Чи є істи­на на екра­ні?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

«День» роз­пи­тав в укра­їн­ських фі­ло­со­фів про їхні те­ле­сма­ки

Очі­ку­ва­ні в Укра­ї­ні ре­фор­ми «бу­ксу­ють» не ли­ше в по­лі­ти­чній та еко­но­мі­чній пло­щи­нах, а й на те­ле­е­кра­нах. По­при окре­мі «про­ри­ви» те­ле­ба­че­н­ня за­га­лом не всти­га­є­за стрім­ки­ми змі­на­ми, що від­бу­ва­ю­ться в су­спіль­стві. «Ге­но­цид укра­їн­сько­го гля­да­ча», про який в ін­терв’ю «Дню» го­во­рив на­ро­дний де­пу­тат, го­ло­ва Ко­мі­те­ту з пи­тань куль­ту­ри і ду­хов­но­сті Ми­ко­ла Кня­жи­цький, до­сі три­ває. Осо­бли­вий «го­лод» від­чу­ва­є­ться на ни­ві ін­те­ле­кту­аль­но­го про­ду­кту. Не див­но, що ча­сти­на укра­їн­сько­го су­спіль­ства, пе­ред­усім лю­ди ро­зу­мо­вої пра­ці, вже дав­но від­мо­ви­ла­ся від пе­ре­гля­ду те­ле­про­грам на ко­ристь Ін­тер­не­ту — у ба­га­тьох не­ма­єв­до­ма й са­мо­го «ящи­ка». Чо­го бра­ку­єу ві­тчи­зня­но­му «те­ле­ме­ню»? Фрі­дріх Шил­лер ска­зав, що істи­на — це дзер­ка­ло, від­обра­же­н­ня яко­го не­стер­пне для облу­ди й ли­це­мір­ства. А що го­то­вий стер­пі­ти ві­тчи­зня­ний те­ле­е­кран?»День» спро­бу­вав по­єд­на­ти те­ле­ві­зор і... фі­ло­со­фію.

«У НО­ВИ­НАХ НАМ РОЗ­ПО­ВІД­А­ЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВЖЕ ВІ­ДО­МО»

Сер­гій ПРО­ЛЕ­ЄВ, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, пре­зи­дент Укра­їн­сько­го фі­ло­соф­сько­го фон­ду, го­лов­ний ре­да­ктор ча­со­пи­су «Фі­ло­соф­ська дум­ка»:

— Те­ле­ві­зор я див­лю­ся ду­же ма­ло й ви­бір­ко­во. Ін­фор­ма­цій­ні по­тре­би за­до­воль­няє Ін­тер­нет. Там же мо­жна зна­йти ху­до­жні філь­ми й по­трі­бні те­ле­пе­ре­да­чі. Ін­ко­ли (не що­дня) див­лю­ся но­ви­ни — пе­ре­ва­жно це під­сум­ко­ві ви­пу­ски у ви­хі­дні, в яких є ана­лі­ти­ка, огля­ди по­дій. Пе­ред­усім орі­єн­ту­ю­ся на ICTV, «1+1», «5 ка­нал», в по­шу­ках ін­шої «опти­ки» мо­жу за­зир­ну­ти на «Дождь» чи CNN. Ча­сом пе­ре­гля­даю ток-шоу — «Сво­бо­ду сло­ва» на ICTV, ко­лись «Шу­стер LIVE», про­гра­ми Єв­ге­нія Ки­се­льо­ва, але яки­хось кон­кре­тних впо­до­бань не маю. Зрід­ка, ко­ли є від­по­від­ний на­стрій, мо­жу по­ди­ви­ти­ся «Ве­чір­ній квар­тал». Ра­ні­ше на укра­їн­сько­му те­ле­ба­чен­ні бу­ли про­е­кти, за яки­ми я ре­гу­ляр­но спо­сте­рі­гав. Сво­го ча­су ди­вив­ся пер­ші «Тан­ці з зір­ка­ми» на «1+1». На цьо­му ж ка­на­лі ін­ко­ли вми­кав «Від па­цан­ки до па­нян­ки». Це бу­ли ці­ка­ві, змі­стов­ні про­е­кти. Остан­нім ча­сом ні­чо­го та­ко­го не див­люсь.

