Ва­ле­рій КУР: «Кравченко став жер­твою си­сте­ми Ку­чми»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

— 4 бе­ре­зня 2005 р. у сво­їй за­мі­ській да­чі бу­ло зна­йде­но мертвим ко­ли­шньо­го го­ло­ву МВС Укра­ї­ни Юрія Крав­чен­ка. Ми­ну­ло 10 ро­ків, але, як і ра­ні­ше, до ці­єї тра­ге­дії за­ли­ша­є­ться ба­га­то за­пи­тань: офі­цій­не слід­ство ствер­джує, що це бу­ло са­мо­губ­ство, але, як не­о­дно­ра­зо­во за­яв­ляв по­тер­пі­лий «у спра­ві Гон­га­дзе» Оле­ксій По­доль­ський, — це бу­ло вбив­ство. Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

— Я пі­ді­йду до від­по­віді на це за­пи­та­н­ня, але спер­шу ми по­вин­ні ро­зу­мі­ти, що со­бою яв­ляв Юрій Кравченко. Якщо коротко — він еле­мен­тар­но не ви­три­мав ви­про­бу­ва­н­ня вла­дою. Спо­ча­тку у нас бу­ли чу­до­ві сто­сун­ки. Ще до то­го, як він став ке­рів­ни­ком МВС, я ко­ри­сту­вав­ся ав­то­ри­те­том і по­ва­гою з бо­ку про­фе­сіо­на­лів. Ко­ли він очо­лив мі­ні­стер­ство, він з ве­ли­кою по­ва­гою по­ста­вив­ся до ме­не. Я мав осо­би­стий до­ступ до ньо­го, оми­на­ю­чи пер­шо­го за­сту­пни­ка мі­ні­стра, тоб­то мо­го без­по­се­ре­дньо­го на­чаль­ни­ка. Він завжди ува­жно слу­хав ме­не і зва­жав на мої по­ра­ди.

Але по­тім ситуація змі­ни­ла­ся. Я це зро­зу­мів 2000 р. Не всі ви­три­му­ють тих, хто по­руч і знає над­то ба­га­то, тих, хто мо­же ска­за­ти прав­ду в ві­чі. По­сту­по­во він ото­чив се­бе лю­дьми, яких го­ду­вав з ру­ки. Він ви­га­дав со­бі но­ву фор­му, ти­ту­ли, на­зви. Ме­не пе­ред­усім на­ля­ка­ло те, ко­ли Кравченко за зраз­ком одно­го ду­же ві­до­мо­го ди­кта­то­ра на­звав се­бе — «лі­де­ром». Ме­ні бу­ло стра­шно чу­ти, як всі лю­ди, що ото­чу­ють йо­го, по­ча­ли зму­шу­ва­ти сво­їх під­ле­глих на­зи­ва­ти йо­го «лі­де­ром». Мі­ні­стер­ство ра­птом пе­ре­тво­ри­ло­ся на вче­них, пі­шло по­валь­не за­хо­пле­н­ня кан­ди­дат­ськи­ми, до­ктор­ськи­ми, а на­справ­ді все це бу­ло про­фа­на­ці­єю.

Я вже не ка­жу, що тра­ди­ція ви­пи­ти на ро­бо­ті ста­ла про­сто не­без­пе­чною. Спо­ча­тку пи­ли на­при­кін­ці ро­бо­чо­го дня, по­тім по­ча­ли пи­ти в обід, а по­тім мо­жна бу­ло пи­ти вже й зран­ку. Як­би ви зна­ли, скіль­ки опе­ра­тив­ни­ків згу­бив ал­ко­голь.

