Кор­по­ра­ція «Крем­лів­ські вбив­ці»

Den (Ukrainian) - - Панорама Дня - Ні­на ХРУ­ЩО­ВА Про­ект Син­ди­кат для «Дня»

Усво­їй п’єсі «Вбив­ство в со­бо­рі» То­мас Елі­от опи­сує вбив­ство То­ма­са Бе­ке­та, ар­хі­єпис­ко­па Кен­тер­бе­рій­сько­го, як зло­чин, ско­є­ний за мов­ча­зним на­ка­зом. Ан­глій­сько­му ко­ро­лю Ген­рі­ху II не по­трі­бно бу­ло да­ва­ти пря­мий на­каз; йо­го ли­ца­рі са­мі зна­ли, що тре­ба ро­би­ти з ти­ми, хто, на їх по­гляд, під­ри­вав за­са­ди дер­жа­ви.

Елі­от обрав як мі­сце дії п’єси Ан­глію XII сто­лі­т­тя, але він на­пи­сав її 1935 ро­ку, всьо­го че­рез два ро­ки пі­сля при­хо­ду до вла­ди в Ні­меч­че­ні Адоль­фа Гі­тле­ра. З ці­єї при­чи­ни во­на, се­ред ін­шо­го, є ще й істо­рі­єю-за­сте­ре­же­н­ням про під­йом фа­ши­зму в Єв­ро­пі. При­кро, але во­на й до­сі не втра­ти­ла сво­єї акту­аль­но­сті. Сьо­го­дні ше­девр Елі­о­та мо­же бу­ти про­чи­та­ний як тривожний прогноз що­до шля­ху, обра­но­го Ро­сі­єю, де під ке­рів­ни­цтвом пре­зи­ден­та Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на по­лі­ти­ка стає вбив­чо се­ре­дньо­ві­чною.

Кри­ти­ки Пу­ті­на зни­щу­ю­ться один за одним. 2006 ро­ку жур­на­ліс­тку Ган­ну По­лі­тков­ську бу­ло за­стре­ле­но в лі­фті, а Оле­ксандр Ли­тви­нен­ко, ко­ли­шній агент КДБ, що кри­ти­ку­вав Пу­ті­на, по­мер, отру­є­ний по­ло- ні­єм, у ви­гнан­ні в Лон­до­ні. 2009 ро­ку Сер­гій Ма­гніт­ський, адво­кат, що бо­ров­ся з ко­ру­пці­єю, по­мер у в’язни­ці че­рез ві­дмо­ву на­да­ти йо­му ме­ди­чну до­по­мо­гу, ко­ли йо­го стан став кри­ти­чним для жи­т­тя. То­го са­мо­го ро­ку ін­шо­го адво­ка­та, пра­во­за­хи­сни­ка Ста­ні­сла­ва Мар­ке­ло­ва, бу­ло за­стре­ле­но пі­сля прес-кон­фе­рен­ції.

Подія ми­ну­ло­го ти­жня, вбив­ство Бо­ри­са Нєм­цо­ва, ви­дно­го опо­зи­цій­но­го по­лі­ти­ка та за­сту­пни­ка прем’єр­мі­ні­стра Ро­сії за Бо­ри­са Єль­ци­на, не є див­ною. Але во­на шо­кує, і, мо­жли­во, ста­не про­бу­джу­ю­чим дзвін­ком для ро­сі­ян, які до­те­пер тер­пля­че ста­ви­ли­ся до атмо­сфе­ри без­за­ко­н­ня й без­кар­но­сті, не­ба­че­ної з ча­сів най­тем­ні­ших днів прав­лі­н­ня Ста­лі­на.

Ка­жуть, що пе­ред смер­тю Нєм­цов пра­цю­вав над до­по­від­дю під на­звою «Пу­тін і вій­на», в якій мі­сти­ли­ся до­ка­зи уча­сті Ро­сії в кон­флі­кті в схі­дній Укра­ї­ні. Йо­го бу­ло вби­то за два дні до мар­шу про­те­сту про­ти вій­ни, який він зби­рав­ся очо­ли­ти. Хтось мо­же при­пу­сти­ти, що Пу­тін бо­яв­ся то­го, що зна­йшов Нєм­цов, і то­му на­ка­зав йо­го вби­ти.

