Ме­та – мі­жна­ро­дний Суд над Крем­лем

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ек­сперт: «Координуючим ор­га­ном, який би си­стем­но за­ймав­ся всі­ма зло­чи­на­ми агре­сії Ро­сії в Укра­ї­ні, має бу­ти ін­сти­тут Уря­до­во­го упов­но­ва­же­но­го при Ка­бмі­ні»

По стій ний пред с тав ник США при ООН Са ман та Па уер не що дав но на за - сі дан ні Ра ди Без пе ки ООН опри люд ни ла страш ну циф ру — 500 уби тих мирних жи­те­лів у Де­баль­це­во­му. Вби­ті во­ни бу­ли не при об­стрі­лах і не ви пад ко во. Їхні тру пи бу ло знай де но в під ва лах. Ро сійсь ка ар мія, за хо пив ши Де баль це ве, по­ча­ла «за­чис­тку» квар­та­лів мі­ста, й за кла сич ним прин ци пом « за чис т ки » бой о ви ки прос то ки - да­ли гра­на­ти в під­ва­ли з лю­дьми. Ви­ко­нав­ці цьо­го зло­чи­ну не со­ро­ми­ли­ся зні­ма­ти се­бе на ка­ме­ру і, при низ ли во пе ре кру ю чи на зву зни ще но го ни ми ук ра їнсь ко го мі­ста, хи­зу­ва­ли­ся сво­ї­ми вчин­ка­ми. Та ка по ве дін ка, на прик лад, для лу­ган­чан не но­ва. Оле­на Сте­по­ва зга­дує при­кла­ди по­ді­бної по­ве­дін­ки вій­сько­вих ро­сі­ян на Лу­ган щи ні. Я зі сво го бо ку вліт ку за­фі­ксу­вав, як си­сте­ми зал­по­во­го вог ню з цен т ра Лу гансь ка від - прав­ля­ли свої пе­кель­ні «при­ві­ти» се ли щам Хря щу ва те і Но вос віт - лів­ка, які бу­ло ви­ни­ще но вщент.

« На блок пос тах в Лу гансь ку дов гий час сто я ли че чен ці в пов - ній аму­ні­ції, — роз­по­від­ає лу­ган­ча­нин Дми­тро. — Ні­хто не скри­вав то­го, що во­ни з Ро­сії. В Кам­бро ді ( час ти на Лу гансь ка), ко ли об стрі лю ва ли Ме та ліст, Щас тя, на ву ли цю Ар­те ма при їз див «Град» і лу­пив усім бо­є­за­ря­дом у бік Ща­стя і Ме­та­лі­ста, а по­тім одра зу ж при їз ди ла дру га ма ши на « Гра ду » , роз вер та ла ся в бік міс - та, і вже би­ли в мі­сто. Опол­чен­ці цьо­го осо­бли­во й не при­хо­ву­ва­ли. Лю ди все це доб ре ба чи ли. Для де ко го на ма ган ня пе ре шко ди ти цьо­му скін­чи­ло­ся тра­гі­чно. Я був свід­ком, як в одній із ше­ренг бо­йо ви ків хтось по чав роз мов ля ти ук ра їнсь кою мо вою, а точ ні ше, сур жи ком. Вид но бу ло, що хло - пець із міс це вих за вер бо ва них на­йман­ців. Мо­мен­таль­на ре­а­кція ва таж ка: « Кто тут на хох ло мо ве раз го ва ри ва ет? » і від по від на по - гро за. Та ке став лен ня яв но за ве­зе­но­го в Укра­ї­ну ва­таж­ка до про­я­ви ук ра їнсь кої іден ти фі ка ції є ха­ра­ктер­ним. До при­хо­ду ро­сі­ян із ав­то­ма­та­ми, мо­жна ска­за­ти, на Лу ган щи ні спо кій но спів іс ну ва - ли всі на­ції. З їхнім при­хо­дом по­чав­ся злам. Усе укра­їн­ське по­ча­ло ви­ті­сня­тись жорс­тко».

