«Най­ва­жли­ві­ше – по­зба­ви­ти­ся про­він­цій­но­сті»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ган­на СВЕНТАХ, «День»

Гліб ГО­ЛОВ­ЧЕН­КО — про ва­жли­вість істо­ри­чних про­грам на те­ле­ба­чен­ні і пе­ре­мо­гу над мі­сте­чко­ві­стю

Сьо­го­дні друг і пар­тнер «Дня», ди­ре­ктор Ми­ко­ла­їв­сько­го ко­ле­джу пре­си і те­ле­ба­че­н­ня, ге­не­раль­ний про­дю­сер те­ле­ком­па­нії ТАК TV Гліб ГО­ЛОВ­ЧЕН­КО від­зна­ча­є­своє41-річчя. А не­що­дав­но пан Го­лов­чен­ко по­став пе­ред сво­єю ма­лою ба­тьків­щи­ною в ще одній ролі — йо­го на­го­ро­ди­ли зва­н­ням «Го­ро­дя­нин ро­ку-2014». Ві­таль­ний дзві­нок іме­нин­ни­ко­ві «День» ви­ко­ри­став як при­від для бе­сі­ди з ме­дій­ни­ком про роль те­ле­ві­зо­ра у фор­му­ван­ні гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, про те, чо­му ва­жли­во роз­по­від­а­ти те­ле­гля­да­чам про істо­рію їх зе­мель, і як один ма­лень­кий ре­гіо­наль­ний на­вчаль­ний ка­нал зу­мів зро­би­ти ба­га­то ва­жли­вих ко­ри­сних справ для сво­єї Ба­тьків­щи­ни.

— Не­що­дав­но ви ста­ли «Го­ро­дя­ни­ном ро­ку-2014». Що для вас озна­чає ця на­го­ро­да?

— Так, дій­сно, впер­ше за 19 ро­ків існу­ва­н­ня ці­єї за­галь­но­мі­ської про­гра­ми «Го­ро­дя­нин ро­ку 2014» я пе­ре­міг у но­мі­на­ції «ЗМІ: Те­ле­ба­че­н­ня». Для ме­не це ду­же ва­жли­ве ви­зна­н­ня гро­ма­дою. Так ви­йшло, що Ми­ко­ла­їв — це мі­сто те­хні­чної і твор­чої ін­те­лі­ген­ції, яка ду­же ви­мо­гли­ва. Але 2014 ро­ку не від­зна­чи­ти ро­бо­ту ТАК TV бу­ло не­мо­жли­во, на­віть якщо б ми зро­би­ли ли­ше «Діа­лог за­мість кро­ві», ко­ли у нас в сту­дії пря­мо­го ефі­ру 21 лю­то­го ми зі­бра­ли за кру­глим сто­лом вла­ду і опо­зи­цію то­го пе­рі­о­ду. По­ба­чив­ши 18,19,20 лю­то­го рі­чки кро­ві в Ки­є­ві, я бу­кваль­но про­брав­ся до­до­му до Ми­ко­ла­є­ва. Чо­му про­брав­ся? Для ро­зу­мі­н­ня — вже цьо­го ча­су тра­су Київ-Ми­ко­ла­їв бу­ло бу­кваль­но по­ді­ле­но між рі­зни­ми гру­па­ми. Хто з ав­то­ма­та­ми, хто з лан­цю­га­ми, хто з ши­на­ми. Так, на­при­клад, на мо­їх очах зу­пи­ни­ли той зна­ме­ни­тий ав­то­бус з ті­ту­шка­ми під Мань­ків­кою, яко­го вже ба­чив у ве­чір­ніх но­ви­нах зго­рі­лим. Або на до­по­мо­гу до Ки­є­ва їхав ав­то­бус з «Бер­ку­том». І ось ці хло­пці зу­пи­ни­ли­ся на до­ро­зі, за­лі­зли на сні­го­вий бру­ствер і справ­ля­ли ма­лу ну­жду всім під­роз­ді­лом. Ось то­ді я ще раз зро­зу­мів, що бо­роть­ба у нас йде все ж ци­ві­лі­за­цій­на. То­му нам вда­ло­ся пе­ре­ко­на­ти по­лі­ти­ків усіх ко­льо­рів не бряз­ка­ти збро­єю і вби­ва­ти, а в пря­мо­му ефі­рі роз­по­від­а­ти про те, що мо­же об’єд­на­ти.

