«Ми все одно пе­ре­мо­же­мо...»

Ком­по­зи­тор Кар­мел­ла Це­пко­лен­ко від­зна­чає юві­лей і го­ту­є­ться в Оде­сі до фо­ру­му «Два дні і дві но­чі но­вої му­зи­ка»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ле­ся ОЛІЙ­НИК, Оде­са — Київ

Ім’я ці­єї та­ла­но­ви­тої ком­по­зи­тор­ки до­бре ві­до­ме у про­фе­сій­них ко­лах Укра­ї­ни і ба­га­тьох кра­їн. У су­ча­сній му­зи­чній куль­ту­рі во­на є одним із лі­де­рів но­вих на­пря­мів, пов’ яза­них з по­шу­ка­ми мо­дер­но­го ми­сте­цтва Укра­ї­ни та Єв­ро­пи.

Ав­тор по­над 100 тво­рів рі­зних жан­рів — від опе­ри, сим­фо­нії до ін­стру­мен­таль­ної мі­ні­а­тю­ри, Кар­мел­ла по­єд­нує ком­по­зи­тор­ську твор­чість з по­шу­ка­ми но­вих форм му­зи­чно­го про­це­су в Укра­ї­ні. 21 рік в Оде­сі існує, ство­ре­ний і очо­лю­ва­ний нею уні­каль­ний мі­жна­ро­дний фе­сти­валь «Два дні і дві но­чі но­вої му­зи­ки». Ба­га­то в чо­му, зав­дя­ки Кар­мел­лі та її Фе­сти­ва­лю, укра­їн­ська му­зи­ка уві­йшла в су­ча­сний про­стір му­зи­чної Єв­ро­пи.

До юві­лею ком­по­зи­тор­ки «День», при­єд­ну­ю­чись до при­ві­тань, пу­блі­кує з нею ін­терв’ю.

«ДУ­ХОВ­НЕ ЗУ­БО­ЖІ­Н­НЯ ВСТУ­ПАЄ У СМЕР­ТЕЛЬ­НИЙ БІЙ ІЗ ПРА­ГНЕ­Н­НЯМ ДО СВО­БО­ДИ»

— Твій юві­лей ви­пав на та­кий скла­дний для на­шої кра­ї­ни час! Ти завжди від­рі­зня­ла­ся при­че­тні­стю до по­дій, пе­ре­бу­ва­ю­чи на «пе­ре­до­вій» куль­тур­но­го фрон­ту. І як завжди, опти­мі­сти­чна?

— Так, я ві­рю, що Укра­ї­на ви­сто­їть, і ні­хто не змо­же зруй­ну­ва­ти ні її не­за­ле­жно­сті, ні її ці­лі­сно­сті, ні її куль­ту­ри. На­зад шля­ху не­має, в ми­ну­ле по­вер­ну­ти­ся не­мо­жли­во, як би цьо­го ко­мусь не хо­ті­ло­ся! Впев­не­на, що ми все одно пе­ре­мо­же­мо, але ду­же хо­че­ться, щоб бу­ло яко­мо­га мен­ше люд­ських жертв. Ни­ні в Укра­ї­ні ду­хов­на убо­гість всту­пи­ла в смер­тель­ний бій з пра­гне­н­ням до сво­бо­ди, з ба­жа­н­ням по­бу­ду­ва­ти су­спіль­ство віль­них, твор­чих лю­дей. До гру­бої си­ли вда­ю­ться то­ді, ко­ли на пер­ший план ви­су­ва­є­ться зло­ба, ненависть, а не до­бро­та, лю­бов і му­дрість — те, що ста­но­вить су­тність куль­ту­ри Лю­ди­ни. Але жа­хли­во те, що для то­го, аби змі­ни­ти сві­до­мість не­осві­че­но­го люд­ства, по­трі­бно по­кла­сти ти­ся­чі осві­че­них люд­ських жит­тів.

