Су­мів­ська тра­ге­дія

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Фе­дір ШЕВЧУК, жур­на­ліст, кра­є­зна­вець, Він­ни­цька область

Як бій­ці еска­дро­ну «ле­ген­дар­но­го ком­бри­га» Гри­го­рія Ко­тов­сько­го 95 ро­ків то­му май­же вщент спа­ли­ли на­дбузь­ке се­ло

Ко­ли ми ра­зом із ко­ле­гою, уро­джен­цем су­сі­дньо­го із Су­мів­кою се­ла Кру­ши­нів­ка, ко­ли­шнім вій­сько­вим жур­на­лі­стом Іва­ном Ко­сю­ком за­ці­ка­ви­ли­ся ці­єю те­мою, нас по­пе­ре­ди­ли, що мо­же­мо на­ра­зи­ти­ся на не­при­єм­но­сті. Адже про цю по­дію за ра­дян­ських ча­сів не мо­жна бу­ло ні пи­са­ти, ні на­віть го­во­ри­ти, бо одра­зу ж за­ра­ху­ва­ли би до ідей­них во­ро­гів то­го­ча­сно­го ла­ду, який у на­шо­му ре­гіо­ні за­мі­шу­вав­ся на кро­ві за­му­че­них, роз­стрі­ля­них, спа­ле­них жив­цем, за­ду­ше­них у ди­му лю­дей. Та вже на­ста­ли но­ві ча­си. І хоч би як при­хо­ву­ва­ла офі­цій­на вла­да суть і по­дро­би­ці по­дії, про яку йде мо­ва, існу­ва­ла й існує ще й не­зни­щен­на мо­раль­на ка­те­го­рія — люд­ська пам’ ять. Її не вда­ло­ся зда­ти до спе­цхра­ну, пе­ре­і­на­кши­ти, пе­ре­кро­ї­ти на по­трі­бний мо­жно­влад­цям лад.

Най­біль­ше про по­дро­би­ці ці­єї тра­ге­дії ми ді­зна­ли­ся від її свід­ка, ле­ген­дар­но­го ве­те­ра­на вій­ни і пра­ці, не­за­бу­тньо­го Пав­ла Ма­кси­мо­ви­ча Ца­рю­ка, ба­тька трьох си­нів і донь­ки. До ре­чі, всі си­ни ста­ли ке­рів­ни­ка­ми го­спо­дарств: най­стар­ший Пе­тро, який, як і та­то, встиг по­во­ю­ва­ти на фрон­тах Дру­гої сві­то­вої, го­ло­ву­вав зго­дом у се­лі Осі­їв­ці, Ана­то­лій — у Ба­ла­нів­ці. Оби­два стар­ших ни­ні вже теж по­кій­ні. Та ще актив­ним за­ли­ша­є­ться най­мо­лод­ший Ста­ні­слав, який очо­лю­єа­грар­не то­ва­ри­ство в рі­дно­му се­лі.

... Ко­ли ми спіл­ку­ва­ли­ся з Пав­лом Ма­кси­мо­ви­чем, йо­му бу­ло вже да­ле­ко за дев’яно­сто. Але мав на­про­чуд до­бру пам’ять. А у 1920- му хло­пце­ві ви­пов­ни­ло­ся три­над­цять, і він уже тру­див­ся на­рів­ні з до­ро­сли­ми. Втім, звер­ні­мо­ся до свід­чень з пер­ших уст. Ось що роз­по­вів у 90-х ро­ках ХХ сто­лі­т­тя ве­те­ран:

« Про ра­дян­ську вла­ду ми впер­ше по­чу­ли на­при­кін­ці 1919 ро­ку. То­ді ж ді­йшли до нас чу­тки і про Ко­тов­сько­го, який, мов­ляв, їде до нас на По­ді­л­ля звід­кись зпід Оде­си, від­так усім ота­ма­нам, які змі­ню­ва­ли один одно­го, ско­ро бу­де край.

Ме­ні то­ді, як пи­сав Шев­чен­ко, ми­на­ло тринадцятий, я за­кін­чив чо­ти­ри кла­си. Хо­тів про­дов­жи­ти на­вча­н­ня, але на­віть не міг уяви­ти, що че­ка­є­ме­не і всіх мо­їх одно­сель­чан...

На по­ча­тку кві­тня 1920 ро­ку в Су­мів­ку вві­йшов не­ве­ли­кий за­гін ко­тов­ців. Во­ни скли­ка­ли лю­дей на збо­ри і ого­ло­си­ли, що в Су­мів­ці від­ни­ні вста­нов­лю­є­ться ра­дян­ська вла­да, що війська Ко­тов­сько­го вже сто­ять у Бер­ша­ді й най­ближ­чих се­лах — Бир­лів­ці, Ба­ла­нів­ці, Обо­дів­ці.

