«Пи­сьмо – не бли­скав­ка з не­ба, а кро­пі­тка ро­бо­та»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Оле­ся ЯРЕМ­ЧУК, «День», Львів

Поль­ська пе­ре­кла­да­чка та ле­ктор­ка creative writing Юсти­на Че­хов­ська — про те, чо­му пи­сьмен­ник му­сить ма­ти ву­ха та очі, від­кри­ті до сві­ту

Зде­біль­шо­го про ви­зна­них пи­сьмен­ни­ків та по­е­тів ка­жуть, що їм все « йде від Бо­га», «з не­ба», що на них « схо­дить ося­я­н­ня » . На­то­мість поль­ська пе­ре­кла­да­чка та лі­те­ра­тор­ка Юсти­на Че­хов­ська пе­ре­ко­на­на, що на­пи­са­н­ня текс­тів — це ре­тель­на ро­бо­та над ко­жною де­та­л­лю, дов­гий шлях, пов­ний по­ми­лок та спроб. Який, однак, мо­жна по­до­ла­ти, а те­хні­ці пи­сьма — на­вчи­ти­ся. Са­ма Юсти­на ви­ро­сла в пів­ден­но- схі­дній Поль­щі (Лю­блін та За­мо­стя), по­тім нав­ча­ла­ся в університетах Сток­голь­му, Ге­те­бор­гу та Уп­пса­ли, де ви­вча­ла лі­те­ра­ту­ро­знав­ство та ін­ші гу­ма­ні­тар­ні на­у­ки. Са­ме там їй до­ве­ло­ся по­тра­пи­ти на кур­си creative writing, тоб­то « твор­чо­го пи­сьма » . Пі­сля цьо­го Юсти­на Че­хов­ська ви­ко­ри­сто­вує цю пра­кти­ку й у сво­є­му жит­ті, за­йма­є­ться creative translation. Адже са­ме в її пе­ре­кла­дах поль­ський чи­тач від­кри­ва­є­для се­бе ди­тя­чу пи­сьмен­ни­цю та ро­ма­ніс­тку Ту­ве Янс­сон, швед­ську пи­сьмен­ни­цю Іду Лін­де та ін­ших скан­ди­нав­ських ав­то­рів. Вза­га­лі Юсти­на Че­хов­ська во­ло­ді­є­швед­ською, нор­везь­кою, дан­ською мо­вою, зро­зумі­ло, що й ан­глій­ською, чи­та­є­ні­ме­цькою та фран­цузь­кою, ка­же, що з ви­вче­н­ням но­вої мо­ви пі­зна­є­мо не ли­ше її, а ці­лу куль­ту­ру, роз­ши­рю­є­мо сві­то­гляд. Цьо­го ро­ку Юсти­на Че­хов­ська при­їха­ла до Укра­ї­ни ви­кла­да­ти creative writing, ді­ли­ти­ся мі­жна­ро­дним до­сві­дом. Ор­га­ні­зо­ву­є­та опі­ку­є­ться та­ки­ми май­стер- кла­са­ми Центр лі­те­ра­тур­ної осві­ти. Про те, чи мо­жна на­вчи­ти­ся пи­са­ти та що для цьо­го по­трі­бно — в роз­мо­ві з на­шою ле­ктор­кою.

— Чим, вла­сне ка­жу­чи, є creative writing? Які пе­ре­ду­мо­ви та при­чи­ни впли­ну­ли на ви­ни­кне­н­ня та по­ши­ре­н­ня ці­єї пра­кти­ки?

