Без­час­ся

«27.02 — 05.03.2015»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

У Ра­дян­ський Со­юз ви­но­си­ли на ка­та­фал­ках чле­нів По­літ­бю­ро. Пу­тін­ська Ро­сія йде з тру­на­ми вби­тих опо­зи­ціо­не­рів.

«СПИ­СОК БИ­КО­ВА»: ЙДУ­ЧИ ПО-РО­СІЙ­СЬКИ

Не всти­гли змов­кну­ти зву­ки ше­сти по­стрі­лів на Ве­ли­ко­му Мо­скво­рі­цько­му мо­сту, як від крем­лів­ських стін гу­чною лу­ною до­ли­ну­ли мар­кін­ські сло­ва про «са­краль­ну жер­тву». І хо­ча у да­ле­ко­му Ки­є­ві паль­му пер­шо­сті не­бо­яз­ко спробувала оскар­жи­ти Те­тя­на Монтян, ав­тор­ство фра­зи «са­краль­на жер­тва» на адре­су Бо­ри­са Нєм­цо­ва все ж на­ле­жить мо­сков­сько­му по­е­то­ві Дми­тру Би­ко­ву, який рів­но за три ро­ки до тра­ге­дії на­пи­сав про­ро­чий вірш «О са­краль­ной жер­тве»: «Кто бу­дет зна­ме­ни­тый

мер­твый, Кто, поначалу жив и здрав, Спа­сёт от кра­ха Се­ли­гер твой, Вне­за­пной смер­тью смерть

по­прав? Рыж­ков, Нем­цов, Соб­чак,

к при­ме­ру? К. Бо­ро­вой, влю­блён­ный в Ле­ру? Ку­дрин, це­дя­щий нам ла­вэ? Мы все, свя­щен­ные ко­ро­вы, Тво­ею жер­твой стать го­то­вы, Но ли­шь с то­бою во гла­ве»

Як у кельт­ській тра­ди­ції — по­ет і про­ви­дець в одно­му зем­но­му ті­лі, у чо­мусь Би­ков все ж по­ми­лив­ся, і пер­шою пі­шла Ва­ле­рія Іл­лів­на Но­во­двор­ська, яка все жи­т­тя по­га­но умі­ща­ла­ся в ри­мо­ва­ну стро­фу. Але то­ді, 16 ли­пня 2014 ро­ку, на про­щан­ні в Са­ха­ров­сько­му цен­трі ан­гел смер­ті вже роз­гле­дів ку­че­ря­ву не­по­кір­ну го­ло­ву Бо­ри­са Нєм­цо­ва, що зу­хва­ло стир­ча­ла зі скор­бо­тно­го на­тов­пу.

А вже 3 бе­ре­зня 2015 ро­ку, пі­сля похо­ро­нів Бо­ри­са, на ви­хо­ді з Тро­є­ку­ров­сько­го кла­до­ви­ща не­ві­до­мий чо­ло­вік, який чи­мось на­га­ду­вав го­ре­зві­сно­го сні­го­при­би­раль­ни­ка в си­ніх погонах, пі­ді­йшов до Соб­чак і ді­ло­ви­то по­ві­до­мив, що во­на в їхньо­му спи­ску на­сту­пна. — Хо­чуть за­ля­ка­ти? І без то­го стра­шно. Стра­шно не від то­го, що ста­ло­ся ті­єї но­чі. Стра­шно від то­го, що не ста­не­ться ні зав­тра, ні пі­сля­зав­тра, ні­ко­ли. В мі­ру по­пу­ляр­но­сті да­дуть ін­терв’ю, за­спі­ва­ють пі­сню, на­пи­шуть у блог і ро­зій­ду­ться існу­ва­ти со­бі да­лі, хто як мо­же. А го­ре­зві­сні 86 % в смер­ті не­на­ви­ді­ти­муть йо­го біль­ше, ніж за жи­т­тя, бо вже ска­зав про­рок їхній: «вбив­ство но­сить су­то про­во­ка­цій­ний ха­ра­ктер». — Що ста­ло­ся з Нєм­цо­вим? Уби­ли. Бу­ває...

Ко­лись Мі­нос, во­ло­дар остро­ва Крит, аби зля­ка­ти під­ко­ре­них гре­ків, при­но­сив їхніх си­нів і до­чок в жер­тву чу­до­ви­ську Ла­бі­рин­ту, який сьо­го­дні по­мі­ща­ють у Кнос­сько­му па­ла­ці. Епо­ха ан­ти­чних, ще до­го­ме­рів­ських, мі­фів дав­но зжи­ла се­бе. Нєм­цов, На­валь­ний, Хо­дор­ков­ський... — ро­сій­ський Те­сей не вб’є Мі­но­тав­ра, адже за за­ко­на­ми на­шо­го сто­лі­т­тя «Дра­ко­на» Швар­ця, вбив­ця Мі­но­тав­ра бу­де при­ре­че­ний зайня­ти йо­го мі­сце. А до­ки, як і ми­ну­ле чу­до­ви­сько, нинішній Мі­но­тавр у пов­ній без­пе­ці один за одним по­жи­рає Те­се­їв. І ли­ше вдо­сталь на­їв­шись, він ти­хо здо­хне, сам, у вла­сно­му ліж­ку.

