«Зві­рі» під­ко­ри­ли і сце­ну, і зал

Den (Ukrainian) - - Культура - Сві­тла­на АГРЕСТ-КО­РО­ТКО­ВА

Лесь По­дерв’ян­ський упер­ше пред­ста­вив SMS-опе­ру в сти­лі фар­со­са­ти­ри

Лі­те­ра­тур­ні опу­си Ле­ся По­дерв’ян­сько­го, за­сно­ва­ні на хо­ро­шо­му знан­ні кла­си­ки, пов­ні гір­ко­го сар­ка­зму і яскра­во­го гу­мо­ру, вла­сти­во­го ви­то­кам укра­їн­ської лі­те­ра­тур­ної спад­щи­ни, дав­но вже чи­та­ю­ться з не­пі­дро­бле­ним ін­те­ре­сом не ли­ше на те­ре­нах на­шої кра­ї­ни. На­пи­са­ні сур­жи­ком, який, зно­ву ж та­ки, ви­ко­ри­сто­ву­вав­ся не­за­бу­тні­ми кла­си­ка­ми, з чи­сель­ни­ми вкра­пле­н­ня­ми не­цен­зур­ної ле­кси­ки, во­ни див­ним чи­ном по­збав­ле­ні вуль­гар­но­сті і смі­шать до сліз. Що­прав­да, ді­тям на ніч їх не про­чи­та­єш (але ж для цьо­го існує ди­тя­ча лі­те­ра­ту­ра).

Тво­рам По­дерв’ ян­сько­го дав­но вже ті­сно в ме­жах дру­ко­ва­ної про­ду­кції, і вже бу­ли здій­сне­ні успі­шні спро­би їхніх те­а­траль­них ін­тер­пре­та­цій. А но­вий до­свід пе­ре­тво­ре­н­ня їх на опер­не лі­бре­то, пов­но­цін­ну му­зи­чну ви­ста­ву про­сто вра­зив зал.

За жан­ром, ви­зна­че­ним ав­то­ра­ми, це — SMS- опе­ра. Зву­чить не­зви­чно і при­ва­бли­во. Я б на­зва­ла дій­ство мю­зи­клом у сти­лі фар­со­са­ти­ри. Але суть не у ви­зна­че­н­нях, а зре­штою — ви­йшла про­фе­сій­на, ху­до­жньо ці­лі­сна і ду­же су­ча­сна ви­ста­ва.

Роз­по­від­а­ти зміст будь-яко­го тво­ру, тим біль­ше в ре­цен­зії, спра­ва нев­дя­чна і мар­на. Ди­ви­ти­ся тре­ба, чи­та­ти! Ска­жу ли­ше, що го­лов­ні ге- рої — су­пер­се­ксу­аль­на хи­жа­чка Біл­ка (Лі Бер­лін­ська), по­ро­чний, на­ді­ле­ний усі­ма но­во­мо­дни­ми ком­пле­кса­ми Кіт (Дми­тро Вів­ча­юк) і «на­ро­дний» Мі­ха (Олег При­мо­ге­нов), які во­лею до­лі зу­стрі­ли­ся в дрі­му­чо­му лі­сі, див­ним чи­ном на­слі­ду­ю­чи че­хов­ських ге­ро­їв, пі­шли сві­том «у по­шу­ках істи­ни». Отри­мав­ши в слав­ній Си­зра­ні про­ро­ку­ва­н­ня сла­ви, ав­тор ки­дає їх в епі­центр дер­жав­ної машини, зі всі­єю її «кра­сою» — бо­же­віль­ни­ми ди­кта­то­ра­ми (які, втім, завжди зна­йдуть між со­бою спіль­ну мо­ву), слу­жи­ви­ми ли­зо­блю­да­ми, збо­чен­ця­ми, яки­ми завжди ки­шить хво­ра вла­да, то­що. Здій­снив­ши «при­го­лом­шли­ві по­дви­ги», ви­ко­нав­ши ба­жа­н­ня во­ждя, до­тор­кнув­шись до свя­та свя­тих — Крем­ля і Бер­лі­на, «по­ми­лу­ва­ні» зві­рі по­тра­пля­ють у рі­дне лі­со-си­бір­ське се­ре­до­ви­ще, ви­ко­ну­ю­чи в яко­сті ко­ди оду ку­мів­ству.

Ав­тор текс­ту, він же — сце­но­граф, і вер­баль­но, і ві­зу­аль­но чі­тко по­зна­чає ха­ра­кте­ри ге­ро­їв і ча­су. Сти­лі­зо­ва­ні Ана­ста­сі­єю По­дерв’ян­ською ко­стю­ми ор­га­ні­чно до­пов­ню­ють сце­но­гра­фі­чні ви­шу­ку­ва­н­ня. Вся ко­ман­да пра­цює від­мін­но — ху­до­жник по сві­тлу Пе­тер Мюл­лер, ре­жи­сер Ан­дрій Крі­тен­ко, гра­фік Ми­хай­ло Але­ксан­дров, скуль­птор Оле­ксандр Смир­нов і тво­рець ві­део Ксе­нія Шин­ка­рук. А ком­по­зи­тор В’ яче­слав На­за­ров з му­зи­ки ві­до­мих опер, опе­рет, шан­со­ну, на­ро­дних ме­ло­дій і мі­ських ро­ман­сів ство­рив ди­во­ви­жно ці­лі­сну му­зи­чну кан­ву цьо­го ори­гі­наль­но­го тво­ру.

За не­ве­ли­кий ре­пе­ти­цій­ний пе­рі­од ви­ник зі­гра­ний актор­ський ан­самбль, де ко­жен ви­ко­на­вець во­ло­діє всі­єю па­лі­трою актор­ської май­стер­но­сті — во­кал, мо­ва, пла­сти­ка. Го­ме­ри­чний ре­гіт ви­кли­кає тан­дем тан­цю­ю­чо­го Гі­тле­ра (Єв­ге­ній Ка­по­рін) і Ста­лі­на (Іван Зав­го­ро­дній), який так ці­нує ба­лет, спів­ає. При­чо­му зі сце­ни йде жи­вий звук.

« Зві­рі » , на мою дум­ку, більш ніж успі­шна спро­ба ство­ре­н­ня су­ча­сно­го укра­їн­сько­го ми­сте­цтва. Ви­ста­ва з че­стю мо­же пред­став­ля­ти Укра­ї­ну за кор­до­ном. Але го­лов­не, аби у твор­ців ви­ста­чи­ло фі­нан­сів та ен­ту­зі­а­зму по­ка­за­ти її на­шо­му, укра­їн­сько­му, гля­да­че­ві. Мо­лод­ці ме­це­на­ти, які під­три­ма­ли ідею її ство­ре­н­ня. І бу­дуть удві­чі мо­лод­ці, якщо по­да­ру­ють її всій Укра­ї­ні.

ФОТО АНА­СТА­СІЇ ПО­ДЕРВ’ЯН­СЬКОЇ

У SMS-ОПЕРІ «ЗВІ­РІ» БУВ СТЬОБ НА ТЕ, ЩО СТА­ЛІН ЛЮ­БИВ БА­ЛЕТ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.