На жаль, у но ви нах пе ре важ - но роз по ві да ють про те, що вже на справ ді нам ві до мо. Ін­фор ма - цію по­да­ють по на­пе­ред ви­зна­че­ній схе мі. На прик лад, вбив ст во Бо­ри­са Нєм­цо­ва. Нам ві­до­мо, що він був опо зи ці о не ром в ав то ри - тар но му сус піль ст ві. Оче вид но, що йде­ться про по­лі­ти­чне вбив­ство. Са ме про це нам і роз по ві да - ють до­кла­дно у те­ле­ві­зо­рі. Якщо по рів ня ти ана лі ти ку, ко мен та рі, ін­тер­пре­та­ції, по­ба­чи­мо, що ті ж са­мі дум­ки «про­кру­чу­ю­ться» раз у раз. Окрім як про сам факт вбив­ства, ні­чо­го но­во­го ми для се­бе не ді­зна­є­мо­ся. Теж са­ме мо­жна ска­за­ти про будь-яку «но­ви­ну». Ша­бло­ни ін­тер­пре­та­цій існу­ють ще до са­мої по­дії. Ко­ли во­на ста­є­ться, їх прос то ді ста ють і ви ко рис то ву - ють. Ко­жно­го ра­зу ми ви­слу­хо­ву - є мо пев ний на бір клі ше. Та кий під хід пе ред ба чу ва ний, не ці ка - вий і не­плі­дний з то­чки зо­ру ро­зу­мі­н­ня то­го, що від­бу­ва­є­ться. Зро­зу мі ло, що вий ти за ме жі та ких шаб ло нів склад но, але без цьо го но­ви­ни фа­кти­чно втра­ча­ють бу­дья­кий сенс. У струк ту рі ви пус ку за зви чай пре ва лю ють ка та стро - фи. Зро зу мі ло, що са ме над зви - чай ні си ту а ції ви кли ка ють най - більш жва ву ре ак цію ау­ди то рії, але жи­т­тя скла­да­є­ться не ли­ше з них. « Кар тин ка » ж, яку нам по - ка зу ють, — аб со лют но ви род же - на.

Не лю­блю на­ше те­ле­ба­че­н­ня че­рез пе­ре­об­тя­же­ність ре­кла­мою, що при­зво­дить до не­стер­пної втра­ти ча­су. Во­на по­да­є­ться в аб­со­лю­тно «вар­вар­ський» спо­сіб, ве­ли­че­зни­ми бло­ка­ми. Са­ме то­му волію ди­ви­ти­ся все в Ін­тер­не­ті. Зро­зумі­ло, що без ре­кла­ми те­ле­ба­че­н­ня не мо­же ви­жи­ти, але во­на має бу­ти при­су­тньою у більш ци­ві­лі­зо­ва­ний спо­сіб — ду­маю, від­по­від­ні при­кла­ди мо­жна зна­йти у більш роз­ви­ну­тих те­ле­ін­ду­стрі­ях. Ще одна ве­ли­ка ва­да те­ле­ба­че­н­ня — це вла­сне йо­го зміст. Він — над­то одно­ма­ні­тний. Це по­мі­тно на­віть за ху­до­жнім се­гмен­том. Тут до­мі­ну­ють бо­йо­ви­ки, де­те­кти­ви та еро­ти­ка. Ці жан­ри ма­ють пра­во на існу­ва­н­ня і, ймо­вір­но, ви­кли­ка­ють гля­да­цький інтерес, але обме­жую- чись ли­ше ни­ми, ми збі­дню­є­мо кон­тент.

