А зав­тра... бу­ла вій­на

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

9 бе­ре­зня 2014-го в Лу­ган­ську на свя­тку­ван­ні 200-річчя від дня на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шевченка бу­ло по­би­то укра­їн­ських па­трі­о­тів і за­хо­пле­но обл­держ­адмі­ні­стра­цію

Учас, ко­ли укра­їн­ська ар­мія на че­твер­то­му ета­пі від­ве­де­н­ня військ про­зрі­ває і при­пи­няє та­кий від­від вна­слі­док «не ви­ко­на­н­ня сво­їх зо­бов’язань з бо­ку бо­йо­ви­ків», ми вже ма­ло чо­му ди­ву­є­мо­ся. За рік ми зви­кли до «успі­шних від­сту­пів» із Де­баль­це­во­го, до ви­рів­ню­вань фрон­ту за ра­ху­нок укра­їн­ської те­ри­то­рії то­що. Дми­тро Тим­чук по­ві­дом­ляє, що вже сфор­мо­ва­на єди­на ко­ман­дна стру­кту­ра так зва­ної ар­мії Но­во­ро­сії. Це не див­но, адже мав­ри, які зро­би­ли свою спра­ву з оку­па­ції Дон­ба­су в осо­бі ко­за­ків і найня­тих мі­сце­вих бан­ди­тів, один за одним си­стем­но від­хо­дять «на від­по­чи­нок» (кон­тро­льо­ва­ні — в Ро­сію, менш кон­тро­льо­ва­ні — в тюр­му, не­кон­тро­льо­ва­ні — в до­мо­ви­ну). Оку­па­ція Дон­ба­су від­бу­ла­ся за фа­ктом. І це тре­ба ви­зна­ти. Те­пер мас­штаб за­хо­пле­н­ня те­ри­то­рій бу­де ли­ше роз­ши­рю­ва­тись. Але ми зна­є­мо із кла­си­ків, що «це­гли­на зне­на­цька на го­ло­ву ні­ко­му ні­ко­ли не зва­ли­ться». Ви­пад­ко­вість завжди є на­слід­ком по­пе­ре­дніх за­ко­но­мір­них по­дій. Ін­ко­ли пам’ятні да­ти нам да­ють мо­жли­вість не про­сто зга­да­ти, як ві­дбу­ва­ло­ся зокре­ма по­не­во­ле­н­ня Дон­ба­су, а й зро­зу­мі­ти, чо­му так ста­ло­ся.

Лу­ганськ. Рік то­му, як і цьо­го ра­зу, був ве­сня­ний со­ня­чний день. 9 бе­ре­зня на цен­траль­ній пло­щі Лу­ган­ська тра­ди­цій­но зі­бра­ли­ся лю­ди (при­бли­зно 300—400 осіб). Ві­дбу­ва­ло­ся свя­тку­ва­н­ня 200-річчя від дня на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шевченка. Під пам’ятни­ком Шев­чен­ку — тра­ди­цій­ний мі­тинг із ві­та­н­ня­ми, сло­ва­ми по­дя­ки, укра­їн­ськи­ми пі­сня­ми і бан­ду­рою. «Го­пни­ки», яв­но не мі­сце­ві, а за­ве­зе­ні з обла­сті, зби­ра­ли­ся не­по­да­лік. Та­кий со­бі Ар­сен Клін­ча­єв (той са­мий Клін­ча­єв, яко­го зго­дом за­а­ре­шту­ють, а по­тім він про­гу­лю­ва­ти­ме­ться пля­жа­ми ки­їв­сько­го гі­дро­пар­ку і кав’яр­ня­ми Хре­ща­ти­ка), пе­ре­в­дя­гне­ний у зви­чай­ну спор­тив­ну кур­тку, зі­брав їх спо­ча­тку бі­ля сво­го га­ра­жа, де ви­дав від­по­від­ні аксе­су­а­ри. Се­ред цьо­го агре­сив­но­го на­тов­пу бу­ли і ті, хто якось див­но не орі­єн­ту­вав­ся не те що в Лу­ган­ську, а вза­га­лі — в мі­стах обла­сті. У сло­вах їхніх від­чу­ва­ла­ся від­по­від­на ро­сій­ська че­кан­ка. Во­ни — штур­мо­ви­ки, які в пев­ний мо­мент із бі­та­ми на­ки­ну­ться на лю­дей, — ор­га­ні­чно зли­ли­ся з мі­сце­ви­ми. Геор­гі­їв­ські стрі­чки, чер­во­ні пра­по­ри з на­пи­са­ми міст обла­сті, ка­пю­шо­ни на го­ло­вах, на­дрив­ні кри­ки, що врі­за­ли­ся у співи тих, хто зі­брав­ся бі­ля пам’ятни­ка Шев­чен­ку — кар­ти­на бі­ди, що на­су­ва­ла­ся на Лу­ганськ, і, зре­штою, ка­та­стро­фи, яка за­гро­жу­ва­ла всій Укра­ї­ні.