Ра­зом із жа­хли­вим ама­торсь - ким ві­део із Де­баль­це­во­го, яке на­га­ду­ва­ло зйом­ки ви­ни­ще­них че - чен­ських сіл ро­сій­ською ар­мі­єю в 90- х, по те ле ба чен ню прой шов трей­лер ро­сій­сько­го до­ку­мен­таль­но­го філь­му з ін­терв’ю Пу­ті­на. Ро­сійсь кий пре зи дент від вер то ви - знав, що оку­па­цію Кри­му бу­ло спла но ва но. Прем’ єр- мі ністр Укра­ї­ни Ар­се­ній Яце­нюк, пе­ре­гля­нув­ши цей трей­лер, до­ру­чив Мі­ні­стер­ству юсти­ції під­го­ту­ва­ти від­по­від­ний по­зов до Га­а­ги, яка, за на­ши­ми пла­на­ми, має ста­ти для Пу­ті­на Нюрн­бер­гом 1946 ро­ку. Що­прав­да, Нюрн­бер­гу 1946-го пе­ре­ду­вав Бер­лін 1945-го. По­ки ж ми ба­чи­мо, що оку­па­цій­ні ро сійсь кі війсь ка про су ва ють ся вглиб укра­їн­ської те­ри­то­рії, па­ра­лель­но на­ви­са­ю­чи над на­ши­ми кор до на ми. Пу тін, який зне хту - вав си­сте­мою між­на­ро­дної без­пе­ки, на­плю­вав­ши на прин­ци­по­ві сві то ві уго ди, аб со лют но точ но знає, що сво ї ми за ява ми ли ше аку­му­лює ще біль­ший ку­лак сво­їх адеп тів. Скла да єть ся вра жен - ня, що За­хід вва­жає — ди­кта­тор все-та­ки не бо­же­віль­ний, і на­чеб­то має зна ти, де зу пи ни ти ся. На жаль, та­ка хи­бна ло­гі­ка у сві­то­вій спіль­но­ті, яка ка­та­стро­фу на Дон­ба­сі спри­ймає з по­зи­цій «за­ми­ре­н­ня » , на ма га ю чись не звер та ти ува ги на страш ні ре алії. Біль ше то­го, про них за­бу­ва­є­мо на­віть ми.

«Ро­сій­ські бан­ди­ти про­дов­жу­ють ви­ни­ще­н­ня мі­сце­вих жи­те­лів, — на­го­ло­шує лу­ган­ча­нин, бо- єць ба­таль­йо­ну «Ай­дар » Ми­ко­ла Грєков. — Во­ни об­стрі­лю­ва­ли Лу­ганськ з бо­ку Оле­ксан дрів­ська, Юві­лей­но­го. З бо­ку пам’ятни­ка кня­зю Іго­рю — це Ста­ни­ця Лу­ган­ська — бан­ди­ти би­ли по Ща­стю, а по­тім роз­вер­та­лись і би­ли по Лу­ган­ську, щоб ви­да­ти це за об­стрі­ли на­чеб­то у від­по­відь з укра­їн­сько­го бо­ку. Я сам — не укра­ї­нець, але я гро­ма­дя­нин ці­єї кра­ї­ни. На жаль, са­ма дер­жа­ва се­бе ні­ко­ли не за­хи­ща­ла в ін­фор­ма­цій­но­му пла­ні. Про­па­ган­да та ін­фор­ма­цій­на по­лі­ти­ка, опе­ра­тив­не й аде­ква­тне ре­а­гу­ва­н­ня на ре­а­лії в нас завжди куль­га­ло. Ми за­бу­ли, що Пе­тро Кал­ни­шев­ський — остан­ній ко­шо­вий ота­ман війська За­по­різь­ко­го — ду­же ба­га­то зро­бив для цьо­го краю (ни­ні­шньо­му Дон­ба­су). 1775 ро­ку Кал­ни­шев­сько­го ви­сла­ли на Со­лов­ки. В той час, як він був ота­ма­ном, Дон­бас за­се­ляв­ся бі­гли­ми. Те, що ко­ї­ться за­раз, не є пер­шою спро­бою ге­но­ци­ду мі­сце­вих. Те ж са­ме ко­ї­лось і за ра­дян­ських ча­сів. Укра­ї­ні тре­ба біль­ше ува­ги при­ді­ля­ти Дон­ба­су, йо­го істо­рії та ін­фор­му­ван­ню на­се­ле­н­ня — хто во­ни, звід­ки і чим за­кін­чу­є­ться не­хту­ва­н­ня сво­єю істин­ною істо­рі­єю. Нам слід ма­ти на­ціо­наль­ну ідею, яка полягає в одно­му, — в дер­жав­но­сті. Єди­на Укра­ї­на, єди­на мо­ва, єди­на Цер­ква і єди­ний на­род».