— Са­ме по­ня­т­тя creative writing по­хо­дить з Аме­ри­ки та Ве­ли­ко­бри­та­нії, де в 70-х ро­ках по­ча­ли ор­га­ні­зо­ву­ва­ти се­мі­на­ри та кур­си, на яких вчи­ли пи­са­ти. Завжди існу­ва­ли ака­де­мії зо­бра­жаль­них ми­стецтв, му­зи­ки, і ра­птом ви­ни­кла ідея, що пи­сьма теж мо­жна на­вчи­ти. Пе­ре­дов­сім рі­зних те­хнік пи­сьма. У 1980-1990-х ро­ках та­кі се­мі­на­ри ста­ли ака­де­мі­чни­ми — в університетах по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся ці­лі на­вчаль­ні кур­си, що три­ва­ли рік, а то й два. На по­ча­тку XXI сто­лі­т­тя ця пра­кти­ка ста­ла по­пу­ляр­ною в Скан­ди­на­вії, зокре­ма у Шве­ції: creative writing ви­кла­да­ли в університетах, але та­кож і при бу­дин­ках куль­ту­ри в мен­ших мі­сце­во­стях. Ор­га­ні­зо­ву­ва­ли­ся гру­пи у фор­ма­ті се­мі­на­рів та май­стер-кла­сів, за­зви­чай по­ді­ле­ні на по­е­ти­чну та про­зо­ву се­кцію. Ле­кто­ра­ми бу­ли ви­зна­ні по­е­ти чи про­за­ї­ки. Окрім на­вча­н­ня те­хні­ки на­пи­са­н­ня текс­тів, най­ва­жли­ві­шою ме­то­дою у твор­чо­му пи­сьмі єо­бмін дум­ка­ми, тоб­то кри­ти­ку­ва­н­ня се­бе нав­за­єм. За­зви­чай гру­па уча­сни­ків кур­су на­лі­чу­є­при­бли­зно 15 осіб, во­на мо­же бу­ти мен­ша, але то­чно не біль­ша. І всі пи­шуть щось на за­да­ну те­ма­ти­ку та в за­да­ній фор­мі, і по­тім чи­та­ють одне одно­му, кри­ти­ку­ють. Але кри­ти­ка му­сить бу­ти кон­стру­ктив­на: не ли­ше не­га­тив­на, а й по­зи­тив­на. Ко­жен, оче­ви­дно, хо­че по­чу­ти по­хва­лу, але та­кож і кри­ти­ку. Всі зви­кли, що вчи­мо­ся на сво­їх по­мил­ках, але мо­же­мо вчи­ти­ся й на чу­жих. У Поль­щі «твор­че пи­сьмо» існу­єв­же десь 10 ро­ків. Та­кі пра­кти­ки про­во­дя­ться на рі­зно­му рів­ні. За­зви­чай для мо­ло­ді, але та­кож і для до­ро­слих. У Вар­ша­ві пер­ша з та­ких шкіл ви­ни­кла у Поль­ській ака­де­мії на­ук, та­кож одні­єю з пер­ших бу­ла шко­ла Ольги То­кар­чук в Ополь­сько­му уні­вер­си­те­ті, бу­ли май­стер-кла­си з лі­те­ра­тур­но­го пи­сьма й в Яге­лон­сько­му уні­вер­си­те­ті. Та­кож «твор­че пи­сьмо» ор­га­ні­зо­ву­ють для при­ва­тних фірм чи гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій. Ду­же по­пу­ляр­ни­ми єви­їзні кур­си. На­при­клад, ви­дав­ни­цтво Czarne ор­га­ні­зо­ву­є­та­кі се­мі­на­ри в го­рах вже кіль­ка ро­ків. Є на­мі­ри ро­би­ти та­кі май­стер-кла­си в пу­сте­лі. За це пла­тять ве­ли­кі гро­ші: щоб по­їха­ти на від­по­чи­нок, але за­о­дно й на­вчи­ти­ся чо­гось но­во­го та кон­стру­ктив­но­го.

— Ба­га­то хто кри­ти­кує пра­кти­ку «твор­чо­го пи­сьма», ар­гу­мен­ту­ю­чи це тим, що ра­ні­ше не бу­ло та­ких кур­сів, але бу­ли Ге­мін­гвей, Ре­марк, Джойс та ін­ші ав­то­ри, во­ни не по­тре­бу­ва­ли та­ких се­мі­на­рів, що creative writing — це рад­ше шту­чний шлях на­пи­са­н­ня, не при­ро­дний. Ви що ду­ма­є­те про це?