Зу­хва­ле вбив­ство Нєм­цо­ва нав­ряд чи по­лі­ти­чно на­шко­дить Пу­ті­ну. Йо­го по­пу­ляр­ність за­раз ся­гає 86%. На по­гляд ба­га­тьох ро­сі­ян, ви­сту­па­ю­чи про­ти вій­ни в Укра­ї­ні, Нєм­цов став зра­дни­ком, чия смерть є ви­прав­да­ною, май­же за­тре­бу­ва­ною, дер­жав­ною не­об­хі­дні­стю.

Пу­тін за­явив, що осо­би­сто сте­жи­ти­ме за хо­дом роз­слі­ду­ва­н­ня цьо­го зло­чи­ну. Але ті, хто ним за­йма­ю­ться, вже да­ли зро­зу­мі­ти, яки­ми бу­дуть йо­го ймо­вір­ні ви­снов­ки: вбив­ство Нєм­цо­ва є спро­бою де­ста­бі­лі­зу­ва­ти Ро­сію. Ми мо­же­мо бу­ти ціл­ком упев­не­ні, що то­го або ін­шо­го обви­ну­ва­че­но­го бу­де «зна­йде­но», і що зло­чин ви­яви­ться ча­сти­ною змо­ви ЦРУ або укра­їн­ської вла­ди.

Крем­лю не зви­ка­ти пе­ре­кру­чу­ва­ти прав­ду на свою ко­ристь. Напередодні ане­ксії Кри­му Ро­сі­єю Кремль за­пев­няв, що Спо­лу­че­ні Шта­ти найня­ли снай­пе­рів для стрі­ля­ни­ни по про­за­хі­дно на­ла­што­ва­них ма­ні­фе­стан­тах у Ки­є­ві, для то­го, щоб зви­ну­ва­ти­ти Ро­сію в їхній смер­ті. Ко­ли над Укра­ї­ною бу­ло зби­то ма­лай­зій­ський лі­так (най­імо­вір­ні­ше, про­ро­сій­ськи­ми бо­йо­ви­ка­ми), Кремль ви­сту­пив із офі­цій­ною вер­сі­єю, що йо­го зби­ли се­кре­тні слу­жби За­хо­ду для підриву ре­пу­та­ції Пу­ті­на. Та­кі го­ло­слів­ні за­яви роз­па­лю­ють на­ціо­на­лізм, ненависть й ан­ти­за­хі­дну істе­рію, від­во­лі­ка­ю­чи ро­сі­ян від про­ви­ни Пу­ті­на в еко­но­мі­чній кри­зі кра­ї­ни.

Втім, якою б зло­ві­сною не бу­ла пу­тін­ська Ро­сія, во­на є вель­ми да­ле­кою від сво­го ори­гі­на­лу. 1934 ро­ку Йо­сип Ста­лін так са­мо на­ка­зав про­ве­сти ре­тель­не роз­слі­ду­ва­н­ня вбив­ства сво­го су­пер­ни­ка — Сер­гія Кі­ро­ва, ке­рів­ни­ка Ле­нін­град­сько­го об­ко­му ВКП (б). Вбив­ство ор­га­ні­зу­вав НКВС (по­пе­ре­дник КДБ) за ста­лін­ським на­ка­зом, але йо­го роз­слі­ду­ва­н­ня на­да­ло ра­дян­сько­му ди­кта­то­ро­ві при­від для усу­не­н­ня ін­ших опо­нен­тів. По­шук убивць Кі­ро­ва в ре­зуль­та­ті при­звів до «Ве­ли­ко­го те­ро­ру» — ма­со­вої чис­тки се­ред лі­де­рів пар­тії, вій­сько­вих ко­ман­ди­рів, ін­те­ле­кту­а­лів.

Пу­тін міг і не на­ка­зу­ва­ти вби­ва­ти Нєм­цо­ва й усіх ін­ших. Але він, як Ста­лін, ство­рив атмо­сфе­ру стра­ху та без­за­ко­н­ня, в якій всі, хто під­три­мує Кремль, вва­жа­ють сво­їм обов’яз­ком усу­не­н­ня лі­де­рів опо­зи­ції будь-яки­ми спосо­ба­ми, на­че вга­ду­ю­чи крем­лів­ські ба­жа­н­ня.

