Iде­о­ло­гія «рус­ско­го ми­ра»

Му­сить бу­ти офі­цій­но за­су­дже­на і за­бо­ро­не­на

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

Під ви­ві­скою «рус­ско­го ми­ра» Пу­тін­ська Ро­сія хо­че по­вер­ну­ти со­бі втра­че­ні з роз­ва­лом СРСР те­ри­то­рії, зокре­ма Укра­ї­ну. А всі ті пи­шно­мов­ні роз­мо­ви про якийсь єди­ний духовний про­стір, про спів­дру­жність слов’ян­ських на­ро­дів, про якісь, зі­ні­ці­йо­ва­ні Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю, між­дер­жав­ні со­ю­зи на пост­ра­дян­сько­му про­сто­рі, зре­штою, про «рус­ский мир» є всьо­го ли­ше ан­ту­ра­жем, шир­мою для не­о­ім­пер­ських, не­о­ко­ло­ні­аль­них ам­бі­цій до Укра­ї­ни, за­хо­дів з її втя­гу­ва­н­ня в ор­бі­ту но­вої Ро­сій­ської ім­пе­рії.

Не­об­хі­дні для цьо­го на­строї в Укра­ї­ні го­ту­ва­ла під­по­ряд­ко­ва­на Мо­сков­сько­му па­трі­ар­ха­ту Укра­їн­ська пра­во­слав­на цер­ква (УПЦ МП). З тим, що­би пе­ре­ко­на­ти­ся в цьо­му, до­ста­тньо хо­ча б пе­ре­гля­ну­ти на­зви ма­те­рі­а­лів у пе­рі­о­ди­ці чи на сай­тах, які на­ле­жать окре­мим єпар­хі­ям ці­єї Церкви. Чи­ма­ло пу­блі­ка­цій при­свя­че­но ро­сій­сько­му са­мо­дер­жав­ству, ро­сій­ській вер­сії істо­рії Укра­ї­ни, об­сто­ю­ван­ню ро­сій­сько­го шо­ві­ні­зму, іде­а­лі­за­ції «рус­ско­го ми­ра» як іде­о­ло­гії су­ча­сно­го ро­сій­сько­го не­о­ко­ло­ні­а­лі­зму. Ба­га­то хто був свід­ком, як із ро­сій­ськи­ми пра­по­ра­ми, з іко­на­ми остан­ньо­го ро­сій­сько­го ца­ря (а ча­сом і порт­ре­та­ми Ста­лі­на) Укра­ї­ною ро­ка­ми, де­ся­ти­лі­т­тя­ми віль­но хо­ди­ли мо­сков­сько-православні, як зу­хва­ло ви­кри­ку­ва­ли во­ни ву­ли­ця­ми на­ших міст про­ро­сій­ські і се­па­ра­тист­ські га­сла.

Архієпископ УПЦ МП Львів­ський і Га­ли­цький Ав­гу­стин (за­раз ми­тро­по­лит Бі­ло­цер­ків­ський і Бо­гу­слав­ський) у сво­є­му ви­сту­пі на Все­сві­тньо­му ро­сій­сько­му на­ро­дно­му со­бо­рі у Мо­скві 4 кві­тня 2006 р. за­явив: «Мы ждем ша­гов со сто­ро­ны Рос­сии (как отряд, ко­то­рый ждет ко­ман­ды бро­си­ться в бой)», «нас вдо­хнов­ля­ет ли­шь то, что мы ве­рим еще в Рос­сию», «на Украи­не ждут ре­ши­тель­ных ша­гов со сто­ро­ны Рос­сии». І хоч фра­зу «как отряд, ко­то­рый ждет ко­ман­ды бро­си­ться в бой» за на­по­ля­га­н­ням цьо­го вла­ди­ки за­днім чи­слом ви­лу­чи­ли, як ту, що «не від­по­від­ає змі­сту йо­го слів», про­ро­сій­ську по­зи­цію слу­жи­те­ля ви­дно і без неї.