Пу­тін не во­ює за Дон­бас і не во­ює за Крим. Він про­сто не хо­че, щоб Укра­ї­на існу­ва­ла вза­га­лі. Це — йо­го ма­кро­ціль, мо­жна ска­за­ти, ідея-фікс — до­вер­ши­ти спра­ву ца­рів, ком­пен­са­тор­но лі­кві­ду­вав­ши то­го, хто фа­кти­чно є вла­сни­ком істо­рії Ру­сі, хто на­справ­ді на­ро­джу­вав фе­но­ме­ни су­спіль­них до­го­во­рів, де­мо­кра­ти­чних виборів і завжди пра­гнув во­лі. Оста­то­чно ви­рі­ши­ти «укра­їн­ське пи­тан - ня» — ось ме­та Пу­ті­на. Че­рез ли­хо­ман­ку про­во­ка­цій, че­рез аген­тур­ні ві­ру­си, че­рез ам­пу­та­ції те­ри­то­рій вна­слі­док пря­мо­го втор­гне­н­ня. Пу­тін хо­че, щоб укра­їн­ці схо­ду і укра­їн­ці за­хо­ду вто­пи­ли один одно­го в Дні­прі. Це осо­бли­вий ци­ні­чний «кайф» че­кі­ста — зро­би­ти спра­ву чу­жи­ми ру­ка­ми, при­му­си­ти жер­тву са­мо­лі­кві­ду­ва­тись.

Во рог впро вад жує ідеї ( і від - вер то про це за яв ляє на ТБ) дру - го­ря­дно­сті укра­їн­ської на­ції. Ге­но цид він по єд нує з фор му ла ми етно­ци­ду, тоб­то ви­ни­ще­н­ня са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції. Ми є свід­ка­ми на­шо го ж вбив ст ва, і, окрім нас, спра­ву на­у­ко­во­го та юри­ди­чно­го об грун ту ван ня цьо го зло чи ну не зро бить ніх то. Не має жод ної га - ран­тії, що че­рез 50 ро­ків з’яви­ться ще один Джеймс Мейс і роз­ка­же на­шим ону­кам, як за­ки­ду­ва­ли мо­ска­лі гра­на­та­ми в під­ва­лах їхніх ді дів, яким за ли ша лось або за­ги­ну­ти, або ста­ти «но­во­ро­сом», «ра­дян­ською людиною» чи на­віть ро­сі­я­ни­ном. Ві­ра в іде­а­ли не­пе­ре­мо­жно­сті укра­їн­ської на­ції — це ро­ман­ти­чна не­об­хі­дність для під­ня­т­тя ду­ху, але ри­ту­аль­ні ман­три та ау­то­тре­нін­ги з по­лі­ти­чних га - сел не змо жуть пе ре ко на ти ні світ, ні, най­го­лов­ні­ше, на­щад­ків. Пам’ ять остан ніх і бу де до ка зом не­пе­ре­мо­жно­сті.

« Я з ди тин ст ва спо сте рі гаю ком п лекс за хо дів, які вдос ко на - лю­ю­ться і спря­мо­ва­ні на зни­ще­н­ня ук ра їнсь кої на ці о наль ної ідеї на Дон ба сі, — ко мен тує « Дню » юрист, ко лиш ня лу ган чан ка, Хри­сти­на Очкур. — Іна­кше, ніж «ге­но­цид», це на­зва­ти не­мо­жна. І по­ля­гав він в на­сту­пно­му: від­су­тність ро зу мін ня і за лу че нос ті до тра­ге­дій укра­їн­сько­го на­ро­ду (це за­ки­ди в бік Го­ло­до­мо­ру на­сам­пе­ред); не на висть до ук ра їнсь ких на ці о наль них Ге ро їв; аб со лют не не знан ня ук ра їнсь кої іс то рії та лі те ра ту ри Укра ї ни ( біль шість не на ви дить Бан де ру і на то мість не зна­ють, хто це); від­су­тність на­ціо­наль­них тра­ди­цій; від­су­тність куль­тур­но­го жи­т­тя; для Дон­ба­су ха рак тер на від ра за до ук ра їнсь - кої мо ви, яку на гні та ють са ме в мі­стах; ка­бель­ним те­ле­ба­че­н­ням транс­лю­ю­ться ви­клю­чно ро­сій­ські ка­на­ли; від­су­тність па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня».