На вій­сько­ві кон­флі­кти лю­дей штов­хає від­су­тність куль­ту­ри. Як це завжди бу­ває, твор­че ми­сле­н­ня ви­пе- ре­джає бу­ден­ну сві­до­мість, і ми­тці ча­сто пер­ши­ми ста­ють на шлях фор­му­ва­н­ня но­вої сві­до­мо­сті. Ком­по­зи­то­ри шу­ка­ють есте­ти­чні мо­де­лі, ство­рю­ють но­ві твор­чі сти­лі не то­му, що хо­чуть чи­мось зди­ву­ва­ти, а то­му, що во­ни вже всту­пи­ли в но­ву еру, в якій не існує стан­дар­тних форм, зви­чних сте­ре­о­ти­пів.

Я «во­юю» з від­ста­лі­стю, кон­се­рва­ти­змом по­над 20 ро­ків! Мо­єю го­лов­ною збро­єю є фе­сти­валь «Два дні і дві но­чі но­вої му­зи­ки», який що­рі­чно про­хо­дить у мо­їй рі­дній Оде­сі. Зви­чай­но, ду­же скла­дно бу­де про­во­ди­ти йо­го в те­пе­рі­шній си­ту­а­ції. Одно­го ра­зу нам хо­тів пе­ре­шко­ди­ти ісланд­ський вул­кан, то­ді бу­ли ска­со­ва­ні всі рей­си з Єв­ро­пи, але за день до від­кри­т­тя вул­кан за­тих, і всі му­зи­кан­ти змо­гли при­їха­ти до Оде­си. Ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що цьо­го ра­зу Фе­сти­валь ста­не пе­ре­дві­сни­ком за­га­са­н­ня вул­ка­на на схо­ді Укра­ї­ни!

Наш Фе­сти­валь елі­тар­ний сво­їм но­ва­тор­ським на­пря­мом, смі­ли­ви­ми по­шу­ка­ми, про­те це жи­вий твор­чий ор­га­нізм, який не­се ідею від­кри­то­го де­мо­кра­ти­чно­го су­спіль­ства, ін­те­гра­ції укра­їн­ської куль­ту­ри у сві­то­вий про­стір. У пер­ші ро­ки за­ру­бі­жні ви­ко­нав­ці гра­ли ли­ше свою му­зи­ку. Укра­їн­ську му­зи­ку во­ни про­сто не зна­ли і ото­то­жню­ва­ли її з ро­сій­ською, з якої їм бу­ли ві­до­мі тіль­ки три прі­зви­ща — Шні­тке, Де­ни­сов, Гу­бай­дул­лі­на. Але кар­ти­на змі­ню­ва­ла­ся. Ни­ні не­о­дмін­ною умо­вою Фе­сти­ва­лю є обов’яз­ко­ве ви­ко­на­н­ня за­ру­бі­жни­ми уча­сни­ка­ми тво­рів укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів. Що­ро­ку до нас при­їжджає не мен­ше 10 ко­ле­кти­вів і близь­ко 50 со­лі­стів: та­ким чи­ном, за 20 фе­сти­валь­них ро­ків про­зву­ча­ло ве­ли­че­зна кіль­кість укра­їн­ської му­зи­ки. Ко­жен, хто по­бу­вав на оде­сько­му фе­сти­ва­лі, має у сво­є­му ре­пер­ту­а­рі зраз­ки су­ча­сної укра­їн­ської му­зи­ки. А се­ред них — все­сві­тньо ві­до- мі ан­сам­блі « Musik Fabrik » , Ан­самбль пер­ку­сій Фрай­бурзь­ко­го му­зи­чно­го уні­вер­си­те­ту (Ні­меч­чи­на), «Accroche Note», «2E2M» (Фран­ція), «Winner Collage» (Ав­стрія), « Ensemble Continuum » ( США), « Ensemblе fuer Neue Musik «(Швей­ца­рія) та ін. Ва­жли­во та­кож, що зру­бі­жніі му­зи­кан­ти за­мов­ля­ють ук- ра­їн­ським ком­по­зи­то­рам тво­ри спе­ці­аль­но для Фе­сти­ва­лю. Змі­ню­вав­ся і слу­хач, який з ко­жним ро­ком «омо­ло­джу­вав­ся» і збіль­шу­вав­ся.