— Я ма­ла спра­ву з та­кою кри­ти­кою. Ба­га­то ав­то­рів вва­жає, що на­тхне­н­ня та на­пи­са­н­ня при­хо­дить, як бли­скав­ка з не­ба, що це на­тхне­н­ня — від бо­жеств. Я ж вва­жаю, що пи­сьмо — це кро­пі­тка ро­бо­та, і стру­кту­ри ці­єї ро­бо­ти мо­жна на­вчи­ти. Зре­штою, я не очі­кую від сво­їх сту­ден­тів, що во­ни ста­нуть но­бе­лі­а­та­ми чи ве­ли­ки­ми пи­сьмен­ни­ка­ми. Якщо ж хтось зна­хо­дить ра­дість та ін­спі­ра­цію в цих ле­кці­ях, то я не ба­чу жо­дно­го по­га­но­го ефе­кту від та­ко­го на­вча­н­ня. Все пі­зна­є­ться в по­рів­нян­ні: не ко­жен єБе­тхо­ве­ном, але ко­жен мо­же гра­ти, не ко­жен єРем­бранд­том, але ко­жен мо­же ма­лю­ва­ти. А що­до Ге­мін­гвея та ав­то­рів то­го ча­су, га­даю, що ті се­ре­до­ви­ща та­кож ма­ли свої са­ло­ни, в яких чи­та­ли та обго­во­рю­ва­ли вла­сні текс­ти, що на­прав­ду вже то­ді існу­ва­ла якось фор­ма кре­а­тив­но­го пи­сьма, тіль­ки це по-ін­шо­му на­зи­ва­ло­ся.

— Що ви мо­же­те по­ра­ди­ти лю­дям, які тіль­ки по­чи­на­ють пи­са­ти?

— Са­мі мрії про пи­са­н­ня єду­же ро­ман­ти­чни­ми. Я б ра­ди­ла від­мо­ви­ти­ся від них, адже їх мо­жна одра­зу здій­сни­ти. Про­сто по­ча­ти пи­са­ти. І пи­са­ти ре­гу­ляр­но, по­стій­но ду­ма­ти про те, що хо­чеш опи­са­ти. Тре­ба про­бу­ва­ти ста­ви­ти со­бі якісь зав­да­н­ня: сьо­го­дні я опи­шу, як йду ці­єю ву­ли­цею, як трам­вай по­вер­та­єв ту ву­ли­цю, чи якусь по­чу­ту роз­мо­ву. Тре­ба ма­ти від­кри­ті ву­ха та очі до сві­ту. Бу­ти до­брим спо­сте­рі­га­чем, ви­вча­ти те, що єці­ка­вим для лю­дей. Бо ж пи­ше­мо не ли­ше для се­бе, але й для сві­ту. І пе­ре­дов­сім са­мі ми ма­є­мо ду­же ці­ка­ви­ти­ся сві­том. Ду­же ва­жли­вим та­кож єчи­та­н­ня. Ча­сто я маю спра­ву з тим, що мо­ло­ді лю­ди або вза­га­лі не чи­та­ють (бо во­ни со­бі по­ста­но­ви­ли, що якщо во­ни пи­шуть, то чи­та­ти їм не тре­ба), або чи­та­ють ду­же ба­га­то за­кор­дон­ної лі­те­ра­ту­ри. Це не­по­га­но, бо ті­єї до­брої лі­те­ра­ту­ри тре­ба три­ма­ти­ся, ці­ка­ви­ти­ся що там ви­да­є­ться. Але якщо ти хо­чеш ста­ти пи­сьмен­ни­ком укра­їн­ським, то му­сиш пам’ята­ти, що тво­є­пи­сьмо за­ли­ша­є­ться ча­сти­ною ті­єї лі­те­ра­ту­ри, мо­вою якої пи­шеш. Якщо хо­чеш ста­ти пи­сьмен­ни­ком укра­їн­ським, то му­сиш чи­та­ти ба­га­то укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри. Це ду­же ва­жли­во. Не ли­ше то­му, що му­сиш до­ско­на­ло во­ло­ді­ти сво­єю мо­вою і по­стій­но зба­га­чу­ва­ти її, а й то­му, що ко­ли твої текс­ти бу­де ви­да­но, то во­ни за­ли­ша­ться ча­сти­ною ці­єї лі­те­ра­ту­ри. І бу­ло б до­бре зна­ти вла­сну істо­рію, щоб по­тім ста­ти її ча­сти­ною.

ЮСТИ­НА ЧЕ­ХОВ­СЬКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.