За рік ук ра їнсь кий на род зі - штов х нув ся не ли ше з втра тою сво їх те ри то рій, але й із сис тем - ним ви­ни­ще­н­ням. Фі­зи­чна лі­кві­да ція ук ра їнсь ко го на ро ду ста ла фа­ктом, з яким ми зі­штов­хну­ли­ся, по­чи­на­ю­чи із вби­тих в Азов­сько­му мо­рі ри­ба­лок, про­дов­жу­ю­чи за­стрі­ле­ним ро­сі­я­на­ми укра­їн­ським пра­пор­щи­ком в Кри­му та за­кін чу ю чи ти ся ча ми війсь ко вих, доб ро воль ців, міс це вих меш кан - ців Дон­ба­су. Ви­ни­ще­н­ня укра­їн­ців ста­ло ма­со­вим, ме­то­ди­чним з від­по­від­ною ци­ні­чною по­да­чею в ро­сій­ських ЗМІ. Так вбив­ство за­хи­сни­ка укра­їн­ської те­ри­то­рії во­рог по­дає, як лі­кві­да­цію «фа­ши­ста » і « оку пан та » , вбив ст во мир - но­го на­се­ле­н­ня спи­су­ють на жер­тву. Фор­му­ла ясна, зу­хва­ла і ви­га да на не вчо ра. Фор му ла, якій мо­жна про­ти­ді­я­ти ли­ше кро­ка­ми на ви­пе­ре­дже­н­ня, з чим у нас яв - ні проб ле ми. Сис тем ній агре сії мож на про ти ді я ти ли ше сис тем - ним за хис том із ком п лек сом не ли­ше вій­сько­вих за­хо­дів і при­ці­лом на­пе­ред. По­ки ж та­ку опти­ку має ли ше агре сор, який пе ред ко­жним сво­їм зло­чи­ном за­зда­ле­гідь по­чи­нає во­ла­ти про «агре­сію Укра ї ни » , « ге но цид ро сійсь ко - мов­но­го на­се­ле­н­ня» то­що.

Зреш тою, єди на зброя, яка у нас за­раз за­ли­ши­ла­ся, щоб че­рез ро­ків сто не пе­ре­тво­ри­тись на вир­ва ну сто рін ку з іс то рії, — це пря мий по гляд на дій с ність. У цьо му пла ні для нас ду же ак ту - аль ним за ли ша єть ся пи тан ня — як фі­ксу­ю­ться фа­кти по­ру­ше­н­ня прав укра­їн­ських гро­ма­дян? Чи є ме ха ніз ми сис тем ної фік са ції та юри­ди­чної оцін­ки цих фа­ктів, та чи зби ра єть ся Укра ї на по да ва ти до між на род них су дів по зо ви з при во ду ви знан ня по ру шен ня прав ук ра їн ців і зло чи нів про ти лю­дя­но­сті? Хо­ча та­кі по­зо­ви ма­ло бу­ти по­да­но ще по­за­вчо­ра.

КОМЕНТАРІ «ЦЕ І Є ГЕ­НО­ЦИД»

Оле­на СТЕ­ПО­ВА, пи­сьмен­ни­ця зі Свер­длов­ська Лу­ган­ської обла­сті:

— Ко­ли по­ча­ли за­хо­ди­ти ро­сій­ські війська, ро­сій­ські ко­за­ки, то див­но бу­ло, що їхню ре­а­кцію на укра­їн­ську сим­во­лі­ку, мо­ву, на все що пов’яза­но з Укра­ї­ною мо­жна бу­ло по­рів­ня­ти з ре­а­кці­єю Ди­я­во­ла на хрест і свя­ту во­ду. Це бу­ло ду­же див­но, бо та­ка ненависть до всьо­го укра­їн­сько­го бу­ла без­пре­це­ден­тна, во­на за­шка­лю­ва­ла. Во­ни на­віть не ро­зумі­ли, що на Лу­ган­щи­ні є се­ла, які спо­кон­вік роз­мов­ля­ють укра­їн­ською мо­вою. Ко­ли в трав­ні за­хо­ди­ли ро­сі­я­ни, ми по­мі­ча­ли фра­зи з їхніх вуст, ко­ли во­ни пря­мо ка­за­ли, що це їхні «искон­ные зем­ли», і во­ни їх звіль­ня­ють. Ро­зу­мі­н­ня цих фраз при­йшло зго­дом, ко­ли во­ни по­ча­ли ви­рі­за­ти за­во­ди, руй­ну­ва­ти бу­дів­лі й ці­лі мі­ста. Улі­тку вже за­ки­ду­ва­ли­ся бом­бо­схо­ви­ща гра­на­та­ми, хо­ча ро­сі­я­ни зна­ли, що там си­дять мир­ні, зви­чай­ні лю­ди. Якщо во­ни де­кла­ру­ва­ли, що на­чеб­то во­ю­ють з «хун­тою», то для чо­го бу­ло ви­ни­щу­ва­ти стіль­ки мирних гро­ма­дян. Скіль­ки їх вкра­де­но, за­ка­то­ва­но!