Роль Ге­роя тим за­ви­дні­ша, чим ні­кчем­ні­ший сам за­здрі­сник. Про­те спро­ба на­слі­ду­ва­ти в цьо­му ви­пад­ку не­ми­ну­че на­ро­джує фарс. — Хто в Укра­ї­ні у Нєм­цо­ви край­ній? Ні­хто? Ну так Ля­шко пер­ший бу­де, — за­явив дня­ми Ігор Му­сій­чук, зви­ну­ва­тив­ши Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни у під­го­тов­ці за­мов­ле­но­го вбив­ства лі­де­ра Ра­ди­каль­ної пар­тії. — «Са­краль­на жер­тва» в день похо­ро­нів Нем­цо­ва від­гу­кну­ла­ся в Укра­ї­ні «са­краль­ним фар­сом». — Остан­ню груд­ку зем­лі ки­ну­то на тру­ну. Пе­ре­гор­ну­ли сто­рін­ку під­ру­чни­ка з істо­рії, жи­ти­ме­мо да­лі.

ЦА­РІ І МО­РЕ

Щось остан­нім ча­сом ча­сто ста­ли по­ми­на­ти прі­сної пам’яті ко­ро­ля Кну­да. Ми­хай­ло Хо­дор­ков­ський дня­ми на­вів ле­ген­ду про ко­ро­ля як па­ра­лель із ро­сій­ським пре­зи­ден­том Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним: «Він на­га­дує ко­ро­ля Кну­да, який на­ка­зу­вав мо­рю під­ко­ри­ти­ся і від­сту­пи­ти, але в ре­зуль­та­ті про­мо­чив но­ги. При­лив завжди змиє то­го, хто ві­рить у вла­сні ілюзії». А ме­ні Кнуд Ве­ли­кий зга­дав­ся у зв’яз­ку з Во­ло­ди­ми­ром Воль­фо­ви­чем Жи­ри­нов­ським, в зна­чен­ні пря­мо про­ти­ле­жно­му то­му, в яко­му ця ле­ген­да при­га­да­ла­ся вчо­ра­шньо­му в’язне­ві, а сьо­го­дні ви­гнан­це­ві, який до­сить не­по­га­но зна­є­ться на Во­ло­ди­ми­рі Пу­ті­ні, але знає про ран­ньо­се­ре­дньо­ві­чно­го ко­ро­ля ли­ше з чу­ток.

Ве­ли­кий Ко­роль, який пра­вив у пер­шій по­ло­ви­ні ХІ сто­лі­т­тя, в усьо­му був не па­ра ни­ні­шньо­му ро­сій­сько­му пре­зи­ден­то­ві. Не на сло­вах, а на ді­лі ве­ли­кий за­во­йов­ник Кнуд з’єд­нав ко­ро­ни Да­нії, Нор­ве­гії, Ан­глії, під­ко­рив Пів­ні­чну Ні­меч­чи­ну, і прі­зви­сько Ве­ли­кий він отри­мав від сво­їх су­ча­сни­ків, на­віть во­ро­гів, а не як йо­го мо­лод­ший су­ча­сник, Яро­слав, який був про­зва­ний Му­дрим кни­жни­ка­ми ли­ше сім із по­ло­ви­ною сто­літь по­то­му. Всу­пе­реч твер­дже­н­ням Хо­дор­ков­сько­го, Кнуд не був все­вла­дним са­мо­ду­ром. Одно­го дня, ко­ли йо­го при­двор­ні вко­тре ви­бу­хну­ли сла­во­слів’ями на йо­го адре­су, осо­бли­во на­ля­га­ю­чи на йо­го все­мо­гу­тність, що по­ді­бно до бо­гів язи­че­ських пред­ків зда­тна по­ве­лі­ва­ти на­віть мор­ськи­ми хви­ля­ми, Кнуд, не всту­па­ю­чи в зай­ві су­пе­ре­чки, ви­ру­шив ра­зом зі сво­їм дво­ром до мо­ря. У від­лив він на­ка­зав по­ста­ви­ти свій трон на пля­жі, а при­двор­ним — ста­ти дов­ко­ла. Ко­ли ж мо­ре, всу­пе­реч сла­во­слів’ям, від­мо­ви­ло­ся під­ко­ря­ти­ся, во­да при­бу­ла, ко­ро­ле­ві зі сви­тою до­ве­ло­ся спі­шно ре­ти­ру­ва­ти­ся на най­ближ­чий па­горб. Ле­стив­ця за на­ка­зом ко­ро­ля стра­ти­ли, а на­вче­ні при­двор­ні на­дов­го при­ку­си­ли свої язи­ки. От­же, всу­пе­реч твер­джен­ню ро­сій­сько­го опо­зи­ціо­не­ра, не та­кий вже Пу­тін і ве­ли­кий — по­рів­ня­н­ня з дан­ським ко­ро­лем він не ви­три­мує.