Ві­до­мий «ру­пор» РПЦ — го­ло­ва Си­н­одаль­но­го від­ді­лу із вза­є­мо­дії Церкви і су­спіль­ства Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, член Гро­мад­ської па­ла­ти Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції — про­то­і­єрей В. Ча­плін ще на по­ча­тку 2012 ро­ку кон­кре­ти­зу­вав, що му­сять озна­ча­ти ті «рі­шу­чі кро­ки з бо­ку Ро­сії» що­до Укра­ї­ни. «Я ду­маю, что ну­жно по­ду­мать се­го­дня о мо­щном во­ен­ном при­сут­ствии Рос­сии во всех ре­ги­о­нах, где лю­ди просят за­щи­ты от оран­же­вых эк­спе­ри­мен­тов, от ра­зно­го ро­да «цве­тных ре­во­лю­ций». Да­же если Рос­сии ну­жно бу­дет уча­ство­вать в бо­е­вых дей­стви­ях, это­го не ну­жно се­го­дня бо­я­ться: ар­мии ну­жно на­ко­нец дать на­сто­я­щую ра­бо­ту».

Ни­ні де­я­кі клі­ри­ки з УПЦ МП пе­ре­ко­ну­ють, що ціл­ком мо­жли­во бу­ти і па­трі­о­том Укра­ї­ни і во­дно­час вір­ним Мо­сков­ської па­трі­ар­хії, мо­ти­ву­ю­чи це пе­ред­усім окре­ми­ми по­ло­же­н­ня­ми «Со­ці­аль­ної кон­це­пції» ці­єї кон­фе­сії, а са­ме. «Православний хри­сти­я­нин по­кли­ка­ний лю­би­ти свою ві­тчи­зну (тут і да­лі кур­сив наш. — П.П.), яка має те­ри­то­рі­аль­ний ви­мір... Па­трі­о­тизм пра­во­слав­но­го хри­сти­я­ни­на по­ви­нен бу­ти ді­йо­вим. Він ви­яв­ля­є­ться в за­хи­сті ві­тчи­зни від во­ро­га, пра­ці на бла­го ві­тчи­зни... Хри­сти­я­нин по­кли­ка­ний збе­рі­га­ти й роз­ви­ва­ти на­ціо­наль­ну куль­ту­ру, на­ро­дну са­мо­сві­до­мість». Однак по­ді­бну мо­ти­ва­цію спро­сто­вує, з одно­го бо­ку, вже те, що сло­во «ві­тчи­зна» у па­ра­гра­фі про па­трі­о­тизм (II.3) скрізь про­пи­са­не з ма­лої лі­те­ри (на­го­ло­си­мо, це офі­цій­ний до­ку­мент, опри­лю­дне­ний на офі­цій­но­му сай­ті ці­єї Церкви), а з ін­шо­го бо­ку, той факт, що ця «ві­тчи­зна» має тіль­ки «те­ри­то­рі­аль­ний ви­мір», тоб­то ви­зна­ча­є­ться су­то гео­гра­фі­чно. Ін­ши­ми сло­ва­ми, «Со­ці­аль­на кон­це­пція» УПЦ МП не за­твер­джує Укра­ї­ну як не­за­ле­жну дер­жа­ву.

Озна­че­ну ді­є­вість «па­трі­о­ти­зму пра­во­слав­но­го хри­сти­я­ни­на» в УПЦ МП, роз­ви­ток нею «на­ціо­наль­ної куль­ту­ри», «на­ро­дної са­мо­сві­до­мо­сті» до­во­дить хо­ча б той факт, що ця кон­фе­сія не ви­знає Голодомор 1932 — 1933 рр. ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на- ро­ду. На­то­мість уста­ми сво­го пред­сто­я­те­ля вла­ди­ки Ону­фрія по­вчає, що укра­їн­ці, як «ка­тю­га по за­слу­зi», Го­ло­до­мо­ром «отри­ма­ли те, що за­слу­жи­ли».

УПЦ МП на­віть фор­маль­но не за­су­ди­ла ро­сій­ську ін­тер­вен­цію на на­шу зем­лю, не на­зва­ла Ро­сію агре­со­ром. Во­дно­час, по­вто­рю­ю­чи сло­ва Па­трі­ар­ха Мо­сков­сько­го, її ду­хо­вен­ство взя­ло­ся по­вча­ти про якусь «бра­то­у­бий­ствен­ную», «ме­жду­у­со­бную брань на Украи­не», про­по­від­у­ва­ти «о при­ми­ре­нии вра­жду­ю­щих сто­рон» і що їхня Цер­ква «де­ла­ет все во­змо­жное, что­бы как мо­жно ско­рее на во­сто­ке Украи­ны во­ца­рил­ся мир и были ре­ше­ны все про­бле­мы».