Слід пам’ята­ти, що те­ле­ба­че­н­ня не ли­ше ре­а­гує на за­пи­ти гля­да­ча, а й актив­но їх фор­мує. В цьо­му полягає йо­го ве­ли­ка куль­тур­на мі­сія, про яку, на жаль, за­бу­ва­ють. Іде­ться про ви­хо­ва­н­ня, роз­ви­ток куль­тур­них та ін­те­ле­кту­аль­них по­треб гля­да­ча. По­тен­ці­ал йо­го ін­те­ре­сів, на­справ­ді, ви­хо­дить да­ле­ко за ме­жі за­про­по­но­ва­но­го вузь­ко­го кон­текс­ту. Та­ким чи­ном те­ле­ба­че­н­ня са­ме за­га­няє се­бе в глу­хий кут, адже у гля­да­чів по­сту­по­во ви­ни кає при род на вто ма, зни кає за­ці­кав­ле­ність. Во­дно­час спри­йма­ти будь-що ін­ше во­ни вже не в змо­зі. Якщо б ме­не­джмент те­ле­ін­ду­стрії ро­зу­мів це, во­ни б пра­цю­ва­ли над ство­ре­н­ням більш ши­ро­ко­го «рин­ку ін­те­ре­сів». Зре­штою наш світ скла­да­є­ться з ду­же ба­га­тьох ін­ших се­гмен­тів, які про­сто від­су­тні на екра­ні. Те­ле­ба­че­н­ня як по­ту­жна куль­тур­на, ін­фор­ма­цій­на, со­ці­аль­на си­ла сьо­го­дні не ре­а­лі­зує вла­сний по­тен­ці­ал.

«ТЕ­ЛЕ­БА­ЧЕ­Н­НЯ ВИ­КО­РИ­СТО­ВУЄ СЛАБ­КО­СТІ ГЛЯ­ДА­ЧІВ»

Ан­дрій БО­ГА­ЧОВ, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, Ки­їв­ський на­ціо­наль­ний університет ім. Та­ра­са Шевченка:

— Остан ні ро ки я вза га лі не вми­каю те­ле­ві­зор. Та й ра­ні­ше не мав ве­ли­ко­го ін­те­ре­су до те­ле­про­дук ції. Зав ж ди її ви роб ля ли для тих, ко му мож на лег ко на ві я ти будь-яку дур­ни­цю, ви­гі­дну «твор­цям» про­ду­кту. А спо­жи­ва­чі яскра­вих на­ві­ю­вань — це, зда­є­ться, біль­шість люд­ства. Її по­ве­дін­ко­ва і пси­хі­чна ре­а­кція на те­ле­про­ду­кцію зов­сім про­гно­зо­ва­на й екс­плуа то ва на. Ко мер цій не те ле ба чен - ня, яке во ло діє цим « ма гіч ним ящи­ком», «до­ма­шнім вів­та­рем», ви ко рис то вує зви чай ні людсь кі слаб кос ті гля да чів: па сив ність, не кри тич ність, са мо впев не ність, ста­дність, брак сма­ку то­що. Це ні­би усі ви зна ють. Однак чи ма ло лю дей не жи вуть згід но з та ким знан ням. На справ ді во ни ли ше при­ки­да­ю­ться «до­бре по­ін­фор­мо­ва­ни­ми гро­ма­дя­на­ми». Во­ни хи­тро по год жу ють ся бу ти « тро хи » ма ні пу льо ва ни ми в об мін на не - хит ре і три ва ле за до во лен ня від те­ле­ві­зо­ра.