Лю­ди, до яких при­слу­хав­ся Кравченко спо­ча­тку, це бу­ли Да­га­єв і Фе­ре. Я знаю, що їх зви­ну­ва­чу­ва­ли в ба­га­тьох зло­чи­нах, але я не хо­чу за­раз да­ва­ти їм ха­ра­кте­ри­сти­ку. Пі­зні­ше і во­ни пе­ре­ста­ли йо­му ра­ди­ти, оскіль­ки він цьо­го вже не по­тре­бу­вав. Да­га­єв вза­га­лі по­тім став йо­го во­ро­гом. АФе­ре ме­ні якось ска­зав, ко­ли у ме­не вже по­ча­ли­ся не­при­єм­но­сті — за мною по­ча­ли сте­жи­ти, слу­ха­ти, по­ча­ли­ся по­гро­зи на мою адре­су і адре­су мо­єї ро­ди­ни: « Пе­ре­стань пле­ска­ти мі­ні­стра по пле­чу». Ав пе­ре­кла­ді це озна­ча­ло, що «пе­ре­стань роз­мов­ля­ти з ним як у пер­ші ро­ки — як з рів­ним, він вже не на то­му рів­ні».

У ре­зуль­та­ті я, в роз­кві­ті сил, у 49 ро­ків, ви­явив­ся ви­ки­ну­тим на ву­ли­цю «зав­дя­ки» са­ме Крав­чен­ку. Ба­га­то мо­їх спів­ро­бі­тни­ків пі­шли у під­пі­л­ля — аби не ви­ко­ну­ва­ти стра­шних зло­чин­них на­ка­зів.

Ось до чо­го при­зво­дить без­кар­ність, ко­ли не­має під­по­ряд­ку­ва­н­ня за­ко­но­ві, а є під­по­ряд­ку­ва­н­ня осо­би­стим ін­те­ре­сам.

— Ко­ли Кравченко був мі­ні­стром, ба­га­то пи­са­ли про те, що він мо­же ста­ти на­сту­пни­ком Ку­чми.

— На жаль, це й ста­ло одні­єю з при­чин йо­го зла­му. Спо­ча­тку ми бу­ли «бі­ли­ми во­ро­на­ми» в си­сте­мі — ми не пи­ли, за­йма­ли­ся спор­том, ве­ли пра­виль­ний спо­сіб жи­т­тя, я в ньо­му ба­чив пра­це­лю­ба, про­фе­сіо­на­ла і не­ор­ди­нар­ну лю­ди­ну. Але по­тім, ко­ли він отри­мав все, він зла­мав­ся. На­ші шля­хи ро­зі­йшли­ся, оскіль­ки я за­ли­шив­ся на ко­ли­шніх по­зи­ці­ях. АКрав­чен­ко за до­по­мо­гою сво­го ото­че­н­ня на­ві­яв со­бі, що він осо­бли­вий. Йо­го ото­че­н­ня бу­ло на­стіль­ки ав­то­ри­те­тним для ньо­го, що во­ни ві­ді­гра­ли для Крав­чен­ка стра­шну роль. Во­ни по­ча­ли йо­му втов­кма­чу­ва­ти, що ав­то­ри­тет йо­го на­стіль­ки ве­ли­кий, що він мо­же зма­га­ти­ся на­віть із пре­зи­ден­том. До­хо­ди­ло до то­го, що для ньо­го ні­би­то го­ту­ва­ли опи­ту­ва­н­ня гро­мад­ської дум­ки, за ре­зуль­та­та­ми яко­го йо­го рей­тинг був ви­щий за рей­тинг гла­ви дер­жа­ви. Зви­чай­но, все це бу­ло бле­фом.

На той час на по­лі­ти­чно­му не­бо­схи­лі бу­ло кіль­ка по­лі­ти­ко-олі­гар­хі­чних кла­нів, які мо­гли пре­тен­ду­ва­ти на крі­сло но­во­го га­ран­та. Роз­гля­да­ла­ся і ро­ди­на Дер­ка­ча, то­ді очіль­ни­ка СБУ, роз­гля­да­ли­ся і пред­став­ни­ки Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та, їх на­зи­ва­ли «га­ман­ця­ми», — це і Ба­кай, і Ме­двед­чук. Ду­же силь­ний вплив ма­ла гру­па «При­ват» (Пін­чук, Ті­гі­пко), мав вплив Оле­ксандр Волков, який вхо­див до пев­ної гру­пи. До ще одні­єї гру­пи са­ме вхо­див і Кравченко. Зов­ні все ви­гля­да­ло силь­но — по­їзд­ки, но­ва фор­ма, те­ле­ба­че­н­ня, ство­ре­н­ня но­вих під­роз­ді­лів МВС, дружба з ке­рів­ни­ком МВС Ро­сії, участь у між­на­ро­дних фо­ру­мах... Але на­справ­ді все це бу­ло шту­чно.