Те­пер «осво­бо­ди­те­ли» на­зи­ва­ють бра­тів слов’ян «хо­хля­цкий быдлом». То­го, хто має па­спорт Укра­ї­ни і народився тут, во­ни вва­жа­ють во­ро­гом і людиною тре­тьо­го сор­ту, який має бу­ти зни­ще­ним. З дру­го­го бо­ку во­ни та­ким чи­ном ще й ла­ма­ють пси­хі­ку, щоб мі­сце­ві, які за­раз фа­кти­чно є ра­ба­ми у оку­пан­тів на сво­їй зем­лі, не під­ня­ли пов­ста­н­ня. Це і є ге­но­цид. Зни­ще­н­ня всьо­го укра­їн­сько­го. Єв­ро­па цьо­го не ба­чить. Але цьо­го не ба­чить на­віть са­ма Укра­ї­на. На жаль, на­віть в Ки­є­ві роз­гор­ну­то про­гра­му ро­сій­сько­го шо­ві­ні­зму. При цьо­му май­стер­но вкра­плю­ю­ться дум­ки про жи­те­лів Дон­ба­су, як так са­мо щось дру­го­ря­дне, як про зра­дни­ків, а не як про рів­них гро­ма­дян, що про­жи­ва­ють на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. «Би­дло», «сє­па­ри», «зра­дни­ки», «хо­ті­ли в Ро­сію? — то й по­лу­чай­те».

Все це так са­мо нав’ язу­ють, але вже з бо­ку Укра­ї­ни. Ми ма­є­мо пам’ ята­ти, що ро­сій­ський шо­ві­нізм ко­ри­сту­є­ться всі­ма за­со­ба­ми отру­є­н­ня укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Якщо Ро­сії не вда­сться пе­ре­мог­ти Укра­ї­ну збро­єю, то во­на вже за­сто­со­вує й ін­ші за­со­би зни­ще­н­ня всьо­го укра­їн­сько­го, зокре­ма і з се­ре­ди­ни Укра­ї­ни. Ін­ко­ли укра­їн­ці бо­рю­ться зі сво­ї­ми ж укра­їн­ця­ми. Оста­н­ня ри­са, яка до­во­дить на­ма­га­н­ня Ро­сії зни­щи­ти укра­їн­ців не ли­ше як на­цію, але й її куль­ту­ру. По всім шко­лам так зва­но­го «ЛНР», за на­ка­зом їхньо­го « мі­ні­стер­ства осві­ти » , бу­ло про­ве­де­но свя­тку­ва­н­ня Дня на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шевченка, як « істин­но ро­сій­сько­го по­е­та » . Усві­дом­те це. Він, ви­яв­ля­є­ться, був гро­ма­дя­ни­ном Ро­сій­ської ім­пе­рії і то­му є ро­сій­ським по­е­том.

«ЦЕ ЕТНО­ЦИД»

Ста­ні­слав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, до­ктор істо­ри­чних на­ук:

— Тут ці­лий ком­плекс про­блем, який на­віть по­га­но осми­слю­є­ться. Я б не ви­ко­ри­сто­ву­вав тер­мін «ге­но­цид». Ге­но­цид — це ці­ле­спря­мо­ва­не ви­ни­ще­н­ня лю­дей за­ра­ди ви­ни­ще­н­ня. Так бу­ло у нас 1932-го, так бу­ло з вір­ме­на­ми. Як це на­зва­ти? Це вій­на пе­ред­усім. А ми на­віть не мо­же­мо на­ва­жи­ти­ся на­зва­ти те, що від­бу­ва­є­ться, вій­ною. Це етно­цид. Відмова від на­ції. Їй ство­рю­ють та­кі об­ста­ви­ни, що во­на від­рі­ка­є­ться від сво­єї на­ціо­наль­но­сті. У пе­ре­пи­сі 1926-го ро­ку бу­ло по­став­ле­не пи­та­н­ня не про на ці о наль ність, а про на род - ність, тоб то по ход жен ня. Не те, ким лю­ди­на се­бе осми­слює, а звід­ки во­на по­хо­дить. Цей пе­ре­пис по­ка­зав, що укра­їн­ців ду­же ба­га­то. А в пе­ре­пи­сі 1939-го ро­ку вже пря­мо на зи ва ла ся на ці о наль - ність. Ці­ка­во, що в цьо­му пе­ре­пи­сі жи­те­лі Ку­ба­ні вже на­зи­ва­ли се­бе ро сі я на ми, а не ук ра їн ця ми. До зво ли ли вва жа ти се бе ук ра їн - ця­ми ли­ше чо­ти­рьом від­со­ткам.