По­ки не бу­ло до­сту­пно­го Ін­тер­не­ту, та­ки до­во­ди­ло­ся ви­тра­ча­ти якийсь час на по­шук і те­ле­ві­зій­ний пе­ре­гляд не­ко­мер­цій­ної про­ду­кції, су­спіль­ної ін­фор­ма­ції або ху­до­жніх філь­мів. Однак за­раз комп’ютер та Ін­тер­нет, на ща­стя, звіль­ни­ли ме­не від цьо­го яви­ща — те­ле­ба­че­н­ня. Не ду­маю, що ця за­мі­на не­о­дмін­но по­кра­щує на­ше існу­ва­н­ня, да­рує сво­бо­ду чи якийсь ци­фро­вий ко­му­нізм. Про­сто роз­ши­ри­ло­ся ко­ло мо­жли­во­стей. Є чу­до­ва змо­га ви­рі­шу­ва­ти, ко­ли і що то­бі по­трі­бно з усьо­го роз­ма­ї­т­тя ін­фор­ма­цій­них, ана­лі­ти­чних і ми­сте­цьких ре­сур­сів. Те­пер слід ма­ти ли­ше еле­мен­тар­ні комп’ютерні на­ви­чки і тро­хи ду­ма­ти вла­сною го­ло­вою, не до­ві­ря­ти слі­по то­му, що нав’язу­ють те­ле­ка­на­ли. Слід бу­ти тро­хи актив­ним, ма­ти гі­дність. Тре­ба зі­став­ля­ти рі­зні дже­ре­ла, рі­зні сти­лі, рі­зни спосо­би ви­слов­ле­н­ня, зокре­ма ро­зу­мі­ти іно­зем­ні мо­ви. Це при­ва­блює жи­ві ду­ші. От­же при­ро­дно, що ба­га­то лю­дей уже за­бу­ли про те­ле­ві­зор. Ка­жуть, що те­ле­про­па­ган­да й те­ле­ре­кла­ма десь, у яко­мусь су­спіль­стві, впли­ває на пе­ре­ва­жну біль­шість лю­дей. Во­че­видь, це по­га­на оцін­ка су­спіль­ства, яке, ви­хо­дить, ду­же при­мі­тив­но ви­ко­ри­сто­вує Ін­тер­нет із йо­го не­зни­щен­ним плю­ра­лі­змом.

«НА УКРА­ЇН­СЬКИХ КА­НА­ЛАХ ВАЖ­КО ЗНА­ЙТИ «ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НУ» ПО­ЖИ­ВУ»

Лю­дми­ла КРИ­ВО­РУ­ЧКА, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, за­сту­пник ди­ре­кто­ра До­ктор­ської шко­ли На­УКМА ім. ро­ди­ни Юхи­мен­ків, ви­кла­дач:

— Остан­нім ча­сом те­ле­ба­че­н­ня див­люсь обме­же­но та «від­обра­же­но»: че­рез по­се­ре­дни­цтво Ін­тер­не­ту, най­ча­сті­ше вже пі­сля ефі­ру, на сай­тах те­ле­ка­на­лів — це пе­ре­ва­жно ін­терв’ю чи про­гра­ми, по­си­ла­н­ня на які ре­ко­мен­ду­ють ко­ле­ги в со­ці­аль­них ме­ре­жах. Зви­чай­ний «па­сив­ний» пе­ре­гляд тра­пля­є­ться хі­ба в го­стях чи у пу­блі­чних мі­сцях (ска­жі­мо, в ма­га­зи­нах, ка­фе, пе­ру­кар­ні, го­те­лі, де ча­сто по­стій­но вклю­че­ні якісь ка­на­ли).

