іде­а­лам, зго­да отри­ма­ти До­нну Ан­ну, вдя­гнув­ши плащ уби­то­го ним Ко­ман­до­ра й успад­ку­вав­ши йо­го вла­ду. П’єса Ле­сі Укра­їн­ки ста­ла осно­вою лі­брет­то ба­ле­ту Ві­та­лія Гу­ба­рен­ка «Ка­мін­ний го­спо­дар», який, по­чи­на­ю­чи з 1969 ро­ку, про­тя­гом ба­га­тьох се­зо­нів із успі­хом ста­вив­ся на сце­нах укра­їн­ських те­а­трів, а та­кож про­зву­чав в Аш­га­ба­ті та в Бол­га­рії.

Своє «По­ба­че­н­ня з Дон Жу­а­ном» дня­ми за­про­по­ну­вав слу­ха­чам ди­ри­гент Ми­ко­ла Дя­дю­ра, ви­сту­пив­ши з оригінально скла­де­ною про­гра­мою в ци­клі або­не­мен­тних кон­цер­тів Ака­де­мі­чно­го сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Укра­ї­ни. Оскіль­ки ні «Дон Жу­ан», ні ін­ші опе­ри Мо­цар­та дав­но не йдуть на сце­ні на­шої На­ціо­наль­ної опе­ри, Мо­царт став пер­шим ге­ро­єм цьо­го ве­чо­ра. У ви­ко­нан­ні ор­ке­стру яскра­во про­зву­ча­ла тем­пе­ра­мен­тна, спов­не­на во­гню й си­ли увер­тю­ра до опе­ри «Дон Жу­ан». Сце­ни та арії з ці­єї опе­ри ви­ко­на­ли чу­до­ві спів­а­ки. Дав­но за­во­ю­ва­ла сим­па­тії пу­блі­ки Оль­га На­гор­на, яка бу­ла цьо­го ве­чо­ра і одер­жи­мою спра­гою пом­сти Дон­ною Ан­ною, і на­їв­ною про­ста­чкою Цер­лі­ною. До най­по­пу- ляр­ні­ших но­ме­рів мо­цар­тів­ської опе­ри по пра­ву на­ле­жить ду­ет Дон Жу­а­на та Цер­лі­ни «Ру­чку мне да­шь твою ты». У кон­цер­ті він був ро­зі­гра­ний Оль­гою На­гор­ною та Оле­ксан­дром Бой­ко як жи­ва те­а­траль­на сцен­ка. Оле­ксандр Бой­ко ство­рив при­ва­бли­вий образ мо­цар­тів­сько­го ге­роя, з тем­пе­ра­мен­том та енер­гі­єю, що пе­ре­ли­ва­є­ться че­рез край, ви­ко­нав­ши зна­ме­ни­ту «арію з шам­пан­ським». Низ­ку мо­цар­тів­ських порт­ре­тів до­пов­нив мо­ло­дий те­нор зі сві­жим на­си­че­ним го­ло­сом Ва­лен­тин Ди­тюк, про­де­мон­стру­вав­ши віль­не во­ло­ді­н­ня кан­ти­ле­ною в одній з арій же­ни­ха Дон­ни Ан­ни До­на От­та­віо.

У мо­цар­тів­ську ча­сти­ну про­гра­ми ор­га­ні­чно впи­са­ла­ся та­кож 40 сим­фо­нія, твір, який у всіх на слу­ху. Але Ми­ко­ла Дя­дю­ра зу­мів у сво­їй ін­тер­пре­та­ції роз­кри­ти близь­кість обра­зів сим­фо­нії до му­зи­ки «Дон Жу­а­на», ви­окре­мив­ши її те­а­траль­ні яко­сті. Окрім на­тхнен­ної лі­ри­ки він під­кре­слив дра­ма­ти­чні ми­ті, енер­гію му­зи­чно­го роз­во­ро­ту, про­де­мон­стру­вав яскра­вість кон­тра­стів се­ре­дніх ча­стин та фі­на­лу сим­фо­нії...