За­зна­чи­мо, ми­тро­по­лит Ону­фрій сво­го ча­су ви­сту­пив із за­су­дже­н­ням АТО на Дон­ба­сі, а та­кож від­мо­вив­ся ви­зна­ва­ти при­че­тність ви­що­го вій­сько­во-по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції до де­ста­бі­лі­за­ції со­ці­аль­но-по­лі­ти­чної си­ту­а­ції в низ­ці окре­мих ре­гіо­нів на­шої кра­ї­ни. Не­зва­жа­ю­чи на те, що окре­мі клі­ри­ки, ми­ря­ни, па­ра­фії УПЦ МП під­три­му­ють за­хи­сни­ків на­шої Ба­тьків­щи­ни на її схо­ді, чі­тко усві­дом­лю­ю­чи, що во­ро­гом Укра­ї­ни є Пу­тін­ська Ро­сія, однак та­ка по­зи­ція на­ра­зі не є за­галь­но­цер­ков­ною.

22 лю­то­го 2015 р. очіль­ник УПЦ МП за­кли­кав ду­хо­вен­ство, чер­не­цтво і ми­рян, «зва­жа­ю­чи на скла­дну су­спіль­но-по­лі­ти­чну си­ту­а­цію в Укра­ї­ні, за­для ві­днов­ле­н­ня ми­ру в на­шій Ба­тьків­щи­ні та збе­ре­же­н­ня ці­лі­сно­сті на­шої Дер­жа­ви... по­си­ли­ти піст» у пе­рі­од Ве­ли­ко­го по­сту. Про­те на­віть на під­ста­ві цьо­го за­кли­ку за­ли­ша­є­ться не­зро­зумі­лим, яко­го «ми­ру» пра­гне УПЦ МП? Якою ціною йо­го здо­бу­ти? На­сам­кі­нець, ко­го слід пе­ре­мог­ти, що­би той «мир» при­йшов на на­шу зем­лю?

Від­по­віді на ці пи­та­н­ня зна­хо­ди­мо, при­мі­ром, у га­зе­ті «Откро­ве­ние», яка ви­дру­ко­ву­є­ться з бла­го­сло­ве­н­ня ми­тро­по­ли­та Оде­сько­го та Ізма­їль­сько­го Ага­фан­ге­ла (ві­до­мо­го сво­ї­ми гу­чни­ми ан­ти­укра­їн­ськи­ми за­ява­ми). «Се­го­дня, как ни­ко­гда, весь рус­ский на­род, ка­ждый из нас, дол­жны стать вои­на­ми Ру­си и Бо­га! Ка­ждый из нас мо­жет, дол­жен и обя­зан бо­ро­ться с вра­гом, в оче­ре­дной раз пыта­ю­щим­ся за­хва­тить Русь. Ведь ки­ев­ская фа­шист­ская хун­та — это не столь­ко на­ши иде­о­ло­ги­че­ские противники — это ду­хов­ные вра­ги, во­ю­ю­щие со Хри­стом, с Пра­во­слав­ной Цер­ко­вью, с рус­ским пра­во­слав­ным на­ро­дом. ...Те, кто име- ет на­выки, уме­ния и го­тов­ность бо­ро­ться с вра­га­ми Ру­си с ору­жи­ем в ру­ках — по­мо­ги Го­спо­ди!»

Не­зва­жа­ю­чи на по­ді­бні за­кли­ки, чі­ткі фа­кти спів­пра­ці УПЦ МП із се­па­ра­ти­ста­ми, гла­ва УПЦ МП за­пе­ре­чує на­яв­ність у цій Цер­кві свя­ще­ни­ків, які під­три­му­ють се­па­ра­тизм. Сьо­го­дні «юри­ди­чний від­діл Ми­тро­по­лії Укра­їн­ської пра­во­слав­ної Церкви за­про­по­ну­вав від­мо­ви­ти­ся від пра­кти­ки ви­ко­ри­ста­н­ня в про­по­від­ях пря­мих за­кли­ків до зри­ву мо­бі­лі­за­ції і ли­ше за­кли­ка­ти до ми­ру і якнай­швид­шо­го за­кін­че­н­ня так зва­ної гро­ма­дян­ської вій­ни. То­ді слу­жбі без­пе­ки Укра­ї­ни не бу­де під­став для пе­ре­слі­ду­ва­н­ня свя­щен­но­слу­жи­те­лів УПЦ».