— Ти ба­га­то ман­дру­єш, ви­ко­ну­ю­чи своє­рі­дну мі­сію куль­тур­ної ди­пло­ма­тії. На твій по­гляд, яке мі­сце по­сі­дає су­ча­сна укра­їн­ська му­зи­ка в єв­ро­пей­сько­му про­сто­рі?

— На жаль, пи­то­ма ва­га укра­їн­ської му­зи­ки в єв­ро­пей­сько­му про­сто­рі мі­зер­но ма­ла. В на­шій кра­ї­ні куль­ту­ру про­дов­жу­ють фі­нан­су­ва­ти за за­ли­шко­вим прин­ци­пом, во­на на­да­на са­ма со­бі і скла­да­є­ться з лан­цю­га ви­пад­ко­во­стей. А та­ка її ва­жли­ва скла­до­ва, як про­фе­сій­не ми­сте­цтво і зов­сім за­гу­би­лась у ма­сі про­блем. Та­ла­но­ви­ті зраз­ки укра­їн­ської куль­ту­ри з’яв­ля­ю­ться не зав­дя­ки під­трим­ці дер­жа­ви, а всу­пе­реч цьо­му!

На За­хо­ді ситуація прин­ци­по­во від­рі­зня­є­ться. Там ді­ють ті ви­ди фі­нан­со­вої під­трим­ки, які до­зво­ля­ють нор­маль­но існу­ва­ти ака­де­мі­чно­му ми­сте­цтву і роз­ви­ва­ти но­ві йо­го на­прям­ки. Зав­дя­ки аде­ква­тній за­ко­но­да­вій та нор­ма­тив­ній ба­зі, актив­но ді­ють спон­сор­ство і ме­це­нат­ство. По­стій­но роз­ви­ва­є­ться куль­тур­на ін­фра­стру­кту­ра: бу­ду­ю­ться кон­цер­тні май­дан­чи­ки, ку­пу­є­ться ін­стру­мен­та­рій і т.д. За все своє жи­т­тя я не при­га­дую, щоб в Укра­ї­ні був по­бу­до­ва­ний су­ча­сний кон­цер­тний зал. А для За­хо­ду це нор­ма — на­віть ко­жна кон­сер­ва­то­рія має зал, обла­дна­ний за но­ві­тньою те­хно­ло­гі­єю. Від­су­тність усьо­го цьо­го і ба­га­то чо­го ін­шо- го ро­бить на­ше ми­сте­цтво не кон­ку­рен­то­спро­мо­жним і аж ні­як не спри­яє йо­го вхо­джен­ню у сві­то­вий про­цес. Ме­ні зда­є­ться, що це, за ве­ли­ким ра­хун­ком, ні­ко­го не хви­лює, крім мо­їх ко­лег!

«КОМ­ПО­ЗИ­ТОР — НЕ ВИ­ГА­ДУЄ НО­ТИ, А ПЕ­РЕ­ТВО­РЮЄ ЕНЕР­ГІЮ ПРИ­РО­ДИ НА ХУ­ДО­ЖНІ СИМ­ВО­ЛИ, ФІКСУЮЧИ ЇХ НА НО­ТНО­МУ ПА­ПЕ­РІ»

— Що для те­бе го­лов­не в ком­по­зи­тор­ській твор­чо­сті?