Але най­ва­жли­ві­ше, що ми до­ве­ли за 2014 рік, це те, що один ма­лень­кий ре­гіо­наль­ний на­вчаль­ний ка­нал зу­мів зро­би­ти ба­га­то ва­жли­вих ко­ри­сних справ для сво­єї Ба­тьків­щи­ни. Як­би в Кри­му або До­не­цьку, або Лу­ган­ську зна­йшов­ся б один та­кий ка­нал, на­вчаль­ний за­клад, то, мо­же, і до­ля цих ре­гіо­нів скла­ла­ся б іна­кше. Нам ін­ко­ли до­во­ди­ло­ся в пря­мо­му ефі­рі ви­рі­шу­ва­ти де­ся­тки пи­тань. У то­му чи­слі зби­ра­ти пер­ші гро­ші і про­ду­кти для ар­мії. Пер­ші ве­ли­кі гро­ші для бі­жен­ців з Кри­му і вій­сько­вих, яких по­трі­бно бу­ло роз­мі­сти­ти. Да­лі з’яви­ли­ся по­ра­не­ні й бі­жен­ці зі схо­ду. Ми про­дов­жу­є­мо три­ма­ти від­кри­ти­ми на­ші сер­ця.

— Сві­то­гляд го­ро­дян фор­му­є­ться у то­му чи­слі тим те­ле­про­ду­ктом, який во­ни див­ля­ться. Які про­гра­ми і сен­си мо­же про­ти­ста­ви­ти «ТАК TV» «ін­те­ле­кту­аль­но­му ва­ку­у­му» ба­га­тьох ка­на­лів?

— Спо­ча­тку під час ство­ре­н­ня те­ле­ка­на­лу ми за­кла­да­ли в йо­го кон­це­пцію осві­тню фун­кцію. Та­ким чи­ном, ті­єю або ін­шою мі­рою наш ка­нал спря­мо­ва­ний на те, щоб лю­ди під час йо­го пе­ре­гля­ду ду­ма­ли. На­при­клад, пе­ре­да­чу «Ці­нуй своє» спря­мо­ва­но на те, щоб по­ка­за­ти на­шим те­ле­гля­да­чам, в яко­му уні­каль­но­му ре­гіо­ні во­ни жи­вуть. Адже на­справ­ді Ми­ко­ла­їв ма­єі­сто­рію, яка ся­га­є­ко­рі­н­ням істо­рії Дав­ньої Греції. Сьо­го­дні ба­га­то хто в го­ни­тві за за­кор­дон­ни­ми ман­дрів­ка­ми за­бу­ва­є­про те, що нам теж єчим пи­ша­ти­ся — ар­хі­те­кту­рою, істо­ри­чни­ми пам’ятка­ми, ма­льов­ни­чи­ми при­ро­дни­ми пар­ка­ми. Пе­ре­да­ча «Та­кі ді­ти» спря­мо­ва­на на те, щоб на­вчи­ти ді­тей ду­ма­ти і ви­кла­да­ти свої дум­ки, по­чи­на­ю­чи з ди­тя­чо­го сад­ка. «Від­кри­ті сту­дії», уча­сни­ка­ми яких єекс­пер­ти в рі­зних га­лу­зях, ін­фор­му­ють на­ших те­ле­гля­да­чів про змі­ни в за­ко­но­дав­стві, по­дії в рі­зних га­лу­зях жит­тє­ді­яль­но­сті, це своє­рі­дний те­ле­ві­зій­ний кон­суль­тант, який до­по­ма­га­є­те­ле­гля­да­чам зо­рі­єн­ту­ва­ти­ся в рі­зних жит­тє­вих си­ту­а­ці­ях. І пев­на річ, наш то­по­вий про­дукт — ток-шоу «Те­ле­ві­зій­ний прес-клуб з Глі­бом Го­лов­чен­ком», зав­да­н­ня яко­го не про­сто обго­во­рю­ва­ти про­бле­му, але і зна­хо­ди­ти шля­хи її розв’яза­н­ня пря­мо в сту­дії.