Та зла хма­ра з три­ко­ло­ра­ми зне­сла мир­ний мі­тинг. Дів­чат то­ді тя­га­ли за во­лос­ся, кий­ка­ми би­ли хло­пців, а по­тім хтось з цьо­го озві­рі­ло­го на­тов­пу на­че по ко­ман­ді ру­шив на бу­дів­лю обл­держ­адмі­ні­стра­ції. Хтось — це ті са­мі «чьто­ка­ю­щіє» штур­мо­ви­ки, які не зна­ли на­віть іме­ні гу­бер­на­то­ра, яко­го во­ни зби­ра­ли­ся ви­га­ня­ти. Мі­лі­ція від­га­ня­ла акти­ві­стів, які сто­я­ли на обо­ро­ні дер­жбу­дів­лі — «Са­ми без вас спра­вим­ся!», але во­ни за­ли­ша­ли­ся не стіль­ки як си­ла опо­ру, скіль­ки як свід­ки, на очах яких пра­во­охо­рон­ці ви­му­ше­ні бу­ли хо­ча б імі­ту­ва­ти спро­тив. ОДА за­хо­пи­ли, при­му­си­ли гу­бер­на­то­ра Бо­лот­ських на­пи­са­ти за­яву про від­став­ку і, зно­ву ж та­ки, за чи­є­юсь ко­ман­дою ре­ти­ру­ва­ли­ся з бу­дів­лі, яку тіль­ки-но за­хо­пи­ли. Той день став зна­ко­вим, адже ні­чо­го по­ді­бно­го в Лу­ган­ську ще не ві­дбу­ва­ло­ся ні­ко­ли. У стра­шно­му сні мо­жна бу­ло уяви­ти со­бі по­би­т­тя мир­но­го мі­тин­гу на свя­тку­ван­ні Дня на­ро­дже­н­ня по­е­та сві­то­во­го зна­че­н­ня. Ні­хто то­ді не ду­мав про мо­жли­вість за­хо­пле­н­ня дер­жбу­ді­вель. Стра­шний сон ста­вав дій­сним. Ста­ло ясно — во­рог пе­ре­йшов ме­жу умов­но­стей, але оста­то­чної ко­ман­ди по за­хо­плен­ню обла­сті ще не бу­ло. Лу­ганськ, як і ін­ші мі­ста схо­ду, ще про­бу­ва­ли «на зуб».

«Як тіль­ки ми з’яви­ли­ся на пло­щі, бу­ло ро­зу­мі­н­ня то­го, що ста­не­ться провокація, — зга­дує уча­сник тих по­дій Дми­тро Снєгирьов. — Бу­ла ін­фор­ма­ція про те, що го­ту­є­ться си­ло­ва акція про­ти уча­сни­ків про­укра­їн­сько­го мі­тин­гу. Тут є за­пи­та­н­ня до ор­га­ні­за­то­рів то­го мі­тин­гу, які й до цьо­го дня пі­а­ря­ться на цій акції. Во­ни ви­ве­ли лю­дей, фа­кти­чно зна­ю­чи про не­без­пе­ку. На­ді­йшла ін­фор­ма­ція, що в Лу­ган­ську зби­ра­ю­ться бо­йо­ви­ки не тіль­ки з Лу­ган­ської обла­сті, а й із До­не­цької, яка зго­дом під­твер­ди­ла­ся. Біль­ше то­го, бу­ла звіс­тка про те, що в Лу­ганськ пе­ре­ки­нуть бо­йо­ви­ків з обла­стей РФ, зокре­ма Біл­го­род­ської та Во­ро­незь­кої. Ті 300 — 400 жи­те­лів, які ви­йшли в Лу­ган­ську вша­ну­ва­ти пам’ять Ко­бза­ря, не бу­ли го­то­ві фі­зи­чно і мо­раль­но до про­ти­сто­я­н­ня. На той мо­мент про­укра­їн­ська гро­ма­да в Лу­ган­ську скла­да­ла­ся з ін­те­лі­ген­ції, яка зда­тна бу­ла йти з пра­по­ра­ми, але не здій­сню­ва­ти силові акції. На­ма­га­н­ня ство­ри­ти єди­не бо­йо­ве кри­ло на­штов­ху­ва­ло­ся на, як мі­ні­мум, не­ро­зу­мі­н­ня, а то й спри­йма­лось як провокація.

