Хто опі­ку­є­ться іде­о­ло­гі­єю?

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оле­ксандр ГРО­МОВ, Київ

По­ки що нас ря­тує па­трі­о­тизм на­се­ле­н­ня, на­ших вій­сько­вих і во­лон­те­рів на фрон­ті. Але по­трі­бна на­ціо­наль­на ідея

... Від­по­від­а­ю­чи на за­пи­та­н­ня ко­ре­спон­ден­та «Укра­їн­ської прав­ди», Ві­ктор Ющен­ко ска­зав: «Я ро­зу­мію, що мо­жна гні­ви­ти, зви­чай­но, оку­пан­та Пу­ті­на, ко­трий збо­же­во­лів, але з ін­шо­го бо­ку євід­чу­т­тя, що він при­йшов ту­ди, де най­мен­ше укра­їн­сько­го, де не­ма на­шої мо­ви пра­кти­чно, де не­ма на­шої пам’яті, де не­ма на­шої Церкви, де не­ма на­шої куль­ту­ри » . Все пра­виль­но ска­за­но. Та це за­не­по­ко­їв­ся кур’ єр яко­їсь га­зе­ти, ро­бі­тник чи се­ля­нин? Ні, ці сло­ва на­ле­жать Ві­кто­ру Ющен­ку, пре­зи­ден­то­ві Укра­ї­ни в 2005—2009 ро­ках. А що ж він зро­бив то­ді, щоб на­ша мо­ва, цер­ква, куль­ту­ра при­йшли в Крим і Дон­бас? А ні­чо­го, сам про це зі­зна­є­ться, хоч мав бу­ти не спо­сте­рі­га­чем, а по­ви­нен був втру­ти­ти­ся, щоб ви­пра­ви­ти та­ке ста­но­ви­ще, на­зва­ти шля­хи йо­го ви­рі­ше­н­ня, ко­му і що тре­ба ви­ко­ну­ва­ти. Адже він був Гла­вою дер­жа­ви, а дер­жа­ва, як це вка­зу­є­ться в під­ру­чни­ку «Осно­ви правознавства » ( Київ, 1997), «здій­сню­є­по­лі­ти­чне, еко­но­мі­чне, іде­о­ло­гі­чне ке­рів­ни­цтво су­спіль­ством, управ­ля­є­за­галь­но­су­спіль­ни­ми спра­ва­ми, ви­ко­ну­єв­ну­трі­шні та зов­ні­шні свої фун­кції».

І як же во­на у нас їх здій­снює? Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни ви­зна­чає за­са­ди вну­трі­шньої і зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, і во­ни ста­ють ві­до­ми­ми всім на­шим гро­ма­дя­нам. Еко­но­мі­кою опі­ку­є­ться від­по­від­не мі­ні­стер­ство, та за остан­ні ро­ки тут не­ма­є­до­ся­гнень, нав­па­ки, спо­сте­рі­га­є­ться спад ви­ро­бни­цтва, то­му го­ту­ю­ться ре­фор­ми і єна­дія, що во­ни бу­дуть успі­шни­ми. А ось що­до іде­о­ло­гії, то скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що во­на, як і про­па­ган­да, ки­ну­та на­при­зво­ля­ще, для неї не­ма­є­сил та й ні­ко­му про­яв­ля­ти свої зді­бно­сті. Те­ле­ка­на­ли у нас — ко­мер­цій­ні, га­зе­ти теж у біль­шо­сті ма­ють сво­їх вла­сни­ків. А раз та­ким чи­ном за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції роз­по­ді­ле­ні, то їх уже не мо­жуть отри­ма­ти ін­ші лю­ди, на­при­клад, ко­ли­шні по­літв’ язні, твор­чі пра­ців­ни­ки, окре­мі гро­ма­дя­ни з чі­тко ви­яв­ле­ною па­трі­о­ти­чною по­зи­ці­єю. Ось і на­слід­ки — рід­кість у них ма­те­рі­а­лів пра­во­вих, го­спо­дар­ських, еко­ло­гі­чних знань, як до­три­му­ва­ти­ся здо­ро­во­го спосо­бу жи­т­тя, на­ві­що тре­ба за­хи­ща­ти при­ро­ду. Про по­до­ла­н­ня ж ко­ло­ні­аль­ної спад­щи­ни ми­ну­ло­го мо­жна і не зга­ду­ва­ти, ні­ко­го во­но не при­ва­блює.