— Як на­ро­ди­ла­ся ідея «Те­ле­ві­зій­но­го прес-клу­бу з Глі­бом Го­лов­чен­ком»? І на­скіль­ки за­раз за­пи­та­ні дис­ку­сій­ні те­ле­пла­тфор­ми за­мість зви­чай­них, май­же театралізованих ток-шоу?

— Де­сять ро­ків то­му в рам­ках гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції Ми­ко­ла­їв­ський прес-клуб ми по­чи­на­ли про­во­ди­ти за­сі­да­н­ня спіль­но з Укра­їн­ським Осві­тнім Цен­тром Ре­форм. Але нам не по­до­бав­ся фор­мат, на­ки­ну­тий то­ді Ан­дрі­єм Ку­лі­шем і Сер­гі­єм Гу­бі­ним, — кіль­ка екс­пер­тів ро­зум­них і без­глу­зда пре­са, яка по­вин­на мов­ча­ти і слу­ха­ти. На­ше зав­да­н­ня пер­ших те­ле­ві­зій­них ви­пу­сків бу­ло в то­му, щоб вста­но­ви­ти не­ста­ту­сну ко­му­ні­ка­цію. Тоб­то в на­шо­му «Те­ле­ві­зій­но­му прес-клу­бі» пре­са спіл­ку­є­ться на рів­них. Зви­чай­но, це ви­ма­га­є­пі­дго­тов­ки. У нас не ви­жи­ва­ють ті, хто не при­ді­ляє ува­гу вла­сно­му зро­стан­ню. І ме­ні ду­же при­єм­но, що до мо­мен­ту кри­зи, а «Те­ле­ві­зій­но­му прес клу­бу» ми­ну­ло в гру­дні 2014 ро­ку 5 ро­ків, нам уда­ло­ся зі­бра­ти ду­же ви­со­ко­про­фе­сій­ну ко­ман­ду. Сьо­го­дні дис­ку­сій­ні те­ле­пла­тфор­ми за­пи­та­ні в су­спіль­стві. Те­ле­гля­да­чі вто­ми­ли­ся від га­ла­су і театралізованих ви­па­дів де­яких уча­сни­ків на­ціо­наль­них ток-шоу. З пер­шо­го дня існу­ва­н­ня на­шо­го ток-шоу ми по­ста­ви­ли умо­ву для всіх уча­сни­ків — жо­дних те­а­траль­них ви­сту­пів, жо­дних ре­пе­ту­вань і стри­бань, жо­дно­го ки­да­н­ня пля­шка­ми і обли­ва­н­ня во­дою. Зав­да­н­ня на­шо­го прес-клу­бу — спіль­ни­ми зу­си­л­ля­ми пред­став­ни­ків усіх сто­рін обго­во­ри­ти най­більш про­бле­ма­ти­чні пи­та­н­ня, які хви­лю­ють гро­мад­ськість. Зав­дя­ки су­ча­сним те­хно­ло­гі­ям нам уда­є­ться за­лу­ча­ти екс­пер­тів на­ціо­наль­но­го мас­шта­бу до обго­во­ре­н­ня ва­жли­вих тем. Крім то­го, «Те­ле­ві­зій­ний прес клуб з Глі­бом Го­лов­чен­ком» став мі­сцем, де уча­сни­ки не про­сто го­во­рять, а пря­мо на мі­сці ви­рі­шу­ють про­бле­ми. У пря­мо­му ефі­рі ми зі­бра­ли про­від­них під­при­єм­ців Ми­ко­ла­є­ва і обго­во­рю­ва­ли шля­хи не­д­опу­ще­н­ня еко­но­мі­чної кри­зи в Ми­ко­ла­є­ві.