Ми ви­хо­ди­мо на більш ши­ро­ку проб ле му. Ін­фор ма цій на оку - па ція дав но від бу ла­ся і до сі три - ває. За­га­лом, не тіль­ки на Дон­ба­сі. Йде­ться не ли­ше про ви­ни­ще­н­ня ук ра їн ців, але й са мо сло во «укра­ї­нець» пе­ре­ста­ло бу­ти на­ціо­наль­ні­стю, це вже щось біль­ше, ніж на­ціо­наль­ність. Ро­сія пре­тен­дує не ли ше на ук ра їнсь ку те ри - то­рію, не ли­ше на­ма­га­є­ться пе­ре­тво­ри­ти укра­їн­ців на ма­ло­ро­сів, а й пре­тен­дує на всю на­шу істо­ри­чну пам’ять. 1000 ро­ків кня­зю Во­ло­ди­ми­ру Ве­ли­ко­му в Ро­сії за­раз ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ду­же ши­ро­ко.

Во­ни пре­тен­ду­ють і на Яро­сла­ва Му­дро­го, і на всіх на­ших ки­їв­ських кня­зів, пре­тен­ду­ють на на­шу істо­рію. Їхня ж історія роз- по­чи­на­є­ться із Зо­ло­тої Ор­ди. Ра­ні­ше до ці­єї вій­ни ми якось не те щоб за­бу­ва­ли про це (зга­да­є­мо Гру­шев­сько­го з йо­го «Істо­рі­єю Укра­ї­ни-Ру­си»), але все ж та­ки не від­ри­ва­ли се­бе від ро­сі­ян. Якось ще на по­ча­тку 1990-х я ка­зав, що по­чи­нає від­бу­ва­тись про­цес ви­пов­за­н­ня Укра­ї­ни із Ро­сії. І цей про­цес за остан­ні 20 ро­ків не те що акти­ві­зу­вав­ся, а нав­па­ки, Ро­сія по­ча­ла нас ці­ле­спря­мо­ва­но за­штов­ху­ва­ти у своє ну­тро. Чи­та­ю­чи коментарі в Ін­тер­не­ті, я ба­чу, на­скіль­ки ця жор­сто­кість, озло­бле­ність по­си­ли­лись остан­нім ча­сом. З ін­шо­го бо­ку, цей про­цес є і по­зи­тив­ним, бо він впер­ше дає нам змо­гу ви­зна­ти се­бе «укро­па­ми».

«У ДЕ­ЯКИХ РА­ДНИ­КІВ ПО­БУ­ТУЄ КОМ­ПЛЕКС МА­ЛО­РО­СІЙ­СТВА. ВО­НИ НЕ ХО­ЧУТЬ ДРА­ТУ­ВА­ТИ ПУ­ТІ­НА, ДРА­ТУ­ВА­ТИ РО­СІЮ»

Во­ло­ди­мир ВАСИЛЕНКО, юрист-між­на­ро­дник:

— На жаль, в Укра­ї­ні не ство­ре­но дер­жав­но­го ор­га­ну та ін­сти­ту­ції, яка си­стем­но і ком­пле­ксно за­йма­лась би й ви­рі­шу­ва­ла пи­та­н­ня про ти дії ро сійсь кій зброй ній агре­сії та лі­кві­да­ції її на­слід­ків. Я про­по­ну­вав ство­ри­ти та­кий ор­ган у ви­гля­ді уря­до­во­го упов­но­ва­же­но го. Та кий ін с ти тут ви ко рис то - ву­вав­ся в ба­га­тьох мо­мен­тах, зокре­ма, ко­ли йшло­ся про єв­ро­ін­те­гра­цію Укра­ї­ни, про при­єд­на­н­ня до Все­сві­тньої тор­го­вель­ної ор­га­ні­за­ції. У цих упов­но­ва­же­них був від­по­від­ний апа­рат. Во­ни за­йма - ли­ся ци­ми про­бле­ма­ми си­стем­но і ком­пле­ксно. Я за­про по­ну­вав По­ро­шен­ку ще до обра­н­ня йо­го Пре­зи ден том у трав ні ство ри ти та ку ін с ти ту цію і, від по від но, на пра - вив йо му те о ре тич ну роз роб ку. По тім я про це за явив пуб ліч но. Але на­ра­зі не ство­ре­но та­ко­го ор­га­ну, який си­стем­но за­ймав­ся би фі­кса­ці­єю всіх фа­ктів, які сто­су­ю­ться зброй­ної агре­сії Ро­сії про­ти Укра­ї­ни і, зокре­ма, шко­ди, за­по­ді­я­ної Укра­ї­ні, — фі­кса­ці­єю са­мо­го фак ту агре сії, під ра ху ван ня зби­тків, які за­зна­ла Укра­ї­на вна­слі док на па ду Ро сії, по ру шен ня прав лю­ди­ни на оку­по­ва­них Ро­сі­єю те ри то рі ях, во єн них зло чи - нів, які вчи няє осо бо вий склад зброй­них сил РФ. Та­кий ор­ган в Укра­ї­ні мо­же бу­ти ство­ре­ний, на­прик лад, при Пре зи ден то ві, при Ра­ді на­ціо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни, при Ка­бі­не­ті Мі­ні­стрів, але та­кий ор­ган має бу­ти ство­ре­но.