У на­ших жур­на­лі­стів не­має цен­зу­ри, во­ни вва­жа­ють, що мо­жна пи­са­ти про що зав­го­дно і в цьо- му зрів­ня­ли­ся з іно­зем­ни­ми ко­ле­га­ми. Але тут єсвоя осо­бли­вість. Да­є­ться взна­ки, що єв­ро­пей­ські чи аме­ри­кан­ські жур­на­лі­сти віль­ні у ви­бо­рі там, во­ни ма­ють сво­є­ба­че­н­ня роз­ви­тку по­дій, але ні­хто з них не ста­не зне­ва­жа­ти на­ціо­наль­ні цін­но­сті сво­го на­ро­ду, йо­го мо­ву, куль­ту­ру, зви­чаї і тра­ди­ції, гор­дість і сла­ву ми­нув­ши­ни, ді­яль­ність істо­ри­чних осіб. Є йо­го осо­би­сті по­гля­ди і пе­ре­ко­на­н­ня, а є ще гро­мад­ська дум­ка, і во­на не за­ба­ри­ться зі сво­ї­ми оцін­ка­ми, ко­ли вгле­дить у будь-яких жур­на­ліст­ських ви­го­ло­ше­н­нях щось не­с­прийня­тли­ве, по­ру­ше­н­ня за­галь­но­прийня­тих у су­спіль­стві норм і пра­вил. То­му жур­на­лі­сти там обе­рі­га­ють свою ре­пу­та­цію, щоб не по­тра­пи­ти в не­зру­чне ста­но­ви­ще.

Укра­ї­на, не­о­дно­ра­зо­во на це вка­зу­ва­ло­ся, не ма­є­своє ї стра­те­гії роз­ви­тку. Чо­му? Нев­же це та­ке скла­дне зав­да­н­ня, що з ним не мо­жуть впо­ра­ти­ся не тіль­ки окре­мі фа­хів­ці, а й ко­ле­кти­ви ін­сти­ту­тів? Так, не мо­жуть, і не впо­ра­ю­ться, хоч си­ді­ти­муть зран­ку до ве­чо­ра ли­ше над одним єди­ним до­ру­че­н­ням. Бо стра­те­гія роз­ви­тку кра­ї­ни ті­сно пов’яза­на з дер­жав­ною іде­о­ло­гі­єю, а не­має та­кої іде­о­ло­гії — не­ма­єі стра­те­гії, а в під­сум­ку і дер­жа­ви, бо дер­жав без іде­о­ло­гії не існує. Іде­о­ло­гі­чна ба­га­то­ма­ні­тність, яку у нас ви­да­ють ма­ло не здо­бу­тком, це, за від­су­тно­сті вла­сної іде­о­ло­гії, те ж са­ме, що хо­ва­ти го­ло­ву в пі­сок, від­би­ва­ти­ся що­си­ли від обов’ яз­ко­вих і не­о­дмін­них ви­мог. Хі­ба ми не ба­чи­мо, що при­ніс нам спо­ча­тку ін­фор­ма­цій­ний на­ступ «Рус­ско­го ми­ра» в Кри­му і Дон­ба­сі, за яким ру­ши­ли впе­ред тан­ки і гар­ма­ти?

По­ки що нас ря­ту­є­па­трі­о­тизм на­се­ле­н­ня, на­ших вій­сько­вих і во­лон­те­рів на фрон­ті. Про­те без­кі­не­чно так три­ва­ти не бу­де. Без сво­єї на­ціо­наль­ної іде­о­ло­гії, її об­ґрун­ту­ва­н­ня і про­па­ган­ди, Укра­ї­на при­ре­че­на на руй­ну­ва­н­ня, від­ста­лість, бу­ти те­ри­то­рі­єю для зба- га­че­н­ня окре­мих осіб чи угру­пу­вань, а да­лі ста­не й лег­кою здо­бич­чю ко­гось більш силь­ні­шо­го. Во­на у нас є, але зна­хо­ди­ться все ще на узбіч­чі на­шо­го роз­ви­тку. То­му на по­ряд­ку ден­но­му — ду­хов­не й ін­те­ле­кту­аль­не під­не­се­н­ня, яке має ста­ти за­по­ру­кою бу­дів­ни­цтва на­ціо­наль­ної дер­жа­ви укра­їн­сько­го на­ро­ду.

Не­дав­но ство­ре­но Мі­ні­стер­ство ін­фор­ма­ції, хоч і зна­йшли­ся та­кі лю­ди, що ма­ло не з ку­ла­ка­ми ви­сту­па­ли про­ти. Які дії цьо­го мі­ні­стер­ства, по­ба­чи­мо пі­зні­ше. Ста­нов­ле­н­ня ж су­спіль­но­го те­ле­ба­че­н­ня по­вин­но від­бу­ва­ти­ся за йо­го без­по­се­ре­дньої уча­сті, тіль­ки дер­жав­ною мо­вою, іна­кше бу­де те, що на ко­мер­цій­них те­ле­ка­на­лах — за­ро­бі­тчан­ство, не­хту­ва­н­ня за­пи­та­ми су­спіль­ства, свій ігра­шко­вий світ. А на пер­спе­кти­ву вар­то вже те­пер за­ми­сли­ти­ся над ство­ре­н­ням по­ту­жних жур­на­ліст­ських те­ле­об’єд­нань зі сво­єю вла­сною ба­зою.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.