«9 бе­ре­зня, пі­сля ви­ко­на­н­ня слав­нів, ми по­ба­чи­ли, що на нас ру­ха­є­ться ор­га­ні­зо­ва­на ко­ло­на, — про­дов­жує Снєгирьов. — Бу­ла по­мі­тна стру­кту­ро­ва­ність ко­ло­ни — де­ся­тни­ки, со­тни­ки. Во­ни бу­ли фі­зи­чно під­го­тов­ле­ні й ма­ли за­со­би актив­но­го на­па­ду — бі­ти, кри­го­ру­би, ка­сте­ти. Зви­чай­но, пі­сля на­па­ду не вда­ло­ся втри­ма­ти си­ту­а­цію. Ми (я бу­ду роз­по­від­а­ти за сво­їх лю­дей) ор­га­ні­зо­ва­но ві­ді­йшли до ОДА. В ме­не за­ли­ша­є­ться пи­та­н­ня: чо­му, ко­ли про­лу­на­ла ко­ман­да «від­водь­те лю­дей», очіль­ни­ки па­трі­о­ти­чних ру­хів лю­дей не від­ве­ли? Фа­кти­чно жін­ки й ді­ти, які сто­я­ли бі­ля пам’ятни­ка Шев­чен­ку, ста­ли за­ру­чни­ка­ми си­ту­а­ції. Більш то­го, у ме­не за­ли­ша­є­ться пи­та­н­ня: хто са­ме по­пе­ре­див зга­да­них очіль­ни­ків про на­пад, що во­ни з мі­тин­гу опи­ни­ли­ся все­ре­ди­ні ОДА в мо­мент ата­ки? Во­ни див­ним чи­ном ви­йшли з-під зо­ни об­стрі­лу. За­раз де­хто з них по­яснює це по­га­ним зв’яз­ком, ін­ші по­ясню­ють, що хтось їх по­пе­ре­див, але хто са­ме по­пе­ре­джав? І якщо во­ни бу­ли по­пе­ре­дже­ні, то чо­му са­мих лю­дей не по­пе­ре­ди­ли? Ко­ли ми пі­ді­йшли до ОДА, там сто­яв кор­дон мі­лі­ції, який нас не пу­скав усе­ре­ди­ну. Ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: чо­му са­ме нас, па­трі­о­тів з укра­їн­ськи­ми пра­по­ра­ми, не пу­ска­ли? Зга­да­ні очіль­ни­ки мі­тин­гів своє­ча­сно ту­ди про­йшли, а ми зму­ше­ні бу­ли штур­му­ва­ти мі­лі­цію й про­ри­ва­ти­ся в бу­дів­лю. Ви­ни­кає та­кож ба­га­то за­пи­тань що­до пе­ре­мо­вин у при­мі­щен­ні ОДА, ко­ли ми за­ба­ри­ка­ду­ва­ли­ся. Фа­кти­чно мі­лі­ція ста­ла га­ран­том не­до­тор­кан­но­сті. Пер­ші штур­ми все­ре­ди­ні ОДА ми від­би­ли, а по­тім став­ся мо­мент пе­ре­мо­вин, ко­ли в бу­дів­лю за­йшла так зва­на іні­ці­а­тив­на гру­па, яку вів один із за­сту­пни­ків на­чаль­ни­ка УМВС. Са­ма по­ве­дін­ка гу­бер­на­то­ра Бо­лот­ських бу­ла па­сив­ною. І Бо­лот­ських, і Ве­ри­гі­на по­ки­ну­ли при­мі­ще­н­ня чор­ним хо­дом, за­ли­шив­ши нас із на­па­дни­ка­ми. Се­ред пред­став­ни­ків на­па­да­ю­чих бу­ли та­кі одіо­зні прі­зви­ща, як Ар­сен Клін­ча­єв, Юрій Юров, Кор­са­ко­ва, Ха­рі­то­нов. До ре­чі, бу­ли на­віть пред­став­ни­ки укра­їн­сько­го ко­за­цтва, які бра­ли участь у штур­мі ОДА на бо­ці про­ро­сій­ських бо­йо­ви­ків. Уявіть со­бі укра­їн­ське ко­за­цтво з три­зу­ба­ми на бо­ці про­ро­сій­ських ата­ку­ю­чих. Ті на­па­дник, з яки­ми ме­ні до­ве­ло­ся спіл­ку­ва­ти­ся, зов­сім не орі­єн­ту­ва­лись в мі­сце­вих на­звах, уже не ка­жу­чи про спе­ци­фі­чний ро­сій­ський акцент. Сло­во «ка­ва» во­ни вза­га­лі не зна­ли. Ще одна по­ка­зо­ва де­таль: пра­ців­ни­ки Слу­жби без­пе­ки, не хо­ва­ю­чись від ка­мер, вка­зу­ва­ли на про­укра­їн­ських акти­ві­стів бо­йо­ви­кам, се­ред яких бу­ли і май­бу­тній ва­та­жок бан­ди­тів «Лє­ший», і Ха­рі­то­нов».