По­зи­тив­ним є те, що Вер­хов­на Ра­да 27 сі­чня ухва­ли­ла по­ста­но­ву, яка ви­зна­ла Ро­сій­ську Фе­де­ра­цію дер жа вою- агре со ром. Як то ка - жуть, кра­ще пі­зно, аніж ні­ко­ли. На сьо­го­дні ме­ні ві­до­мо, що у Вер­хов­ній Ра­ді за­ре­є­стро­ва­но по­ста­но­ву «Про від­січ зброй­ній агре­сії та по­до­ла­н­ня її на­слід­ків». Це ве­ли­ка по­ста­но­ва на де­ся­ти сто­рін­ках. Спо­ді­ва­юсь, що на­сту­пно­го ти­жня її бу­де ухва­ле­но. Там сфор­му­льо­ва­на пра­во­ва по­зи­ція Укра­ї­ни що­до від­по ві даль нос ті РФ внас лі док ї ї зброй­ної агре­сії про­ти Укра­ї­ни. Ухва­ле­н­ня та­кої по­ста­но­ви має ве­ли­ке зна­че­н­ня, адже фор­маль­на фік са ція по зи ції Укра ї ни ду же ва­жли­ва. Цей до­ку­мент по­ви­нен спо­ну­ка­ти ви­ко­нав­чу вла­ду Укра­ї­ни зайня­ти чі­ткі­шу по­зи­цію що­до ква­лі­фі­ка­ції дій Ро­сії. Ви ж ба­чи­те, що Укра­ї­на здій­снює якесь АТО, хо­ча це — са­мо­за­хист від агре­сії су­сі­дньої дер­жа­ви, від­по­від­но до стат­ті 51 Ста­ту­ту ООН. До­ки ми не бу­де­мо на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми, нам бу­де важ­ко спри­я­ти і кон­со­лі­да­ції на­ших пар­тне­рів що­до за­сто­су­ва­н­ня сан­кцій про­ти Ро­сії, і що­до на­да­н­ня Укра­ї­ні до­по­мо­ги, в то­му чи­слі зброй­ної. Це скла­дно, до ки ми не ска же мо чіт ко, що Укра­ї­на є об’єктом зброй­ної агре­сії з бо­ку Ро­сії, а не про­сто що у нас ді­ють якісь не­ві­до­мі те­ро­ри­сти.

Має йти­ся про сфор­му­ва­н­ня пра­во­вої, офі­цій­ної по­зи­ції укра­їн­ської дер­жа­ви що­до на­слід­ків зброй­ної агре­сії Ро­сії та офі­цій­но­го пред’яв­ле­н­ня пре­тен­зій цій дер­жа­ві. Пі­сля уза­галь­не­н­ня шля­хом від­по­від­ної но­ти, яка над­си­ла­є­ться в Мі­ні­стер­ство за­кор­дон­них справ РФ із до­да­тка­ми і в якій чі­тко за­зна­че­но, що від­бу­ла­ся та­ка зброй­на агре­сія по­чи­на­ю­чи з 20 лю­то­го 2014 ро­ку. Там фі­ксу­ю­ться всі ві­до­мі фа­кти про не­за­кон­ні пе­ре­ти­ни кор­до­ну, про вве­де­н­ня ро­сій­ських військ, про фі­нан­су­ва­н­ня Ро­сі­єю на­йман­ців на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, які на­справ­ді є пред­став­ни­ка­ми ро­сій­ських ін­те­ре­сів і фа­кти­чно ча­сти­ною її ор­га­нів. Все це під­па­дає під ви­зна­че­н­ня агре­сії, яке сфор­му­льо­ва­но в ре­зо­лю­ції Ге­не­раль­ної асам­блеї ООН 1954 р. Пі­сля фі­кса­ції фа­кту агре­сії має бу­ти за­фі­ксо­ва­но шко­ду, якої за­зна­ла Укра­ї­на, який її об­сяг у гро­шо­во­му екві­ва­лен­ті. Має бу­ти сфор­му­льо­ва­но пре­тен­зію що­до її від­шко­ду­ва­н­ня. Є спосо­би і фі­кса­ції шко­ди, і об­чи­сле­н­ня шко­ди. У мі­жна­ро­дно­му пра­ві цей ме­ха­нізм ві­до­мий, але йо­го тре­ба за­ді­я­ти.