Що ж зму­си­ло при­га­да­ти цю ле­ген­ду ме­не? Ні, жо­дних па­ра­ле­лей між Кну­дом і Жи­ри­нов­ським я не спо­сте­рі­гаю. Ме­ні по­вчаль­ною зда­ла­ся до­ля при­двор­но­го ле­стив­ця. — Якщо Укра­ї­на не від­но­вить по­ста­ча­н­ня во­ди до Кри­му, Ро­сія пе­ре­криє Бі­ло­ру­сі Дні­про, — за­явив у се­ре­ду ві­це-спі­кер Ро­сій­ської дер­жду­ми Во­ло­ди­мир Жи­ри­нов­ський напередодні ві­зи­ту пре­зи­ден­та Бі­ло­ру­сі Олександра Лу­ка­шен­ка до Мо­скви. Ну, не «Бі­ло­ру­сі», на­справ­ді ска­зав «Укра­ї­ні», — про­сто Жи­ри­нов­сько­му на­по­ле­гли­во не да­є­ться тон­ка грань між гео­гра­фі­єю по­лі­ти­чною і фі­зи­чною, адже перш ніж по­тра­пи­ти до Укра­ї­ни, з Ро­сії Дні­про спер­шу те­че в Бі­ло­ру­сі. Го­лов­ний ро­сій­ський гео­по­лі­тик і фан­та­зер, який зі­псу­вав, на сло­вах, в со­ло­них во­дах Ін­дій­сько­го оке­а­ну вже не одну па­ру чо­біт, всьо­го ли­ше не­шкі­дли­ва і без­пе­чна ба­зі­ка, яких ба­га­то й у нас в Укра­ї­ні. Одна від­мін­ність — у кра­ї­ні біль­шій по­літ фан­та­зії та­ких ба­зік по­да­лі.

Ве­лич ко­ро­ля Кну­да по­ля­га­ла в то­му, що він не ли­ше не тер­пів ду­рість і ле­сто­щі, але й сам пре­кра­сно усві­дом­лю­вав ме­жі сво­єї зем­ної вла­ди. У Ро­сії ж, де ілю­зі­я­ми все­мо­гу­тно­сті марять не ли­ше при­двор­ні ле­стив­ці, але й сам цар, не­має мі­сця ве­ли­ким пра­ви­те­лям. У Дав­ньо­му Ри­мі в день трі­ум­фу спе­ці­аль­но при­став­ле­ний раб ше­по­тів пе­ре­мож­це­ві «Respice post te, hominem te memento» (Обер­ни­ся! Пам’ятай, що ти — лю­ди­на!). При­ро­да вер­хов­ної вла­ди в Тре­тьо­му Ри­мі ін­ша, ніж у Ри­мі Пер­шо­му. Ко­лись пер­сид­ський цар, чий міст че­рез про­то­ку роз­ки­да­ло бур­хли­ве мо­ре, на­ка­зав сво­їм під­ле­глим це мо­ре ви­сі­кти. Но­вий Ксеркс, — ні, до­ре­чні­ше но­вий Да­рій, — ви­ру­шив у но­вий скіф­ський по­хід. Ні­хто не ше­пне ца­ре­ві за­по­ві­тні сло­ва, з-під роз­про­стер­тих ниць під­да­них-ра­бів ли­ше чу­є­ться під­ба­дьо­рю­ю­че: «Скі­петр в ру­ці трем­ті­ти не по­ви­нен!»

Ко­ли ж мор­ські або рі­чко­ві во­ди від мов лять ся за йо го на ка зом по - те­кти на­зад, ро­сій­сько­му пре­зи­ден­то ві за ли шить ся од не — на ка за ти сво їм під да ним ви ши ку ва ти ся на обох бе­ре­гах Кер­чен­ської про­то­ки і ви­сі­кти мо­ре. Там, де за­кін­чу­ю­ться схи ле ні по кір ні спи ни, де ам бі ції схід них дес по тів на трап ля ють на не­по­кір­ні сер­ця гор­дих віль­них лю­дей, там все мо гут ність ти ра нів пе - ре тво рю єть ся на прах. І пін ни ми хви­ля­ми Бо­сфо­ру і Дар­да­нелл, які два з по­ло­ви­ною ти­ся­чо­лі­т­тя на­зад сі­кли ба­то­ги слуг пер­сид­сько­го ца - ря, і сьо­го­дні про­хо­дить кор­дон між Єв­ро­пою і Азі­єю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.