Одно­го ра­зу Ку­чма ви­кли­кав Крав­чен­ка і дав йо­му зро­зу­мі­ти всю та­єм­ни­цю. Він йо­му фа­кти­чно по­яснив, що «ли­ше я ви­рі­шую, ким ти бу­деш, — усе за­ле­жить від тво­єї осо­би­стої від­да­но­сті і від то­го, як ти ви­ко­ну­єш зав­да­н­ня що­до утри­ма­н­ня мо­єї вла­ди». — От­же, що­до смер­ті Крав­чен­ка. — На той час, 2005-й рік, я знав як ке­рів­ни­ки СБУ і МВС пра­цю­ва­ли сто­сов­но Крав­чен­ка. Що­дня і що­го­ди­ни во­ни не зво­ди­ли з ньо­го очей. На ньо­му «ви­сі­ла» не одна слу­жба. Я схи­ля­ю­ся до то­го, що це все ж та­ки бу­ло са­мо­губ­ство. Чо­му?

Пер­ше. То­ді в МВС пра­цю­ва­ли ге­не­ра­ли, яких я чу­до­во знаю, — Мо­скаль і Єв­до­ки­мов, в СБУ — Кру­тов і Кожем’якін. Ці лю­ди не мо­гли допу­сти­ти, аби вбив­ство ста­ло­ся з бо­ку цих стру­ктур. При­пу­сти­ти, що якась спец­слу­жба чи гру­па ін­те­ре­сів за­хо­че ви­кра­сти чи вби­ти Крав­чен­ка, — фі­зи­чно та­кої мо­жли­во­сті не бу­ло.

Дру­ге. Ке­рів­ни­цтво Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри мсти­ло­ся йо­му за те, що він сво­го ча­су ви­ки­нув їх з по­да­тко­вої. Во­ни йо­го да­ви­ли пси­хо­ло­гі­чно як мо­гли. Усі ми пам’ята­є­мо, що пу­блі­чно бу­ло зро­бле­но за­яву — ось зав­тра ми вас ви­кли­че­мо в Ген­про­ку­ра­ту­ру «у спра­ві Гон­га­дзе» і, мо­жли­во, бу­де арешт. У цей час у ньkо­го бу­ла силь­на де­пре­сія.

Те­пер що­до по­стрі­лу. Це на­зи­ва­є­ться «син­дром пів­ня», ко­ли йо­му від­ру­бу­ють го­ло­ву, а він ще дов­го стри­бає. Нам ві­до­мі ви­пад­ки, ко­ли м’язи про­дов­жу­ва­ли ско­ро­чу­ва­ти­ся, от­же, мо­жна бу­ло зро­би­ти два по­стрі­ли.

— Це ва­ша дум­ка. Си­сте­ма по­гли­ну­ла Крав­чен­ка?

— Я не ві­рю, що осо­би­сто­сті ро­блять істо­рію. Кравченко не ро­бив істо­рії, він став жер­твою си­сте­ми. Ко­жен пре­зи­дент, який при­хо­див і при­хо­дить до вла­ди, фор­мує і фор­му­вав си­сте­му. Кравченко був па­ра­но­ї­даль­но на­ла­што­ва­ний на те, аби ви­рва­ти­ся із се­ли­щно-ра­йон­но­го по­ло­ну і до­сяг­ти успі­ху. За­ра­ди цьо­го він фа­кти­чно по­вто­рив ту ж са­му по­мил­ку, якої при­пу­стив­ся Пу­кач. Во­ни оби­два бу­ли го­то­ві ви­ко­на­ти будь-який на­каз, аби до­сяг­ти ви­сот. Кравченко під­пав під вплив си­сте­ми, яку зде­біль­шо­го сфор­му­вав Ку­чма. І як тіль­ки він спро­бу­вав бри­кну­ти­ся про­ти ці­єї си­сте­ми, во­на йо­го ви­ки­ну­ла. То­ді­шня вла­да йо­го під­ня­ла, во­на ж йо­го й опу­сти­ла. Він став жер­твою си­сте­ми.