На се­ло бу­ло на­кла­де­но кон­три­бу­цію — на­ка­за­но бу­ло зда­ти до за­го­ну 10 пу­дів са­ла, 200 пу­дів вів­са, дві під­во­ди і кіль­ка­над­цять ко­ней.

Пер­шим, хто по­го­див­ся на це, був най­ба­га­тший го­спо­дар Іван Мар­шук. Він ви­рі­шив зда­ти чо­ти­рьох ко­ней і п’ять пу­дів са­ла, але одно­сель­ці не під­три­ма­ли йо­го. Біль­шість се­лян уже не ві­ри­ла жо­дній вла­ді. А не­дав­ні фрон­то­ви­ки, ба­га­то з яких при­йшли з вій­ни зі збро­єю, не тіль­ки вмов­ля­ли се­лян, щоб ті не зда­ва­ли кон­три­бу­ції, а й про­по­ну­ва­ли да­ти ко­тов­цям бій і ство­ри­ти в се­лі свою, не­за­ле­жну вла­ду.

Під час одно­го з при­їздів чер­во­них вер­шни­ків-роз­ві­дни­ків цей за­дум бу­ло час­тко­во ре­а­лі­зо­ва­но: двох ко­тов­ців по­би­ли і кинули не­при­том­ни­ми у рі­чку (їхні мо­ги­ли ни­ні — на сіль­сько­му цвин­та­рі. — Ф. Ш.). Роз­по­від­а­ють, що одно­го з них у зем­лю за­ко­па­ли жив­цем...»

Са­ме це і спри­чи­ни­ло подаль­ші жор­сто­кі по­дії.

Гру­па ко­тов­ців від­сту­пи­ла, але бу­ло зро­зумі­ло, що те­пер тре­ба че­ка­ти пом­сти від чер­во­них...

Про­дов­жи­мо ви­клад роз­по­віді П.М. Ца­рю­ка:

« Вно­чі напередодні 29 кві­тня 1920 ро­ку в Су­мів­ці май­же ні­хто не спав. Для ба­га­тьох ця ніч бу­ла остан­ньою в жит­ті. Лю­ди від­чу­ва­ли, що на них на­су­ва­є­ться не­ми­ну­ча бі­да і смерть. Пла­ка­ли і мо­ли­ли­ся жін­ки, зби­ра­ли­ся по до­мів­ках на ра­ду чо­ло­ві­ки...

Вран­ці ме­не роз­бу­див ба­тько і на­ка­зав мер­щій гна­ти в по­ле че­ре­ду, бо в се­лі зо­ста­ва­ти­ся ду­же не­без­пе­чно. Бо, на­пев­но ж, ко­тов­ці про­сто так не зми­ря­ться із втра­тою сво­їх.

... Ми з па­сту­шка­ми бу­ли вже да­ле­ко від се­ла, ко­ли по­мі­ти­ли, як із лі­су на по­ле ви­бі­гли озбро­є­ні лю­ди. Зда­ле­ку бу­ли чу­тні ко­ман­ди ро­сій­ською мо­вою. Пі­хо­тин­ці ши­ку­ва­ли­ся в дов­гу ше­рен­гу, а ка­ва­ле­ри­сти ви­ру­ши­ли в на­прям­ку Бу­гу. На ви­со­ку мо­ги­лу за се­лом ви­ко­чу­ва­ли гар­ма­ту в кін­ній упряж­ці.

По­мі­тив­ши че­ре­ду, до ме­не під’їхав один із чер­во­но­ар­мій­ців і на­ка­зав гна­ти ко­рів по­да­лі, бо «тут сей­час бу­дет жар­ко...».

Ми здо­га­да­ли­ся: на­су­ва­є­ться щось стра­шне. Пі­дга­ня­ю­чи ко­рів і один одно­го, стрім­го­лов кинули- ся в бал­ку. По­спі­ши­ли по­да­лі від се­ла, до кру­ши­нів­сько­го лі­су. По­за­ду нас уже лу­на­ли по­стрі­ли, чу­ти бу­ло зал­пи гар­ма­ти.

А з Су­мів­ки чу­ли­ся плач і крик, ви­т­тя со­бак, куд­ку­да­хка­н­ня ку­рей.

Де­хто з па­сту­шків та­кож за­пла­кав...

Ко­ли ми бу­ли уже під лі­сом, по­дув пів­ні­чний ві­тер і до­ніс до нас за­пах ди­му від по­жеж. За­кор­ті­ло ді­зна­ти­ся, що там го­рить. Ви­рі­ши­ли про­ве­сти роз­від­ку, хоч і зна­ли, що це не­без­пе­чно. Тро­єз нас, у то­му чи­слі й я, на­ва­жи­ли­ся від­пра­ви­ти­ся в се­ло. До­ро­гою зу­стрі­ли зна­йо­мо­го дядь­ка, який пе­ре­хо­ву­вав­ся в бал­ці. Він по­пе­ре­див нас про те, що «кра­сні» па­лять се­ло і вбивають лю­дей, тож у се­ло по­ти­ка­ти­ся за­раз не­без­пе­чно.