Є Мі­ні­стер­ство юсти­ції, Мі­ні­стер­ство за­кор­дон­них справ, Мі­ні­стер­ство еко­но­мі­ки, в ме­жах Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів ство­ре­ний якійсь ор­ган по за­сто­су­ва­н­ня сан­кцій, але від­бу­ва­є­ться роз­по­ро­ше­н­ня зу­силь. Пе­ре­лі­че­ні ор­га­ни до­кла­да­ють пев­них зу­силь, але во­ни не ко­ор­ди­но­ва­ні, не си­стем­ні. По­трі­бен зов­сім ін­ший, дер­жав­ни­цький під­хід. На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, СБУ си­сте­ма­ти­чно ін­фор­мує Ра­ду Без­пе­ки ООН про пе­ре­біг по­дій в Укра­ї­ні. Час від ча­су Мі­ні­стер­ство за­кор­дон­них справ на­прав­ляє но­ти Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції з фі­кса­ці­єю пев­них фак тів. На скіль ки ме ні ві до мо, Мін’юст звер­нув­ся до Між­на­ро­дно­го су­ду з прав лю­ди­ни в Страс­бур­зі. Але все це не ко­ор­ди­но­ва­но, і якось див­но ви­гля­дає те, що Мі­ні­стер­ство за­кор­дон­них справ сво­їх нот не пу­блі­кує. Ма­те­рі­ли, які на­прав­ляє СБУ, теж не пу­блі­ку­ю­ться, хоч це не за­кри­ті ма­те­рі­а­ли.

На жаль, у де­яких ра­дни­ків по­бу­тує ком­плекс ма­ло­ро­сій­ства. Во­ни не хо­чуть дра­ту­ва­ти Пу­ті­на, дра­ту­ва­ти Ро­сію. Це по­зи­ція стра­у­сів, яка ли­ше за­охо­чує Ро­сію. Во­на жо­дним чи­ном не мо­же уми­ро­тво­ри­ти Ро­сію та при­му­си­ти Пу­ті­на змі­ни­ти свої пла­ни що­до Укра­ї­ни.

Я маю ін­фор­ма­цію, що мо­сков­ський «Чер­во­ний хрест» зби­рає до­ка­зи вчи­не­н­ня Укра­ї­ною во­єн­них зло­чи­нів на схі­дній Укра­ї­ні. Нон­сенс. Агре­сор зви­ну­ва­чує Укра­ї­ну в ге­но­ци­ді укра­їн­ців. Во­ни справ­ді ді­ють на ви­пе­ре­дже­н­ня, фаль­си­фі­ку­ю­чи си­ту­а­цію, хоч Укра­ї­на має аб­со­лю­тні під­ста­ви ви­су­ва­ти та­кі пре­тен­зії. Сла­ва Бо­гу, 4 лю­то­го Вер­хов­на Ра­да ухва­ли­ла по­ста­но­ву про ви­зна­н­ня юрис­ди­кції Між­на­ро­дно­го кри­мі­наль­но­го су­ду що­до по­дій, які пов’яза­ні з ро­сій­ською зброй­ною агре­сі­єю. Але зно­ву ж та­ки, для цьо­го по­трі­бен цен­тра­лі­зо­ва­ний, ко­ор­ди­ну­ю­чий ор­ган.

Ро­сія пре­тен­дує не ли­ше на укра­їн­ську те­ри­то­рію, не ли­ше на­ма­га­є­ться пе­ре­тво­ри­ти укра­їн­ців на ма­ло­ро­сів, а й пре­тен­дує на всю на­шу істо­ри­чну пам’ять. 1000 ро­ків кня­зю Во­ло­ди­ми­ру Ве­ли­ко­му в Ро­сії за­раз ви­ко­ри­сто­ву­ють ду­же ши ро ко. Во ни пре тен ду ють і на Ярос ла ва Муд ро го, і на всіх на­ших ки­їв­ських кня­зів, пре­тен­ду­ють на на­шу істо­рію. Їхня ж історія роз по чи на єть ся із Зо ло тої Ор­ди

ФОТО РЕЙТЕР

ДЕ­БАЛЬ­ЦЕ­ВО. БЕ­РЕ­ЗЕНЬ 2015 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.