Уча­сни­ця мі­тин­гу в Лу­ган­ську 9 бе­ре­зня 2014 Ана­ста­сія Го­ро­ва на сво­їй сто­рін­ці в Facebook пи­ше: «Це був пе­ре­лом­ний мо­мент. По­чав­ся яв­ний га­не­бний «злив» Лу­ган­ська».

Ми­нув рік. Са­мо­на­зва­ний «на­ро­дний гу­бер­на­тор» Оле­ксандр Ха­рі­то­нов, яко­го в бе­ре­зні за­а­ре­шту­ва­ло СБУ, зго­дом з’яви­ться на се­па­ра­тист­ських «па­ра­дах» у Лу­ган­ську, Ар­сен Клін­ча­єв, на за­три­ман­ні яко­го по­пі­а­рив­ся один із по­лі­ти­ків, усе лі­то від­по­чи­ва­ти­ме у Ки­є­ві. Оле­ксія Ка­ря­кі­на, яко­го так са­мо за­три­ма­ло СБУ ра­зом з ар­се­на­лом ро­сій­ської зброї в Ста­ха­но­ві, від­пу­стять одра­зу пі­сля за­хо­пле­н­ня Лу­ган­сько­го управ­лі­н­ня Слу­жби без­пе­ки, яке ста­не­ться че­рез мі­сяць пі­сля зга­да­них по­дій. Пе­ре­лік мо­жна про­дов­жу­ва­ти. Та­ка ж до­ля біль­шо­сті бан­ди­тів, їхніх ор­га­ні­за­то­рів і по­сі­бни­ків не тіль­ки на Лу­ган­щи­ні, а й у ці­ло­му по Укра­ї­ні. Ще за три ти­жні пі­сля за­хо­пле­ної бу­дів­лі СБУ бу­дуть взя­ті ОДА, Про­ку­ра­ту­ра та Апе­ля­цій­ний суд. В Укра­ї­ні три­ва­ла пе­ред­ви­бор­ча бо­роть­ба, і в Лу­ган­ську за цей час всти­гли по­бу­ва­ти май­же всі кан­ди­да­ти в пре­зи­ден­ти. Юлія Ти­мо­шен­ко за­жа­да­ла пе­ре­мо­вин із те­ро­ри­ста­ми, на­зи­ва­ю­чи їх «до­ве­де­ни­ми до від­чаю укра­їн­ця­ми», Сер­гій Ті­гі­пко ви­ма­гав від Ки­є­ва звіль­ни­ти за­три­ма­них бан­ди­тів, Пе­тро По­ро­шен­ко в пі­тьмі Лу­ган­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту на­го­ло­шу­вав, що з те­ро­ри­ста­ми ні­я­ких мирних шля­хів шу­ка­ти не мо­жна. У трав­ні про­лу­на­ли пер­ші ав­то­ма­тні чер­ги та ви­бу­хи гра­нат, а вже влі­тку, одра­зу пі­сля обра­н­ня но­во­го Пре­зи­ден­та, ву­ли­ця­ми Лу­ган­ська про­їха­ли­ся пер­ші ро­сій­ські тан­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.