Атмо­сфе­ра, в якій зло­чин­ні ді­я­н­ня пе­ре­тво­рю­ю­ться на ге­ро­ї­чні вчин­ки, бу­ла фір­мо­вим зна­ком ста­лін­сько­го прав­лі­н­ня. За Пу­ті­на ця за­ду­шли­ва атмо­сфе­ра по­вер­ну­ла­ся. У по­хму­рі дні ра­дян­ської істо­рії ке­рів­ни­ки НКВС пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на дру­гих за ва­жли­ві­стю чи­нов­ни­ків кра­ї­ни. Сьо­го­дні Ан­дрій Лу­го­вий, агент КДБ, що пі­до­зрю­є­ться бри­тан­ською вла­дою в до­став­ці по­ло­нію, яким бу­ло вби­то Ли­тви­нен­ка, за­сі­дає в ро­сій­ській Ду­мі.

Що ж ста­не­ться да­лі? Чи розв’яже Пу­тін, як Ста­лін, свій вла­сний ве­ли­кий те­рор, по­чав­ши пе­ре­слі­ду­ва­ти й уби­ва­ти ймо­вір­них про­тив­ни­ків? Чи смерть Нєм­цо­ва під­штов­хне, на­ре­шті, по­кір­них і до­бро­сер­дно на­ла­што­ва­них ро­сі­ян до дій?

У пер­ше де­ся­ти­лі­т­тя цьо­го сто­лі­т­тя їм бу­ло про­сто лю­би­ти Пу­ті­на. Він зро­бив ро­сі­ян ба­га­ти­ми, ко­смо­по­лі­ти­чни­ми й ша­но­ва­ни­ми. Але сьо­го­дні, ко­ли ці­ни на на­фту впа­ли і по­чав від­чу­ва­ти­ся ефект від за­хі­дних сан­кцій, він ро­бить їх бі­дні­ши­ми, май­же скрізь їх по­чи­на­ють зне­ва­жа­ти. Пер­шо­го бе­ре­зня, в день, ко­ли Нєм­цов мав ве­сти свій марш про­те­сту, де­ся­тки ти­сяч ро­сі­ян ви­йшли на ву­ли­ці з та­ки­ми га­сла­ми, як, на­при­клад, ось це: «Нем­цов — это лю­бо­вь, Пу­тин — это вой­на».

Нев­же ро­сій­ська атмо­сфе­ра без­кар­но­сті до­ся­гла сво­єї ме­жі, пе­ре­лам­ної ми­ті? Пу­тін­ський ре­жим спи­ра­є­ться на обі­цян­ку еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня, якщо її не бу­де, він мо­же по­ча­ти роз­ва­лю­ва­ти­ся. При­во­дом мо­жуть ста­ти не ли­ше ма­со­ві про­те­сти, але й дії близь­ких Крем­лю лю­дей, які біль­ше не ба­чать сен­су в по­лі­ти­чно­му ви­жи­ван­ні Пу­ті­на. Ці­єї ми­ті, ко­ли Пу­тін став на­стіль­ки вра­зли­вий, йо­го при­бі­чни­ки по­вин­ні ді­я­ти вкрай обе­ре­жно — і не за­бу­ва­ти по­стій­но ози­ра­ти­ся. Ні­на ХРУ­ЩО­ВА — де­кан у Но­вій шко­лі в Нью- Йор­ку і стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту сві­то­вої по­лі­ти­ки, де во­на ке­рує ро­сій­ським про­е­ктом. Ав­тор кни­жок: « По­те­рян­ный Хру­щев: пу­те­ше­ствие в ГУЛАГ рос­сий­ско­го мышле­ния».

МАЛЮНОК З САЙТА TECKNAR-OLLE.SE

МАЛЮНОК ШВЕД­СЬКО­ГО КА­РИ­КА­ТУ­РИ­СТА УЛЛЕ ТЕКНАРА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.