Роз­стрі­ля­ний вертеп

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Во­ло­ди­мир ГИЖИЙ, Львів­щи­на

У За­хі­дній Укра­ї­ні в 1940—1950-х ро­ках був зви­чай­ний ро­сій­ський те­ро­ризм

По­льо­вою до­ро­гою, що про­ля­гла між дво­ма мі­сте­чка­ми Львів­щи­ни — Го­род­ком і Яно­вом, ко­ти­ла­ся вій­сько­ва по­лу­тор­ка.

Ве­чо­рі­ло, де-не-де на ди­мо­во­му не­бі вже по­бли­ску­ва­ли пер­ші зір­ки. В ку­зо­ві ав­то­ма­ши­ни, сти­снув­ши між ко­лі­на­ми ав­то­ма­ти, си­ді­ло з де­ся­ток ен­ка­ве­ди­стів.

Бі­ля се­ла Маль­чи­чі, що ши­ро­ко роз­ки­ну­лось на бе­ре­зі рі­чки Ве­ре­щи­ця, лей­те­нант НКВС Пло­тні­ков на­ка­зав зу­пи­ни­ти­ся.

Був Свя­тий ве­чір 1948 ро­ку. У ві­кнах сіль­ських хат тьмя­но по­бли­ску­ва­ли ча­со­ві лам­пи і сві­чки, ро­ди­ни, по­мо­лив­шись, ча­сту­ва­ли за свя­тко­вим сто­лом. То тут, то там чу­ли­ся го­ло­си ко­ля­дни­ків, що ві­та­ли го­спо­да­рів з Рі­здвом Хри­сто­вим.

Ен­ка­ве­ди­сти, зі­ско­чив­ши з по­лу­тор­ки, за­ля­гли за пле­те­ним ти­ном край­ньої ха­ти.

По якімсь ча­сі за ро­гом сіль­ської ву­ли­ці по­ка­зав­ся гурт вер­те­пу. За­йшли на по­двір’я, здій­сню­ю­чи бі­блій­ське дій­ство про на­ро­дже­н­ня Си­на Бо­жо­го, ві­та­ли го­спо­да­ря до­му.

Ко­ля­ду­ва­ли, жар­ту­ва­ли з ді­тьми, го­спо­ди­нею обій­стя. Ру­ши­ли да­лі, та бі­ля са­ди­би Сте­па­на Янів­сько­го в гурт ко­ля­дни­ків вда­ри­ли ав­то­ма­тні чер­ги.

Ось, що роз­по­від­а­є­про це не­ба­че­не жа­хі­т­тя 87- рі­чний ве­те­ран Дру­гої сві­то­вої вій­ни Ми­хай­ло Ми­ки­тин:

«У ве­ре­сні 1944-го я був мо­бі­лі­зо­ва­ний до Чер­во­ної ар­мії, бо­йо­ве хре­ще­н­ня отри­мав під Кра­ко­вом, 2 трав­ня 1945 ро­ку під Пра­гою оскол­ком ні­ме­цької мі­ни був важ­ко по­ра­не­ний і тіль­ки пі­сля пів­рі­чно­го лі­ку­ва­н­ня по­вер­нув­ся до­до­му. На Рі­здво 1948 ро­ку ра­зом із сіль­ською мо­лод­дю ор­га­ні­зу­ва­ли тра­ди­цій­ний вертеп, щоб при­ві­та­ти одно­сель­чан із на­ро­дже­н­ням Хре­ста. Обі­йшов­ши кіль­ка сіль­ських хат, бі­ля са­ди­би па­на Янів­сько­го по­тра­пи­ли під град куль ен­ка­ве­ди­стів, що зро­би­ли на нас за­сід­ку. У цей Свя­тий ве­чір з три­над­ця­ти ко­ля­дни­ків жи­ви­ми за­ли­ши­ли­ся лиш двоє. Пі­зні­ше у сво­є­му ко­жу­сі «Гу­цу­ла» я на­ра­ху­вав оди­над­цять ку­ле­вих отво­рів. Не за­ги­нув від ні­ме­цької ку­лі, а отри­мав ро­сій­ську. На ті­лі вер­те­пно­го «Ан­ге­ла» на­ра­ху­ва­ли ші­стнад­цять (!) куль».

Отак лю­ту­ва­ли оку­пан­ти у по­во­єн­ні ро­ки в Га­ли­чи­ні, па­ли­ли церкви, руй­ну­ва­ли мо­на­сти­рі, вби­ва­ли свя­ще­ни­ків, мо­на­хів, укра­їн­ську ін­те­лі­ген­цію, ви­во­зи­ли в Си­бір го­спо­да­рів.

А сьо­го­дні ону­ки лей­те­нан­та Пло­тні­ко­ва на Дон­ба­сі по­ли­ва­ють укра­їн­ців вже не ав­то­ма­тним гра­дом, а си­сте­ма­ми.

Те, що ві­дбу­ва­ло­ся на За­хі­дній Укра­ї­ні в 1940—1950-х ро­ках, був зви­чай­ний ро­сій­ський те­ро­ризм, ана­ло­гі­чний те­ро­ри­зму 1930-х ро­ків на схо­ді кра­ї­ни, як Роз­стрі­ля­не ві­дро­дже­н­ня чи Голодомор.

До­не­цькі по­дії, ша­ле­на ро­сій­ська про­па­ган­да про­ти Укра­ї­ни єне що ін­ше, як дер­жав­ний фі­зи­чний і мо­раль­ний те­ро­ризм. Цьо­му актив­но спри­я­єі контрреволюція в на­шій дер­жа­ві. На на­ших те­ле­ка­на­лах, пе­ре­жив­ши «май­дан­ний пе­ре­ляк», все ча­сті­ше ста­ли з’яв­ля­ти­ся по­том­ствен­ні ен­ка­ве­ди­сти ти­пу ко­ли­шньо­го ре­чни­ка МВС в уря­ді Аза­ро­ва Во­ло­шка з йо­го спо­га­да­ми про сво­го ді­да, що в по­во­єн­ні ро­ки вста­нов­лю­вав «ра­дян­ську вла­ду на За­хі­дній Укра­ї­ні», і не­дав­ні ре­гіо­на­ли й ко­му­ні­сти. Акти­ві­зу­ва­ли­ся й ін­ші п’яти­ко­лон­ни­ки і ро­сій­ські ди­вер­сан­ти.

Ме­ні вже 80 ро­ків, я на вла­сній шку­рі від­чув усі « при­на­ди » «Рус­ско­го ми­ра».

Вбо­лі­ваю за усю Укра­ї­ну, бо маю не­до­брі пе­ред­чу­т­тя, що Ро­сія, в сво­їй без­ме­жній зло­бі до укра­їн­ців, не без до­по­мо­ги на­ших за­про­дан­ців, у якийсь Свя­тий ве­чір на­кри­є­на­шу зем­лю ав­то­ма­тним і гар­ма­тним гра­дом.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.