— Мо­жли­вість тво­ри­ти. Адже існує по­ши­ре­на дум­ка, для то­го, щоб тво­ри­ти, по­трі­бно обов’яз­ко­во страждати і бу­ти, умов­но ка­жу­чи, «го­ло­дним», тоб­то жи­ти на ме­жі мо­жли­во­го. Це, зви­чай­но, зру­чна дум­ку, яка ви­прав­до­вує став­ле­н­ня прав­ля­чої елі­ти до твор­ців. Але, зві­сно, це да­ле­ко не так. Для то­го, щоб ство­рю­ва­ти му­зи­ку, осо­би­сто я по­вин­на пе­ре­бу­ва­ти в до­бро­му ста­ні. Якщо щось за­тьма­рює моє жи­т­тя, зда­тність пи­са­ти ду­же зни­жу­є­ться. Адже ком­по­зи­тор — не ви­га­дує но­ти, а пе­ре­тво­рює енер­гію при­ро­ди в ху­до­жні сим­во­ли, фіксуючи їх на но­тно­му па­пе­рі. Са­ма енер­гія, мо­жли­вість її де­ко­ду­ва­н­ня з ча­сом змі­ню­ю­ться, що й ве­де до ство­ре­н­ня но­вих форм, стилів, сми­слів. Сим­во­ли, які від­обра­же­ні на па­пе­рі, по­тре­бу­ють у свою чер­гу роз­ши­фров­ки ви­ко­нав­цем, а та­кож сприйня­т­тя слу­ха­чем, і тіль­ки по­тім з’яв­ля­є­ться му­зи­ка. В цьо­му сен­сі ком­по­зи­тор швид­ше на­га­дує ма­га, який від­чу­ває те, чо­го не від­чу­ва­ють ін­ші, який дає лю­дям те, чо­го во­ни по­тре­бу­ють. Мо­жли­вість опе­ру­ва­ти ці­єю, не­вло­ви­мою для ін­ших, енер­гі­єю і ста­но­вить го­лов­ну осо­бли­вість твор­чо­сті.

— Твої опу­си — від­гук, ре­а­кція на по­дії?

— Мої тво­ри — це не від­гук на кон­кре­тні по­дії. Ре­аль­ні пе­ре­жи­ва­н­ня по­вин­ні від­ле­жа­ти­ся, уза­галь­ни­ти­ся, по­збу­ти­ся зв’яз­ку з без­по­се­ре­дньою по­ді­єю, і тіль­ки по­тім во­ни пе­ре­тво­рю­ю­ться в му­зи­ку. То­му мої опу­си — це те, що хви­лю­ва­ло мою уяву ра­ні­ше, те, що офор­ми­лось у ху­до­жній образ і по­збу­ло­ся кон­кре­тно­сті, бу­ден­но­сті. Твор­чий за­дум зріє десь у під­сві­до­мо­сті, цей про­цес не мо­жна а ні при­ско­ри­ти, а ні спо­віль­ни­ти. Ко­ли за­дум до­зрі­ває, він сам про­ри­ва­є­ться в го­то­во­му ви­гля­ді, і йо­го за­ли­ша­є­ться тіль­ки за­пи­са­ти. Най­ча­сті­ше пи­шу на за­мов­ле­н­ня: отри­мую про­по­зи­цію, обмір­ко­вую, шу­каю, ви­вчаю, за­пу­скаю про­цес і че­каю. Але іно­ді ви­ни­кає по­тре­ба про­сто щось на­пи­са­ти. Так ви­йшло з дру­гим кон­цер­то­мДра­мою, який не­на­че ві­щу­вав дра­ма­ти­чні і тра­гі­чні по­дії 2014-го. Ма­буть щось від­чу­ва­ла під­сві­до­мо.

— У сво­їй твор­чо­сті ти звер­та­є­шся до су­ча­сної укра­їн­ської по­е­зії. Які ав­то­ри най­більш близь­кі то­бі?