Вдо­ма маю ка­бель­не те­ле­ба­че­н­ня, тож див­лю­ся пе­ре­ва­жно між­на­ро­дні ка­на­ли но­вин, філь­ми ан­глій­ською мо­вою, кон­цер­ти кла­си­чної му­зи­ки та опе­ру, а та­кож пі­зна­валь­ні пе­ре­да­чі й муль­тфіль­ми — ра­зом із ді­тьми. На укра­їн­ських ка­на­лах, на жаль, важ­ко зна­йти «ін­те­ле­кту­аль­ну» по­жи­ву. З ві­тчи­зня­них див­лю­ся ТВі, «Ес­пре­со ТV» та «1+1» — до­ку­мен­таль­ні пе­ре­да­чі чи ін­терв’ю. Укра­їн­сько­му те­ле­ба­чен­ню бра­кує зо­рі­єн­то­ва­ної на да­ле­ку пер­спе­кти­ву про­сві­тни­цької, дер­жав­ни­цької та куль­тур­ної по­лі­ти­ки. Я пе­ре­ко­на­на, що при­найм­ні дер­жав­ний за­галь­но­на­ціо­наль­ний ка­нал мав би за­без­пе­чу­ва­ти, з одно­го бо­ку, акту­аль­не ін­фор­му­ва­н­ня про по­дії в Укра­ї­ні (пе­ре­біг вій­сько­вих дій, во­лон­тер­ську ро­бо­ту, до­по­мо­гу бі­жен­цям, еко­но­мі­чну си­ту­а­цію), по­ді­бно до то­го, як ди­на­мі­чно та май­же в ре­аль­но­му ча­сі ви­сві­тлю­ва­ли­ся по­дії на Май­да­ні, а з ін­шо­го бо­ку — на­да­ва­ти май­дан­чи­ки для дис­ку­сій, фа­хо­вих ко­мен­та­рів, обго­во­ре­н­ня дра­жли­вих пи­тань. Над­зви­чай­но бра­кує про­грам для ді­тей — як най­мен­ших (че­рез що по­пу­ляр­но­сті на­бу­ва­ють ро­сій­ські муль­ти­плі­ка­цій­ні се­рі­а­ли), так і для під­лі­тків. Бу­ло би до­бре за­про­ва­ди­ти се­рії пе­ре­дач про лі­те­ра­ту­ру, по­е­зію, му­зи­ку, кі­но, те­атр. Бра­кує пу­блі­чних фі­гур фі­ло­со­фа, вче­но­го, ми­тця, фа­хів­ця — че­рез що мі­сце і роль ав­то­ри­те­тно­го ко­мен­та­то­ра на­да­ють «зір­кам» і «світ­ським осо­бам», а та­кож дис­кре­ди­то­ва­ним «по­лі­ти­кам». Ме­ні та­кож ви­да­є­ться до­ціль­ною ре­гу­ляр­на пу­блі­чна зві­тність пре­зи­ден­та, прем’єр-мі­ні­стра, мі­ні­стрів про свою ді­яль­ність у фор­ма­ті ін­терв’ю чи прес-кон­фе­рен­цій.

На мою дум­ку, стру­кту­ра ефі­ру як для кра­ї­ни, яка ве­де вій­ну та здій­снює ра­ди­каль­ні ре­фор­ми, сьо­го­дні у нас до­во­лі аб­сур­дна — най­ва­жли­ві­шо­му й на­да­лі на­да­є­ться най­мен­ше ча­су. Ма­ло пред­став­ле­ні вла­сне вій­на та її тра­гі­чні на­слід­ки, що й ство­рює від­чу­т­тя роз­ри­ву між до­сві­дом тих, ко­го во­на тор­кну­ла­ся без­по­се­ре­дньо, і тих, хто на­ма­га­є­ться до­по­мог­ти чи зро­зу­мі­ти, що від­бу­ва­є­ться. Не­до­ста­тньо по­ка­зу­ють ге­ро­їв вій­сько­вих дій і всіх, хто їх під­три­мує, — во­лон­те­рів, дер­жав­ні слу­жби, ро­ди­ни. Це мо­гло б зна­чно по­спри­я­ти гро­мад­ській кон­со­лі­да­ції і на­да­ло б зна­чу­що­сті що­ден­но­му по­дви­гу ба­га­тьох зви­чай­них лю­дей. Вкрай обме­же­но обго­во­рю­ю­ться еко­но­мі­ка чи осві­тня ре­фор­ма — а це тор­ка­є­ться всіх.

ЛЮ­ДМИ­ЛА КРИ­ВО­РУ­ЧКА

АН­ДРІЙ БО­ГА­ЧОВ

СЕР­ГІЙ ПРО­ЛЕ­ЄВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.