Шев­чен­ко у су­ча­сній «обгор­тці»

«День» зі­брав най­ці­ка­ві­ші іні­ці­а­ти­ви, пов’яза­ні з по­ста­т­тю укра­їн­сько­го по­е­та, ху­до­жни­ка, гро­мад­сько­го ді­я­ча

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ан­на СВЕНТАХ, «День»

«День» зі­брав най­ці­ка­ві­ші іні­ці­а­ти­ви, пов’яза­ні з по­ста­т­тю укра­їн­сько­го по­е­та, ху­до­жни­ка, гро­мад­сько­го ді­я­ча

Та­рас Шев­чен­ко бу­ва­є­над­зви­чай­но рі­зним. Є, на­при­клад за­брон­зо­ві­лі тра­ди­ції свя­тку­ва­н­ня шев­чен­ків­ських днів, за па­фо­сом сво­їм схо­жі на акто­ві за­ли у ра­дян­ських «бу­дин­ках куль­ту­ри». Ось на­при­клад, Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри ор­га­ні­зо­ву­є­ра­діо­ма­ра­фон «Шев­чен­ко мо­бі­лі­зує», що стар­ту­єв день на­ро­дже­н­ня по­е­та 9 бе­ре­зня. Вчи­тай­те­ся у цей стиль і роз­ста­нов­ку прі­о­ри­те­тних по­зи­цій у пе­ре­лі­ку уча­сни­ків: «З 6.00 до 24.00 тво­ри Шевченка чи­та­ти­муть уря­дов­ці, по­лі­ти­ки, ді­я­чі на­у­ки, куль­ту­ри, во­лон­те­ри, пред­став­ни­ки гро­мад­сько­сті, ко­ман­ди­ри та бій­ці під­роз­ді­лів Зброй­них Сил Укра­ї­ни, На­ціо­наль­ної Гвар­дії Укра­ї­ни, Дер­жав­ної при­кор­дон­ної слу­жби, МВС, які за­без­пе­чу­ють ви­ко­на­н­ня зав­дань з ві­днов­ле­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни в зо­ні про­ве­де­н­ня ан­ти­те­ро­ри­сти­чної опе­ра­ції». Але ми та­кож зна­є­мо ін­шо­го Шевченка, яко­го чи­тав Сер­гій Ні­го­ян на Май­да­ні, вір­ші яко­го пи­шуть за­раз на­ші бій­ці на бро­не­жи­ле­тах. Усі зна­ють зо­бра­же­н­ня ста­ро­го Ко­бза­ря у сму­ше­вій ша­пці, але ма­ло хто ба­чив рід­кі­сний пла­кат до філь­му «Та­рас Шев­чен­ко» (1926) ро­бо­ти те­пер не­за­слу­же­но за­бу­то­го укра­їн­сько­го ху­до­жни­ка-пла­ка­ти­ста Ко­стян­ти­на Бо­ло­то­ва, ви­ко­на­ний у аван­гар­дно­му сти­лі.

Шев­чен­ко — перш за все на­ро­дний по­ет, бун­тар, то­му йо­го тво­ри так лег­ко впи­са­ли­ся у сьо­го­дні­шню ре­во­лю­цій­но-ви­зволь­ну укра­їн­ську істо­рію і... осу­ча­сни­ли­ся. Український му­зи­чний гурт «Апо­криф» ви­пу­стив свій но­вий аль­бом «Ві­чний Шев­чен­ко» у сти­лі реп. Це вже не впер­ше гру­па ви­ко­ри­сто­ву­є­тво­ри укра­їн­ських кла­си­ків — ще ра­ні­ше му­зи­кан­ти за­пи­са­ли диск «По­РЕПа­ні вір­ші» із текс­та­ми то­го ж Та­ра­са Шевченка, Ва­си­ля Сту­са, Ва­си­ля Си­мо­нен­ка, Іва­на Фран­ка, Лі­ни Ко­стен­ко... Бо вір­ші кла­си­ків не тіль­ки і не стіль­ки мо­жна чи­та­ти на збо­рах спіл­ки пи­сьмен­ни­ків, їх текс­ти — жи­ві, що ці­ну­є­мо­лодь.