Ви зна­є­те, я б хо­тів на­го­ло­си­ти, що по­при все, я не три­маю гні­ву на Крав­чен­ка. Я не став­лю пе­ред со­бою зав­да­н­ня ко­мусь пом­сти­ти­ся, для ме­не го­лов­не — зла­ма­ти си­сте­му, яка при­зво­дить до тра­ге­дії ба­га­тьох нор­маль­них лю­дей.

— Аб­со­лю­тно ана­ло­гі­чну си­ту­а­цію з 2005 ро­ком, ко­ли ген­про­ку­рор Пі­скун пу­блі­чно ви­кли­кав Крав­чен­ка на до­пит, ми спо­сте­рі­га­ли зов­сім не­дав­но. Те­пер уже нинішній ке­рів­ник ГПУ Шо­кін пу­блі­чно за­явив, що ко­ли­шньо­му го­ло­ві Фон­ду дер­жмай­на Че­че­то­ву ін­кри­мі­ну­ва­ти­муть но­ві обви­ну­ва­че­н­ня. І че­рез бу­кваль­но ко­ро­ткий час Че­че­то­ва зна­хо­дять мертвим. У чо­му при­чи­на та­ких дій з бо­ку ген­про­ку­ро­рів?

— Це пря­ме по­ру­ше­н­ня за­ко­ну, ко­ли пер­ші осо­би, на­ма­га­ю­чись за­до­воль­ни­ти по­тре­би по­лі­ти­ку­му чи су­спіль­ства, по­чи­на­ють за­яв­ля­ти те, що го­во­ри­ти не мо­жна. На цьо­му при­кла­ді ми фа­кти­чно пе­ре­ко­на­ли­ся в то­му, що сьо­го­дні Ген­про­ку­ра­ту­ра ке­ру­є­ться ти­ми тра­ди­ці­я­ми, які бу­ли вла­сти­ві їй 10 ро­ків то­му. Ми, про­фе­сіо­на­ли, чі­тко зна­є­мо — якщо зву­чать та­кі пу­блі­чні за­яви, та­ким чи­ном, хо­чуть пе­ре­кри­ти про­фе­сіо­на­лізм по­пу­лі­змом. Ду­же сум­но, що сьо­го­дні та­ки­ми за­ява­ми ви­щі по­са­дов­ці фа­кти­чно під­во­дять лю­дей до край­ньої ме­жі. Нам мо­же не по­до­ба­ти­ся якась лю­ди­на, але існує за­кон, пе­ред яким усі рів­ні.

— Ва­ші сло­ва фа­кти­чно свід­чать про те, що ми до­сі існу­є­мо в си­сте­мі Ку­чми. Чо­му на­віть пі­сля двох май­да­нів ми не мо­же­мо її де­мон­ту­ва­ти?

— За Ку­чми ця си­сте­ма оста­то­чно офор­ми­ла­ся. Аство­рю­ва­ти­ся во­на по­ча­ла фа­кти­чно одра­зу ж пі­сля роз­ва­лу Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Як мо­жна ста­ти мі­льяр­де­ром у бі­дній кра­ї­ні? От­же, гра­бу­ють. І ці ж лю­ди сьо­го­дні на­ма­га­ю­ться розв’язу­ва­ти ці про­бле­ми. Я так не хо­чу, щоб у нас бу­ли май­да­ни, але, на жаль, ли­ше че­рез кров ми по­чи­на­є­мо щось змі­ню­ва­ти, зокре­ма пе­ре­бу­ва­ю­чи сьо­го­дні пе­ред зов­ні­шньою за­гро­зою. Ми по­сту­по­во по­чи­на­є­мо ла­ма­ти цю си­сте­му.

ФОТО РЕЙТЕР

ЧАС «ОР­ЛІВ КРАВ­ЧЕН­КА»...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.