А по­чи­на­ло­ся все з ду­же про­стої про­по­зи­ції. У рам­ках на­вчаль­но­го про­це­су Ко­ле­джу пре­си і те­ле­ба­че­н­ня ре­а­лі­зу­є­ться ін­но­ва­цій­на пе­да­го­гі­чна те­хно­ло­гія — Ди­да­кти­чний Ін­фор­ма­цій­ний Про­стір, і се­ред ін­шо­го існу­є­си­сте­ма «кру­глих сто­лів». Але на­ші екс­пер­ти, які бра­ли участь в та­ких дис­ку­сі­ях, за­пи­ту­ва­ли нас: чо­му ви не ро­би­те те­ле­пе­ре­да­чу? 5 ро­ків то­му в обла­сті не бу­ло жо­дної ди­ску­сій­ної про­гра­ми. Ми ста­ли ток-шоу №1 у Ми­ко­ла­їв­ській обла­сті.

— «День» ого­ло­сив 2015-й «Ро­ком Яро­сла­ва Му­дро­го» і «ТАК TV» під­три­мав цю іні­ці­а­ти­ву. Ві­дро­дже­н­ня істо­ри­чних і на­у­ко­вих про­е­ктів на те­ле­ка­на­лах — чо­му це за­раз так ва­жли­во?

— Ми спіль­но з Ко­ле­джем пре­си і те­ле­ба­че­н­ня на­сту­пно­го ти­жня хо­че­мо про­ве­сти пря­ме ефір­не обго­во­ре­н­ня ці­єї те­ми. Го­ту­є­мо екс­пер­тів, які пред­став­ля­ти­муть рі­зні по­зи­ції. Наш ана­ліз по­ка­зав, що ба­га­то мі­фів і плі­ток дов­ко­ла Яро­сла­ва Му­дро­го ви­га­да­ли на­ші пів­ні­чні су­сі­ди. То­му зно­ву че­рез «смі­т­тя» і «ін­фор­ма­цій­ний га­лас» проби­ра­ти­ме­мо­ся до об’єктив­но­сті. І ма­те­рі­а­ли «Дня» для цьо­го теж актив­но ви­ко­ри­сто­ву­є­мо.

— Як ре­гіо­наль­но­му ТБ не ста­ти мар­гі­наль­ним?

— Най­ва­жли­ві­ше — по­зба­ви­ти­ся про­він­цій­но­го від­чу­т­тя. Наш ко­ник — це пря­мий ефір. Ми пер­ши­ми по­ча­ли транс­ля­ції пря­мо­го ефі­ру се­сій обла­сної ра­ди. У нас ве­ду­чі пра­цю­ють ли­ше в пря­мо­му ефі­рі. І це на­ро­джу­є­до­ві­ру.

Одно­го дня го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на ска­за­ла: «Пам’ятай­те, що ви — справ­жнє­те­ле­ба­че­н­ня. Хоч і ма­лень­ке, але справ­жнє. І від вас за­ле­жить, яким во­но бу­де». По­бу­вав­ши в Есто­нії, Латвії, по­ба­чив­ши, на яко­му рів­ні пра­цю­ють на­ші ко­ле­ги, я зро­зу­мів, що Ми­ко­ла­їв­ська область — це пра­кти­чно їх дер­жа­ва. Це бу­ло по­штов­хом до по­до­ла­н­ня ду­ху про­він­ці­а­лі­зму. У за­кри­то­му ре­гіо­ні, в кра­ях, де зви­кли ба­чи­ти в усьо­му во­ро­гів, ми на­ма­га­ли­ся че­сно і від­кри­то пра­цю­ва­ти. І ви­йшло.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.