Так, пі­сля Май­да­нів­ських по­дій в УПЦ МП ста­ли пе­ре­йма­ти­ся ство­ре­н­ням «про­укра­їн­сько­го» імі­джу ці­єї кон­фе­сії. Слу­жи­те­лі ці­єї Церкви ра­птом ста­ли з’яв­ля­ти­ся на па­трі­о­ти­чних зі­бра­н­нях, на Шев­чен­ків­ських за­хо­дах то­що. І це при то­му, що ще не­дав­но де­хто з них від­вер­то сто­яв на ан­ти­укра­їн­ських за­са­дах. Про «рус­ский мир» в УПЦ МП за­раз ста­ли го­во­ри­ти не так го­ло­сно, хо­ча офі­цій­но від ньо­го ця кон­фе­сія так і не від­мо­ви­ла­ся, бо не за­су­ди­ла йо­го як ро­сій­ський по­лі­ти­чно­пра­во­слав­ний про­ект ві­дро­дже­н­ня «істо­ри­чної Ру­сі» (ро­зу­мій — Ро­сій­ської ім­пе­рії). А все то­му, що УПЦ МП є скла­до­вою ро­сій­сько­го пра­во­слав’я, «ка­но­ні­чно» від ньо­го за­ле­жить. От­же, Мо­сков­ська па­трі­ар­хія ви­ко­ри­сто­вує УПЦ МП як своє зна­ря­д­дя для про­су­ва­н­ня в Укра­ї­ні по­лі­ти­чних ін­те­ре­сів Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, зокре­ма й іде­о­ло­гії «рус­ско­го ми­ра».

При­мі­тним во­дно­час є те, що са­ма УПЦ МП на­чеб­то й не при­че­тна до ре­а­лі­за­ції та­ких по­лі­ти­чних зав­дань, оскіль­ки зде­біль­шо­го все це ро­бить ся си ла ми її пра во слав них братств, бі­ля­цер­ков­них об’єд­нань, окре­ми­ми ві­ру­ю­чи­ми чи по­лі­ти­ка­ми­сим­па­ти­ка­ми, на зра­зок «ре­гіо­на­лів» чи ко­му­ні­стів. І хоч УПЦ МП і за­су­джує «по­лі­ти­чне пра­во­слав’я», де­кла­ру­ю­чи свій ста­тус, як апо­лі­ти­чний, на пра­кти­ці ця кон­фе­сія актив­но йо­го об­сто­ює. Це до­во­дить пе­рі­о­ди­ка ці­єї Церкви, ви­да­на в Укра­ї­ні (на­при­клад, дні­про­пе­тров­ські га­зе­ти «На­ча­ло», «Мир», ча­со­пис «Спа­си­те на­ши ду­ши!», оде­ські га­зе­ти «Но­во­рос­сий­ский ку­рье­ръ», «Откро­ве­ние») чи яку за­во­зять з Ро­сії (при­мі­ром, мо­сков­ська «пра­во­слав­ная на­ро­дная га­зе­та «Русь дер­жав­ная»).

Слід за­зна­чи­ти, що ви­да­н­ня УПЦ МП, які пу­блі­ку­ють ан­ти­укра­їн­ські ма­те­рі­а­ли, дар­ма, що во­ни бла­го­слов­ля­ю­ться іє­рар­ха­ми ці­єї кон­фе­сії, во­дно­час не є офі­цій­ни­ми дру­ко­ва­ни­ми ор­га­на­ми УПЦ МП. Пра­кти­чно те ж са­ме мо­жна ска­за­ти і про де­я­кі спіль­но­ти ві­ру­ю­чих, брат­ства ці­єї Церкви. Низ­ка з них це біль­ше гро­мад­сько-по­лі­ти­чні об’єд­на­н­ня, ніж, вла­сне, брат­ства, оскіль­ки їхня ді­яль­ність є су­то по­лі­ти­чною, ме­то­ди­чно спря­мо­ва­на про­ти Укра­ї­ни. Офі­цій­на УПЦ МП, з огля­ду на їхній яв­но по­лі­ти­чний ха­ра­ктер, de jure від­ме­жо­ву­є­ться від них, про­те de facto під­три­мує.

