Май­стер па­ра­до­ксу

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів

Екс­по­зи­цію роз­гор­ну­то у Льво­ві в за­лах На­ціо­наль­но­го му­зею ім. Ан­дрея Ше­пти­цько­го. На дум­ку ку­ра­то­ра ви­став­ки, на­ро­дно­го ху­до­жни­ка Лю­бо­ми­ра Ме­две­дя, Олег Мінь­ко був одним із зна­ко­вих укра­їн­ських жи­во­пи­сців дру­гої по­ло­ви­ни ХХ ст. і ми­тцем-ін­те­ле­кту­а­лом.

Олег Мінь­ко народився у Ма­кі­їв­ці. 1959-го всту­пив до Львів­сько­го ін­сти­ту­ту при­кла­дно­го та де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва (те­пер Львів­ська ака­де­мія ми­стецтв) на від­діл ху­до­жньо­го тка­цтва. Йо­го вчи­те­ля­ми бу­ли Ро­ман Сель­ський, Кар­ло Зві­рин­ський і Да­ни­ло Дов­бо­шин­ський. Олег Мінь­ко — яскра­вий пред­став­ник львів­ської ми­сте­цької шко­ли. З 1982 ро­ку і до кін­ця жи­т­тя він ви­кла­дав у сво­їй аль­ма-ма­тер. Був за­ві­ду­ва­чем ка­фе­дри ху­до­жньо­го текс­ти­лю, про­фе­со­ром, на­ро­дним ху­до­жни­ком Укра­ї­ни. 2002-го в Ака­де­мії ми­стецтв від­кри­то «Клас про­фе­со­ра Мінь­ка». 2009-го ху­до­жник від­свя­тку­вав 50-річчя сво­єї твор­чої ді­яль­но­сті.

За три ти­жні до від­хо­ду Оле­га Те­рен­ті­йо­ви­ча у За­сві­ти на вша­ну­ва­н­ня йо­го до 75-річчя в Ака­де­мії ми­стецтв від­кри­ли ви­став­ку. Те­пер зга­ду­ють, що Олег Те­рен­ті­йо­вич був ду­же роз­чу­ле­ний ува­гою ко­лег, мав гар­ний на­стрій...

— Він був есте­том, есте­ти­ка яко­го па­ра­до­ксаль­на, — вва­жає Лю­бо­мир МЕДВІДЬ. — Мо­жна ска­за­ти, що Мінь­ко — май­стер па­ра­до­ксаль­ної есте­ти­ки, осо­би­стість, яка спри­йма­ла і ре­фле­ксії сво­єї до­би, і па­ра­до­ксаль­ні при­кме­ти все­люд­сько­го Ва­ви­ло­ну крізь опти­ку від­мін­но­го есте­ти­чно­го на­ла­шту­ва­н­ня. Це йо­го на­ла­шту­ва­н­ня не має ні­чо­го спіль­но­го з естет­ською по­зою, ма­не­рою, сві­то­гля­дною ма­скою — во­но в ньо­го вро­дже­не, ін­ту­ї­тив­но прийня­те ним як оче­ви­дна і при­ро­дна ре­а­кція на бри­до­ту й кра­су, зло і до­бро, ве­ли­чне і ни­це. Світ у чут­тє­во­му об’єкти­ві Мінь­ка — над­щер­бле­ний, по­дря­па­ний, роз­кра­я­ний світ пер­во­з­дан­ної ці­лі­сно­сті і не­бе­сної до­ско­на­ло­сті — завжди за­ли­ша­є­ться на­стіль­ки дра­ма­ти­чним, на­скіль­ки спов­не­ним осо­бли­вої ці­лю­щої гар­мо­нії. Вра­зли­вість цьо­го сві­ту во­скре­сна, жи­ва, від­ку­пна; кра­са, по­кли­ка­на ря­ту­ва­ти світ, — до­ре­чна і не­об­хі­дна, а гар­мо­нія про­яв­ляє се­бе єди­ною пі­дне­бе­сною прав­дою.

Ви як гля­дач за роз­хи­та­ною фор­мою — зокре­ма й осо­бли­во — на пі­зніх по­ло­тнах Мінь­ка, за нер­во­зним

У Льво­ві пред­став­ле­но ре­тро­спе­кти­ву ма­ляр­ства Оле­га Мінь­ка (1938—2013 рр.)

ча­сто­ко­лом лі­ній, чимсь не­від­мов­но схо­жих на по­дря­пи­ни, за дра­ма­ти­чною від­вер­ті­стю ко­лір­них плям і ла­ма­ною ри­су­валь­ною стру­кту­рою не­о­дмін­но від­чу­є­те по­дих роз­кі­шної гар­мо­ній­ної су­тно­сті бу­т­тя — єди­но­су­що­го, не­по­діль­но­го і ве­ли­чно­го. Па­ра­до­ксаль­ність Мінь­ко­вої сти­лі­сти­ки про­яв­ля­є­ться са­ме в цьо­му яскра­во­му ра­кур­сі. У Мінь­ко­во­му сум- но­му ви по­мі­ти­те не сум­не, а ве­се­ле, у жорс­тко­му тра­гі­чно­му ви­яви­те спокійне й сто­ї­чне, у на­гро­ма­джен­ні форм зна­йде­те лад, по­ря­док, ви­ва­же­ну бла­го­дать».

ФОТО ПАВ­ЛА ПАЛАМАРЧУКА

«ГО­ДИН­НИК У СТА­РО­МУ МІ­СТІ», 2010 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.