За ми­ну­лий рік Шев­чен­ко по но­во­му ожив у стріт-ар­ті. Так на­при­клад, хар­ків­ська арт-гру­па «Kailas-V» до 200-лі­т­тя укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка і ху­до­жни­ка на­ма­лю­ва­ла у сво­є­му рі­дно­му мі­сті гі­гант­ський порт­рет Та­ра­са Шевченка на 17-по­вер­хо­во­му жи­тло­во­му бу­дин­ку! Пло­ща на­стін­но­го ма­люн­ка скла­да­є­біль­ше 500 кв. м. То­ді ке­рів­ник твор­чої гру­пи Яна Вовк за­зна­ча­ла, що тро­є­ху­до­жни­ків, які пра­цю­ва­ли над гра­фі­ті, го­то­ві на все, щоб пе­ре­вер­ши­ти люд­ські мо­жли­во­сті. І їм це вда­ло­ся. А у сто­ли­ці тим ча­сом ки­ян із твор­чі­стю Шевченка зна­йо­мив у до­сить не­стан­дар­тній та ін­но­ва­цій­ній фор­мі стрі­тарт ху­до­жник Єжи Ко­ноп’є. Він за­ши­фру­вав у к’ю-ар ко­ди (QR-code) 14 ци­тат по­е­та і роз­ві­шав із ни­ми 888 ар­ку­шів на до­шках ого­ло­шень у Ки­є­ві. «Хло­пець мо­лод­ший за ме­не пі­ді­йшов і за­пи­тав, що це та­ке. Я від­ска­ну­вав код сво­їм те­ле­фо­ном, дав про­чи­та­ти ци­та­ту — йо­му ду­же спо­до­ба­лась ідея. QR-код це ча­сти­на су­ча­сно­го жи­т­тя, для спо­жи­ва­цько­го су­спіль­ства ці ко­ди зви­чні й зна­йо­мі, то­му у ме­не — Шев­чен­ко у су­ча­сній обгор­тці», — роз­по­від­ав ху­до­жник про свій про­ект ін­тер­не­тре­сур­су Gazeta.ua.

І от з усім цим на­ро­дним, бун­тар­ським, сим­во­лі­чно-істо­ри­чним, та на­віть «май­дан­ним» Шев­чен­ком аб­со­лю­тно не в’яже­ться та пре­зен­та­ція кни­ги Со­ні Ко­шкі­ної «Май­дан» (яка іро­нія!), що про­во­ди­ла­ся у На­ціо­наль­но­му му­зеї Та­ра­са Шевченка. Ба­га­то хто із ме­ді­а­спіль­но­ти то­ді на­пи­сав, що Со­ня «не зро­зумі­ла, про що був Май­дан». На що пе­ре­тво­ри­ла­ся кри­ва­ва ви­зволь­на бо­роть­ба? На гла­мур, на світ­ський за­хід. Чи для то­го вми­ра­ли лю­ди, щоб у ро­ко­ви­ни їх пам’яті із їхньої смер­ті зро­би­ли фур­шет для ста­ро­ре­жим­них по­лі­ти­ків, про­ти си­сте­ми яких во­ни і бо­ро­ли­ся?...

«Я ро­зу­мію си­ту­а­цію так: якщо в му­зеї Шевченка про­ве­ли пре­зен­та­цію — до­бре, але якщо хо­ті­ли про­дов­же­н­ня у ви­гля­ді фур­ше­ту — для цьо­го єбе­зліч ін­ших місць, — ко­мен­тує «Дню» Ана­то­лій КИЧИНСЬКИЙ, ла­у­ре­ат На­ціо­наль­ної пре­мії іме­ні Та­ра­са Шевченка. — Все-та­ки тре­ба ро­зу­мі­ти роль тої по­ста­ті, чи­їм ім’ям на­зва­но му­зей і си­ту­а­цію в кра­ї­ні. Є гра­ні, які не мо­жна пе­ре­сту­па­ти. В да­но­му ви­пад­ку якраз це і від­бу­ло­ся. Це все до пи­та­н­ня на­шо­го справ­жньо­го став­ле­н­ня до цін­но­стей. Лю­ди ча­сто не ба­чать від­тін­ків і зда­ва­ло­ся б про­стих ре­чей. І не­при­єм­но те, що су­спіль­ство якось «ков­тає» це ли­це­мір­ство, не по­мі­чає. Ми ча­сто до­зво­ля­є­мо со­бі бу­ти ви­ще цьо­го, не на­да­ва­ти зна­че­н­ня. За­раз усі го­во­рять про па­трі­о­тизм, але да­вай­те не за­бу­ва­ти, з чо­го він по­чи­на­є­ться. З по­ва­ги до сво­го, до сим­во­лів. А хто, як не Шев­чен­ко, був і єдля нас та­ким сим­во­лом?»