— Я ду­же лю­блю по­е­зію Окса­ни Забужко. Не­що­дав­но я на­пи­са­ла кан­та­ту на її вір­ші «Історія єре­сі», яка вже не раз ви­ко­ну­ва­ла­ся в Укра­ї­ні та за кор­до­ном. Близь­кий мо­є­му твор­чо­му по­лю і Юрій Ан­дру­хо­вич, з яким нас та­кож пов’язує дав­ня дружба. То­рік на­пи­са­ла кан­та­ту на йо­го три­птих «Фав­сто­ве свя­то». Во­на ство­ре­на на за­мов­ле­н­ня зна­ме­ни­то­го Шен­берзь­ко­го цен­тру у Ві­дні. Бу­ла за­про­ше­на на прем’єру, де мій твір ви­ко­ну­вав­ся по­руч з му­зи­кою Шен­бер­га і су­ча­сних ком­по­зи­то­рів Ав­стрії, Ні­меч­чи­ни, Ру­му­нії. Ду­маю, впер­ше у Ві­дні со­ліс­тка з Ні­меч­чи­ни спів­а­ла укра­їн­ською мо­вою! (По­е­ти­чний пе­ре­клад на ні­ме­цьку мо­жна бу­ло чи­та­ти на екра­ні). Від­вер­то ка­жу­чи, до сліз вра­зив те­плий при­йом слу­ха­чів і ви­ко­нав­ців мо­го тво­ру.

— Які най­ближ­чі твор­чі по­дії очі­ку­єш?

— На­си­че­ним обіцяє бу­ти кві­тень: за­про­ше­на до Ка­на­ди на прем’єру мо­єї но­вої кан­та­ти для со­пра­но та ка­мер­но­го ор­ке­стру «Три осін­ні еле­гії» на вір­ші Окса­ни Забужко. Ві­до­мий ка­над­ський ком­по­зи­тор, пре­зи­дент кон­цер­тної ор­га­ні­за­ції «NewMusicConzerts» Ро­берт Ейд­кін за­мо­вив ме­ні твір для кон­цер­ту укра­їн­ської му­зи­ки в То­рон­то, який від­бу­де­ться 4 кві­тня.

На 25-26 кві­тня го­ту­є­мо 21-ий фе­сти­валь «Два дні і дві но­чі но­вої му­зи­ки». Спо­ді­ва­є­мо­ся на до­по­мо­гу на­ших по­стій­них пар­тне­рів — Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Укра­ї­ни, оде­ської мі­ської і обла­сної вла­ди та Ба­вар­сько­го до­му Оде­си, по­сольств, фон­ду «Ві­дро­дже­н­ня», ря­ду ін­ших за­ру­бі­жних фон­дів, які актив­но нас під­три­му­ють. Мо­ва йде про не­ве­ли­кі су­ми, адже наш Фе­сти­валь не­ко­мер­цій­ний, але виконує ва­жли­ву мі­сію для Укра­ї­ни!

Та все ж, го­лов­не для ме­не — ство­ре­н­ня му­зи­ки. Я лю­ди­на ду­же ор­га­ні­зо­ва­на, і все моє жи­т­тя під­по­ряд­ко­ва­не ці­єї єди­ній ме­ті.

На вій­сько­ві кон­флі­кти лю­дей штов­хає від­су­тність куль­ту­ри. Як це завжди бу­ває, твор­че ми­сле­н­ня ви­пе­ре­джає бу­ден­ну сві­до­мість, і ми­тці ча­сто пер­ши­ми ста­ють на шлях фор­му­ва­н­ня но­вої сві­до­мо­сті. Ком­по­зи­то­ри шу­ка­ють есте­ти­чні мо­де­лі, ство­рю­ють но­ві твор­чі сти­лі не то­му, що хо­чуть чи­мось зди­ву­ва­ти, а то­му, що во­ни вже всту­пи­ли в но­ву еру, в якій не існує стан­дар­тних форм, зви­чних сте­ре­о­ти­пів

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПЕ­РЕ­ПЕ­ЛИ­ЦІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.