Без­умов­ною куль­мі­на­ці­єю всьо­го кон­цер­ту ста­ли два тво­ри ком­по­зи­то­рів ХХ сто­лі­т­тя, що впи­са­ли свої не­по­втор­ні сто­рін­ки в тра­кту­ва­н­ня дон-жу­а­нів­ської те­ми. Ми­ко­ла Дя­дю­ра по­вер­нув на сим­фо­ні­чну естра­ду му­зи­ку ба­ле­ту Ві­та­лія Гу­ба­рен­ка, що дав­но не зву­ча­ла з те­а­траль­ної сце­ни. Як істин­но те­а­траль­ний ди­ри­гент він збу­ду­вав ви­схі­дну дра­ма­тур­гію чо­ти­рьох цен­траль­них фра­гмен­тів ба­ле­ту, пов’яза­ну з іспан­ським ко­ло­ри­том бли­ску­чо­го ба­лу в бу­дин­ку Ко­ман­до­ра, з екс­по­зи­ці­єю обра­зу Дон­ни Ан­ни, сце­ною ра­пто­во­го за­ро­дже­н­ня ко­ха­н­ня у мить пер­шої її зу­стрі­чі з Дон Жу­а­ном (йо­го голос спо­ча­тку озву­че­ний дов­гим ме­лан­хо­лій­ним со­ло ві­о­лон­че­лі), на­ре­шті, з фі­наль­ним, втор­гне­н­ням важ­кої хо­ди Ко­ман­до­ра, що різ­ко пе­ре­ри­ває на­тхнен­не лю­бов­не Ада­жіо.

І в му­зи­ці Гу­ба­рен­ка, і в бли­ску­чій пар­ти­ту­рі сим­фо­ні­чної по­е­ми Рі- хар­да Штра­у­са «Дон Жу­ан», яка за­вер­шу­ва­ла про­гра­му, ве­ли­ке на­ван­та­же­н­ня при­па­дає на всі ор­ке­стро­ві гру­пи й го­ло­си. В обох ви­пад­ках в ор­ке­стрі ство­рю­ю­ться озву­че­ні рі­зни­ми тем­бра­ми ви­ди­мі кар­ти­ни й обра­зи, ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ви­ра­зні со­ло окре­мих ін­стру­мен­тів. Та­кі бар­ви­сті пар­ти­ту­ри да­ли мо­жли­вість ви­со­ко оці­ни­ти не ли­ше та­лант ди­ри­ген­та, що ді­яв як до­свід­че­ний те­а­траль­ний дра­ма­тург, але й май­стер­ність ор­ке­стро­во­го ко­ле­кти­ву, яким він ке­ру­вав. При цьо­му зі­став­ле­н­ня двох тво­рів бу­ло ці­ка­ве тим, що до­зво­ли­ло по­ка­за­ти, що Ві­та­лій Губаренко та Рі­хард Штра­ус пред­ста­ви­ли в му­зи­ці рі­зно­го Дон Жу­а­на. У пер­шо­му ви­пад­ку це був са­мо­тній ро­ман­тик, ціл­ком по­гли­не­ний по­ри­ва­ми по­чу­т­тя, що ра­пто­во на­ли­ну­ло, в дру­го­му — тем­пе­ра­мен­тний гра­вець, не­втом­ний шу­кач при­год, для яко­го лю­бов­ні ін­три­ги бу­ли ли­ше не­дов­ги­ми лі­ри­чни­ми па­у­за­ми у ви­рі не­спин­них жит­тє­вих при­стра­стей.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

МИ­КО­ЛА ДЯ­ДЮ­РА ВИ­СТУ­ПИВ ІЗ ОРИГІНАЛЬНО СКЛА­ДЕ­НОЮ ПРО­ГРА­МОЮ В ЦИ­КЛІ АБО­НЕ­МЕН­ТНИХ КОН­ЦЕР­ТІВ АКА­ДЕ­МІ­ЧНО­ГО СИМ­ФО­НІ­ЧНО­ГО ОР­КЕ­СТРУ НА­ЦІО­НАЛЬ­НОЇ ФІ­ЛАР­МО­НІЇ УКРА­Ї­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.