«Дис­ку­сія нав­ко­ло пре­зен­та­ції кни­ги Со­ні Ко­шкі­ної, на мою дум­ку, зо­се­ре­дже­на не на тих акцен­тах, — вва­жає Ле­ся ГАСИДЖАК, ре­да­ктор веб-пор­та­лу «Му­зей­ний про­стір» . — Фур­шет він­ча­є­ко­жну пре­зен­та­цію, бу­ва­ють на­віть і за­кри­ті кор­по­ра­ти­ви у ви­шу­ка­них шля­хе­тних ін­тер’єрах... Фур­шет чи ке­лих вина — це ме­жа між мар­ке­тин­го­вим хо­дом із за­лу­че­н­ня го­стей за­хо­ду та тра­ди­ці­єю, адже бо­ге­ма завжди шу­ка­ла ми­сте­цьку істи­ну у ви­ні. Ця тра­ди­ція єв му­зе­ях ба­га­тьох кра­їн сві­ту, і дис­ку­сія нав­ко­ло неї вже дав­но за­кри­та. На мою дум­ку, про­бле­ма кон­кре­тної си­ту­а­ції в ін­шо­му. Чи був сенс у ви­ні, ко­ли на схо­ді йде вій­на? Чи по­мі­ти­ли го­сті, в яко­му са­ме мі­сці во­ни бу­ли? Чи ви­явив ба­жа­н­ня хоч один з го­стей, що вва­жа­є­се­бе по­лі­ти­чною елі­тою, ку­пи­ти кви­ток і під­ня­ти­ся по­вер­хом ви­ще, щоб огля­ну­ти екс­по­зи­цію На­ціо­наль­но­го му­зею Та­ра­са Шевченка, онов­ле­ну і до­пов­не­ну, в рік юві­лею Ко­бза­ря? Чи ви­ни­кло ба­жа­н­ня по­кла­сти якісь ко­шти у скринь­ку для по­жертв, щоб під­три­ма­ти му­зей?..»

...У ме­не єін­ша історія про «май­дан­но­го» Шевченка. 20 лю­то­го я ди­ви­ла­ся ін­фор­ма­цій­ні ка­на­ли і рі­зно­ма­ні­тні стрі­ми із цен­тра Ки­є­ва. Один із ка­на­лів по­ка­зу­вав кар­тин­ку з мі­ської ву­ли­чної ка­ме­ри. У ка­дрі з’яви­ли­ся си­ло­ви­ки, що тя­гну­ли за­кри­вав­ле­но­го хло­пця під ру­ки. За ни­ми йшла жін­ка. Ко­ли спец­при­зна­чен­ці зу­пи­ни­ли­ся, во­на змо­гла пі­ді­йти впри­тул і обійня­ти хло­пця. Це бу­ла йо­го оста­н­ня на­дія. Во­ни вже не ро­зі­мкну­ли обіймів, хоч як їх на­ма­га­ли­ся роз­че­пи­ти си­ло­ви­ки. До цьо­го гур­ту по­ма­лень­ку йшов ді­дусь із па­ли­чкою. Жін­ка і ста­рий та­ки «від­во­ю­ва­ли» хло­пця — во­ни втрьох ста­ли по­віль­но від­ді­ля­ти­ся від «охо­рон­ців ре­жи­му». І тут в кадр по­тра­пив пла­кат мо­ло­до­го Шевченка, яким то­ді вже бу­ло за­ві­ша­не все мі­сто, до йо­го 200-лі­т­тя. Я ду­же бо­я­ла­ся, щоб лю­дям не ви­стрі­ли­ли у спи­ну. Нав­ко­ло ні­ко­го не бу­ло. Тіль­ки роз­стрі­ля­ний Шев­чен­ко...

ІЛЮСТРАЦІЯ МИ­ХАЙ­ЛА ДЕМ­ЧЕН­КА

ФОТО СВІ­ТЛА­НИ РИНКЕВИЧ

«ШЕВ­ЧЕН­КІВ­СЬКА ВИ­СО­ТА». У ХАР­КО­ВІ ХУ­ДО­ЖНИ­КИ НА­МА­ЛЮ­ВА­ЛИ ПОРТ­РЕТ ПО­Е­ТА НА 17-ПО­ВЕР­ХО­ВО­МУ БУ­ДИН­КУ

ФОТО З ФЕЙС­БУК-СТО­РІН­КИ GIA BERAIA

«НА­РЕ­ШТІ ШЕВ­ЧЕН­КО ПО­ВЕР­НУВ­СЯ, НЕ НА КА­ЗЕН­НІ ЗА­ХО­ДИ, НЕ НА ФУР­ШЕТ В МУ­ЗЕЙ... А ДО ТИХ, КО­МУ СПРАВ­ДІ ПО­ТРІ­БЕН!» — ПРО­КО­МЕН­ТУ­ВА­ЛА ЗНІ­МОК НА СВО­ЇЙ ФЕЙС­БУК-СТО­РІН­ЦІ ЛА­РИ­СА ІВ­ШИ­НА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.