Але хло­пча­ки єхло­пча­ки. Ми не по­ві­ри­ли дядь­ко­ві, по­ду­ма­ли, що це він го­во­рить з пе­ре­ля­ку. По­бі­гли да­лі. Та чим ближ­че бу­ло до се­ла, тим гу­сті­шим ста­вав дим. А да­лі по­ба­чи­ли і язи­ки по­лум’я — го­рі­ла біль­ша ча­сти­на се­ла, у то­му чи­слі на­ші ха­ти. Ми ки­ну­ли­ся до них, пе­ре­бо­рю­ю­чи страх.

Хоч во­гонь роз­го­ряв­ся, ні­хто не на­ма­гав­ся за­га­си­ти по­же­жі. Ха­ти спа­ла­ху­ва­ли одна за одною. Ви­бу­хи сна­ря­дів за­глу­ши­ли се­ло.

Ми на ту хви­ли­ну не зна­ли, що лю­ди хо­ва­ю­ться у па­ла­ю­чих ха­тах і льо­хах. І вже ба­га­то хто зго­рів у во­гні, а тих, хто на­ма­гав­ся уте­кти в по­ле або ліс, на­здо­га­ня­ли ку­лі ко­тов­ців. При­га­дую жи­те­ля се­ла Со­фро­на Дзю­бен­ка, який си­дів під ти­ном і пла­кав, мов ма­ла ди­ти­на — зго­рі­ла вся йо­го сім’я...

Де­хто біг у су­сі­дні се­ла, хтось ки­нув­ся че­рез Буг у За­ва­дів­ку.

Був силь­ний ві­тер, во­гонь пе­ре­ска­ку­вав з одні­єї ха­ти на дру­гу.

Три дні па­ла­ло і ди­мі­ло се­ло. Су­мів­ка зго­рі­ла май­же до­тла — за­ли­ши­ла­ся ці­лою ли­ше одна ву­ли­ця. Там і зби­ра­ли­ся всі, хто вцілів. Лю­ди по­вер­та­ли­ся до сво­їх до­мі­вок, яких уже не бу­ло. Плач лу­нав на все се­ло. Йшли до нас і жи­те­лі су­сі­дніх сіл, пла­ка­ли, не­сли одяг і їжу, від­шу­ку­ва­ли і хо­ва­ли за­ги­блих.

Під­ра­ху­ва­ли то­чну кіль­кість жертв — 153. У нав­ко­ли­шніх цер­квах лу­на­ли дзво­ни, від­бу­ва­ли­ся па­на­хи­ди по не­вин­них жер­твах чер­во­но­го те­ро­ру. На­ша ха­та та­кож зго­рі­ла, в льо­ху за­ги­ну­ла сім’я мо­го дядь­ка Фи­ли­мо­на Кро­пен­ка, в ямі за­стре­ли­ли ді­да Ки­ри­ла Мар­шу­ка і трьох йо­го си­нів. Ба­га­то лю­дей, в то­му чи­слі й не­мов­лят, за­ди­хну­ло­ся від ди­му в ха­тах і по­гре­бах, за­жи­во згоріло у во­гні, вто­пи­ло­ся у Пів­ден­но­му Бу­зі під час пе­ре­пра­ви у За­ва­дів­ку».

Па­ра­докс: ще й до­сі у двох се­лах ре­гіо­ну — Джу­лин­ці Бер­шад­сько­го ра­йо­ну та Обо­дів­ці Тро­стя­не­цько­го — бов­ва­ні­ють пам’ятни­ки «ле­ген­дар­но­му ком­бри­го­ві Гри­го­рі­є­ві Іва­но­ви­чу Котовському». Хо­ча но­ві­тня історія вже на­ле­жно оці­ни­ла йо­го «за­слу­ги» пе­ред Укра­ї­ною і По­ді­л­лям зокре­ма... А на­род це зро­бив ду­же дав­но.

ФОТО АВ­ТО­РА

ПА­РА­ДОКС: ЩЕ Й ДО­СІ У ДВОХ СЕ­ЛАХ РЕ­ГІО­НУ БОВ­ВА­НІ­ЮТЬ ПАМ’ЯТНИ­КИ «ЛЕ­ГЕН­ДАР­НО­МУ КОМ­БРИ­ГО­ВІ ГРИ­ГО­РІ­Є­ВІ ІВА­НО­ВИ­ЧУ КОТОВСЬКОМУ». НА ФОТО — «КОМ­БРИГ» У ДЖУЛИНЦЯХ БЕР­ШАД­СЬКО­ГО РА­ЙО­НУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.