Але є укра­їн­цям і по­зи­тив від «рус­ско­го ми­ра». Йо­го ан­ти­укра­їн­ський оскал пі­сля ане­ксії Кри­му, і осо­бли­во пі­сля утво­ре­н­ня ро­сій­сько-те­ро­ри­сти­чно­го «лу­ган­до­ну», зро­бив те, чо­го український на­род че­кав де­ся­ти­лі­т­тя­ми, а мо­же, й сто­лі­т­тя­ми. В. Пу­тін у па­рі з Па­трі­ар­хом Ки­ри­лом, са­мі то­го не ві­да­ю­чи, спро­во­ку­ва­ли по­ту­жний про­цес ста­нов­ле­н­ня, гур­ту­ва­н­ня і гар­ту­ва­н­ня укра­їн­ців як на­ції. Те­пер уже мо­жна ска­за­ти від­вер­то: «рус­ский мир» у вер­сії Па­трі­ар­ха Ки­ри­ла в Укра­ї­ні не прой­де. Вся йо­го па­трі­ар­ша «лю­бов» на­прав­ду бу­ла ли­ше пре­лю­ді­єю до вій­сько­вої агре­сії Крем­ля про­ти Укра­ї­ни. У ви­пад­ку з Пу­тін­сько-Ки­ри­ло­вим «рус­ским ми­ром» ми ма­є­мо спра­ву не про­сто з «гу­ма­ні­тар­ною» агре­сі­єю чу­жої етні­чної куль­ту­ри, але най­го­лов­ні­ше — з нав’язу­ва­н­ням Ро­сі­єю укра­їн­сько­му на­ро­ду шту­чної пра­во­слав но- нео біль шо виць кої псев до - куль­ту­ри, з не­о­ко­ло­ні­за­цій­ною кам­па­ні­єю Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції про­ти Укра­ї­ни.

Істо­ри­чний до­свід до­во­дить, що Ро­сія завжди ба­чить, ми­слить се­бе ім­пе­рі­єю, а зна­чить — ні­ко­ли не зми­ри­ться з втра­тою сво­їх дав­ніх ко­ло­ні­аль­них зе­мель. По­вер­не­н­ня Ро­сії до ім­пер­сько­го ста­ту­су, до ко­ли­шніх ім­пер­ських кор­до­нів ста­но­вить ни­ні го­лов­не зав­да­н­ня Крем­ля і Мо­сков­ської па­трі­ар­хії. Це до­бре ви­дно са­ме за­раз, ко­ли іде­о­ло­гія «рус­ско­го ми­ра» по­ка­за­ла своє справ­жнє облич­чя, свою істин­ну ан­ти­укра­їн­ську суть.

Іде­о­ло­гія «рус­ско­го ми­ра» в Укра­ї­ні му­сить бу­ти офі­цій­но за­су­дже­на і за­бо­ро­не­на як во­ро­жа, ан­ти­дер­жав­на. За­раз, як ні­ко­ли до цьо­го, для УПЦ МП ви­пав шанс ре­аль­но до­ве­сти свою від­да­ність Укра­ї­ні, укра­їн­сько­му на­ро­до­ві, вла­сне, до­ве­сти свою укра­їн­ськість. Пер­шим кро­ком до цьо­го му­сить по­ста­ти офі­цій­не за­су­дже­н­ня УПЦ МП «рус­ско­го ми­ра» і, як на­слі­док, відмова від ньо­го. Іна­кше укра­їн­ськість ці­єї Церкви за­ли­ши­ться ли­ше уда­ва­ною, а от­же, її подаль­ша до­ля в Укра­ї­ні як, вла­сне, Укра­їн­ської пра­во­слав­ної Церкви бу­де під ве­ли­ким пи­та­н­ням.

Пав­ло ПАВЛЕНКО, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, ре­лі­гі­є­зна­вець

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.